Добавил:
ranny
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз:
Предмет:
Файл:Підручники / Рубан А.А. Практикум зі вступу до літературознавства, 2023
.pdf
Завдання № 2.
Як в описі будинку-фортеці Домбі (на початку, в середині і в кінці
роману) передано зміни його долі (за романом Ч. Діккенса «Домбі та
син»)?
Розділ 1.
«Оселя містера Домбі стояла на затіненому боці довгої, темної і
страшенно добропорядної вулиці, що тяглась десь між Портланд-плейс та
Браєнстон-сквер. То був наріжний будинок з камінними ямами попід
стіною, звідки похмуро виглядали загратовані віконця підвалів і косо
позиркували кривобокі дверцята, ховаючи ящики сміття. У задній,
півкруглій частині цього непривітного будинку розмістилася низка
віталень, що виходили на всипаний рінню двір, де два миршавих дерева з
почорнілими стовбурами та гіллям не так шелестіли, як торохтіли своїм
висхлим од диму листям. <…>
То був похмурий будинок – і знадвору, і всередині. Після похорону
містер Домбі звелів понакривати меблі, – може, щоб зберегти їх для сина, з
яким були пов'язані всі його плани, – і покої, опріч тих, які він залишив для
себе на нижньому поверсі, стояли неприбрані. Столи та стільці, збиті в
купу на середині кімнат і обтягнені просторим саваном, набрали
таємничих обрисів. Ручки дзвінків та дзеркала, понакривані щоденними і
тижневими газетами, муляли очі уривками вісток про смерті та жахливі
вбивства. Загорнуті в полотно канделябри і люстри здавалися величезними
сльозами, що звисали зі стелі. З камінів тхнуло, немов із льохів чи боліт.
Портрет небіжчиці, оповитий жалобними стрічками, був просто жахітний.
Кожен подув вітру, закрутившись вихором коло розташованих по
сусідству стаєнь, підхоплював солом'яну потерть, – соломою вистелили
вулицю перед будинком, коли там була хвора, – її струхлявілі рештки ще й
досі тулилися по довколишніх кутках, і якась невидима сила стягала їх під
поріг брудного будинку навпроти, що здавався у найм, наче кидаючи
гнітючий виклик вікнам містера Домбі.
У кімнати, виділені містером Домбі для себе, заходили з
передпокою, а складалися вони з невеликої вітальні, бібліотеки, яка,
власне, правила за гардеробну, де запах каландрованого паперу,
пергаменту, сап'яну і юхти мішався із запахом черевиків і чобіт, та не то
оранжереї, не то заскленої їдальні, звідки, крім уже згаданих дерев, можна
було побачити ще й кілька обдертих котів. Всі три кімнати йшли одна по
одній. Ранком, коли містер Домбі снідав у котромусь із двох перших
покоїв, та ввечері, коли він приходив додому обідати, дзвоник запрошував
Річардс до заскленої кімнати, де вона походжала туди-сюди з немовлям на
руках. Бачачи, як він, завжди самотній, сидить віддалік, у півмороці,
поглядаючи на дитину з-поміж темних, важких меблів (раніш у цьому
будинку роками жив його батько, тож багато що тут було старомодне й
похмуре), Річардс почала уявляти його собі в'язнем в окремій камері або
марою, до якої не слід наближатися чи то озиватися словом».
Розділ 35.
«Темної плями на вулиці вже нема. Якщо оселя містера Домбі й
вирізняється чимось поміж інших, то лише своєю пишнотою, яка
затьмарює решту будівель. Прислів'я каже, що дім завжди рідний, хоч який
бідний. Якщо правдиве й протилежне твердження – що дім завжди рідний,
хоч який він солідний, – то що то за пишний вівтар споруджено тут на
честь домашніх божеств!
Цього вечора у вікнах блищать вогні; червонуватий одблиск камінів
тепло світиться на шпалерах та м'яких килимах; обід чекає; стіл накрито з
неабияким смаком, хоча тільки для чотирьох осіб; буфет заставлено
посудом. Уперше від часу великих перемін дім готовий прийняти своїх
мешканців, з хвилини на хвилину має прибути щасливе подружжя».
Розділ 59.
«Величний будинок стоїть іще на довгій, похмурій вулиці і не
боїться негоди, але це вже руїна, і щурі біжать з нього.
Люди в повстяних кепках і далі переставляють меблі, а
джентльмени з ручками та чорнильницями описують їх, сидять на меблях,
що ніколи не призначалися для сидіння, їдять принесені з харчевні
бутерброди з сиром на інших меблях, аж ніяк не пристосованих для
споживання їжі, і, здається, мають особливу насолоду з того, що
використовують цінні речі не за призначенням. Предмети обстановки
можна бачити в дивних їх поєднаннях. Матраци й постільна білизна
з'являються в їдальні; кришталь і порцеляна потрапляють до теплиці,
великий обідній сервіз порозкладувано стосами на довгій тахті у великій
вітальні; металеві прути зі сходів, пов'язані в пучки здоблять мармурові
полиці камінів, нарешті, на балконі вивішують килим з пришпиленою до
нього друкованою об'явою, і подібні ж придатки прикрашають з обох боків
парадні двері.
Потім цілий день по вулицях тягнеться кортеж старомодних бідарок
та фаетонів і юрби пообшарпуваних вампірів іудеїв та християн –
наводнюють будинок, обстукують свічада, видобувають незграйні октави з
рояля, мацають пітними пальцями картини, хукають на леза найкращих
столових ножів, товчуть брудними кулаками в подушки крісел та канап,
термосять пухові перини, одчиняють та зачиняють шухляди, зважують на
долоні срібні виделки та ложки, до нитки розглядають білизну та
драпування й геть усе критикують. В цілому будинку нема кутика, де б
вони не заглянули. <…> Шум та метушня, ходіння вгору та вниз не
припиняється кілька днів підряд. "Показ першокласних сучасних меблів та
ін." триває.
Потім у найкращій вітальні зі столів споруджують загороду, на
першокласних обширних, іспанського червоного дерева і шелачної
політури, розкладних обідніх столах зводять поміст для аукціонера, і юрби
пообшарпуваних вампірів, християн та іудеїв, пелехаті, пропахлі табакою
зайди й огрядні чоловіки в поношених капелюхах розсідаються довкола на
чому можна сісти, з камінними полицями включно, і починають накидати
ціну. <…> "Першокласні сучасні меблі та ін." продаються.
Нарешті все вивезено. У будинку не залишається нічого <…> Дім
уже руїна, і щурі втікають з нього.
Завдання № 3.
Охарактеризуйте героїв за інтер'єром. Які риси характеру можна
пояснити через ці деталі?
1. «Глиняна піч без комина займала чверть хати; чорні від диму
стіни понуро, як могила, гляділи на нього; дощана постіль і безногий,
топором тесаний стіл, отсе крім грубої верстви пилу і сміття, був ввесь
спряток в тій нужденній хаті» (І. Франко «Місія»).
2. «Світличка невеличка, чиста і попросту обставлена дерев'яними
меблями; дерев'яне ліжко в куті, прикрите старосвітським ліжником
сільської, але дуже красної роботи, збоку столик, завалений
метрикальними книгами в міцній шкіряній оправі, на котрій, насупір
загальному сільському звичаєві, не було видно ані одної порошинки; в
другім куті невеличка за склом шафка з книжками, а на стіні під
старосвітським образом св. Миколая висів круглий і великий, як возове
колесо, вівсяний вінець, переплетений гілками червоної калини. Посеред
світлиці стояв великий, чотиригранний дубовий накритий мережаною
скатертю, а на ньому в дерев'яній мисці лежали тільки що вирізані
золотисто-бурштинові крижки меду і заповнювали всю світлицю сильним
медовим запахом» (І. Франко «Чума»).
3. «У кімнаті, суміжній із спальнею небіжчика, я виявив і протухлі
паштети, і купи всілякого харчу, і навіть устриці та рибу, вкриту густою
пліснявою. Я ледь не задихнувся від смороду, в якому злилося безліч
огидних запахів. Я бачив там скриньки з коштовностями, прикрашені
гербами або вензелями, білосніжні скатерті, зброю – дорогу, але без
клейма. Розгорнувши книжку, яку, здавалося, недавно брали з полиці, я
знайшов у ній кілька тисячофранкових білетів. Тоді я вирішив пильно
оглянути кожну річ, аж до найдрібніших, обдивитися підлогу, стелі,
карнизи і стіни, щоб знайти золото, яке так палко любив цей голландець,
гідний пензля самого Рембрандта» (О. Бальзак «Гобсек»).
4. «Усе в його кімнаті, від зеленого сукна на письмовому столі до
килимка біля ліжка, було якесь однакове, охайне й потерте, наче в
холодній оселі старої дівки, котра з ранку до вечора тільки те й робить, що
натирає меблі. Узимку головешки в його каміні завжди тільки жевріли,
поховані під купою попелу… Біля того похмурого, вологого будинку нема
подвір'я, усі вікна виходять на вулицю, а розташування кімнат нагадує
розташування монастирських келій…» (О. Бальзак «Гобсек»).
Д) Символи.
Завдання № 1.
Визначте та охарактеризуйте образ-символи у вірші В. Симоненка
«Є в коханні і будні, і свята…»
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів – любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
– Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Завдання № 2.
Проаналізуйте поезії. Визначте символічне значення образ човна у
віршах.
Л. Боровиковський «Журба»
Горе ж тому кораблеві,
Та у море занесеному,
Горе тому сиротині,
Від родини відлученому!
Куди віне буйний вітер –
Корабль в хвилях потопається;
Куди гляне сиротина –
Слізоньками обливається!
Ніхто з моря кораблика
До берега не привертає;
Ніхто в горі сирітоньки
До серденька не пригортає.
В. Забіла «Човен»
Пливе човник без весельця,
К берегу звертає,
Ніхто човником не править –
Вітром прибиває;
І до берега приваливсь
Да й остановився,
Не найшлось і там нікого,
Кому б він згодився…
Потім хвиля схопилась,
Сердешний одбився
Од берега і знов плавать,
Поки аж розбився.
Завдання № 3.
Проаналізуйте вірш Євгена Маланюка «Символ». Розгляньте образ
Ніке, богині перемоги. Перечитайте другу строфу вірша. Яку картину ви
уявляєте? Чи легко її уявити? Які емоції викликає образ крилатої
обезглавленої богині з мармуровим тілом? Як цей образ сконструйовано?
(Це схема, умовне позначення, персоніфікація, уособлення чи рельєфна
картина?). Образ Ніке має відтінки значення чи означає щось певне? Де
саме автор вказує на друге значення Ніке? Чи можна класифікувати цей
образ як символ? Як алегорію? Чому вірш названо «Символ»?
Завдання № 4.
Продемонструйе багатозначність образу-символу лебедів у поезії
В. Симоненка «Лебеді материнства»
Е) Сни та їхня роль у художньому творі.
Завдання № 1.
Доведіть, що сни Миколи та Немидори в повісті І. С. Нечуя-
Левицького «Микола Джеря» – засіб розкриття внутрішнього стану героя
та композиційний прийом.
Завдання № 2.
Охарактеризуйте сон Чіпки в романі «Хіба ревуть воли, як ясла
повні» Панаса Мирного та Івана Білика. До якого типу снів можна його
віднести? Чому цей сон є умовною формою художнього узагальнення
дійсності?
Завдання № 3.
Які очікування викликає у читача сон героїні? Яким чином автор
актуалізує у творі народнопісенну символіку?
«І сниться Орисі, що вона стоїть на березі Дністра, але що вона – не
вона, а калина, вся напрочуд вбрана і квіточками, і пишними червоними
кетягами; на тім боці проти неї росте явір, та такий стрункий та гарний, що
так їй і хочеться прилинути до нього, пригорнути своїм листям і лагідним
шепотінням своїм злитися з могучим шелестом явора. Але бистра вода
буркоче, і крутиться. І розділяє їх широкими каламутними хвилями;
даремно хилиться калина, даремно протягує вона до явора свої кетяги – їй
не дістати його розмаїтого віття… Але що це? Ясне, пекуче сонце вкрила
чорна, густа хмара; зі сходу невтримано несеться бурхливий, рвучкий
вітер, вивертає в своїм хижім леті і каміння, і ліси, з свистом і грюкотом
налітає на калину, вириває її з корінням і несе понад сердитим, клекочучим
Дністром… Але й явір крутиться у повітрі… От він злетів угору, метнувся
вбік і цупко обхопив своїм віттям калину, – вони сплелися, сплелися
навіки, нерозлучно… Вкупі несуться вони над Дністром, хвилі його
ростуть, здіймаються високо, червоніють від крові, обертаються в страшне
палаюче полум'я і ловлять у свої обійми улітаючих калину і явора»
(М. Старицький).
Завдання № 4.
Назвіть літературні твори української та світової літератури,
представлені як сон героя.
Є) Мова персонажа.
Завдання № 1.
Охарактеризуйте образи-персонажі за їхньою мовою.
1. «Ось послухайте, – казав усiм Кiндрат Калистратович. – Живу, як
знаєте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину
нiби налягає. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд
стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно,
гвалт, – вiвцi: “ме-е-е!” та й у хлiвi, – а хлiв поруч, – корова в рев! Я почув,
вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене пiд
стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст, а
воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже, звинiть,
неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко полохливий!»
(Кiндрат Калистратович Моргниоко, Остап Вишня «Вовк»).
2. «– А що, вражий сину! Зоп’явсь уже на ноги? Одпас уже товсту
мармизу? Поїдьмо лиш до коша на розправу. Ти думаєш, ми дурно
насипали божому чоловікові шапку талярів? Пакосник ти паскудний!
Плюгавець! Загладиш ти в нас сьогодні увесь сором, що наробив
товариству! Убирайсь лиш, гаспедський сину! Сідлай коня! Тебе б треба,
взявши за шию, вести до обозу на вірьовці, як собаку, та вже я честь на
собі кладу: пограй уже, так тому й бути, в остатній раз на коні!» (Пугач, П.
Куліш «Чорна рада»).
3. «– Галю! – каже вона: – я знов чую, що одужую… Мені знову
легшає… Навіщо?.. Я молила бога, коли б умерти… Краще б мені на тім
світі, ніж на сім… Та не дає мені бог смерті… Його святая воля… Він то
знає, нащо мене пускає ще житии. Може, додержить до тії пори, коли
Чіпка оханеться – я його побачу, як свою дитину, як свого сина… Галю!
дитино моя!.. рідна моя! Ти ж мені тепер найрідніша… Уговорюй його, як
жінка: він тебе почитає, кохає щиро, – може, тебе послухає, коли вже мене
не хоче слухати… Боже! що б я дала, що б я зробила?.. Я б свого серця
влупила та дала йому, коли б тільки він став чоловіком! Я б тоді умерла
спокійно…!» (Мотря, Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
4. «Скучила за матір᾽ю. Вже й жнива минають, а я ні разу не була в
матінки в гостях. Цієї ночі мені снилось, що я стала зозулею та й полетіла
в Бієвці. Прилітаю в батьків садок та й сіла на вишні. Батько неначе
виходять в садок та й просять мене до хати. Я влітаю в хату, дивлюсь, а
моя мати лежить на лаві мертва, заверчена наміткою, укрита чорним
сукном, згорнула руки на грудях і жалібно дивиться на мене. …я з нудьги
не знаю, де дітись. Шумить діброва на горі та тільки жалю мені завдає.
Щовечора дивлюся на заросянські гори, щовечора пориває мою душу!
Якби я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга
мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю
нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами і
зелені луги сльозами залила» (Мелашка, І. Нечуй-Левицький «Кайдашева
сім᾽я»)
5. «А я йду сночі… повз її хату та й дивлюся – кочеється шос
кругле, гейби капшук. Та й світиться так, наче зірниця. Став я й дивлюся, а
воно по царинці, через вориннє та й просто в Химині двері… Абих так
здоров був!.. Якби був догадався та зняв свої гачі, може б, ними відьму
імив, а так пропало…» (Іван, М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»)
6. «Одне слово, це було на зелені свята, чи ні, щоб не збрехати,
тижнів зо два перед святами. А втім, може, тижнів зо два після свят. Майте
на увазі, що вже проминуло, щоб не збрехати, років з дев'ять чи десять, а
може, ще й з гаком. Був я тоді, бачте, зовсім не той, що тепер, тобто таки
той самий Тев'є, а проте не той. Як то кажуть: та сама Хівря, тільки інакше
зачесана. Спитаєте, чим саме? Я був тоді злидар, бідний, як миша, хоч,
правда, мені ще й тепер дуже далеко до багатія. Того, що мені бракує до
мільйонів Бродського, ми могли б удвох побажати собі заробити цього літа
до осені. Але проти минулого я тепер, хвалити бога, заможна людина: маю
власного коника й візок, дві корівчини, які, півроку, дояться, та ще одну,
що ось-ось отелиться. Є, не прогнівити бога, сир і масло, і маю щодня
свіжу сметану власного виробу, бо всі ми працюємо, ніхто не байдикує.
Моя жінка, дай їй боже здоров'я, доїть корів, діти виварюють глечики,
збивають масло, а я сам, ось як бачите, їду собі щоранку на базар, заходжу
до кожної дачі в Бойберику, бачуся з тим, з іншим, – з усіма найбільшими
хазяїнами з Єгупця. Погомониш трохи з людиною і почуваєш, що й ти не з
останніх на світі, не якийсь там кравчик, що і в тебе, як то кажуть, не качан
капусти на плечах. Ну, а в суботу і казати нічого! Сиджу собі поважно,
наче князь, заглядаю в яку-небудь книжку, повторюю розділ з Біблії і
коментарі до нього, читаю псалтир, те, се, п'яте, десяте... Ви дивитесь на
мене, пане Шолом-Алейхем, і при цьому, певно, думаєте собі: "Е, оцей
Тев'є таки не гвіздком у тім'я битий!..» (Тев'є, Шолом Алейхем «Тев'є-
молочар»).
Ж) Авторське зіставлення героя з історичною особою чи персонажем
іншого автора
Задание № 1.
Визначте сенс зіставлення героя з історичними особами та
«мистецькими» образами.
«Риси обличчя, нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана, здавалися
відлитими з бронзи. Гострий кінчик довгого носа, поритий ряботинням,
походив на свердлик, а губи були тонкі, як у алхіміків та древніх строків на
картинах Рембрандта і Метс.
За прикладом Фонтенеля, він беріг життєву енергію, придушуючи в
собі всі людські почуття. ... До вечора людина-вексель ставала звичайною
людиною, а злиток металу в його грудях – людським серцем. Якщо він
бував задоволений пройшовшим днем, то потирав собі руки, а з глибоких
зморщок, що борознили його обличчя, начебто піднімався димок веселості,
– право, неможливо зобразити іншими словами його німу посмішку, гру
лицьових мускулів, що виражала, ймовірно, ті ж відчуття, що і беззвучний
сміх Шкіряної Панчохи. Завжди, навіть у хвилини найбільшої радості,
говорив він односкладово і зберігав стриманість» (Гобсек, Оноре де
Бальзак «Гобсек»).
Завдання № 2.
Визначте, в чому сенс зіставлення Жюльєна Сореля з Наполеоном
(Стендаль «Червоне та чорне»)?
4.2.3. Психологізм, його прояви в художній літературі
Завдання № 1.
Основними прийомами психологізму, за допомогою яких
досягається зображення внутрішнього світу, є:
– розповідь про внутрішнє життя людини від першої або від третьої
особи (розповідь від третьої особи дає широкі можливості для включення у
твір самих різних прийомів психологічного зображення: в таку розповідну
стихію легко і вільно вливаються внутрішні монологи, публічні сповіді,
уривки зі щоденників, листи, сни, бачення і т.п.);
– психологічний аналіз і самоаналіз (суть обох прийомів в тому, що
складні душевні стани розкладаються на складові і тим самим
пояснюються, стають ясними для читача. Психологічний аналіз
застосовується в оповіданні від третьої особи, самоаналіз – в оповіданні як
від першого, так і від третьої особи);
– внутрішній монолог – безпосередня фіксація і відтворення думок
героя, більшою чи меншою мірою імітує реальні психологічні
закономірності внутрішнього мовлення;
Соседние файлы в папке Підручники