Стенд котушки Тесли з лампою поруч
У 1893 роцi Томас Едiсон вперше продемонстрував люмiнесцентне свiчення на всесвiтнiй виставцi у Чикаго. У 1901 роцi Пiтер Купер Г'юiт показав ртутну лампу синьо-зеленого кольору – за конструкцiєю вже близьку до сучасної. У 1926 роцi Едмунд Джермер та його колеги запропонували покривати колби флуоресцентним порошком для отримання однорiдного бiлого свiтла. Саме Джермер визнаний офiцiйним винахiдником лампи денного свiтла. Компанiя General Electric викупила його патент, i з 1938 року лампи денного свiтла отримали широке комерцiйне поширення. Світло перших ламп нагадувало природне вуличне світло в похмурий день (приблизно 6400К): вважається, що саме тоді і з'явилася назва «лампа денного світла».
У Радянському Союзі масове виробництво люмінесцентних ламп почалося тільки в 1948 році. За це в 1951 році розробники першої радянської лампи денного світла стали лауреатами Сталінської премії другого ступеня.
Радянський ГОСТ 6825-64 визначав тільки три типорозміри лінійних люмінесцентних ламп потужністю 20, 40 і 80 ват (довжиною 600, 1200 і 1500 мм відповідно). Колба мала великий діаметр 38 мм для легшого запалювання при низьких температурах.
Сьогоднi ЛЛ широко використовуються в офiсах, школах, лiкарнях, магазинах та на пiдприємствах. Головна перевага: лампа ЛЛ потужнiстю 23 Вт дає таку ж освiтленiсть, як ЛР 100 Вт, при термiнi служби 6 000–20 000 годин проти ~1 000 годин у ЛР – що визначає значну економiчну доцiльнiсть їх застосування.
а)
|
б)
|
|
|
Опис та принцип дії
Люмінесцентна лампа є газорозрядним джерелом світла. Конструктивно вона являє собою скляну трубку з нанесеним на внутрішню поверхню шаром люмінофора – порошкоподібного компоненту, що перетворює поглинене ним світлове випромінювання. Протягом дня він накопичує світло, а у темряві випромінює накопичене світло. Найяскравіше сяйво спостерігається перші півтори години, потім почне тьмяніти. Чим довше фарба, що світиться, поглинала світло, тим довше буде виходити свічення. Чим вища концентрація люмінофора, тим яскравішим буде свічення.
Принцип роботи люмінофору
У торці трубки введені вольфрамові спіральні електроди; для підвищення емісійної здатності на електроди наноситься оксидна суспензія, виготовлена з карбонатів або перекисів лужноземельних металів.
Усередині лампи знаходяться розріджені пари ртуті та інертний газ (аргон). Тиск ртутних парів у люмінесцентної лампи залежить від температури стінок лампи і становить при нормальній робочій температурі 40 °С приблизно 0,13...1,3 Н/м2 (10~2...10~3 мм рт. ст.). Такий низький тиск забезпечує інтенсивне випромінювання розряду в ультрафіолетовій області спектра (переважно з довжиною хвилі 184,9 і 253,7 нм). Під дією електричної напруги (поля), прикладеної до електродів, в лампі виникає газовий розряд. При цьому струм, що проходить через пари ртуті, викликає ультрафіолетове випромінювання. На внутрішню поверхню лампи нанесено шар особливої речовини (люмінофор). Найбільш поширеним люмінофором є галофосфат кальцію, активований сурмою і марганцем. Змінюючи співвідношення активаторів, можна отримати люмінофори різних марок і виготовляти лампи різної кольоровості.
