Самостійнп робота 4_ приклад

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Навчальна дисципліна

Безпека праці та життєдіяльності

САМОСТІЙНА РОБОТА № 4

Виконав: студент ___ курсу, ______групи

Факультету _______________

Прізвище, ініціали

Київ – 2020

Завдання для самостійної роботи № 4

1. Види горіння та їх визначення.

2. Перша допомоги при опіках термічних, опіках кислотами і лугами.

3. Види кровотечі при пораненнях та способи зупинки.

1. Види горіння та їх визначення.

Горіння – це екзотермічна хімічна реакція окиснення речовини, що супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я.

Залежно від агрегатного стану пального та окисника розрізняють три види горіння:

• Гомогенне горіння газів і пароподібних горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

• Гетерогенне горіння твердих горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

• Горіння вибухових речовин та порохів. Горіння рідких горючих речовин в рідких окисниках є різновидом гетерогенного горіння.

За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на:

• Дефлаграційне (дифузійне) - швидкість полум'я в межах декількох м/с;

• Вибухове (кінетичне) — дуже швидке горіння, коли швидкість поширення полум’я становить декількох сотень м/с. Утворюються стиснені гази, які викликають появу ударної хвилі – раптового стрибкоподібного зростання тиску. Ударна хвиля поширюється зі швидкістю звуку попереду фронту горіння. При такому горінні горюча суміш надходить у зону горіння вже змішаною. Це гомогенне горіння;;

• Детонаційне - найбільш швидкий вид горіння, коли полум’я поширюється із надзвуковою швидкістю. Також утворюється ударна хвиля, і горюча суміш надходить у зону горіння вже змішаною. Це також гомогенне горіння.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

Ламінарне горіння характеризується пошаровим поширенням фронту полум'я по свіжій горючій суміші, турбулентне - змішуванням шарів потоку.

Крім диму, до продуктів горіння належать:

• Сажа - тонкодисперсний аморфний вуглецевий залишок, що утворюється під час неповного згоряння;

• Зола - неорганічні залишки після повного згоряння;

• Шлак (жужіль) - твердий агломерат залишків часткового або повного плавлення матеріалу як результат його повного або неповного згоряння.

Залежно від агрегатного стану горючих речовин та матеріалів, а також від особливостей їх горіння пожежі за ГОСТ 27331-87, поділяються на такі класи та підкласи:

• клас А – горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

• клас  В  –  горіння  рідких  речовин,  які    розчиняються (підклас В1) або не розчиняються (підклас В2) у воді;

• клас С – горіння газів;

• клас  Д – горіння    легких металів за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2) або металовмісних сполук (підклас Д3);

• клас Е – горіння  електроустановок під напругою.

2. Перша допомоги при опіках термічних, опіках кислотами і лугами

Розрізняють опіки чотирьох ступенів.

Термічні опіки

I ступінь (еритема) — почервоніння шкіри, набряклість і біль;

II ступінь (утворення пухирів) — сильний біль з інтенсивним почервонінням, відшаруванням епідермісу з утворенням міхурів, наповнених прозорою або каламутною рідиною;

III ступінь — некроз всієї товщі шкіри з утворенням щільного струпу, під яким перебувають ушкоджені тканини;

IV ступінь (обвуглення) — виникає при впливі на тканини дуже високих температур (полум’я, розплавлений метал тощо); частіше при пожежах та аваріях на автотранспорті (ДТП), в літаках, при нещасних випадках на шахтах; результат таких опіків — ушкодження м’язів, сухожиль, кісток.

Хімічні опіки

I ступінь (еритема) — почервоніння шкіри, набряклість і біль;

II ступінь (утворення пухирів) — сильний біль з інтенсивним почервонінням, відшаруванням епідермісу з утворенням міхурів, наповнених прозорою або каламутною рідиною;

III ступінь (ураження глибших шарів шкіри аж до підшкірної жирової тканини) — поява пухирів, наповнених мутнуватою рідиною або кров’ю, порушення чутливості (зона опіку безболісна);

IV ступінь — ураження усіх тканин: шкіри, м’язів, сухожиль аж до кісток.

Дії з допомоги при опіках:

1. Переконатися у відсутності особистої небезпеки.

2. Оглянути постраждалого, визначити наявність у нього свідомості та дихання.

3. Викликати бригаду швидкої медичної допомоги.

4. Якщо у постраждалого відсутнє дихання, розпочати проведення серцево-легеневої реанімації;

5. При опіках першого або другого ступеня:

• охолодити місце опіку прохолодною водою протягом 10–20 хвилин; при хімічних опіках — швидко видалити хімічну речовину з ураженої поверхні, знизити концентрацію її залишків на шкірі за рахунок інтенсивного промивання водою;

• після охолодження (промивання) накрити пошкоджену ділянку чистою вологою серветкою;

• не слід спеціально проколювати пухирі; якщо пухирі розірвались, накласти стерильну пов’язку.

6. При опіках третього або четвертого ступеня:

• накрити місце опіку стерильною серветкою;

• за наявності ознак шоку дати постраждалому протишоковий препарат;

7. Не використовувати при опіках мазі, гелі та інші засоби до прибуття бригади швидкої медичної допомоги.

Не намагайтеся видалити хімічні речовини серветками, тампонами, змоченими водою, з ураженої ділянки шкіри — так ви ще більше втираєте хімічну речовину в шкіру.

8. При опіках, викликаних хімічними речовинами:

• негайно зняти одяг або прикраси, на які потрапили хімічні речовини;

• якщо агресивна речовина, що викликала опік, має порошкоподібну структуру (наприклад, вапно), то слід спочатку видалити залишки хімічної речовини і тільки після цього почати змивання, за винятком випадків, коли контакт речовини з водою протипоказаний (наприклад, органічні сполуки алюмінію, які при з’єднанні з водою займаються).

• якщо допомога при хімічному опіку затримується, тривалість обмивання збільшують до 30–40 хв;

• після змивання необхідно за можливості нейтралізувати дію хімічних речовин.

При опіках кислотами слід обмити пошкоджену ділянку шкіри мильною водою або 2 % розчином питної соди.

При опіках лугом пошкоджену ділянку шкіри слід промити слабким розчином лимонної кислоти або оцту.

Якщо хімічна речовина не відома, необхідно зберегти її зразок або детальний опис для ідентифікації.

9. Забезпечити постійний нагляд за постраждалим до приїзду бригади швидкої медичної допомоги.

10. При погіршенні стану постраждалого повторно зателефонувати диспетчеру швидкої медичної допомоги та дотримуватись його рекомендацій.

3. Види кровотечі при пораненнях та способи її зупинки

Розрізняють наступні види кровотечі і способи її тимчасової зупинки:

Капілярна кровотеча, коли кров повільно сочиться з пошкоджених судин, зупиняється накладанням тиснучої пов’язки.

Венозна кровотеча, коли із рани витікає безперервно струмінь темно-червоної крові. Зупиняють його шляхом придання підвищеного положення пошкодженій частині тіла і накладенням тугої тиснучої пов’язки. При пошкодженні великих вен кровотечу зупиняють накладанням джгута.

Артеріальна кровотеча, коли з рани витікає яскраво-червона кров. Зупиняють її пальцевим притискуванням артерії до прилягаючої кістки накладанням давлючої пов’язки, джгута або закрутки. Кровотеча із малих артерій може бути зупинена накладанням тиснучої пов’язки: на рану накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта, потім шар вати, і все це щільно перебинтовують.

Найшвидше зупинити кровотечу можна за допомогою пальцевого притискування артерії до прилягаючої кістки. Особливо цей спосіб придатний при ранах голови, обличчя чи шиї. При кровотечах із ран голови притискують скроневу артерію попереду вуха, на рівні брови.

Кровотечу із плечової артерії можна зупинити вдавлюванням тугого валика із вати у підпахову впадину. Кровотечу із ран на нозі зупиняють шляхом притискування стегнової артерії всередині пахового згину. Сильну артеріальну кровотечу із ран на кінцівках зупиняють також накладанням вище рани джгута або закрутки. Пальцеве притискування при цьому використовується тільки як допоміжний спосіб при накладанні джгута (закрутки) або при його перекладанні.

Найбільш надійним способом зупинки артеріальної і сильної венозної кровотечі є накладання джгута або закрутки. Матеріалом для джгута може бути гумова трубка, косинка, носова хустинка галстук та ін. Джгут чи закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече вище місця поранення. Під нього підкладають якусь тканину – одяг, рушник та ін.