Ср 6

Види калькуляцій

Виконав: Скудря М.О.

Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема економічної, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення, у системі економічної інформації вирізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній літературі досі немає єдиної думки щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б їх вивчати. На практиці ж застосовуються наступні найпоширеніші ознаки, за якими вони класифікуються. Це, зокрема:

• • час складання калькуляцій (директивні та звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);

• • періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);

• • рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);

• • місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);

• • характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);

• • склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));

• • властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).

Серед дослідників нема єдиної методики, підходів до класифікаційних ознак калькуляцій, що вказує на постійний пошук, безперервне проведення наукових досліджень даних питань. І це відрадно, оскільки істина завжди народжується в суперечках, у протиріччях.

Конкретні умови господарювання породжують необхідність складання певних видів калькуляцій відповідно до типу господарства, мети і завдань, поставлених перед ним. Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.

Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обгрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; для встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції відповідно до конкретних умов і способів виготовленої продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать й не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.

У плануванні, обліку й аналізі використовують калькуляції планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).

Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку на плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг), виходячи з досягнутого рівня організації праці й управління, рівня техніки й технології виробництва, масштабів підприємства (організації), його складу і структури. В основі складання планових калькуляцій – затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції отримує своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.

Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються щодо усіх видів витрат або лише стосовно окремих з них. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції покладені в основу формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.

Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науковообгрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, що відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. У зв'язку зі зміною норм витрат їх періодично уточнюють. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і в організаціях, де налагоджено нормативне господарство і калькуляції складаються на підставі чинних норм. Вони служать основою для оперативного керування відхиленнями фактичних витрат від встановлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.

Нормативні калькуляції, на перший погляд, досить подібні до планових, проте між ними є певні відмінності. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна – за чинними нормами за кожний окремо взятий період.

Інші калькуляції складають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх називають, нормативно-звітні калькуляції.

Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі калькуляційних статей витрат і характеризують вони величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання планового завдання при зниженні собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації, є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.

До складу звітної калькуляції включаються як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру (втрати від браку, простоїв тощо). Це призводить до зростання контрольних і аналітичних функцій облікової інформації, посилення бухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.

Калькуляції можна групувати і залежно від періодичності складання, тобто у своїй основі вони базуються па періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складають за певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць), і характеризують вони середню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах калькуляції складають після виконання всіх робіт із замовлення або за триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовим виробництвом.

За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяють на:

• – галузеві;

• – виробничі;

• – внутрішньогосподарські;

• – технологічні.

Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість електроенергії; продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажів тощо). Виробничі калькуляції характеризують сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи в організації. Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основного, допоміжних чи підсобних виробництв. Технологічні калькуляції уособлюють у собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементи робіт і характеризують рівень технології на підприємстві чи в організації. Вони служать підставою для прийняття управлінського рішення щодо доцільності виготовлення напівфабрикатів чи закупки їх у постачальників виконання окремих видів робіт власними силами або передачі їх спеціалізованим субпідрядним організаціям.

За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні.

Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) для розрахунку середньої собівартості одного виробу. Індивідуальні поширені в індивідуальних виробництвах. Вони складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів. Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт стосовно об'єктів з тривалим циклом виробництва. Великого поширення вони набули у будівництві, де прикладом етапів робіт можуть слугувати нульовий цикл, "коробка" будівлі, покриття тощо.

За складом витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють калькуляції повної й неповної (часткової) собівартості. Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на виробництво продукції, ще й позавиробничі витрати, тобто витрати, пов'язані з реалізацією виробів. Вона використовується для вирахування фінансових результатів від реалізації конкретних видів продукції та рентабельності виробництва.

Калькуляція неповної (часткової) собівартості відображає лише частку витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягів виробництва. Такі калькуляції значно поширені за кордоном і отримали назву калькуляцій "обмеженої собівартості". Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскільки йдеться про прямі витрати. У такому випадку собівартість стає більш наочною, а окремі витрати – краще контрольованими.

З уведенням національних стандартів бухгалтерського обліку (01.01.2000 р.) в Україні у законодавчому порядку закріплено формування вищенаведених витрат і складання вказаних калькуляцій.

За властивостями калькуляційного об'єкта розрізняють загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові) калькуляції.

Загальні калькуляції– це ті, які складаються на увесь калькуляційний об'єкт (окремий вид продукції, об'єкт будівництва тощо). Вони відображають собівартість певного виду продукції в цілому по підприємству (організації) і складаються для визначення відпускної ціни на кожен вид виготовленої продукції, наданих послуг.

Госпрозрахункові калькуляції (за центрами витрат) відображають певне коло витрат, які залежать безпосередньо від роботи бригади, цеху, дільниці та інших внутрішньогосподарських госпрозрахункових підрозділів. Калькуляції за центрами витрат доповнюють і деталізують загальні калькуляції і відображають ту частину собівартості, яка формується у конкретному підрозділі підприємства чи організації. Характерною особливістю їх є те, що всі витрати тут оцінюються лише за планово-обліковими цінами (єдиними для планування і обліку). Виходячи з фактичного кількісного обсягу витрат, вказаної їх оцінки, реального виходу продукції, розраховують її собівартість з кожного підрозділу – бригади, цеху, дільниці.

У вказаних калькуляціях не можуть відображатися дані про пред'явлені претензії між господарськими підрозділами або між господарськими підрозділами і господарством загалом. Внутрішньогосподарська госпрозрахункова калькуляція призначена головно для контролю за виконанням певним підрозділом завдання щодо зниження собівартості продукції (робіт) як однієї з важливих частин усього госпрозрахункового завдання, для визначення економії коштів від зниження собівартості, розрахунку матеріального стимулювання за економію коштів, визначення доходу підрозділу.

Параметричні калькуляції складаються для отримання бачення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра. Для цього з усієї сукупності корисних властивостей виділяється основний техніко-економічний параметр, який найповніше і найбільш точно характеризує споживну вартість продукту (потужність, продуктивність тощо). У будівельному виробництві калькуляційною одиницею при параметричному калькулюванні виступає один квадратний метр загальної площі житла звичайного і поліпшеного планування, однокімнатна квартира цегляного будинку і великопанельного, одне ліжко-місце у клінічній лікарні та спеціалізованому диспансері тощо. Для промислового виробництва прикладом може служити собівартість одного місця у твердому автобусі, однієї кінської сили двигуна бензинового і того, що працює на дизельному паливі чи на газі.

Така інформація істотно розширює можливість використання калькуляційних матеріалів, зокрема для народногосподарської оцінки витрат, визначення відпускних (договірних) цін, а також для порівняльного аналізу наслідків господарської діяльності однорідних підприємств і організацій.