учебники, методы / Яворський_Пропедевтика_внутрішньої

і холестерину характерні для біліарного цирозу печінки. Якщо за відсутності вираженої функціональної недостатності печінки рано з’являється портальна гіпертензія, то варто припуститися думки щодо розвитку портального (мікронодулярного) цирозу. При постнекротичному (макронодулярному) цирозі недостатність печінки починає проявлятися вже на ранніх стадіях захворювання.

Середня тривалість перебігу цирозу печінки становить 3—5 років. Дещо довше триває біліарний цироз. Кінцеві стадії захворювання, незалежно від виду цирозу, мають спільні ознаки. Насамперед це прогресивна функціональна недостатність печінки, розвиток печінкової коми та шлунково-кишкової кровотечі внаслідок розриву варикозних вузлів у стравоході або в шлунку.

Лікування. Лікування цирозу печінки в основному спрямоване на вплив на окремі патогенетичні ланки процесу, а також на окремі його симптоми. Часом можна проводити етіотропну терапію, наприклад при алкогольному, медикаментозному, сифілітичному цирозі.

У стадії компенсації хворі повинні обмежити фізичне навантаження. Дієта повинна бути повноцінною, з достатньою кількістю білків і вітамінів. Медикаментозне лікування в цей період має бути обмеженим. У стадії субкомпенсації хворим призначають дієту № 5 з обмеженням кухонної солі та жирів (при біліарному цирозі). Призначають різні гепатопротекторні засоби, адсорбенти, вітаміни групи В, у разі диспепсичних розладів — ферментні (фестал, панзинорм, креон, панцитрат тощо) і спазмолітичні (папаверин, но-шпа) препарати. У декомпенсованих стадіях цирозу печінки хворим призначають стаціонарне лікування і ліжковий режим. Лікування спрямоване на усунення окремих синдромів.

Жовчнокам’яна хвороба

Жовчнокам’яна хвороба (cholelithiasis) характеризується наявністю у жовчному міхурі або (і) в жовчних протоках конкрементів (каменів). Проте, незважаючи на наявність конкрементів, клінічні ознаки захворювання не завжди є. Жовчнокам’яна хвороба часто супроводжує такі захворювання обміну речовин, як атеросклероз, ожиріння, цукровий діабет, гемолітичні анемії.

В етіології хвороби важлива роль належить розладам обміну речовин і насамперед обміну холестерину з підвищенням його рівня в крові і жовчі (холестерин разом із білірубіном і кальцієм є основним складовим елементом каменів). Проте для механізму утворення конкрементів має значення не тільки кількість холестерину, а й фізико-хімічний стан жовчі. Наявність у жовчі холестерину в розчиненому стані в основному забезпечується жовчними кислотами. У разі порушення здатності печінкових клітин утворювати жовчні кислоти змінюються фізико-хімічні властивості жовчі. Це може призвести до кристалізації холестерину і його випадання, що спричинює утворення каменів.

Важливим чинником в утворенні жовчних каменів є також застій жовчі в жовчному міхурі.

381

На розвиток жовчнокам’яної хвороби впливає інфекція, що спричинює запальні процеси у жовчному міхурі. Запалення супроводжується змінами фізикохімічного стану жовчі.

За складом камені бувають чисто холестеринові, пігментні, вапняні та змішані. У клінічній картині жовчнокам’яної хвороби основною ознакою є напади сильного ріжучого нестерпного болю в правому підребер’ї — жовчна колька. Біль починається раптово, віддає в праве плече, шию, під праву лопатку. В основі механізму виникнення болю лежить спастичне скорочення жовчного міхура і проток, що зумовлено розтягненням міхура внаслідок утворення перешкоди для відтоку жовчі. Має значення також безпосереднє подразнення міхура і проток

каменем.

Напад болю триває від кількох хвилин до кількох днів. Під час кольки у хворих спостерігають напруження черевних м’язів у правому підребер’ї, нудоту, блювання, здуття живота. Підвищується температура тіла. У разі тривалого больового нападу або після нього іноді може з’являтися жовтяниця, яка минає після відновлення прохідності загальної жовчної протоки. Наприкінці кольки камінь може виходити в кишки і через 2—3 доби після нападу його можна віднайти у випорожненнях.

Пальпаторно іноді можна визначити больові точки і ділянки підвищеної чутливості шкіри, що відповідають зонам Захар’їна—Геда. Серед них діагностичне значення мають такі: 1) по-

382

ехографія (ультрасонографія), МРТ, за допомогою яких можна точно визначити камені в жовчному міхурі і протоках (мал. 150).

У різних хворих жовчнокам’яна хвороба може перебігати по-різному. Іноді вона перебігає безсимптомно. Але в більшості випадків виникають напади жовчної кольки.

Захворювання може супроводжуватись ускладненнями, зокрема може приєднуватися інфекція, що спричинює холецистит або холангіт. Може повністю порушуватися прохідність шийки жовчного міхура, унаслідок чого розвивається водянка або емпієма міхура. Відомі випадки перфорації жовчного міхура з наступним розвитком міхурово-кишкових ходів і навіть жовчного перитоніту.

Невідкладна допомога в разі жовчної (печінкової) кольки. Надання невідкладної допомоги хворим із жовчною колькою починають з уведення антиспастичних засобів, зокрема 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату або платифіліну гідротартрату підшкірно. У тяжких випадках призначають наркотичні знеболювальні засоби (2 мл 1 % розчину промедолу тощо). Допомагає тепло на ділянку правого підребер’я (за відсутності ознак гнійного запалення жовчного міхура!).

Холецистит

Холецистит (cholecystitis) — запалення жовчного міхура, є поширеним захворюванням, розвиток якого спричинюють конкременти у жовчному міхурі, які травмують слизову оболонку і призводять до застою жовчі, а також дискінезії.

В етіології холециститу особливу роль відіграє інфекція, збудники якої можуть потрапляти в жовчний міхур ентерогенним шляхом із кишки або гематогенним — із віддалених вогнищ інфекції (мигдаликів, каріозних зубів). Основним джерелом поширення інфекції є кишки, а збудником захворювання найчастіше є кишкова паличка. Тому холецистит часто виникає при гастриті, коліті, шлунковій ахілії. Виникнення холециститу спричинюють опущення внутрішніх органів, малорухливий спосіб життя, тривалий закреп. Холецистит буває гострим і хронічним.

Гострий холецистит (cholecystitis acuta). Патологічна анатомія. Гострий катаральний холецистит характеризується незначним збільшенням жовчного міхура; у ньому міститься серозний ексудат, слизова оболонка гіперемійована. У запальний процес втягується також підслизовий шар стінки жовчного міхура, у якому виявляють лейкоцити. Особливо виражена інфільтрація стінки міхура лейкоцитами відзначається при гнійному холециститі. У просвіті міхура накопичується гнійний ексудат. У більш тяжких випадках на слизовій оболонці утворюються виразки або некротичні процеси.

Клінічна картина. Гострий холецистит починається раптово і насамперед характеризується різким болем у правому підребер’ї. Біль охоплює всю верхню половину живота, іррадіює в праву половину грудної клітки, що нагадує жовчну кольку, але меншої інтенсивності і тривалості. Під час болю може бути

383

нудота, іноді блювання з жовчю. Характерним симптомом є гарячка — температура тіла може підвищуватися до 39—40 °С. Язик сухий, з білим нальотом. Відзначається здуття живота. Може спостерігатися також незначна жовтяниця, зумовлена набряканням слизової оболонки загальної жовчної протоки і порушенням відтоку жовчі.

Під час пальпації черевна стінка напружена і болюча, особливо в правому підребер’ї. Іноді, особливо при гнійному холециститі, вдається пропальпувати різко болючий жовчний міхур. У хворого виникає біль під час постукування ребром кисті по правій ребровій дузі (симптом Ортнера). Буває позитивним симптом Мюссе—Георгієвського (болючість у точці діафрагмового нерва між ніжками правого грудинно-ключично-соскоподібного м’яза). У ділянці дев’ятого—одинадцятого міжребрових проміжків праворуч від хребта і під нижнім кутом правої лопатки можуть виявлятися ділянки гіперестезії шкіри (зони Захар’їна—Геда).

Діагностичне значення має дуоденальне зондування: порція жовчі В на вигляд каламутна, білувата, у ній мало білірубіну. Часто порцію В взагалі не вдається одержати. У порціях жовчі багато лейкоцитів, десквамованого епітелію.

Катаральний холецистит частіше завершується повним одужанням, але може набути хронічної форми. Значно тяжче, з ознаками інтоксикації, перебігає гострий гнійний холецистит, який іноді ускладнюється перфорацією жовчного міхура і перитонітом. З боку крові виражений нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули крові вліво, ШОЕ збільшена.

Лікування. Хворих на гострий катаральний холецистит обов’язково госпіталізують. Їм призначають ліжковий режим, упродовж 1—2 діб — голодування, а потім — щадну дієту (відварені м’ясо і риба, варені овочі, білий хліб учорашньої випічки, сир, кашу, фруктові соки). Із медикаментів призначають антибіотики, що виводяться з крові з жовчю і мають широкий спектр дії. У разі виникнення болю парентерально вводять анальгетики, атропін, промедол. У болючу ділянку можна ввести внутрішньошкірно 0,5 % розчин новокаїну.

Якщо консервативне лікування не дає ефекту і стан хворого погіршується, необхідно вдатися до хірургічного втручання. Хворим на гнійний і некротичний гострий холецистит показане видалення жовчного міхура.

Хронічний холецистит (cholecystitis chronica) може виникати самостійно або як наслідок гострого холециститу.

Патологічна анатомія. Хронічний холецистит може бути катаральним і гнійним. При катаральному хронічному холециститі стінка жовчного міхура ущільнена, склерозована, її слизова оболонка атрофована, а м’язовий шар гіпертрофований. Мікроскопічно під епітелієм багато макрофагів, які містять холестерин.

При хронічному гнійному холециститі запально-рубцевий процес охоплює всю стінку жовчного міхура. Поступово вона стовщується і склерозується. Під атрофованою і стовщеною слизовою оболонкою серед тяжів фіброзної тканини виявляють запальні інфільтрати. На слизовій оболонці виявляють виразки,

384

заповнені грануляційною тканиною. Жовчний міхур зменшується і за допомогою спайок зрощується із сусідніми органами.

Клінічна картина. При хронічному холециститі хворий тривалий час відчуває гіркоту в роті, тяжкість, а також тупий, ниючий біль у ділянці правого підребер’я. Біль іррадіює в праву поперекову ділянку, праве плече й лопатку. З’являються диспепсичні явища — відрижка, нудота, блювання, здуття живота, закреп, який змінюється проносом, часто — субфебрильна температура тіла.

Перебіг хронічного холециститу характеризується періодичними загостреннями. Частіше захворювання перебігає доброякісно, але під впливом порушень у дієті (зловживання жирною, смаженою, гострою їжею, копченостями, алкоголем тощо) та в разі надмірного фізичного навантаження можуть виникати загострення процесу.

Під час огляду живота відзначають здуття, особливо в його верхній частині. У разі поверхневої пальпації живота виявляють чутливість, а іноді й виражену болісність у ділянці жовчного міхура. Жовчний міхур не пальпується. Печінка зазвичай не збільшена. Якщо відзначають збільшення її, а також щільний і болісний край, це свідчить про такі ускладнення, як гепатит, холангіт (запалення жовчних проток). У період загострення з боку крові помірний лейкоцитоз, незначне збільшення ШОЕ.

Хронічний холецистит триває упродовж багатьох років, навіть десятиріч. Під час проведення дуоденального зондування в порції В виявляють лейкоцити, слиз, клітини десквамованого епітелію. Але порцію жовчі В часто не вдається одержати, що зумовлено порушенням скоротливої здатності жовчного міхура.

За допомогою холецистографії виявляють нечітке зображення жовчного міхура, зміну його форми, що свідчить про порушення концентраційної здатності слизової оболонки.

Під час ультразвукового дослідження жовчного міхура можна визначити стовщення його стінки, конкременти, а також порушення скоротливої здатності.

Принципи лікування. При неускладнених формах хронічного холециститу призначають консервативне лікування, зокрема періодичне проведення дуоденального та сліпого зондування, фізіотерапевтичні процедури, а також застосування мінеральних вод. У разі загострення призначають антибактеріальну терапію з наступним уведенням природної кишкової мікрофлори. У разі дискінезії періодично застосовують холеретики (холагол, холосас), а також спазмолітичні препарати (атропіну сульфат, но-шпу, платифіліну гідротартрат тощо). Дуже важливим моментом є дотримання хворими дієти з обов’язковим вилученням смажених на олії продуктів, сметани, жирних сортів м’яса.

У разі загострення хронічного холециститу хворого необхідно госпіталізувати. Щоб запобігти загостренням, потрібно дотримуватися рекомендованої дієти, проводити санацію вогнищ інфекції.

385

П²ДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розпитування

Скарги

При захворюваннях підшлункової залози з’являються диспепсичні явища, біль у надчеревній ділянці, жовтяниця, загальна слабість. Нудота і блювання більш характерні для гострого панкреатиту і виникають рефлекторно.

У механізмі розвитку диспепсичних явищ, що виникають у хворих на хронічний панкреатит, а також рак підшлункової залози, лежать порушення ферментативної функції підшлункової залози. У таких хворих зникає апетит, з’являється відраза до жирної їжі, вони скаржаться на нудоту, метеоризм, пронос, зменшується маса тіла. Розвивається загальна слабість.

Частою скаргою є біль. При калькульозному панкреатиті через кілька годин після споживання їжі у хворих виникає біль, що нагадує жовчну кольку. Біль локалізується в ділянці надчерев’я та лівому підребер’ї.

При гострому панкреатиті значно виражений біль може виникати раптово і тривати від кількох годин до кількох тижнів. Такий характер болю пояснюється закриттям головної вивідної протоки підшлункової залози внаслідок її спазму і набряку. Це призводить до того, що в дрібних протоках підшлункової залози підвищується тиск і подразнюється сонячне сплетення. Треба пам’ятати, що за добу підшлункова залоза виділяє в разі звичайного харчування до 1,5 л соку, а в разі вживання кислих продуктів — до 2,5 л.

Рак підшлункової залози теж супроводжується інтенсивним болем у ділянці надчерев’я. Поширеність та іррадіація болю залежать від локалізації пухлини. Зокрема, хворі на рак головки підшлункової залози скаржаться на біль у правому підребер’ї, що іррадіює в спину. При хронічному панкреатиті біль частіше тупий, ниючий. Жовтяниця механічного типу та різкий свербіж шкіри характерні для раку головки підшлункової залози у зв’язку з обтурацією загальної жовчної протоки. Шкіра часто має темно-буре забарвлення.

Фізичні методи дослідження

Огляд

Під час огляду хворого на гострий панкреатит можна спостерігати блідість шкіри. Якщо є явища інтоксикації, спостерігаються ознаки порушення функцій дихальної і серцево-судинної систем з явищами гострої судинної недостатності. Характерним є плямистий ціаноз живота (мармуровий або шаховий живіт). Часто відзначається здуття живота. При тяжкому хронічному панкреатиті внаслідок порушення процесу травлення часто спостерігають сухість шкіри, загальне виснаження.

386

Різке виснаження хворого, жовтяниця із слідами розчухів характерні для раку головки підшлункової залози. Іноді в разі великих кіст підшлункової залози під час огляду живота можна помітити випинання в пупковій ділянці живота.

Перкусія підшлункової залози переважно неможлива, оскільки попереду цього органа розташовані шлунок і кишки. Лише в разі великих кіст, які спричинюють значне збільшення залози, у середній частині живота можна відчути притуплено-тимпанічний або тупий звук.

Пальпація. У нормі підшлункову залозу пропальпувати не вдається. Це зумовлено її глибоким розташуванням. Лише в разі опущення внутрішніх органів і розслаблення черевних м’язів іноді вдається її пропальпувати. Залоза має вигляд плоского нерухомого тяжа завтовшки 1—3 см. Під час поверхневої пальпації у хворих на гострий панкреатит виявляють болісність і напруження м’язів живота в ділянці надчерев’я, рідше — у лівому підребер’ї.

Під час глибокої пальпації підшлункову залозу вдається відчути, коли вона значно збільшена і ущільнена (індурацію залози відзначають при хронічному панкреатиті, пухлинах, кістах). При раковій пухлині головки підшлункової залози у правій верхній частині живота можна пропальпувати щільне, горбисте нерухоме утворення. Трапляється, що ракова пухлина головки підшлункової залози стискує загальну жовчну протоку, унаслідок чого розвивається механічна жовтяниця і збільшується жовчний міхур — синдром Барда—Піка (Bard—Pic)

Мал. 151. Пальпація підшлункової залози: а — головки; б — тіла; в — хвостової частини

в

387

або Курвуазьє—Терьє (Courvoіsіer—Terrier). Збільшений жовчний міхур пальпується у вигляді грушоподібного тіла, переважно неболючий, зазвичай рухомий.

Пальпують підшлункову залозу натще, після очищення кишок. Спочатку треба пропальпувати нижній край шлунка, що допомагає визначити місце пальпування підшлункової залози. Пальпацію виконують за методом глибокої ковзної пальпації за Образцовим—Стражеском, виконуючи послідовно всі чотири її моменти. Окремо пальпують головку, тіло і хвіст підшлункової залози (мал. 151).

Потрібно мати на увазі, що під час пальпації за підшлункову залозу можна помилково прийняти шлунок або кишку (поперечну ободову). Тому результати пальпації підшлункової залози треба враховувати з обережністю.

Інструментальні і лабораторні методи дослідження

Х-променеве дослідження. На оглядових Х-променеграмах черевної порожнини вдається виявити лише камені в протоках підшлункової залози або звапнення в її тканині в разі хронічного запального процесу. Ці зміни можна побачити на рівні II—III поперекових хребців (анатомічне положення підшлункової залози).

Наявність пухлин, кіст, а також хронічного панкреатиту часом можна виявити під час Х-променевого дослідження шлунка і дванадцятипалої кишки. Зокрема при пухлинах або кістах головки підшлункової залози, яка при цьому збільшується, під час контрастного Х-променевого дослідження можна виявити розширення, зміну форми і зміщення петлі дванадцятипалої кишки. Якщо пухлина розташована в тілі або хвостовій частині підшлункової залози, видно дефект наповнення в ділянці задньої стінки або великої кривизни тіла шлунка (наслідок підвищеного тиску на нього збільшеної підшлункової залози).

Гострий панкреатит можна діагностувати за допомогою комп’ютерної томографії, що чітко визначає збільшення підшлункової залози, характерне для цього захворювання.

До Х-променевого методу дослідження підшлункової залози належить ретроградна панкреатографія, яку виконують під час дуоденоскопії. Контрастну речовину вводять у протоку підшлункової залози. При цьому на Х-променеграмах можна бачити різні зміни протокової системи — нерівномірні звуження, розширення й деформації, що дає змогу діагностувати хронічний панкреатит.

Радіонуклідні методи дослідження ґрунтуються на здатності клітин підшлункової залози поглинати метіонін, мічений радіоактивним ізотопом 75Sе. За допомогою сканування вивчають форму, розміщення і розподіл у залозі цього радіонукліда. Радіоактивний розчин, який містить 250 мкКu, уводять хворому внутрішньовенно за 30 хв до сканування. При цьому враховують також швидкість накопичення і тривалість перебування радіонукліда в залозі, а також час потрапляння його в кишку з підшлункової залози з її секретом. При гострому панкреатиті підвищується накопичення препарату в підшлунковій залозі у

388

вигляді гарячих вогнищ. При хронічному панкреатиті визначають слабке контрастування всіх відділів підшлункової залози, нерівномірний розподіл препарату. Накопичення його сповільнюється до 1—1,5 год проти 20—30 хв у нормі.

Ультразвукове дослідження. Для діагностики захворювань підшлункової залози часто застосовують ехографію, за допомогою якої можна визначити її стан, розміри, розташування. Це має важливе значення для діагностики таких захворювань, як гострий і хронічний панкреатит, а також для діагностики пухлин і кіст.

Дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози. Дослідження випорожнень (копрологічне дослідження). У разі недостатності зовнішньої секреції підшлункової залози випорожнення набувають певних особливостей, які стосуються порушення засвоєння жирів, білків і вуглеводів. Випорожнення стають сіруватого кольору з гнильним запахом, виділяються у великій кількості. Іноді вже макроскопічно можна виявити неперетравлені шматочки м’яса. Під час мікроскопічного дослідження спостерігають велику кількість жирових вкраплень (стеаторея), м’язові волокна з невтраченою поперечною посмугованістю (креаторея) і зерна неперетравленого крохмалю (амілорея). Такі зміни свідчать про значне порушення процесу виділення панкреатичного соку, що спостерігається в разі закупорки протоки підшлункової залози пухлиною або каменем, а також у разі функціональної неповноцінності підшлункової залози при хронічному панкреатиті. Необхідно мати на увазі, що перетравлювання їжі може порушуватися не тільки внаслідок ферментативної недостатності підшлункової залози, а й з інших причин. Наприклад, подібні зміни виникають у зв’язку зі швидким пасажем їжі через тонкі кишки при ентериті. Для розв’язання цього питання потрібно провести безпосереднє дослідження соку залози.

Дослідження дуоденального вмісту. Для виявлення функціонального стану підшлункової залози використовують різні стимулятори виділення панкреатичного соку. Найчастіше застосовують такі фізіологічні стимулятори, як хлоридну кислоту і секретин. Кислота стимулює в клітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки утворення гормону секретину, який гематогенним шляхом підвищує зовнішньосекреторну функцію підшлункової залози.

Доцільно користуватися внутрішньовенним уведенням чистого секретину, який стимулює продукцію тільки панкреатичного соку. Це має важливе значення тому, що наявність у дванадцятипалій кишці хлоридної кислоти активує виділення гормону холецистокініну, який стимулює виділення жовчі і приєднання її до панкреатичного соку.

Техніка дослідження. Для одержання дуоденального вмісту використовують подвійний зонд (для шлунка і дванадцятипалої кишки). У разі постійної евакуації шлункового соку можна одержати чистий панкреатичний сік. Спочатку одержують спонтанний сік, потім через дуоденальний зонд уводять 30 мл 0,5 % розчину хлоридної кислоти, після чого впродовж 1 год через кожні 10 хв збирають панкреатичний сік (усього 6 порцій).

389

В одержаних порціях панкреатичного соку досліджують об’єм, забарвлення та вміст білірубіну, гідрокарбонатну лужність та активність ферментів. Особливе значення мають ферменти: амілаза, трипсин, ліпаза. Нормальна реакція на стимулятор виражається зниженням концентрації ферментів унаслідок збільшення рідкої частини соку, але через 1—1,5 год концентрація їх нормалізується. Сповільнене відновлення рівня ферментів свідчить про недостатню функцію підшлункової залози.

Для визначення активності ферментів підшлункової залози застосовують певні методики.

1.Амілазу визначають за кількістю мілілітрів 1 % розчину крохмалю, який може бути розщеплений в 1 мл панкреатичного соку (метод Вольгемута). Нормальний рівень α-амілази в дуоденальному вмісті становить 256 од. В одиницях СI активність α-амілази виражають за кількістю крохмалю, який розщеплюється ферментом, що міститься в 1 л досліджуваного матеріалу, за 1 с — мг/(с·л). У цьому разі 1 од. відповідає 5,56 мг/(с·л).

2.Трипсин визначають за його здатністю розщеплювати розчин казеїну. Нормальні величини активності трипсину в дуоденальному вмісті коливаються

вмежах 1,7—8,3 ммоль/(с·л) (від 100 до 500 мод.).

3.Ліпазу в дуоденальному вмісті найчастіше визначають за кількістю основи, яка була витрачена на титрування продуктів розщеплення рицинової олії. У нормі активність ліпази становить 165—215 мкмоль/(с·л).

Визначення гідрокарбонатної лужності. Найбільш практичним і досить точним методом визначення гідрокарбонатної лужності в дуоденальному вмісті є газометричний метод Ван-Слайка.

При деяких захворюваннях підшлункової залози відтік панкреатичного соку може порушуватися, унаслідок чого створюються умови для потрапляння ферментів у кров, а пізніше і в сечу. Визначення амілази крові ґрунтується на розщепленні крохмалю, а ліпази — на зміні поверхневого натягу розчину трибутирину під впливом жирних кислот, які утворюються під впливом ліпази.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ

Синдром панкреатичної зовнішньосекреторної недостатності

В основі синдрому недостатності зовнішньосекреторної функції підшлункової залози лежить порушення виділення панкреатичного соку з його основними ферментами і гідрокарбонатами, які забезпечують оптимальну реакцію середовища для дії ферментів. Зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози розвивається як наслідок різних патологічних процесів, під впливом яких ушкоджується значна частина залози або порушується відтік її секрету. Це насамперед панкреатит, кісти, пухлини, камені в протоці підшлункової залози тощо.

Порушення функції підшлункової залози спричинює зміни процесу перетравлювання в кишках. За відсутності або низького вмісту основних панкреатичних ферментів у кишках розвиваються явища диспепсії. У хворих з’являються

390