учебники, методы / Яворський_Пропедевтика_внутрішньої

гастроскопії встановлюють причину звуження воротаря (виразка, пухлина чи рубець), а також визначають його ступінь.

Результати Х-променевого дослідження дають змогу уточнити причину пілоростенозу і визначити ступінь компенсації звуження воротаря.

СИМПТОМАТИКА ОСНОВНИХ НОЗОЛОГІЧНИХ ФОРМ

Гастрит

Гастрит (gastritis) — найпоширеніше захворювання шлунка. В основі розвитку гастриту лежить запальний процес слизової оболонки. В етіології гастриту відзначають споживання гострої або недоброякісної їжі, а також надмірної кількості недостатньо пережованої їжі через велику кількість каріозних зубів, нерегулярне споживання їжі. Важлива роль в етіології гастриту належить зловживанню алкоголем, куріння. До професійних чинників розвитку гастриту належить отруєння кислотами, солями важких металів, основами. Певне значення мають такі інфекційні захворювання, як грип, ангіна, дизентерія. Гастрит може розвиватися вторинно під час перебігу захворювань інших внутрішніх органів. Так, у хворих із серцевою недостатністю може виникати застійний гастрит, у хворих із тяжкою нирковою недостатністю, коли слизовою оболонкою шлунка виділяються азотисті шлаки, — уремічний гастрит. Гастрит може виникати внаслідок уживання деяких ліків, що мають подразнювальний вплив на слизову оболонку шлунка (саліцилати, броміди, йодиди, наперстянка, сульфаніламідні препарати, антибіотики тощо).

Розрізняють гострий і хронічний гастрит.

Гострий гастрит (gastritis acuta). При гострому гастриті основним синдромом є диспепсичні явища: нудота, відсутність апетиту, відрижка, блювання їжею, а пізніше жовчю. Хворі скаржаться на печію, відчуття тиснення, гострий біль у надчерев’ї.

Під час Х-променевого дослідження виявляють сповільнення рухової функції шлунка. Зміни кислотності шлункового соку не є характерними — гострий гастрит може перебігати як із підвищенням, так і зі зниженням умісту хлоридної кислоти.

Патологічна анатомія. Найчастіше гострий гастрит характеризується поверхневими запальними змінами слизової оболонки шлунка, але іноді в ній з’являються глибокі запальні некротичні процеси.

Розрізняють кілька форм гострого гастриту: 1) катаральний (простий, банальний) — найпоширеніша форма гастриту, яка розвивається під впливом погрішностей у харчуванні, інфекцій, особливо харчових токсикоінфекцій; 2) корозивний — виникає внаслідок потрапляння в шлунок концентрованих кислот, основ, солей важких металів; 3) флегмонозний — розвивається первинно в разі потрапляння інфекції безпосередньо в стінку шлунка. Цю форму гастриту спричинює

321

стрептокок, рідше — стафілокок, протей. Може розвиватися як ускладнення виразкової хвороби або раку шлунка (пухлина в стані розпаду). Ця форма характеризується гострим початком, підвищенням температури тіла, ознобом, блюванням, нудотою, адинамією, різким болем у животі, тяжким загальним станом.

Основні принципи лікування. Лікування катарального гастриту треба почати з очищення шлунка й кишок і призначення антибактеріальних препаратів (ампіциліну, амоксициліну, ципрофлоксацину, левоміцетину), а також адсорбівних речовин (активованого вугілля, білої глини, ентеросгелю, ультрасорбу). У разі вираженого болю підшкірно вводять 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату або 1 мл 0,2 % розчину платифіліну гідротартрату і 1 мл 2 % розчину папаверину гідрохлориду. Важливо призначити лікувальне харчування: у перші 1—2 доби зовсім відмінити споживання їжі, а лише пити невеликими порціями чай, мінеральну воду (так звана голодно-чайна дієта); на 2-у—3-ю добу можна дозволити з’їсти слизистий суп, манну кашу, кисіль; на 4-у добу — відварену рибу, парові котлети. Через 6—8 діб хворому дозволяють звичайне харчування.

Лікування корозивного гастриту починають із промивання шлунка через зонд великою кількістю води. У разі отруєння кислотами шлунок промивають водою з молоком або паленою магнезією. У разі отруєння основами шлунок промивають розведеною лимонною або оцтовою кислотою. Для усунення болю застосовують морфін, промедол. У перші дні призначають голодування, внутрішньовенне вливання ізотонічного розчину натрію хлориду і 5 % розчину глюкози.

Хронічний гастрит (gastritis chronica) часто розвивається як наслідок несвоєчасного і недостатнього лікування гострого гастриту. Причинами хронічного гастриту можуть бути тривале порушення харчування, застосування продуктів, які подразнюють слизову оболонку шлунка, недостатнє пережовування їжі, зловживання гарячими стравами й алкоголем, вплив інфекції (Helicobacter pylori).

За поширеністю патологоанатомічних змін слизової оболонки шлунка розрізняють дві форми хронічного гастриту: обмежену й поширену. Залежно від характеру ураження слизової оболонки шлунка гастрит буває гіпертрофічним (гіперпластичним) і атрофічним. Гіпертрофічний гастрит виникає під впливом тривалого подразнення слизової оболонки різними шкідливими чинниками. При цій формі гастриту слизова оболонка стовщується, відбувається посилена проліферація епітелію, залозисті клітини гіпертрофуються. У хворих на атрофічний гастрит складки слизової оболонки згладжуються, залозисті шлункові клітини замінюються слизовими клітинами, особливо в пілоричному відділі. Іноді утворюються поверхневі виразки — ерозії (ерозивний гастрит).

Хронічний гастрит може перебігати з нормальною і підвищеною секрецією, а також із секреторною недостатністю. В осіб молодого віку, особливо у чоловіків, частіше спостерігається нормальна і підвищена шлункова секреція. Основними симптомами хвороби є диспепсичні явища і біль, що виникають у період загострення хвороби, після погрішностей у дієті. Хворі скаржаться на відрижку кислим, печію, відчуття розпирання в надчерев’ї, закрепи, іноді блювання.

322

Хронічний гастрит із недостатністю шлункової секреції частіше спостерігається у пацієнтів середнього і похилого віку. Хворі скаржаться на порушення апетиту, неприємний присмак у роті, нудоту, відчуття переповнення й розпирання в надчерев’ї, відрижку повітрям, схильність до проносу. Диспепсичні явища частіше виникають після споживання їжі. Поряд із названими симптомами спостерігають зменшення маси тіла, адинамію, сухість шкіри, кровоточивість ясен, стовщення і почервоніння язика.

Для діагностики хронічного гастриту мають значення клінічні прояви хвороби, дослідження секреції шлунка, результати Х-променевого дослідження, гастроскопії і гастробіопсії. Під час Х-променевого дослідження рельєфу шлунка у хворих на гіпертрофічний гастрит виявляють значне стовщення складок слизової оболонки. При атрофічному гастриті складки згладжуються. Під час гастрофіброскопії виявляють стоншення слизової оболонки, яка стає легко ранимою; помітно просвічуються судини.

Основні принципи лікування. У терапії хронічного гастриту найважливіше значення має лікувальне харчування. У періоди загострення, незалежно від характеру секреторних порушень, необхідно дотримуватися дієти, їжа повинна бути добре провареною і подрібненою. Треба вилучати з раціону продукти, які посилюють соковиділення, а також спричинюють механічне і термічне подразнення слизової оболонки шлунка. Рекомендують споживати молочні супи і каші з манної крупи та протертого рису, овочеві пюре, молоко, сир, масло, жовтки, білий хліб учорашньої випічки і сухарі. Через 2—3 тиж. можна дозволити споживати відварену курятину, кисіль, яйця, овочеві супи, відварену рибу. Хворим із підвищеною кислотністю не рекомендують споживати наваристі овочеві супи

ім’ясні бульйони. Протипоказані алкоголь, пиво, газована і фруктова вода, кава.

Уразі підвищення секреції призначають холінолітичні препарати (платифі-

ліну гідротартрат, гастроцепін), блокатори гістамінових Н2-рецепторів. Якщо гастрит характеризується зниженою кислотністю і больовим синдромом, призначають холінолітичні препарати, які справляють спазмолітичну дію, але незначно впливають на секреторну функцію шлунка, — кватерон, ганглерон. Поліпшення стану хворого настає після лікування соком подорожника, діоскореєю кавказькою, які підвищують секрецію і виявляють протизапальний і спазмолітичний вплив. За наявності Helicobacter pylori в шлунковому вмісті призначають препарати вісмуту, амоксицилін тощо.

Застосовують тепло на живіт у вигляді грілки, грязелікування, курортне лікування (Миргород, Поляна, Сонячне Закарпаття).

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (morbus ulcerosus ventriculi et duodeni) — поширене хронічне захворювання, яке характеризується утворенням виразки в шлунку або у дванадцятипалій кишці. У виникненні

323

виразкової хвороби певна роль належить розладам як загальних, так і місцевих механізмів нервової та гормональної регуляції основних функцій шлунка і дванадцятипалої кишки. Унаслідок цих розладів посилюється активність шлункового соку і розвивається виразка слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки (ulcus ventriculi, ulcus duodeni).

Етіологія і патогенез. В етіології виразкової хвороби важливу роль відіграє вплив на організм різних чинників, які спричинюють порушення нервової і гуморальної регуляції шлункової секреції, кровопостачання слизової оболонки шлунка, а також тонусу його м’язів. Такими чинниками можуть бути емоційна та фізична перевтома, часті стресові ситуації.

В етіології виразкової хвороби відзначають місцевий несприятливий вплив на шлунок, особливо погрішності в харчуванні: нерегулярне, поспішне споживання їжі, звичка їсти занадто гарячу їжу, зловживання гострими стравами, а також алкоголем, куріння. Певна роль відводиться інфекції — Helicobacter pylori.

Серед етіологічних чинників необхідно відзначити також спадково-консти- туціональні особливості організму, наприклад таку властивість, як переважання тонусу парасимпатичної нервової системи.

Щодо патогенезу, то в розвитку виразкового дефекту важливу роль відіграє перетравлювання ділянки слизової оболонки шлунка або початкового відділу дванадцятипалої кишки активним шлунковим соком, особливо у місцях із порушеною трофікою. Поряд із підвищенням активності кислотно-пептичного чинника виразку спричинює також зниження захисного бар’єра слизової оболонки. У шлунковому і дуоденальному слизі таку захисну функцію виконує муцин, який створює стійкість до протеолітичної дії ферментів пепсину та трипсину, має здатність зв’язувати хлоридну кислоту, адсорбує пепсин і тим самим протидіє пептичному перетравлюванню.

Можливість утворення виразки збільшується в разі зниження лужного компонента в шлунковому секреті, більш тривалого контакту кислого шлункового соку зі слизовою оболонкою.

У порушенні регуляції функцій шлунка і дванадцятипалої кишки значна роль належить ЦНС.

Доведено, що в патогенезі виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки відіграє роль ендокринна система, особливо гормони гіпофіза й кори надниркових залоз. Відомо, що загострення хвороби і появу нових виразок у шлунку або дванадцятипалій кишці спостерігають у разі тривалого вживання глюкокортикостероїдів або кортикотропіну. В експериментах на тваринах установлено, що саме ці гормони підвищують секрецію й кислотність шлункового соку і знижують уміст слизу, який захищає слизову оболонку. Ці гормони також гальмують синтез білків і процеси регенерації клітин.

Патологічна анатомія. Найчастіше виразка шлунка виникає на малій кривизні і в пілоричному відділі, а дванадцятипалої кишки — у її верхній частині. Дефект зазвичай має круглу форму і кратероподібно поглиблюється. За

324

наявності хронічної виразки її краї ущільнені. Серозна оболонка в ділянці виразки значно стовщена. Навколо виразки утворюються запальні інфільтрати, а на її дні — кровоточиві судини. Виразку називають проривною (ulcus perforans), коли вона прориває всю стінку шлунка; у цьому разі розвивається обмежене чи загальне запалення очеревини.

Загоєння виразки починається з відторгнення некротичних мас й епітелізації дна. М’язова оболонка шлунка в ділянці виразки не відновлюється, а заміщується фіброзною тканиною. Таким чином, вираз «рубець після виразки» стосується м’язової оболонки і підслизової основи, а слизова оболонка регенерує без рубця.

Серозна оболонка в ділянці виразки перебуває в стані запалення (перигастрит, перидуоденіт). Це призводить до утворення спайок шлунка і дванадцятипалої кишки з близько розташованими органами — жовчним міхуром, кишками, підшлунковою залозою.

Клінічна картина. Основним симптомом виразкової хвороби є напади болю в надчерев’ї. Біль ріжучий, пекучий, тиснучий, відзначається періодичністю виникнення, залежністю від часу споживання їжі. Час появи болю залежить від локалізації виразки. Зокрема, ранній біль (через 0,5—1 год після споживання їжі) виникає за наявності виразки в шлунку, його кардіальній частині і малій кривизні. Вираженість такого болю зменшується після вживання молока, натрію гідрокарбонату. Пізній біль (через 2—3 год після споживання їжі), а також нічний, «голодний» біль (натще) виникає тоді, коли виразка локалізується в ділянці воротаря або у дванадцятипалій кишці. У цьому разі вираженість болю зменшується після споживання їжі, натрію гідрокарбонату. Іноді хворому достатньо пожувати шматочок хліба, після чого настає деяке поліпшення стану, що зумовлено рефлекторним закриттям воротаря і припиненням надходження кислого шлункового вмісту у дванадцятипалу кишку, де локалізується виразка.

Біль зазвичай відчувається над пупком, у ділянці надчерев’я, за наявності виразки в кардіальній частині — під мечоподібним відростком, у разі виразки у дванадцятипалій кишці — у ділянці надчерев’я праворуч від серединної лінії.

Часто больовий напад супроводжується блюванням кислим умістом, після чого самопочуття хворого поліпшується.

Хворі скаржаться на печію і відрижку кислим, на закрепи, підвищену стомлюваність, дратівливість, порушення сну, пітливість.

Під час пальпації відзначають болісність у ділянці надчерев’я. У хворих із виразкою шлунка больова точка локалізується в ділянці надчерев’я по серединній лінії або ліворуч від неї, а з виразкою дванадцятипалої кишки — праворуч від серединної лінії. Якщо виразка ускладнюється перигастритом або перидуоденітом, у ділянці шлунка спостерігають м’язовий опір.

Для діагностики захворювання важливе значення мають лабораторні та інструментальні методи дослідження. За допомогою зондування шлунка виявляють стан підвищеної секреторної діяльності з переважно високою кислотністю, особливо, якщо виразка локалізується в ділянці воротаря або у дванадцятипалій кишці.

325

Майже обов’язковою супровідною ознакою виразки є збільшення кількості вільної хлоридної кислоти в базальній секреції (понад 100 мг/год). Важливе значення мають тривале зниження рН у дванадцятипалій кишці і підвищення активності пепсину й гастриксину.

У діагностиці захворювань шлунка вирішальну роль відіграють результати Х-променевого та ендоскопічного дослідження (мал. 125, кольорова вклейка).

За допомогою Х-променевого дослідження можна виявити як прямі (морфологічні), так і непрямі (функціональні) ознаки виразки. Зокрема, основною прямою діагностичною ознакою виразки є ніша (див. мал. 122), а також рубцевовиразкова деформація шлунка або дванадцятипалої кишки.

Внаслідок процесів рубцювання, що відбуваються навколо виразки, шлунок може зморщуватися, укорочуватися в ділянці малої кривизни, набувати форми піскового годинника тощо.

Непрямі ознаки виразки, що їх виявляють під час Х-променевого дослідження, зумовлені порушенням тонусу та рухово-евакуаторної функцій шлунка і дванадцятипалої кишки. Можуть відзначатися спастичні явища, зокрема посилення перистальтики, скорочення окремих відділів шлунка, спазм воротаря, пальцеподібні втиснення. Найчастіше скорочення відзначаються в сегменті локалізації виразки.

Перебіг виразкової хвороби характеризується чергуванням періодів загострення (рецидиви переважно у весняно-осінні періоди) і спокою (ремісія).

Виразкова хвороба може ускладнюватися кровотечею з виразки. За допомогою спеціальних високочутливих реакцій, наприклад бензидинової проби (реакція Грегерсена), у випорожненнях можна виявити приховану кров. У разі масивної кровотечі нерідко виникає блювання вмістом типу кавової гущі або «криваве» блювання, з’являються напіврідкі, дьогтеподібні випорожнення чорного кольору (melaena). У разі виразки дванадцятипалої кишки випорожнення чорного кольору бувають і без блювання типу кавової гущі.

З появою кровотечі з виразки у хворих зникає біль переважно у ділянці надчерев’я (через нейтралізацію буферною лужною ємністю крові хлоридної кислоти), виникає раптова слабість, знижується артеріальний тиск, з’являються ознаки анемії.

Другим серйозним ускладненням виразкової хвороби може бути розрив (перфорація) стінки шлунка чи дванадцятипалої кишки в ділянці виразки. Перфорація супроводжується гострим кинджальним болем у ділянці надчерев’я, виникненням напруження м’язів черевної стінки. З’являються ознаки гострого розлитого запалення очеревини (перитоніт).

Хронічна виразка може проростати у прилеглі органи, що називається пенетрацією виразки. Найчастіше пенетрує виразка дванадцятипалої кишки в підшлункову залозу.

Рубцювання виразки може поступово ускладнитися звуженням воротаря шлунка — пілоростенозом. Пілоростеноз певний час компенсується за рахунок

326

посилення моторної функції шлунка. Але пізніше шлунок починає розширюватися, стінки його розтягуються, стоншуються і настає фаза декомпенсації. У хворих виникає блювання великою кількістю шлункового вмісту з неприємним гнилісним запахом, нерідко їжею, спожитою напередодні. Зменшується маса тіла, настає зневоднення організму.

Основні принципи лікування. Лікування хворих на виразкову хворобу повинно бути комплексним. Воно спрямоване на елімінацію Helicobacter pylori, нормалізацію функцій шлунка і дванадцятипалої кишки, підвищення захисних сил організму, усунення подразників, застосування лікувального харчування, медикаментозних засобів, санаторно-курортного лікування, фізіотерапії.

Розрізняють лікування консервативне й оперативне. Принцип консервативного лікування насамперед полягає у застосуванні лікувального харчування. Необхідно дотримуватися принципу механічного, термічного і хімічного щадіння. У період загострення хвороби хворим доцільно давати молочні продукти, їжа повинна містити достатню кількість вітамінів, особливо групи В, А і С. Не дозволяється споживати наваристі м’ясні і рибні бульйони, спеції, газовані напої, алкоголь. Пацієнт повинен повністю відмовитися від куріння.

Для медикаментозного лікування застосовують препарати, які справляють кислотозв’язувальний і буферний вплив: вікалін, натрію гідрокарбонат, кальцію карбонат, магнію оксид . Ці антацидні засоби призначають за 30 хв до споживання їжі і через 1—1,5 год після їди. Для зниження кислотоутворювальної функції шлунка хворим призначають препарати, що блокують гістамінові (Н2) рецептори (циметидин, ранітидин, фамотидин), блокатори протонної помпи (омепразол).

Для елімінації Helicobacter pylori призначають амоксицилін або кларитроміцин, а також метронідазол, препарати вісмуту. Для захисту розладів метаболічних процесів, зумовлених дією цих препаратів, рекомендується вітамін Е.

Укомплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу великого значення надають нормалізації функціонального стану ЦНС. Для цього призначають сульпірид, амітриптилін, настійку валеріани.

Уперіоди ремісії хворим рекомендують санаторно-курортне лікування в спеціалізованих бальнеологічних санаторіях, де в основному застосовують питну лужну мінеральну воду. Хворим, у яких перебіг хвороби ускладнюється кровотечами або стенозом воротаря, санаторне лікування протипоказане.

Рак шлунка

За частотою рак шлунка (carcinoma ventriculi) займає перше місце серед усіх злоякісних пухлин. Велике значення у виникненні хвороби мають характер їжі, спосіб її приготування, а також температура. При цьому певну роль відіграють куріння та вживання алкоголю.

Етіологію раку шлунка остаточно не встановлено.

327

Патологічна анатомія. Макроскопічно виділяють дві форми раку шлунка — екзофітну та ендофітну. До першої належать поліпоподібні і блюдцеподібні пухлини, до другої — виразково-інфільтративний і дифузний рак. Гістологічно ракові пухлини шлунка поділяють на дві основні групи: недиференційовані і диференційовані. До недиференційованих належать поліморфно-клітинні ракові пухлини, які бувають дрібноклітинними і великоклітинними. До диференційованих ракових пухлин належать залозистий (аденокарцинома), солідний, або альвеолярний, колоїдний та фіброзний рак (скір). Найчастіше ракова пухлина локалізується в ділянці воротаря і в кардіальній частині, проте може утворюватися і в ділянці малої кривизни, а також у тілі шлунка. Рак шлунка характеризується поширенням метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах, наприклад у лівій надключичній ямці (вузол Вірхова), а також утворенням віддалених метастазів у очеревині, печінці, у жінок — у яєчниках (метастаз Крукенберга).

Клінічна картина. На ранній стадії захворювання відсутні будь-які типові ознаки. Поступово розвиваються такі явища, як зміна загального самопочуття хворого, погіршення настрою (апатія, депресія), зниження працездатності, швидка стомлюваність, зниження апетиту, навіть відраза до їжі, особливо м’ясних страв. Хворі скаржаться на відчуття переповнення шлунка, а також тяжкість чи розпирання та болючість у ділянці надчерев’я. Відзначаються прогресивне схуднення хворого, блідість шкіри. Часто виникає блювання, особливо, якщо ракова пухлина локалізується в ділянці воротаря. Можуть відзначатися «криваве» блювання або блювання типу кавової гущі і подібні на дьоготь випорожнення.

Під час пальпації живота іноді можна виявити пухлину. Пальпацію живота необхідно проводити в різних ділянках: у надчеревній, під мечоподібним відростком, праворуч і ліворуч від нього, у ділянці пупка та правого й лівого підребер’я. Пухлина може бути різної щільності й розміру, малоболюча. Пальпацію проводять у різних положеннях хворого — лежачи на спині, на правому боці. Можна також пропальпувати метастази в шийних і пахвових лімфатичних вузлах. Під час зондування шлунка натще можна виявити залишки їжі, яку хворий споживав напередодні. Шлунковий сік має гнильний запах. У більшості випадків виявляють ахілію. Характерною ознакою раку шлунка є наявність у шлунковому вмісті молочної кислоти. Реакція на наявність крові у випорожненнях частіше буває різко позитивною.

328

Під час Х-променевого дослідження виявляють дефект наповнення, деформацію і звуження воротаря шлунка, відсутність перистальтики (мал. 126). Якщо ракова пухлина локалізується в ділянці воротаря, розвиваються симптоми пілоростенозу. Для диференціації ракової пухлини і виразки досліджують шлунковий сік — наявність ахілії і позитивна реакція на молочну кислоту вказують на раковий стеноз.

Гастрофіброскопія дає змогу не тільки візуально уточнити локалізацію і характер росту пухлини, а й одержати зіскріб, ексфоліацію або змив із поверхні пухлини для цитологічного дослідження, а також узяти шматочок підозрілої тканини для біопсії, що має вирішальне значення для встановлення діагнозу (мал. 127, кольорова вклейка).

Лікування. Застосовують променеву терапію і хіміотерапевтичні препарати, що можуть мати певний успіх. На ранніх стадіях хвороби радикальним способом лікування залишається своєчасне хірургічне втручання — субтотальна резекція шлунка, або гастректомія.

Найчастіше користуються комбінованим методом лікування: хірургічне втручання в поєднанні з променевою терапією чи хіміотерапевтичними препаратами, що їх застосовують у післяопераційний період.

КИШКИ

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розпитування

Скарги

При захворюваннях кишок хворі скаржаться на біль, здуття живота (метеоризм), розлади випорожнення у вигляді проносів або закрепів, бурчання в животі, іноді — на кишкові кровотечі.

Під час розпитування хворого треба встановити характер, локалізацію, інтенсивність і тривалість болю, а також чинники, які призводять до його виникнення чи посилення або послаблення. Біль може виникати у вигляді нападу перейм або кольки, що характерне в разі порушення прохідності кишок. Може спостерігатися стійкий ниючий біль, який посилюється в разі напруження, наприклад, під час кашлю, особливо, якщо патологічний процес поширюється на очеревину. Такий біль може свідчити про розвиток запальних хвороб кишок, зокрема кінцевої частини клубової кишки (ileitis terminalis), червоподібного відростка (арреndicitis).

Необхідно звернути увагу на локалізацію болю. Так, біль у правій здухвинній ділянці характерний для апендициту, раку або туберкульозу сліпої кишки, термінального ілеїту, біль у правій верхній ділянці живота спостерігають при виразці дванадцятипалої кишки, біль у лівій здухвинній ділянці живота — в разі

329

ураження сигмоподібної ободової кишки (дизентерія, рак). У ділянці пупка біль може локалізуватися при запаленні тонкої кишки — ентериту, запалення і раку поперечної ободової кишки. До гострого болю внизу живота може призвести непрохідність кишок. Біль під час дефекації спостерігається при таких хворобах прямої кишки, як геморой, тріщина заднього проходу, проктит (запалення прямої кишки), парапроктит (запалення навколокишкової клітковини). Біль під час дефекації в поєднанні з наявністю крові в калі спостерігаеться при запаленні та раку прямої кишки.

Потрібно звернути увагу на іррадіацію болю. Наприклад, при хворобах кишок біль може іррадіювати в ліву половину грудної клітки. У таких випадках іноді може бути встановлений помилковий діагноз — стенокардія. Так буває в тому разі, коли уражується ділянка низхідного відділу селезінкового кута товстої кишки. Біль при апендициті може віддавати в праву ногу. При гострому ураженні лівого і кінцевих відділів товстої кишки (наприклад, у хворих на дизентерію, рак сигмоподібної ободової і прямої кишок) біль іррадіює в крижі.

За механізмом виникнення кишковий біль найчастіше пов’язаний зі спазмом кишок, тобто з надмірним судомним скороченням їхніх непосмугованих м’язів (спастичний біль). Спастичний біль може спричинюватися подразненням слизової оболонки кишок грубою, важко перетравлюваною їжею, запаленням кишкової стінки (ентерит, коліт), розвитком пухлин кишок, отруєнням миш’яком і свинцем. Спастичний біль спостерігається при захворюваннях ЦНС, вираженість його зменшується після вживання спазмолітичних препаратів (екстракт беладони, папаверину гідрохлориду, платифіліну гідротартрату, но-шпи).

В основі виникнення кишкового болю може лежати інший механізм, а саме — розтягнення кишок газами (дистензійний біль). Виникає внаслідок натягнення брижі. На відміну від спастичного дистензійний біль триває довго і має точну локалізацію. Тривале перерозтягнення кишок газами призводить до приглушення болю. Вираженість дистензійного кишкового болю зменшується після очисної клізми.

Особлива форма болю відзначається в нижній частині живота і промежині під час безрезультатних позивів на дефекацію. Такий біль називають тенезмами. Його виникнення характерне для ураження прямої кишки (проктит, рак).

У певних випадках кишкового болю потрібно вдатися до термінового лікування. Це може бути, наприклад, у разі непрохідності кишок, коли надзвичайно інтенсивний біль прогресує і частіше локалізується в ділянці надчерев’я або вздовж товстої кишки.

Хворі можуть скаржитися на здуття, розпирання живота — метеоризм. Найчастіше причиною метеоризму є підвищене газоутворення в кишках, що зумовлено споживанням їжі з рослинною клітковиною, яка легко піддається процесам бродіння (наприклад, горох, капуста). Метеоризм може розвиватися і в разі нормального утворення газів, але зниженого всмоктування їх ураженою кишковою стінкою. Крім того, метеоризм може виникати за динамічної кишкової

330