учебники, методы / Яворський_Пропедевтика_внутрішньої

лівого передсердно-шлуночкового отвору. Виникнення шуму збігається з початком систоли передсердь, що спричинює збільшення швидкості течії крові з лівого передсердя в лівий шлуночок.

Сила шуму залежить від ступеня звуження отвору, від швидкості течії крові через нього. Проте між силою шуму і ступенем ураження клапана не завжди є пряма залежність. Так, за наявності мітрального стенозу, коли розвивається дуже різке звуження передсердно-шлуночкового отвору, діастолічний шум може зникнути. При недостатності мітрального клапана не можна судити про її ступінь тільки за силою систолічного шуму. У таких випадках велике значення має оцінювання тонів серця. У разі ослаблення міокарда шуми слабшають, а в разі наростання його тонусу, наприклад після відповідного лікування, шуми посилюються.

Систолічний і діастолічний шум над одним із клапанів свідчить про його подвійне ураження, тобто про одночасні недостатність клапана і стеноз отвору. У тому разі, коли над одним із клапанів вислуховується систолічний шум, а над іншим — діастолічний — це зазвичай ураження двох клапанів.

Якщо шум вислуховується в різних точках в однаковій фазі серцевої діяльності, досить складно з’ясувати, чи уражений один клапан із проведенням шуму від нього на другу точку аускультації, чи є ураження двох клапанів. Для цього необхідно звернути увагу на характер шумів і їх силу. Якщо в ділянці одного клапана вислуховується м’який дмухаючий шум, а над іншим — грубий, дряпаючий, це свідчить про ураження двох клапанів. Окрім цього, для диференціації шумів стетоскоп переміщують уздовж лінії, що сполучає точки аускультації клапанів, над якими вислуховується шум. Якщо в якомусь місці шум припиняється або різко слабшає, а потім знову посилюється, це найчастіше вказує на ураження двох клапанів. Ослаблення (або посилення) шуму в міру пересування стетоскопа від однієї точки до іншої зазвичай свідчить про ураження одного клапана. Розмежовувати шуми допомагає також характер їх проведення.

Функціональні шуми. Під час аускультації серця від органічних шумів необхідно вміти відрізняти шуми функціональні, які часто виникають в осіб із неушкодженим клапанним апаратом серця. Функціональні шуми серця мають такі основні властивості: 1) більшість їх є систолічними; 2) найчастіше вислуховуються над легеневою артерією, рідше — над верхівкою серця; 3) непостійні, можуть виникати і зникати залежно від положення тіла, після фізичного навантаження, у різних фазах дихання; 4) короткі, рідко займають усю систолу, за характером м’які, дмухаючі; 5) зазвичай вислуховуються на обмеженій ділянці і не проводяться далеко від місця виникнення.

Отже, функціональні шуми переважно є систолічними. Іноді можуть виникати й у діастолу. Так, у разі недостатності клапанів аорти над верхівкою серця може вислуховуватися діастолічний (пресистолічний) шум Флінта, який зумовлений утворенням функціонального стенозу лівого передсердно-шлуночкового отвору за рахунок того, що зворотна течія крові з аорти трохи піднімає передню

171

стулку мітрального клапана і таким чином звужує передсердно-шлуночковий отвір. У разі підвищення тиску в малому колі кровообігу, особливо при мітральному стенозі, на легеневій артерії нерідко визначається функціональний діастолічний шум Грехема—Стілла, виникнення якого зумовлено значним розширенням вічка легеневої артерії.

Позасерцеві (екстракардіальні) шуми. До позасерцевих шумів належать шум тертя перикарда і плевроперикардіальний шум.

Шум тертя перикарда виникає внаслідок запальних процесів у ньому. При цьому листки перикарда стають шорсткими, нерівними, що зумовлено відкладанням на них фібрину. Він може прослуховуватися при сухому, а іноді випітному перикардиті, коли рідини в перикардіальній порожнині зовсім мало, а також при уремії, іноді при інфаркті міокарда. Шум тертя перикарда характеризується такими ознаками: 1) вислуховується в обох фазах серцевої діяльності — у систолу і діастолу; 2) за характером може бути або дуже ніжним, або грубим, що нагадує хруст снігу під ногами, шелест паперу тощо; 3) найліпше вислуховується в ділянці абсолютної серцевої тупості і зазвичай нікуди не проводиться; 4) мінливий щодо локалізації в часі; 5) посилюється в разі нахиляння тулуба вперед і натискування стетоскопом, оскільки при цьому листки перикарда стикаються щільніше.

Плевроперикардіальний шум виникає в разі сухого запалення прилеглих до серця частин плеври. Скорочення серця, збільшуючи стикання перикарда і плеври, спричинюють шум тертя. На відміну від шуму тертя перикарда плевроперикардіальний шум пов’язаний з актом дихання, причому посилюється під час глибокого вдиху, коли край легені щільніше стикається із серцем, і вислуховується переважно біля його лівого краю.

Фізичні та інструментальні методи дослідження судин

Для дослідження судин використовують методи огляду, пальпації артерій і вен, аускультації, а також інструментальні методи.

Дослідження артеріального пульсу. Пульсом називаються коливання стінок артерій, зумовлені скороченням серця, вигнанням крові в артеріальну систему і зміною в ній тиску в систолу і діастолу. Поширення пульсової хвилі зумовлено здатністю стінок артерій до еластичного розтягнення і спадання. Швидкість поширення пульсової хвилі коливається від 4 до 13 м/с, тобто значно перевищує лінійну швидкість течії крові, яка навіть у великих артеріях не перевищує 0,5 м/с.

Основним методом дослідження пульсу є пальпація. Найчастіше пульс досліджують на променевій артерії, оскільки вона розташована поверхнево, безпосередньо під шкірою, і добре пальпується між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожилком внутрішнього променевого м’яза. Під час пальпації пульсу пальцями охоплюють дистальну ділянку передпліччя пацієнта поблизу променево-зап’ясткового суглоба так, щоб великий палець розміщувався

172

на тильному боці передпліччя, а інші пальці — над променевою артерією. При цьому вказівний палець повинен бути біля шилоподібного відростка променевої кістки (мал. 62). Відчувши артерію, її частково притискують, що полегшує визначення властивостей пульсу. Пульс також можна досліджувати на сонній, скроневій, підколінній, задній великогомілковій артеріях, тильній артерії стопи тощо (мал. 63). Велике значення має дослідження пульсу на названих артеріях нижніх кінцівок, оскільки його ослаблен-

ня, а іноді й зникнення спостерігається у хворих на облітераційний ендартерит, атеросклероз.

Дослідження пульсу на променевій артерії потрібно починати одночасно на обох руках, оскільки при захворюваннях може спостерігатися помітна різниця або в наповненні пульсу, або в часі його появи. Такий пульс називається різним пульсом (pulsus differens).

Різний пульс спостерігається в разі аномалії розташування артерії або внаслідок стиснення однієї з променевих, плечових або підключичних артерій чи їх звуження. Причиною компресії артерій можуть бути рубці, збільшені лімфатичні вузли, пухлини середостіння, загрудинний зоб, аневризма аорти. Різний пульс спостерігається також у разі облітераційного запалення дуги аорти в місці відходження великих судин із втягненням останніх у патологічний процес (неопециорічний аортоартерит — хвороба Такаясу), унаслідок чого зменшується кровонаповнення частіше лівої підключичної артерії й зменшується або зникає пульс на лівій променевій артерії. У разі стенозу лівого передсердно-шлуночкового

Мал. 63. Дослідження пульсу: а — на тильній артерії стопи; б — на задній великогомілковій артерії

173

отвору іноді різко збільшене ліве передсердя стискає ліву підключичну артерію і пульс на лівій руці стає слабшим. Пульс на будь-якій периферичній артерії може бути відсутнім у разі її раптової непрохідності, зумовленої емболією.

Відставання в часі (запізнення) пульсу на одній руці іноді може бути зумовлено великою аневризмою на шляху течії крові. У разі аневризми дуги аорти запізнюється пульс на лівій руці.

За відсутності різниці пульсу його дослідження проводять на одній руці. Якщо виявлено різний пульс, надалі його дослідження проводять на тій руці, на якій пульсові хвилі виражені краще.

Під час дослідження пульсу визначають такі його властивості: 1) частоту; 2) ритм; 3) наповнення; 4) напруження; 5) величину; 6) форму; 7) стан стінки судини.

Частота пульсу зазвичай відповідає кількості скорочень серця і в нормі становить 60—80 за 1 хв.

Якщо частота пульсу становить менше ніж 60 за 1 хв, такий пульс називають рідким (pulsus rarus). Пульс із частотою понад 80 за 1 хв називають частим (pulsus frequens). Частота пульсу залежить від фізіологічних і патологічних чинників.

У жінок частота пульсу в середньому дещо більша, ніж у чоловіків. У дітей пульс частіший, який з віком поступово рідшає. Під час сну і взагалі в положенні лежачи пульс більш рідкий. Під час вдиху пульс трохи пришвидшується, під час видиху — сповільнюється. Пульс різко пришвидшується під час фізичної роботи та психічного збудження.

Частий пульс є наслідком прискорення роботи серця — тахікардії. У більшості випадків механізм появи тахікардії полягає в надмірному подразненні синусового вузла через вегетативну нервову систему або гуморальним шляхом. Рідше тахікардія виникає поза синусовим вузлом (наприклад, пароксизмальна тахікардія). Частий пульс спостерігається в разі недостатності кровообігу, зниження артеріального тиску будь-якого походження (інтоксикація, інфекція, шок, гостра крововтрата), підвищення функції щитоподібної залози (тиротоксикоз). Підвищення температури тіла на 1 °С пришвидшує пульс у середньому на 8—10 за 1 хв. Частий пульс властивий для інфекційних захворювань, за винятком черевного тифу і деяких форм грипу. Пришвидшення пульсу також може спричинити вживання деяких медикаментів (кофеїну, адреналіну гідрохлориду, кортикостероїдів, сечогінних).

Рідкий пульс спостерігається зазвичай при сповільненні серцевого ритму — брадикардії, механізм якої різноманітний. Рідкий пульс може бути наслідком надмірного подразнення центру блукаючого нерва, що зумовлено підвищенням внутрішньочерепного тиску, пухлинами мозку, а також крововиливами у мозок, струсом мозку, запаленням мозкових оболон або надмірним подразненням самого нерва, що відзначається при жовтяниці, іноді при уремії, аневризмі аорти, пухлинах середостіння. Часто причинами рідкого пульсу є зниження автоматизму синусового вузла, порушення провідності — повна поперечна блокада серця.

174

Сповільнення пульсу може виникати при мікседемі, у разі лікування серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами, а також отруєння пілокарпіном, свинцем, при черевному тифі і грипі.

У хворих із порушеннями ритму серця окремі скорочення лівого шлуночка можуть бути настільки слабкими, що спричинена ними пульсова хвиля не доходить до периферії. У подібних випадках частота периферичного пульсу стає меншою, ніж частота серцевих скорочень. Різниця між кількістю серцевих скорочень і пульсових ударів упродовж 1 хв називається дефіцитом пульсу, а пульс — дефіцитним (pulsus deficiens). Дефіцит пульсу характерний для екстрасистолічної і миготливої аритмії. У разі бігемінії, коли екстрасистолою є кожне друге скорочення серця, тахікардія (наприклад, з частотою серцевих скорочень 100 за 1 хв) може супроводжуватися рідким пульсом (у цьому прикладі — 50 пульсових ударів за 1 хв).

Ритм пульсу в нормі повинен бути правильним (pulsus regularis). Пульсові хвилі повинні надходити одна за одною через однакові проміжки часу і мати однакову величину (pulsus aequalis). При розладах серцевого ритму пульсові хвилі виникають через неоднакові проміжки часу і пульс стає неправильним (pulsus irregularis). У цьому разі величина пульсових хвиль часто різна — такий пульс називається нерівномірним (pulsus inaequalis). При порушенні правильності ритму пульсу для визначення типу аритмії необхідно здійснювати аускультацію серця та користуватися інструментальними методами дослідження.

Деякі види аритмії все ж добре вловлюються за пульсом під час його пальпації. Легко розпізнається екстрасистолічна аритмія, при якій виникають окремі передчасні пульсові хвилі, за якими іде більш тривала, компенсаторна пауза. Коли ж екстрасистолічні хвилі надто ранні і не досягають периферії, під час пальпації пульсу відчуваються періодичні, іноді з певною черговістю, випадіння пульсу. Миготлива аритмія характеризується повністю неправильним пульсом: пульсові хвилі мають різну величину і йдуть одна за одною без будь-якої послідовності. Дихальну аритмію розрізняють за прискоренням пульсу під час вдиху і його сповільненням під час видиху.

Особливою різновидністю є парадоксальний пульс (pulsus paradoxus seu pulsus respiratione intermittens), який під час вдиху стає дуже слабким або зовсім зникає. Парадоксальний пульс спостерігається при ексудативному і констриктивному перикардиті.

Наповнення пульсу відбиває ступінь наповнення кров’ю досліджуваної артерії. Його визначають різницею максимального і мінімального об’єму артерії. Наповнення пульсу залежить від величини ударного об’єму серця, від загальної кількості крові в організмі та її розподілу. Змінюючи силу натискування кінчиками пальців на артерію, можна вловити обидва крайні стани — від спадання до найбільшого наповнення. У разі нормального ударного об’єму і достатнього кровонаповнення артерії відчувається повний пульс (pulsus plenus). У разі крововтрати, гострої серцевої чи судинної недостатності наповнення пульсу зменшується, такий пульс називається порожнім (pulsus vacuus).

175

Напруження пульсу визначається опором, який виникає в разі спроби стиснути пальцем артерію для припинення в ній пульсових хвиль. Для визначення напруження пульсу під час пальпації проксимально розташованим пальцем поступово збільшують тиснення на променеву артерію, доки дистально розміщений палець не припинить відчувати пульсові хвилі. Таким чином, напруження пульсу оцінюють силою, з якою необхідно стиснути артерію, щоб зникли її пульсові коливання. Ступінь напруження пульсу залежить від висоти артеріального тиску.

Пальпаторно можна розрізнити слабке, середнє і сильне напруження. У разі нормального систолічного артеріального тиску для стиснення артерії застосовують помірне зусилля, тому в нормі пульс середнього напруження.

Напружений, або твердий, пульс (pulsus durus) спостерігається при артеріальній гіпертензії, артеріосклерозі.

Пульс, що легко стискається, — це м’який пульс (pulsus mollis), свідчить про знижений тонус судин, спостерігається при артеріальній гіпотензії, колапсі, шоку.

Величина пульсу — поняття, що об’єднує такі властивості, як наповнення і напруження. Величина пульсу, що пальпаторно сприймається як коливання артерії під час кожного пульсового удару, залежить переважно від ударного об’єму лівого шлуночка, наповнення артерій, пульсового тиску. Пульс нормального (середнього) наповнення і напруження зумовлює пульс середньої величини. У разі збільшення ударного об’єму крові і величини коливання артеріального тиску в систолу й діастолу (пульсового тиску) величина пульсових хвиль зростає. Такий пульс називається великим (pulsus magnus), або високим (pulsus altus), і спостерігається при недостатності клапанів аорти, тиротоксикозі, іноді під час гарячки. У разі зменшення ударного об’єму лівого шлуночка, малої амплітуди коливання тиску в систолу й діастолу, навпаки, величина пульсових хвиль зменшується — пульс стає малим (pulsus parvus). Малий пульс спостерігається в разі малого й сповільненого надходження крові в артеріальну систему, наприклад, при звуженні устя аорти або лівого передсердно-шлуночкового отвору.

Частий пульс дуже слабкого наповнення і напруження, ледь відчутний, називається ниткоподібним (pulsus filiformis), характерний для гострої серцевої недостатності, масивної крововтрати, шоку.

Інколи під час ритмічного пульсу відчувається чергування великих і малих пульсових хвиль — це переміжний пульс (pulsus alternans). Вважають, що він пов’язаний із чергуванням різних за силою серцевих скорочень. Зазвичай спостерігається в разі тяжких уражень міокарда.

Форма пульсу залежить від швидкості наростання і зниження окремої пульсової хвилі, а це своєю чергою залежить від швидкості зміни тиску в артеріальній системі впродовж систоли й діастоли. Якщо в систолу в аорту викидається багато крові й тиск у ній швидко підвищується, а в діастолу так само швидко знижується, при цьому буде спостерігатися швидке розширення і спадання стінки артерії. Такий пульс називається швидким (pulsus celer). Швидкий пульс характерний

176

для недостатності клапанів аорти, меншою мірою — для тиротоксикозу, нервового збудження. Найбільш виражений у хворих із недостатністю аортальних клапанів, бо за наявності цієї вади серця значно підвищуються ударний об’єм крові і систолічний тиск, а в діастолу тиск швидко знижується внаслідок зворотного відпливу частини крові з аорти в лівий шлуночок.

Пульс із дуже сповільненим зростанням і спаданням пульсової хвилі називається повільним (pulsus tardus). Спостерігається в разі звуження устя аорти, оскільки через утруднене зігнання крові з лівого шлуночка тиск в аорті підвищується повільно. Зміни форми пульсу чітко простежуються на його графічному зображенні — на сфігмограмі.

Отже, при недостатності аортальних клапанів спостерігається одночасне збільшення величини і швидкості пульсу, коли він стає швидким і високим (pulsus celer et altus), його також називають стрибаючим (pulsus saliens). У разі стенозу устя аорти пульс стає малим і повільним (pulsus parvus et tardus).

Часом період зниження пульсової хвилі визначається немовби друга додаткова хвиля, виникнення якої пов’язано зі збільшенням дикротичної хвилі, яка в нормі не пальпується, а лише реєструється на сфігмограмі. У разі зниження тонусу периферичних артерій і достатнього наповнення пульсу (гарячка, інфекційні захворювання, тиротоксикоз) дикротична хвиля відчувається і під час пальпації. Такий пульс називається дикротичним (pulsus dicroticus). Виникнення дикротичної хвилі пояснюють відбиттям хвилі крові від півмісяцевих клапанів аорти.

Стан судинної стінки оцінюється ковзними рухами пальців уздовж судини. У разі різко підвищеного тонусу артерія стає вузькою і щільною. Такий стан спостерігається у хворих на гіпертонічну хворобу, нефрит. Атеросклероз і кальциноз артерії призводять до ще більшого її ущільнення, а в дуже виражених випадках стінка судини не пульсує і не стискується. Крім того, при артеріосклерозі під час пальпації судинної стінки відчуваються її звивистість, нерівність, чоткоподібні стовщення.

Надзвичайно знижений тонус спостерігається при багатьох гострих інфекціях, інтоксикаціях і досягає найвищого ступеня при колапсі.

Дослідження капілярів. Капіляри досліджують за допомогою капіляроскопїї. Як згадувалося раніше, синхронне, з фазами серцевої діяльності, поперемінне почервоніння й побіління нігтьового ложа чи попередньо розтертої шкіри лоба або пульсивне почервоніння й побіління слизової оболонки язика, притиснутої предметним склом, свідчить про пульсацію не капілярів, а передкапілярних артеріол. Посилена пульсація їх спостерігається в разі недостатності аортальних клапанів, гарячки, при тиротоксикозі. Часом вона визначається у здорових осіб, що зумовлено впливом високих температур, наприклад у гарячій ванні, під час спеки. Дослідження венного пульсу. На шиї можна спостерігати пульсацію яремних вен, синхронну з діяльністю серця, — це венний пульс. Діяльність серця сприяє сповільненню течії крові в яремній вені в систолу передсердя і пришвидшення її в його діастолу, у момент систоли шлуночків. Сповільнення течії крові

177

призводить до деякого набухання вен шиї, а пришвидшення — до їх спадання. Таким чином, у разі систолічного розширення артерій яремні вени спадаються. Це фізіологічний, так званий негативний венний пульс. У здорових осіб він мало помітний, а стає більш вираженим у разі набухання вен унаслідок застою

вних крові в положенні лежачи, проте повністю зникає у вертикальному положенні.

Уразі недостатності тристулкового клапана зворотна хвиля крові з правого шлуночка в передсердя в систолу серця затримує течію крові з магістральних вен у передсердя, і вени, зокрема яремні, набухають синхронно із систолою шлуночків — це патологічний позитивний венний пульс.

Позитивний венний пульс, спостерігається при недостатності тристулкового клапана (органічної або відносної), у разі виникнення передсердношлуночкового мезонодального ритму, коли передсердя і шлуночки скорочуються майже одночасно; при миготливій аритмії; під час шлуночкових екстрасистол; при повній передсердно-шлуночковій блокаді; якщо систоли передсердь і шлуночків збігаються.

Уразі різко вираженого венозного застою венний пульс часом зникає, хоча шийні вени добре видимі, набухлі. Це пояснюється малою силою венного пульсу, який не спроможний спричинити помітного коливання сильно напруженої стінки вени. У таких випадках для появи пульсу іноді достатньо поміняти положення хворого; при цьому розслаблюється стінка вен і пульс стає помітним.

Позитивний венний пульс на шиї часом краще виражений з одного боку, наприклад, у хворих на ексудативний плеврит, при пухлинах середостіння.

За венний пульс можна помилково прийняти передатні коливання яремних вен, спричинені пульсацією сонних артерій. Тому треба пам’ятати, що пульсацію сонних артерій видно медіально від грудинно-ключично-соскоподібного м’яза, пульсацію вени — назовні від нього. Потрібно також мати на увазі, що передатні коливання вен відбуваються помітно швидше порівняно з повільними й млявими їх рухами при венному пульсі, оскільки кожному пульсовому ударові артерій відповідають 2—3 пульсації вени. У незрозумілих випадках вену притискують пальцем, при цьому передатні коливання набухлого периферичного відрізка вени стають більш вираженими, а в разі справжнього, фізіологічного, венного пульсу (негативного) пульсація цього відрізка вени припиняється.

Аускультація судин. Вислуховування артерій. Найчастіше вислуховують такі артерії: сонну — на рівні гортані з внутрішнього боку грудинно-ключично- соскоподібного м’яза, підключичну — під ключицею із зовнішнього її боку, стегнову артерію — нижче від пахової зв’язки. Під час вислуховування артерії стетоскоп не можна притискувати, а прикладати легко, інакше просвіт артерії звужується і з’являється шум.

Уздорової людини над сонною і підключичною артеріями вислуховуються два тони. Перший тон зумовлений коливаннями напруженої артеріальної стінки

вмомент проходження пульсової хвилі, другий — проводиться з півмісяцевих

178

клапанів аорти під час їх закриття. Під час аускультації артерій, розміщених далеко від серця, тони не вислуховуються, і тільки іноді над стегновою артерією вислуховується І тон, механізм виникнення якого такий самий, як над сонною артерією.

У разі недостатності клапанів аорти ІІ тон на сонній і підключичній артеріях може слабшати або зникати зовсім. Іноді за наявності цієї вади серця на стегновій артерії чути два тони (симптом Траубе), появу яких пояснюють різкими коливаннями судинної стінки в систолу і діастолу.

Крім тонів, над артеріями можуть вислуховуватися й шуми, зазвичай систолічні. Якщо уражена аорта — стеноз її устя, атеросклероз зі спотворенням внутрішньої поверхні, аневризма — систолічний шум проводиться на сонну і підключичну артерії за течією крові. У тих самих судинах може виникати систолічний шум, зумовлений зниженням в’язкості крові і збільшенням швидкості її течії, наприклад, при недокрів’ї, гарячці, тиротоксикозі. Місцеві шуми можуть виникати в разі стиснення артерії ззовні, склеротичного стенозу або в разі її розширення — аневризми. У хворих із недостатністю аортальних клапанів на стегновій артерії в разі незначного стиснення її стетоскопом вислуховується подвійний шум — шум Дюрозьє: у першій фазі він спричинюється штучним звуженням просвіту артерії, у другій — зворотною течією крові в напрямку до серця в діастолу.

Аускультація вен. У здорових осіб над венами зазвичай не вислуховуються ні тони, ні шуми. У разі значної недостатності тристулкового клапана на яремній вені іноді вдається вислухати тон. У хворих із різко вираженою анемією на яремній вені з’являється безперервний дмухаючий шум (так званий шум дзиґи), який посилюється під час глибокого вдиху або повороту голови в протилежний бік. Виникнення його пов’язано з пришвидшенням течії крові у разі зниження її в’язкості у хворих із недокрів’ям.

Таким чином, аускультація вен має відносно невелике діагностичне значення. Вимірювання артеріального тиску. Артеріальний тиск вимірюють для оці-

нювання стану серцево-судинної системи як у здорових, так і у хворих осіб. Розрізняють артеріальний тиск систолічний (максимальний), діастолічний

(мінімальний), пульсовий і середній гемодинамічний.

Систолічний артеріальний тиск — це тиск, який виникає в артеріальній системі після систоли шлуночків. Він зумовлений тим, що кров, яка викидається в систолу, натрапляє на опір стінок артерій і маси крові, що заповнює артеріальну систему, у зв’язку з чим тиск в артеріях підвищується. У діастолу артеріальний тиск знижується і підтримується на певному рівні за рахунок еластичного скорочення стінок артерій і опору артеріол, завдяки чому просування крові в артеріоли, капіляри і вени триває. Таким чином, висота артеріального тиску пропорційна ударному об’єму крові і периферичному опору.

Різниця між максимальним і мінімальним тиском називається пульсовим тиском.

179

Середнім гемодинамічним тиском називають тиск, який забезпечив би таку саму течію крові у судинах за відсутності пульсації, тобто в разі рівномірної течії. Середній гемодинамічний тиск вираховують додаванням до величини діастолічного тиску третини пульсового.

Величину артеріального тиску прийнято виражати в міліметрах ртутного стовпа (мм рт. ст.). У нормі систолічний (максимальний) тиск коливається в межах 100—139 мм рт. ст., діастолічний (мінімальний) тиск — 60—89 мм рт. ст., пульсовий тиск — 40—50 мм рт. ст., середній гемодинамічний — 70—100 мм рт. ст.

Артеріальний тиск можна виміряти прямим і непрямим способом. Під час прямого вимірювання голку, з’єднану трубкою з манометром, уводять безпосередньо в артерію. Цей метод використовують лише в кардіохірургії.

Для вимірювання артеріального тиску непрямим способом є три методи: аускультативний, пальпаторний і осцилографічний.

У повсякденній практиці використовують переважно аускультативний метод, запропонований у 1905 р. санкт-петербурзьким військовим лікарем С.П. Коротковим. За допомогою цього методу можна визначити рівень систолічного й діастолічного артеріального тиску. Вимірюють артеріальний тиск за допомогою спеціального апарата — сфігмоманометра, основними частинами якого є ртутний або пружинний манометр, гумова манжетка для стискування артерій і гумовий балон для нагнітання повітря. Гумова манжетка повинна бути завширшки від 12 до 14 см. Усі три основні частини сфігмоманометра з’єднані в одну загальну систему гумовими трубками. На гумовому балоні в місці відходження трубки розташований спеціальний вентиль, за допомогою якого можна регулювати надходження повітря в манометр і манжетку і затримувати тиск повітря на потрібному рівні.

Ртутний манометр (в апараті Ріва—Роччі) — скляна трубка, нижній кінець якої з’єднаний зі скляним резервуаром із ртуттю. Ємність його становить 15— 20 мл. Манометр прикріплений до шкали з міліметровими поділками від 0 до 300 і вмонтований у кришку апарата Ріва—Роччі. Рівень ртуті в скляній трубці встановлюється на позначці 0. Ртутний манометр є точнішим, пружинний манометр — зручнішим для користування, але його потрібно періодично перевіряти, оскільки з часом він може давати неточні по-

казники.

Правила і техніка вимірювання артеріального тиску. У приміщенні, де проводиться вимірювання тиску,

повинно бути тихо і не холодно. Ар- Мал. 64. Вимірювання артеріального теріальний тиск зазвичай визначають

тиску у плечовій артерії

у плечовій артерії (мал. 64).

180