Валеологія ДКР

Мартишев Олег

Білет №2

1. Принципи фізіології. Види фізіології, методи фізіології.

2. Полярний закон подразнення (закон полярної дії постійного струму). Закон лабільності.

3. Спосіб життя та його основні категорії. Здоровий спосіб життя.

4. Фізіологічні властивості нервових волокон.

5. Закони проведення збудження по нервовим волокнах. Закон двостороннього проведення збудження по нервовому волокну.

Питання 1

Принципи фізіології. Види фізіології, методи фізіології.

Фізіологія – це наука, яка вивчає функції організму, механізми його життєдіяльності та взаємодію різних систем. Вона досліджує, як працюють органи, тканини, клітини та які процеси забезпечують підтримання гомеостазу.

Фізіологія ґрунтується на кількох принципах. Один із них – принцип єдності структури і функції, що означає, що робота органів залежить від їхньої будови. Наприклад, серце має спеціальну м’язову структуру, що дозволяє йому ефективно перекачувати кров. Принцип саморегуляції говорить про здатність організму підтримувати сталість внутрішнього середовища за допомогою зворотних зв’язків. Наприклад, коли рівень глюкози в крові підвищується, підшлункова залоза виробляє більше інсуліну, щоб знизити його до норми. Принцип адаптації пояснює, що організм постійно пристосовується до змін довкілля, наприклад, у відповідь на фізичні навантаження серце починає працювати інтенсивніше.

Фізіологія поділяється на галузі за об’єктом дослідження та специфікою процесів:

За об’єктом вивчення:

Фізіологія людини – вивчає функції органів і систем людини.

Фізіологія тварин – досліджує особливості організмів різних видів.

Фізіологія рослин – аналізує процеси фотосинтезу, транспорту речовин, росту.

Клітинна фізіологія – зосереджена на механізмах життєдіяльності окремих клітин.

За специфікою процесів:

Порівняльна фізіологія – порівнює функції організмів різних видів для виявлення еволюційних закономірностей.

Екологічна фізіологія – досліджує вплив навколишнього середовища на організми.

Патофізіологія – вивчає порушення функцій при захворюваннях

Космічна фізіологія – аналізує зміни в організмі в умовах невагомості.

Спортивна фізіологія – досліджує адаптацію тіла до фізичних навантажень.

Порівняльна фізіологія аналізує особливості функціонування різних видів живих істот, допомагаючи зрозуміти еволюційні механізми.

Фізіологія людини та тварин розглядає особливості їхньої життєдіяльності, а фізіологія праці вивчає, як умови роботи впливають на організм і як підвищити його продуктивність.

Методи фізіології поділяються на експериментальні та спостережні. Один із найважливіших методів – це електрофізіологія, яка дозволяє реєструвати електричну активність клітин і органів, наприклад, електроенцефалографія для вивчення мозкової активності. Біохімічні методи аналізують склад біологічних рідин, таких як кров або слина, що допомагає зрозуміти обмін речовин. Функціональні тести дозволяють оцінити роботу органів у різних умовах, наприклад, проба Штанге для визначення витривалості дихальної системи. Використовується також модельний підхід, коли створюють штучні системи або комп’ютерні моделі для відтворення фізіологічних процесів.

Питання 2

Полярний закон подразнення (закон полярної дії постійного струму). Закон лабільності.

Полярний закон подразнення або ж закон полярної дії постійного струму, пояснює, як нервові та м’язові клітини реагують на проходження електричного струму. Якщо до тканини прикласти постійний струм, то в місці контакту з анодом, позитивним полюсом, виникає гальмування, а в місці контакту з катодом, негативним полюсом, – збудження.

Це пояснюється тим, що на катоді мембранний потенціал зменшується, тобто клітина деполяризується, що сприяє виникненню нервового імпульсу. Навпаки, в зоні анода мембранний потенціал збільшується, тобто відбувається гіперполяризація, що ускладнює виникнення збудження.

При тривалому впливі постійного струму тканина адаптується, і збудження може зникнути. Однак важливо, що при вимиканні струму ситуація змінюється: тоді анодна ділянка може стати джерелом збудження, а катодна – гальмування. Це явище використовується в електрофізіології для стимуляції нервових і м’язових структур, а також у лікувальній практиці для відновлення нервово-м’язової провідності.

Закон лабільності визначає, наскільки швидко нервові або м’язові клітини можуть генерувати імпульси у відповідь на подразнення. Лабільність – це максимальна частота імпульсів, яку може провести нервове волокно або м’яз, не втрачаючи їх. Якщо подразнення подається занадто часто, клітина не встигає відновитися, і деякі імпульси "випадають".

Лабільність залежить від типу тканини. Наприклад, нервові клітини можуть генерувати імпульси із частотою до кількох сотень герц, тоді як скелетні м’язи працюють повільніше, а гладкі м’язи ще менш лабільні. При втомі або патологічних станах лабільність може знижуватися, що впливає на швидкість реакцій організму.

Обидва закони допомагають зрозуміти, як електричні сигнали керують біологічними системами. Полярний закон показує, як "запускається" імпульс, а закон лабільності – як тканина обробляє серію таких імпульсів. На практиці це основа для розробки медичних приладів або діагностики. Для неврології та фізіотерапії, де ці знання допомагають у діагностиці та лікуванні порушень нервово-м’язової провідності.

Питання 3

Спосіб життя та його основні категорії. Здоровий спосіб життя.

Загалом, спосіб життя – це комплекс звичок, поведінки та умов, які формують повсякденне існування людини. Він відображає її цінності, соціальний статус, культурний контекст та індивідуальні потреби. Здоровий спосіб життя є ключовим чинником профілактики захворювань, підвищення якості життя та довголіття. У цьому рефераті розглядаються основні категорії способу життя та принципи його здорового формування.

Основні категорії способу життя:

Спосіб життя охоплює низку взаємопов’язаних аспектів:

Фізична активність: Рухова діяльність, спорт, рівень фізичних навантажень. Від неї залежить функціонування м’язів, суглобів, серцево-судинної системи.

Харчування: Раціон, режим прийому їжі, баланс поживних речовин. Неправильне харчування може призвести до ожиріння, діабету, порушень обміну речовин.

Режим дня: Раціональний розподіл часу між сном, роботою, відпочинком. Хронічний недосип або перевтома порушують метаболізм і психічний стан.

Психологічне благополуччя: Вміння керувати емоціями, протистояти стресорам, підтримувати позитивне мислення.

Соціальні взаємини: Якість спілкування з оточенням (родина, друзі, колеги). Соціальна ізоляція часто супроводжується депресією та тривожністю.

Професійна діяльність: Умови праці, баланс між кар’єрою та особистим життям. Надмірне навантаження викликає синдром вигорання.

Відпочинок і дозвілля: Хобі, подорожі, творчість – інструменти для емоційного відновлення.

Гігієна та догляд за здоров’ям: Регулярні медичні огляди, дотримання санітарних норм, профілактика захворювань.

Відсутність шкідливих звичок: Тютюнопаління, зловживання алкоголем, наркотиками руйнують організм і соціальні зв’язки.

Ці категорії взаємозалежні. Наприклад, фізична активність покращує психічний стан, а гарний сон підвищує продуктивність на роботі.

Здоровий спосіб життя, ЗСЖ – це, фактично свідома стратегія, індивідуально людини, спрямована на збереження та зміцнення здоров’я. Його основа – системність і довгостроковість ряду дій а саме:

Баланс у харчуванні: Раціон має включати овочі, фрукти, повільні вуглеводи: твердо зернові продукти, крупи, білки: м’ясо, риба, бобові, здорові жири: горіхи, оливкова олія. Обмеження трансжирів, солі, цукру, штучних добавок.

Регулярна рухова активність: щоденні прогулянки, силові або кардіотренування, 3-4 рази на тиждень, розтяжка. Навіть 30 хвилин фізичних вправ на день знижують ризик серцевих хвороб.

Відмова від шкідливих звичок: тютюн і алкоголь – основні причини раку, цирозу печінки, інсультів. ЗСЖ передбачає їх повне виключення або мінімізацію.

Якісний сон: оптимальна тривалість – 7-9 годин. Важливо лягати і прокидатися в однаковий час, уникати гаджетів перед сном.

Стресостійкість: техніки релаксації (медитація, йога), психологічна підтримка, хобі допомагають знизити рівень кортизону, який виділяється в стресових ситуаціях.

Профілактика здоров’я: з деяким інтервалом медичні огляди, вакцинація, контроль хронічних захворювань. Особливе місце можна віддати загартовуванню.

Переваги ЗСЖ:

Зменшення ризику хронічних захворювань (гіпертонія, діабет, ожиріння). Підвищення енергії, продуктивності та імунітету. Покращення психоемоційного стану та соціальних зв’язків.

Важливість здорового способу життя у сучасному суспільстві є дуже актуальним. Сьогодні людство стикається з низкою загроз: Гіподинамія: сидячий спосіб життя через офісну роботу, залежність від транспорту.

Неякісне харчування: доступність фастфуду, продуктів з високим вмістом консервантів та цукру.

Хронічний стрес: високий темп життя, інформаційне перевантаження.

Екологічні проблеми: забруднення довкілля впливає на здоров’я через їжу, воду, повітря.

ЗСЖ стає не просто індивідуальним вибором, а суспільною необхідністю. Наприклад, державні програми з популяризації спорту, податкові обмеження на сигарети, створення парків для відпочинку – це кроки до формування здорового суспільства, хоча, фактично, більшість державних програм і дій, зазвичай направленні не на покращення життя громадян, а на створення нових корупційних схем та іншого, але це, більш політ-філософське питання.

Питання 4

Фізіологічні властивості нервових волокон

Нервові волокна є основними структурними елементами нервової системи, які забезпечують передачу імпульсів між нейронами, м’язами та органами. Вони мають унікальні фізіологічні властивості, що визначають швидкість, точність і ефективність передачі сигналів. Дослідження цих властивостей допомагає зрозуміти механізми роботи нервової системи та її адаптацію до різних умов. Основні фізіологічні властивості нервових волокон:

Збудливість. Це здатність нервових волокон відповідати на подразники, перетворюючи їх у нервові імпульси. Пороговий рівень збудливості залежить від типу волокна: чим нижчий поріг, тим легше виникає імпульс.

Провідність. Нервові волокна можуть проводити електричні імпульси по всій своїй довжині. Це забезпечується змінами мембранного потенціалу, зокрема деполяризацією та реполяризацією. Швидкість проведення імпульсу залежить від товщини волокна та наявності мієлінової оболонки.

Поляризованість. Мембрана нервового волокна у спокої має певний електричний заряд, що забезпечується нерівномірним розподілом іонів натрію і калію. Завдяки цьому нервові клітини готові до швидкої активації у відповідь на подразнення.

Рефрактерність. Після кожного імпульсу нервове волокно потребує часу для відновлення. У цей період воно або не реагує на нові подразники, абсолютна рефрактерність, або може реагувати лише на сильніші сигнали, відносна рефрактерність.

Лабільність. Ця властивість визначає максимальну частоту імпульсів, яку може проводити нервове волокно без втрати інформації. Чим вища лабільність, тим швидше волокно може передавати сигнали.

Двобічне проведення. У більшості нервових волокон збудження може поширюватися в обох напрямках. Проте у фізіологічних умовах імпульси передаються в певному напрямку завдяки організації нейронних ланцюгів.

Ізольоване проведення. Кожне нервове волокно проводить імпульси незалежно від сусідніх, що запобігає хаотичному поширенню сигналів.

Класифікація нервових волокон за фізіологічними характеристиками

Нервові волокна класифікують за кількома критеріями, серед яких основні — наявність або відсутність мієлінової оболонки, діаметр волокна та швидкість проведення імпульсів. Найбільш поширені дві класифікації:

Класифікація Ерлангера і Гассера, для соматичної нервової системи і класифікація Ллойда і Гассера, для чутливих волокон м’язових рецепторів.

Класифікація Ерлангера і Гассера:

Ця система використовується для позначення нервових волокон як соматичної нервової системи, так і вегетативних нервів. Вона поділяє нервові волокна на три основні групи: A, B і C.

Група A – це мієлінові волокна, що мають найбільший діаметр і найвищу швидкість проведення імпульсу. Вони, у свою чергу, поділяються на підгрупи:

Aα – відповідають за рухову активність скелетних м’язів та пропріоцептивну чутливість (відчуття положення тіла в просторі).

Aβ – передають сигнали тактильної чутливості (дотик, тиск).

Aγ – іннервують м’язові веретена, що відповідають за регуляцію тонусу м’язів.

Aδ – передають больові імпульси, а також сигнали температурної чутливості.

Група B – це тонкі мієлінові волокна, що мають меншу швидкість проведення. Вони входять до складу прегангліонарних волокон автономної нервової системи, яка регулює діяльність внутрішніх органів.

Група C – це немієлінові волокна, які проводять імпульси найповільніше. Вони відповідають за передачу тривалого болю, температурної чутливості та постгангліонарні функції автономної нервової системи.

Класифікація Ллойда і Гассера.

Ця система використовується переважно для чутливих, аферентних, волокон м’язових рецепторів, які відповідають за пропріоцепцію, відчуття положення тіла, та рефлекторну активність.

Волокна I – найбільші за діаметром та найшвидші, поділяються на дві підгрупи:

Ia – передають імпульси від м’язових веретен, що забезпечують чутливість до розтягнення м’язів, ключові для рефлекторної діяльності, наприклад, колінного рефлексу.

Ib – відповідають за передавання інформації від сухожильних органів Гольджі, що контролюють рівень напруги в м’язах.

Волокна II – меншого діаметру, також мієлінові, проводять імпульси від тактильних рецепторів та вторинних закінчень м’язових веретен.

Волокна III – мієлінові волокна меншого діаметра, які передають больові імпульси та температурну чутливість.

Волокна IV – немієлінові, відповідають за повільний біль, температуру і хімічну чутливість, наприклад, відчуття запалення.

Фізіологічне значення класифікації

Різниця в діаметрі, мієлінізації та швидкості проведення імпульсів дозволяє нервовій системі ефективно реагувати на різні подразники. Швидкі волокна забезпечують миттєву реакцію на загрозливі ситуації, а повільні відповідають за тонкі відчуття, довготривалий біль і регуляцію внутрішніх органів. Тому фізіологічні властивості нервових волокон забезпечують точну і швидку передачу інформації в організмі. Вони дозволяють організму швидко реагувати на зовнішні та внутрішні подразники, координувати рухи та регулювати роботу органів. Дослідження цих властивостей має важливе значення для медицини, зокрема у вивченні неврологічних розладів та розробці методів їх лікування.

Питання 5

Закони проведення збудження по нервовим та м’язовим волокнам Закон двостороннього проведення збудження по нервовому волокну.

Проведення збудження у нервових та м’язових волокнах підпорядковується декільком фундаментальним законам:

Закон анатомічної та фізіологічної цілісності – збудження передається лише по неушкодженому волокну. Якщо волокно перерізане або значно пошкоджене, передача імпульсу припиняється.

Механізм дії: При ушкодженні волокна руйнується мієлінова оболонка, що порушує ізоляцію та провідність. Відсутність анатомічної безперервності між відростками нейрона унеможливлює відновлення імпульсу. Повне перерізання аксона призводить до дегенерації нервового волокна, через що порушується функціонування нейрона.

Закон ізольованого проведення – кожне нервове волокно проводить збудження незалежно від сусідніх волокон, навіть якщо вони знаходяться в одному нервовому стовбурі.

Фізіологічна основа: Кожне нервове волокно має власну ізоляцію завдяки мієліновій оболонці, що запобігає електричному взаємовпливу. Навіть у немієлінових волокнах між окремими волокнами відсутній безпосередній контакт, що унеможливлює спонтанну передачу імпульсу. Передача збудження на інші волокна можлива лише через синапси, а не безпосередньо.

Закон оптимальної та песимальної дії – при надмірному подразненні нервове волокно може перейти в стан гальмування, що запобігає його виснаженню.

Прояви: Оптимальна сила подразнення забезпечує ефективну передачу імпульсів. Надмірна стимуляція може викликати виснаження медіаторів у синапсах, що призводить до тимчасового припинення передачі імпульсів. Захисне гальмування може виникати як результат активації гальмівних нейронів або порушення іонного балансу.

Закон фізіологічної безперервності – нервовий імпульс може передаватися не тільки через власні структури, а й через синапси до наступного нейрона або м’язового волокна.

Механізм дії: Наявність синаптичної передачі забезпечує зв’язок між нейронами, формуючи складні рефлекторні дуги. Нейром’язові синапси передають імпульси від мотонейронів до м’язових волокон, забезпечуючи скорочення м’язів. Передача збудження може бути хімічною, через нейромедіатори, або електричною, через щілинні контакти.

Закон функціональної неспецифічності нервових волокон – стверджує, що будь-яке нервове волокно може проводити імпульси незалежно від їхньої природи. Це означає, що однакові нервові структури можуть передавати сигнали як відчуттів болю, так і, наприклад, механічного тиску чи температури. При цьому специфічність сигналу визначається не самим нервовим волокном, а типом рецептора, що його збуджує, та областю мозку, яка отримує відповідний імпульс. Так, електрична стимуляція зорового нерва викликає зорові відчуття, навіть якщо подразник не є світловим.

Закономірності проведення місцевого і поширюючого збудження.

Збудження в нервових і м’язових тканинах може мати два основні типи:

Місцеве збудження – виникає в ділянці подразнення, але не передається на значну відстань. Його характерними рисами є: залежність від сили подразника, чим сильніше подразнення, тим більше місцеве збудження, і поступове згасання, таке збудження не поширюється далеко через слабкість імпульсу.

Поширююче збудження – здатне передаватися по всій довжині нервового або м’язового волокна, зберігаючи свою інтенсивність. Воно виникає при досягненні критичного рівня деполяризації та викликає потенціал дії, який передається далі за рахунок активного іонного транспорту. Проведення імпульсу можливе завдяки механізму рефрактерності – стану тимчасової нездатності волокна до повторного збудження після проходження попереднього імпульсу. Це запобігає хаотичному збудженню і забезпечує впорядковану передачу нервових сигналів.

Закон двобічного проведення

Цей закон стверджує, що нервове збудження може поширюватися в обох напрямках від місця його виникнення. Проте є винятки, зокрема мотонейрони спинного мозку, які забезпечують лише одностороннє проведення імпульсів.

Механізм двобічного проведення:

У більшості нервових волокон імпульс може поширюватися як в центр, до нейрона, так і до периферії, до ефекторного органа:

Аферентні волокна – передають імпульси від рецепторів до центральної нервової системи. Еферентні волокна – передають імпульси від центральної нервової системи до органів і тканин.

Якщо штучно подразнити серединну ділянку нерва, (наприклад, електричним імпульсом), збудження поширюватиметься в обох напрямках:

Антідромно, у напрямку, протилежному природному, і ортодромно, у природному напрямку. Винятком є мотонейрони спинного мозку. Оскільки мотонейрони передають імпульси лише в одному напрямку — від центральної нервової системи до м’язів. Це пояснюється тим, що передача через синапси у спинному мозку є строго односторонньою.

Фізіологічне значення: двобічне проведення сприяє кращій взаємодії між нейронами та дозволяє складним рефлекторним дугам функціонувати. У разі ушкодження нерва можливе виникнення колатерального проведення через інші нервові шляхи. Одностороннє проведення у мотонейронах запобігає хаотичному збудженню та забезпечує контрольовані рухи.

Автор работы Мáртышев Олег