Вантажознавство. Конспект лекцій

120

9.5 Небезпека статичної електрики

Статична електрика – сукупність явищ, пов'язаних з виникненням і різним проявом електричних зарядів на поверхні діелектриків або ізольованих провідників.

Для наливних вантажів можлива електризація рідин з низькою електропровідністю при перекачуванні по трубопроводу. Це відбувається через нерівність хімічних потенціалів рідини й твердого тіла (труби), на границі розділу утворюється подвійний електричний шар. Іони одного знака накопичуються на стінках труби, іншого виносяться з потоком і накопичуються в прийомної ємності. Нагромадження заряду відбувається поки напруженість поля не досягне критичного значення, після чого відбувається пробій.

Для навалювальних – при переміщенні, особливо при перевантаженні за допомогою машин безперервної дії.

Напруженість поля – відношення різниці потенціалів до розміру проміжку між наелектризованими тілами, наприклад, для повітря воно дорівнює 30 тис. В/см.

Причиною запалення через статичну електрику може послужити:іскровий розряд із заряджених діелектричних матеріалів;розряд із зарядженого незаземленого встаткування;

розряд з людини. Наприклад, потенціал людини в діелектричному взутті відносно Землі – 10 тис. В, енергія розряду 10 мДж. Цього досить для вибуху або запалення ряду речовин.

Для прояву статичної електрики необхідно:наявність джерела зарядів;нагромадження зарядів на контактуючих поверхнях;

електричний розряд у горючому середовищі;достатність енергії електричного розряду для запалення в даному сере-

довищі.

Профілактика – відсутність хоча б однієї із цих умов. Усунення цих умов можливо досягнути наступним шляхом:

не допускати розбризкування вантажу;відсутністю повітря в трубопроводах;заземленням;

надійним електричним контактом у з’єднаннях трубопроводів.

Найбільш ефективним і розповсюдженим методом запобігання виникнення проявів статичної електрики є заземлення.

9.6 Вибухонебезпечність і детонація

Вибух – звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Вибух призводить до утворення сильно нагрітого газу з дуже високим тиском, який при розширенні здійснює механічний вплив (тиск, руйнування) на навколишні тіла. У твердому середовищі він супроводжується її руйнуванням і дробленням.

Вибухи відбуваються за рахунок звільнення: хімічної енергії, головним чином вибухових речовин;

121

внутрішньоядерної енергії – ядерний вибух; електромагнітної енергії, наприклад, іскровий розряд, лазерна іскра й ін.;

механічної енергії, наприклад, при падінні метеоритів, виверженні вулканів й ін.

В Вантажознавстві розглядається хімічна енергія – самопоширення хімічного перетворення речовини, яке протікає з великою швидкістю й супроводжується виділенням теплоти й утворенням великої кількості газів, стислих до високого тиску.

Для протікання хімічної реакції у вигляді вибуху необхідно:значна екзотермічність процесу;велика швидкість;утворення газоподібних продуктів;здатність до самопоширення.

Залежно від швидкості поширення полум'я при недетанаційному (дефлаграційному) горінні воно ділиться на повільне горіння й вибух. Як правило вибух – якщо швидкість полум'я досягає декілька сотень метрів на секунду. Дефлаграція – процес поширення полум'я в горючому середовищі, при якому реакція що самоприскорюється, виникає в реагуючому шарі шляхом його нагрівання за рахунок теплопровідності від сусіднього шару продуктів реакції.

Вибух відбувається умовно в 2 етапи:

перетворення енергії того або іншого виду в енергію стислої речовини;розширення стислої речовини, яке супроводжується сильним впливом на

навколишнє середовище.

Основні ушкодження в навколишньому середовищі від вибуху завдає ударна хвиля. Ударна хвиля – стрибкоподібне підвищення тиску в навколишнім середовищі. Ударна хвиля слабшаючи, переходить у звукову.

Є вибухонебезпечні й вибухові речовини. Вибухова речовина, на відміну від вибухонебезпечної, має в своєму складі окислювач і кисень повітря для її вибуху не потрібен.

Теплота вибуху (питома енергія) – кількість теплоти, що виділяється при вибуху речовини масою 1 моль або 1 кг. При горінні у вільному просторі продукти горіння вільно поширюються й тиск постійно. Горіння в замкнутій ємності веде до вибуху.

Детонаційне горіння – коли кожний наступний шар газу нагрівається внаслідок швидкого стиску, що доводить його до адіабатичного запалення, наприклад, принцип роботи дизельного двигуна. Адіабатний процес – термодинамічний процес, при якому система не одержує теплоти ззовні й не віддає її. Процеси що швидко протікають можуть розглядатися як адіабатний процес при відсутності теплоізолюючої оболонки.

Різке підвищення тиску створює хвилю стиску (ударну), тобто границю стрибкоподібного переходу від вихідного до стислого. Зустріч ударної хвилі з перешкодою створює відбиту хвилю й ще сильніше стискає газ, наприклад, розрив ствола рушниці. Тиск у відбитій хвилі на порядки вище чим тиск падаючої. Відбита хвиля веде до надзвичайно високого (до 10 тис. атм.), але короткочасному підвищенню тиску, здатному викликати великі руйнування, наприклад,

122

принцип дії кумулятивного заряду.

Детонаційна хвиля – комплекс, що самопоширюється та складається з ударної хвилі й зони хімічних реакцій, яка виділяє теплоту необхідну для підтримки постійного рівня тиску на фронті ударної хвилі.

Особливості детонаційного горіння:швидкість детонації постійна;

швидкість детонації перевищує швидкість звуку в даному середовищі;швидкість детонації не залежить від початкової температури й тиску;продукти реакції рухаються в ту ж сторону, що й зона реакції.

10 Несхоронність вантажів

10.1 Види несхоронності вантажів

Перевезення вантажів вважається якісним, якщо за час перевезення не змінилася кількість, не знизилася його якість, витримані строки доставки й не виникла необхідність у додаткових невиробничих простоях.

Будь-який вантаж повинен бути виданий одержувачеві в такому ж гарному стані й у тій же кількості, у якому він був прийнятий до перевезення. Стан вантажу звичайно вказується у вантажних документах. Тарно-поштучні вантажі вважаються в гарному стані, якщо тара й упакування за зовнішнім виглядом цілі й не мають слідів розкриття або лагодження.

Несхоронність – погіршення якості або повна її втрата, зміна кількості, пересортиця (змішування вантажів різних сортів) через яку вантаж знецінюється до рівня більше низького сорту.

Випадки не схоронного перевезення можуть бути підрозділені на три основні групи:

псування або пошкодження вантажу;недостача за числом місць або за масою, але без ознак розкрадання;розкрадання вантажу.

Окрему групу становлять випадки комерційного браку, коли вантажу не заподіяний збиток, але виникли додаткові непродуктивні витрати перевізника.

Псування й ушкодження – повна або часткова втрата вантажем своїх якостей і цінності. До псування вантажу відносяться: підмокання, роздавлювання вантажу, придбання вантажем сторонніх запахів, ушкодження тари й вантажу в період вантажних робіт, самозаймання вантажу й ін.

Недостача – невідповідність фактичної кількості вантажних місць і (або) маси, зазначеним у вантажних документах. Недостача вантажів проти кількості, зазначеної у вантажних документах, виникає в першу чергу через неправильне ведення тальманського рахунку, через відсутність належного контролю за роботою тальманів з боку суднової адміністрації.

Ознаками розкрадання вантажу служить наявність зірваних контрольних стрічок, пломб, розкриття або розлами тари й т. п.

До випадків комерційного браку відносяться перерахування вантажу, пересортиця, поломка тари, засилання вантажу не за адресою, наявність на судні вантажу без документів або роз'єднання вантажних місць, що перевозяться за одним документом (наприклад, коносаментом) й ін.

123

Причини ушкодження, псування й зменшення (рос. убыли) вантажів об'єднані в наступні групи:

порушення правил перевезення, ЗРР, складування й зберігання;невідповідність або відсутність правил і технічних умов транспортуван-

ня вантажів;порушення технології ЗРР;

недостатня оснащеність суден і складів технічними засобами забезпечення схоронності вантажів;

сховані (приховані) властивості вантажів;дія непереборної сили.

Підмоканню (рос. подмочке) піддані всі продовольчі вантажі й багато непродовольчих вантажі, причинами якої є:

атмосферні опади (через неправильне зберігання й ін.);потрапляння води в трюми (через шторм, несправність й ін.);конденсація вологи;виділення вологи іншими вантажами.

Попередження підмокання досягається:

перевезенням вантажів на технічно справних суднах і зберігання у відповідних та справних складах;

дотриманням правил перевезення й перевантаження вантажів;використанням підтоварників (піддонів) на складі;умілим використанням суднових засобів кондиціювання й вентиляції;

правильним суміщенням вантажів які виділяють і поглинають вологу.

10.2 Природний збиток вантажів і його нормування

Природний збиток (втрата) – зменшення кількості вантажу під впливом природних причин в умовах нормального технологічного процесу перевезення й зберігання. Норми природних втрат установлюються, якщо їх не можна запобігти, або витрати на їх запобігання економічно не вигідні (недоцільні).

Заходи для скорочення природного збитку маси, насамперед, повинен вживати вантажовласник, пред'являючи вантаж до перевезення в більше герметичної, малопроникній тарі. Однак у ряді випадків, витрати на створення такої тари значно перевищують суму економії, яка може бути досягнута за рахунок запобігання природного збитку.

Норми природних втрат встановлюються на основі результатів проведення спеціальних науково-дослідних робіт або на базі статистичної обробки звітних даних з відповідною кореляцією їх. Основою нормування є середні величини природних втрат вантажів, які виникли в нормальних (середніх) умовах перевезення. Норми встановлюються відповідними державними органами.

У ряді випадків доцільно користуватися, при конкретних перевезеннях, погодженими договірними нормами (з урахуванням особливостей вантажу, проникності тари або впакування, тривалості й кліматичних умов морського переходу, конструктивних особливостей суден й ін.), орієнтуючись на діючі норми природних втрат.

Норми природних втрат маси не застосовуються для вантажів:

124

у герметичному впакуванні (наприклад, запаяних, залитих сургучем, смолою та ін.);

рідких у скляному герметичному впакуванні; масла вершкового, маргарину й сиру плавленого, фасованих; консервів

усяких у бляшаній і скляній тарі; цукру-рафінаду в пачках і харчових концентратах, господарського мила й ін., упакованих у стандартну тару й які надходять в продаж без зважування;

гігроскопічних вантажів, які повинні бути попередньо перераховані на однаковий вологовміст (при завантаженні або розвантаженні);

при наявності ознак розкрадання, прорахунків, втрат та ін.

При перевезеннях тарних вантажів норми природних втрат маси застосовуються тільки при збігу числа вантажних місць.

Норми природних втрат можуть установлюватися для конкретних вантажів (або груп вантажів) не тільки в цілому, але й окремо на кожну операцію (прийом, перевезення, зберігання, видача), період року й географічні зони.

Наприклад, встановлені норми природних втрат для кожної групи (виду) нафтопродуктів окремо: на кожну операцію (прийом, перевезення, зберігання, видача), за періодом року (осінь – зима 1.10 – 31.03, весна – літо 1.04 – 30.09) та географічній зони (південна, північна, середня).

Додаткові норми природних втрат маси встановлюються для навалочних вантажів:

на кожну перевалку з морського на залізничний транспорт і назад;на кожне перевантаження із судна в судно.

Такі ж норми встановлюються при змішаних залізнично-водних перевезеннях. При перевезеннях вантажів у змішаному сполученні норми природних втрат маси встановлюються для кожного виду транспорту, які приймають участь у перевезенні.

До факторів, які впливають на норму природних втрат відносяться:транспортні характеристики вантажу;захисні властивості тари;

число перевалок (перевантажень) за час транспортування;дальність перевезення;пора (період) року;час зберігання.

10.3 Причини недостачі вантажів

Недостача (нестача) вантажів – це зменшення його кількості за час морського транспортування. Відомі дві форми недостачі вантажів: або зменшується його вага (маса), або не вистачає цілих вантажних місць. Найпоширенішими причинами недостачі цілих вантажних місць є:

прорахунки тальманів при завантаженні або при розвантаженні;помилки у вантажних документах;недовантаження в порту відправлення без відмітки у вантажних докуме-

нтах;

руйнування окремих вантажних місць;

125

падіння вантажних місць у воду при перевантажувальних операціях;розкрадання вантажних місць та ін.

Недостача маси відбувається, в основному, у результаті її збитку (втрати). Збиток маси – це зменшення маси вантажу за період транспортування (або

зберігання), що виникає внаслідок фізичних особливостей вантажу або біохімічних процесів, які відбуваються в ньому. Біохімічні процеси характерні тільки для швидкопсувних вантажів і зернових.

Вирішальне значення мають фізичні особливості вантажу, якими визначається характер і розмір збитку (зменшення) маси внаслідок: розпилення, розтруски, витоку, звітрювання й усушки (всихання) вантажу.

Розпилення – це втрата порошкоподібного вантажу через дрібні нещільності тари й упакування, більші ступені цих втрат характерні для вантажів у тканинних мішках. Розпилення відбувається при струсі й поштовхах у процесі перевезення й перевантаження. До розпилення відносять також легкі фракції зернового вантажу які уносить вітер при перевантаженні його транспортерами або грейферами. Не слід плутати розпилення з розсипом зерна, який повинен збиратися, завантажуватися в мішки й здаватися одержувачеві.

Розтруска (струшування) – те ж явище, що й розпилення, але стосовно до таких вантажів, як насіння, зерно в тарі й продукти його переробки.

Витік виникає як наслідок дифузії рідкого вантажу в дерев'яних бочках. Рідина всмоктується в тару, просочує її наскрізь, потроху просочується назовні. При розсиханні клепки бочок втрати такого роду збільшуються в багато разів. Інтенсивність витоку залежить від властивостей вантажу, щільності деревини, стану бочок, параметрів навколишнього середовища.

Звітрюванню (випару, сублімації) піддаються багато рідких (наприклад, нафтопродукти, спирти, смоли, ефіри й ін.) і деякі тверді (наприклад, нафталін, ментол, кориця, ваніль та ін.) вантажі. Звітрювання є неминучим, необоротним процесом, якщо вантажі, що піддані цьому процесу, пред'являються до перевезення в негерметичній тарі. Звітрювання залежить від температури, вологості й швидкості повітря, площі вільної поверхні. При звітрюванні втрачається не тільки маса, але і якість. Звітрювання твердих речовин – сублімація.

Усушка (всихання) – це втрата маси внаслідок випару вологи або летучих речовин, які втримуються у вантажі. По деяких вантажах (наприклад, зерно та ін.), але не по всім, при взаєморозрахунках враховується зміна вологовмісту вантажу за час перевезення. Чим вище вологовміст вантажу, тим значніше може бути розмір усушки. Збільшенню усушки сприяють висока температура, низька відносна вологість, інтенсивність руху повітря у вантажному приміщенні. Для гігроскопічних вантажів процес може бути зворотним. Якщо вологість змінилася, масу перераховують.

Крім збитку на якість впливає сприйнятливість вантажів до пилу й запахів.

11 Вплив і регулювання параметрів повітря

11.1 Властивості повітря, що впливають на стан вантажу

Атмосферне повітря являє собою суміш азоту (78%), кисню (21%), аргону (0,93%) і деяких інших газів (неону, озону й ін.). У невеликій кількості в ньому

126

втримуються водяна пара, вуглекислий газ, атмосферний пил й ін. Стан газу характеризується температурою, тиском і щільністю.

Повітря з температурою 20°, вологістю 70 % і тиском в 1 атмосферу (101,325 кПа) – стандартна атмосфера. Нормальні умови – температура 0°С, тиск 1 атмосфера.

Тиск – це сума парціальних тисків. Парціальний тиск – тиск, який зробив би газ, що входить у суміш, якби із суміші забрали б всі інші гази, і газ займав той же об'єм та мав температуру, що й суміш.

Вологість повітря є одним з найважливіших факторів, що обумовлюють протікання багатьох процесів у вантажах під час їхнього зберігання. Розрізняють вологість повітря абсолютну й відносну. Вологість повітря характеризується також пружністю водяних парів, дефіцитом вологості й точкою роси.

Абсолютною вологістю повітря називається кількість водяних парів у грамах, що втримується в 1 м3 повітря.

Пружність водяних парів – це тиск, що здійснюють водяні пари. Вона зростає зі збільшенням кількості водяних парів у повітрі.

Кількість водяних парів у повітрі при даній температурі збільшується до певного граничного значення, яке називається максимальною пружністю або пружністю насичення. Кількість водяних парів, яке необхідне для насичення при даній температурі, а отже, і максимальна пружність (тиск насичення) парів зростають у міру підвищення температури.

Відносна вологість – це відношення пружності водяних парів, що втримуються в повітрі, до максимальної пружності, виражене в %. Або по-іншому – відношення фактичної абсолютної вологості до максимально можливого при заданій температурі. Вона показує ступінь насичення повітря водяними парами.

Якщо відносна вологість дорівнює 100%, то повітря повністю насичене водяними парами, а коли дорівнює нулю, то повітря не містить водяних парів, тобто абсолютно сухе.

Відносна вологість повітря при одній і тій же абсолютній вологості може змінюватися залежно від коливання температури. Зниження температури супроводжується збільшенням відносної вологості повітря – він зволожується, а при підвищенні температури стає сухіше. Ці коливання відносної вологості повітря при зміні температури обумовлюються коливаннями максимальної пружності водяних парів.

Дефіцитом вологості називається різниця між максимальною пружністю парів при даній температурі й дійсній (фактичній) їхній пружності. Ця величина показує кількість парів, яке необхідне для повного насичення повітря.

Вологовміст (d) – відношення маси вологи до маси сухої речовини в тім же об'ємі. Різниця між тиском насичення й фактичним – дефіцит тиску. Ентальпія (загальна тепломісткість) повітря складається з теплоти, яка характеризується температурою повітря й схованою теплотою (теплотою конденсації).

Точкою роси ( ) називається температура, при якій повітря повністю насичене водяними парами.

При охолодженні до точки роси повітря насичується водяними парами. Подальше зниження температури створює надлишкова кількість водяних парів,

127

повітря стає перенасиченим і надлишок водяних парів конденсуються (згущається). Якщо конденсація відбувається при температурі вище 0°, то конденсат випадає (осідає) у вигляді крапель води (роси), а при температурі нижче 0° утворюються кристали криги (іній).

11.2 Прилади для виміру параметрів повітря

Прилади які використовуються для контролю температурно-воложностних параметрів повітря:

термометри – для виміру температури;барометри – для виміру тиску;анемометри – для виміру швидкості вітру;

психрометри, гігрометри, вологоміри – для виміру вологості;термографи, барографи, гігрографи – для фіксації (запису) зміни відпові-

дних параметрів у часі.

Дистанційна апаратура зручна в роботі й дозволяє наочно (наприклад, на стрічці самописів, екрані моніторів й т. п.) простежити спрямованість процесів, що відбуваються в зовнішньому і трюмному повітрі.

Шкала вимірювального приладу – сукупність відміток і цифр на пристрої відліку приладу, що відповідає ряду послідовних значень вимірюваної величини. Мінімальна частина розподілу приладу – ціна розподілу (ділення).

Використовуються наступні види термометрів:

Газовий термометр – дія заснована на залежності тиску або об'єму газу від температури.

Рідинний термометр – дія заснована на термічному розширенні рідини. Залежно від температурної області застосування, заповнюють етиловим спиртом

(від –80 до +80 °С), ртуттю (від –35 до +750 °С) й ін.

Металевий термометр – дія заснована на зміні конфігурації біметалічної пластинки при нагріванні внаслідок різниці в тепловому розширенні металів. Біметалічна пластинка – зварена або склеплена зі смужок двох різних металів з різним тепловим розширенням.

Термометр опору – дія заснована на зміні електричного опору металів і напівпровідників зі зміною температури.

Термометр термоелектричний – дія заснована на зміні електрорушійної сили в термопарі, що складається із двох послідовно з'єднаних (спаяних) між собою різнорідних провідників або напівпровідників.

Використовуються наступні види барометрів:

У ртутному (рідинному) барометрі атмосферний тиск вимірюється за висотою стовпа ртуті в запаяній зверху трубці, опущеної відкритим кінцем у посудину із ртуттю. Ртутні барометри – найбільш точні прилади, ними обладнані метеорологічні станції й за допомогою них перевіряється робота інших видів барометрів.

Анероїд – барометр, у якому атмосферний тиск виміряється за величиною деформації пружної металевої коробки, з якої відкачане повітря. При змінах тиску коробка стискується або розширюється, а пов'язана з нею стрільця переміщається за шкалою, указуючи тиск.

128

Гіпсотермометр (термобарометр) – прилад для виміру атмосферного тиску, заснований на тому, що зі зміною тиску міняється й температура кипіння води. Застосовується в експедиційних умовах у горах.

Швидкість вітру вимірюють анемометром. Анемометр, прилад для виміру швидкості вітру й газових потоків (іноді й напрямку вітру – анеморумбометр, наприклад флюгер) за числом оборотів обертової вертушки.

Прилади для виміру вологості повітря мають загальна назва вологомірів. Вологомір – прилад для виміру вологості газів, рідин і твердих (у т. ч.

сипучих) тіл.

Розрізняють вологоміри: гігроскопічні, електрохімічні (для газів і рідин), гігрометричні й психрометричні (для газів), ємнісні й кондуктометричні (для рідин і твердих тіл), а також вологоміри, засновані на явищі ядерного магнітного резонансу.

Гігрометр – прилад для визначення вологості повітря. Найбільш поширені психрометр і волосяний гігрометр, який вимірює відносну вологість повітря за зміною довжини знежиреного людського волосся залежно від вологості повітря.

Психрометр – прилад для виміру температури й вологості повітря, який складається із двох термометрів, в одного з яких («змоченого») резервуар (кінець) обернутий змоченим водою батистом. Температура визначається за «сухим» термометром, вологість – за різницею показань сухого й змоченого термометрів. Точність виміру ±0,1°С. Під час виконання вимірів забороняється торкатися або тримати прилад руками за середню або нижню частину. Показання термометрів знімають, не відходячи від місця виконання вимірів. Після чого здійснюють розрахунок вологості повітря по таблицях або діаграмах.

12 Заходи щодо забезпечення схоронності вантажів

12.1 Температурно-воложностні умови перевезення

На вантаж впливають гідрометеорологічні фактори, які залежать від географічної широти, пори року, рельєфу й планування порту.

Зміни температури в порту бувають 3 видів: добові, річні, епізодичні. Зі зміною широти убік збільшення, добові коливання температури зменшуються від 15÷20°С на екваторі до 1÷2°С на полюсах, а річні зростають від 1÷5°С до 20÷30°С. Епізодичні залежать від погоди й можуть досягати декількох градусів на годину.

Максимальна відносна вологість зовнішнього повітря буває вночі й ранком перед сходом сонця, а мінімальна – близько 13 годин. Улітку коливання відносної вологості повітря й на протязі доби більш значні, чим узимку. Найбільші середні місячні величини відносної вологості зовнішнього повітря спостерігаються в холодний період року (жовтень – березень), найменші в теплий (квітень

– вересень).

Під час перевезення морем (рейсу) буває 3 виду змін – загально-рейсові, добові, епізодичні.

загально-рейсова зміна температури (до 30°С й вище) викликає теплообмін у вантажах, що призводить до підмокання або висихання вантажу;

129

добові – міняють вологість, вологовіддача вдень, конденсація на огородженні – уночі;

при епізодичних – конденсація вологи на поверхні при підвищенні температури й конденсація усередині маси вантажу при її зниженні.

Вплив на вантаж відбувається через його поверхню. Сума потоків енергії зсередини й зовні дорівнює 0. Утворення потоків теплоти в системі «вантаж – середовище» пов'язане з фазовим переходом вологи (конденсація, випар). Конденсація вологи відбувається через:

адіабатичного охолодження (наприклад, холодильник);охолодження поверхонь нижче точки роси ( ).

Утворення крапель води (відпрівання) відбувається, якщо холодний вантаж внести відразу в тепле приміщення. При цьому тепле повітря, стикаючись із холодною поверхнею вантажу, охолоджується й стає насиченим. Конденсація крапель води або інію на поверхні вантажу відбувається не тільки за рахунок водяних парів, що перебувають у повітрі. При охолодженні вантажу в його верхніх шарах знижується пружність парів. У результаті цього пари з більше глибоких шарів переміщаються до поверхні вантажу. Досягаючи охолодженої поверхні, пари конденсуються.

При герметичному впакуванні – конденсація вологи на внутрішніх поверхнях упакування.

При зміні температури відбувається міграція вологи від ділянок з більшою температурою до ділянок з меншої температури через зміну градієнта температур. З виникненням градієнта вологості відбувається протилежний процес. Швидкість поширення вологи менше, ніж швидкість поширення теплоти.

12.2 Склади. Класифікація й умови забезпечення схоронності

Основне призначення складів короткострокове зберігання вантажів (наприклад, 4 доби безкоштовно, понад 10 – максимальна ставка).

Склади класифікуються за:

місцем розташування – кордонні (прикордонні) і тилові. Прикордонні склади призначені для вантажів першочергового відправлення, тилові – для вантажів більше тривалого зберігання;

конструкцією – одноповерхові й багатоповерхові; призначенням – універсальні й спеціалізовані;

матеріалом виготовлення – дерев'яні, металеві, кам'яні, залізобетонні й

ін.;

ступенем захисту від навколишнього середовища – відриті, піввідриті (півзакриті), криті (закриті);

можливістю підтримки температури – які регулюють (опалювальні склади й холодильні камери) і які не регулюють температуру.

Відкриті й півзакриті склади призначені для зберігання вантажів, що не бояться агресивних факторів зовнішнього середовища. Для захисту від вологи ґрунту використовуються: підтоварники, дренаж, орання й трамбування.

Поверхня штабеля нагрівається вдень і охолоджується вночі. При різкому