Вантажознавство (продовольчі вантажі – біологічні процеси і впливи). Навчальний посібник

60

ляють численні карантинні (від італ. quaranta giorni – сорок днів) види комах, які нерідко виявляються в імпортних (від лат. importo – завожу) рослинних вантажах, які доставляють в чорноморські порти із країн Південно-Східної Азії, Африки, Латинської Америки. Крім того можливо поширення шкідників при завезенні с/г продукції з Казахстану, Середньої Азії й інших країн СНД, де є види, які відсутні в Україні. Тому в системі мір по захисту зернопродуктів важливе місце повинні займати заходи карантину.

Шкідники запасів мають дуже високу потенційну здатність до розмноження. Наприклад, у лабораторних дослідженнях, при підсадженні двох пар жуків комірного й рисового довгоносика в 500-грамові зразки зерна пшениці, середня кількість їх потомства через 9 місяців становило відповідно 6211 і 7978 особин відповідно.

Поїдаючи хлібопродукти, шкідники забруднюють зерно, борошно й крупу шкурками від линьок, особинами які загинули, екскрементами. Зерно ущільнюється, у ньому прискорюються обмінні процеси, підвищується температура, вологість, що призводить до його самозігрівання й псування. Крім того, мишоподібні гризуни здатні руйнувати спорудження, будівлі, псувати встаткування, інвентар, мішкотару. Вони можуть бути також переносниками небезпечних епідемічних (від грець. epidemia – поголовна хвороба) захворювань людини й свійських тварина.

Дуже небезпечні комірні шкідники для насінного матеріалу. Наприклад, схожість зерна пшениці при пошкодженні комірним довгоносиком знижується на 92 %, рисовим довгоносиком – 75 %, малим борошняним хрущаком – 53 %, суринамським борошноїдом – 25 %, зерновим точильником – 68 %. Посівні якості насіння гороху, еспарцету й квасолі, яке пошкоджене зернівками, знижуються на 70 – 90 %. Хлібні кліщі знижують схожість насіння злакових залежно від їхньої вологості на 6 – 19 %. Рисовий довгоносик при безперешкодному розмноженні в насипі пшениці з вологістю 11 – 12 % здатний за три літніх місяці знизити схожість зерна на 15 – 20 %.

До числа найнебезпечніших і широко розповсюджених в Україні видів відносяться: комірний й рисовий довгоносики, суринамський борошноїд, булавовусий і малий борошняні хрущаки, горохова й квасолева зернівки, південна комірна вогнівка, комірна зернова міль, борошняний кліщ. Склади часто заселяють також бархатистий грибоїд, олійна плоскотілка, великий і темний борошняний хрущаки, жукиоблудники, хлібний точильник, волосатий кліщ й інші види. Причому деякі жуки (наприклад, бархатистий грибоїд) можуть служити індикаторами вологості зерна, тому що звичайно пошкоджують зерно вологістю вище 16 %.

З мишоподібних гризунів найголовнішими шкідниками зерна й зернових продуктів є сірі й чорні пацюки, будинкова миша, зустрічаються також полівки.

Шкоду приносять осілі (горобці й голуби) і мігруючі птахи, поїдаючи й забруднюючи зерно й зернові продукти. При цьому, боротьба із птахами зводиться головним чином до профілактичних (від грець. prophylaktikos – запобіжний) заходів, спрямованих на те, щоб не дати їм можливості харчуватися й гніздитися на хлібоприймальних, зернопереробних підприємствах і складах.

Серед факторів, що впливають на схоронність вантажів при морському транспортуванні, особливе місце займає мікробіологічний, який характеризується сукуп-

61

ним впливом різних мікроорганізмів. Харчові продукти, текстиль і більшість матеріалів органічного походження – об'єкти, які найбільш підходять для існування мікроорганізмів, якщо вміст вологи в них перевищує певний мінімум. Мікробіологічні процеси, які розвиваються при цьому, часто призводять до великомасштабних втрат: втраті первісних якостей, пошкодженням і псуванню вантажів, а іноді створюють реальну загрозу безпеки судна.

Особливість «мікробного» фактора в порівнянні з хімічними і фізичними впливами середовища полягає в тому, що мікроорганізми (як й інші шкідники) не тільки заносяться у вантажі ззовні, але й самі можуть у них розвиватися. З одного зародка мікроба, що потрапив у вантаж, можуть утворитися мільйони, які здатні нанести вантажу непоправну шкоду. Наприклад, щорічно у світовому господарстві при зберіганні втрачають 1 – 2 % сухих речовин зерна в результаті активної життєдіяльності його мікрофлори, головним чином бактерій і цвілевих грибів. Втрати маси супроводжуються й величезними втратами якості.

Найбільший вплив мікроорганізмів спостерігають у зонах з підвищеною вологістю, коли забирається урожай, що представляє сприятливе середовище для розвитку сапрофітної (від грець. sapros – гнилий), у тому числі й епіфітної мікрофлори. Несвоєчасне доведення зернових мас до стану, що виключає розвиток мікроорганізмів, викликає втрати маси і якості зерна, і в першу чергу його посівних достоїнств.

Факторів, що впливають на стан і розвиток сапрофітних (які харчуються органічною речовиною відмерлих організмів) мікроорганізмів, дуже багато. Вирішальне значення мають: середня вологість зернової маси й вологість її окремих компонентів (наприклад, основного зерна, домішок і повітря шпарин), температура й ступінь аерації. Істотну роль грають цілість і стан покривних тканин зерна, його життєві функції, кількість і видовий склад домішок.

Властива зерновій масі мікрофлора зберігається тривалий час навіть в умовах, що виключають її активний розвиток. Але чисельність мікроорганізмів поступово зменшується, видовий склад змінюється у відсотковому відношенні. Пояснюється це тим, що при тривалому зберіганні поступово відмирають неспорові бактерії, а бактерії, що утворюють спори, і спори цвілевих грибів зберігаються.

Чисельний і видовий склад мікроорганізмів також впливає на процеси самозігрівання зерна. У початкові періоди самозігрівання спостерігається не тільки накопичення грибів, але й зміна їхнього видового складу. Характер цих змін залежить від температури й вологості зернової маси. Серед цвілевих грибів особливо характерне наростання у величезних кількостях можливих продуцентів токсичних (від грець. toxikon – отрута) речовин – афлатоксинів, які роблять токсичну дію на печінку і які є потенційними (від лат. potentia – сила) канцерогенами (від лат. cancer – рак і грець. genes – що народжується, породжений).

3.2 Гризуни

Гризуни (Rodentia) є найбільш численним рядом (рос. отрядом) класу ссавців, що об’єднав більш третини всіх їхніх видів. Гризуни поширені по всій земній кулі.

62

Зараз їх підрозділяють приблизно на 30 сімейств, що включають більше 400 родів. Численні види гризунів поєднують у три підряди: білко-, дикобразо-, мишоподібні. При перевезенні і зберіганні найбільший інтерес представляють мишоподібні.

Підряд мишоподібні включає найбільшу кількість видів, представники яких населяють всі природні зони. Більшість гризунів живе в норах, однак харчується на поверхні. Є також форми, які ведуть переважно наземний спосіб життя (наприклад, миші, пацюки), повністю підземний, напівводяний і деревний. Будова кінцівок гризунів пристосована до риття, плавання, бігу на задніх кінцівках (наприклад, тушканчики), лазіння й навіть плануючого польоту (наприклад, летяги). Гризуни краще інших ссавців переносять несприятливі впливи середовища, здатні до швидкого розмноження й досягають найбільш високої чисельності в межах класу.

Відмінна риса гризунів – будова системи зубів. На нижній і верхній щелепі розташовується по дві пари довгих різців, по заточенню схожих на долото. Між різцями й кутніми зубами є досить великий проміжок, на якому зуби відсутні. Різці не мають корінь і постійно ростуть. Їх передня поверхня покрита міцною емаллю. Позаду ж покриття відсутнє, тому задня поверхня різців стирається набагато швидше, у результаті чого заточення зубів здобуває долотоподібну форму. Будова різців мишоподібних гризунів пояснює їх постійну потребу що-небудь гризти. Справа в тому, що різці ростуть дуже швидко і якщо звірок не буде їх вчасно сточувати, то через порівняно невеликий проміжок часу довгі різці нижньої щелепи просто не дозволять йому закрити рот. Їхні зуби набагато міцніше, ніж може здатися спочатку. Вони здатні прогризати такі матеріали, як тверді породи деревини, бетон, цеглу й навіть сталевий дріт.

У фауні України зустрічаються представники 11 сімейств гризунів, серед яких найбільша кількість шкідливих видів належить трьом сімействам – білячих, мишоподібних і хом’яковидних.

До сімейства білячих відносяться широко розповсюджені шкідники зернових культур – ховрашки. З 10 видів, що зустрічаються в СНД, найбільшу шкоду заподіюють краплистий, малий, червонощокий, жовтий, великий, або рудуватий й азіатський довгохвостий ховрашки.

Сімейство хом’яковидних підрозділяється на три підродини – хом'яків, піщанок і полівок. З них найбільш шкідливими є представники підродини полівок. До основних шкідників с/г культур відносяться: полівка звичайна, суспільна, вузько-черепна й інші види роду, а також степова пеструха, водяна полівка, або водяний пацюк й ін.

До шкідливих видів сімейства мишоподібні (Muridae) відносяться: будинкова миша, миша-крихітка, польова миша, лісова миша, сірий пацюк, чорний пацюк. З мишоподібних гризунів найнебезпечніший сірий пацюк і будинкова миша.

Серед живих організмів, які пошкоджують матеріали, гризуни займають особливе положення, тому що пошкодження, які вони заподіюють, мають «не харчовий» характер і обумовлені проявом властивої їм гризучої діяльності.

Добираючись до їжі, гризуни пошкоджують тару й упакування, прогризають отвори в підлозі або стінах комор, складів, зерносховищ, тваринницьких будівель. Крім продуктів харчування гризуни псують на складах тканини, хутра, взуття, плас-

63

тмасу, меблі й ін. Відмічені пошкодження пацюками свинцевих водопровідних труб, виробів з алюмінію. У житлових приміщеннях й інших будівлях гризуни використовують для облаштування гнізд папір, ганчірки, пінопласт, ізоляційні матеріали, гуму й ін. Значний збиток гризуни наносять, пошкоджуючи кабелі й дроти, що призводить до аварій, порушенню зв'язку й руху поїздів, пожежам і людським жертвам.

Пошкодження товарів зв'язані не тільки з тим, що гризуни їх гризуть і тим самим псують різні матеріали, але й з наявністю продуктів життєдіяльності пацюків і мишей (екскрементів, січі, вовни й ін.). Останні самі по собі є причиною пошкодження товарів, наприклад, коли фекалії потрапляють на тканини й інші матеріали в них починають розвиватися мікроорганізми й збудники небезпечних захворювань.

Із всіх синантропних (від грець. syn – разом і anthropos – людина) гризунів, що приносять відчутну шкоду людині, найбільше широко поширені в умовах України пацюки, миші й полівки. Синантропні гризуни, існування яких тісно пов'язане з людиною й з населеними пунктами, можна розбити на три групи: пацюки, що живуть у норах (сірі), пацюки які лазять (чорні) і миші.

Синантропні гризуни є постійним осередком і джерелом виникнення цілого ряду інфекційних (від лат. infectio – зараження) та інвазійних (від лат. invasio – напад) захворювань. Тільки серед тварин пацюка можуть поширювати більш 45 інфекційних хвороб. У цілому ж гризуни переносять близько 200 різних збудників захворювань, якими хворіють людина й тварини. Найнебезпечніша чума, що донедавна була однієї з найстрашніших інфекційних захворювань людства. Крім цього, гризуни є носіями таких небезпечних захворювань, як: сказ, ботулізм, бруцельоз, черевний тиф, везикулярний рикетсіоз, гельмінтози, геморагічна лихоманка із нирковим синдромом (ГЛНС), глисти, дизентерія, різні шлунково-кишкові інфекції, кліщовий енцефаліт, ку-лихоманка, лейшманіоз, лептоспіроз, лістеріоз, різні лихоманки, паратиф, проказа, пастерелез, псевдотуберкульоз (від грець. pseudos – неправда), бешихові запалення, сальмонельоз, сибірська виразка, тиф, токсоплазмоз, трихінели (круглі хробаки), туляремія, холера, ехінококи, ящур і ряд інших інфекцій.

Багатьма інфекційними захворюваннями гризуни хворіють самі, а багато які передають людині й тваринам через кліщів, бліх й інших комах, що паразитують на них. Крім цього, ряд захворювань гризуни можуть переносити, механічно забруднюючи продукти харчування людини й корми тварин. Пацюки й миші поширюють інфекції, що супроводжуються розладом шлунково-кишкового тракту. Є ще цілий ряд хвороб, у виникненні яких шкідливі гризуни відіграють немаловажну роль (наприклад, лептоспіроз, рожа, хвороба Ауески й ін.).

Медичне значення гризунів також пов'язане з інтрузивним (який турбує), алергійним і травматичним впливами. Щорічно реєструється (від лат. regerere – записувати) значне число укусів сірими пацюками людей.

Пацюки (Rattus), рід ссавців сімейства мишей ряду гризунів, включає близько 68 видів. Пацюки пристосовуються до будь-якої природної й техногенної умов; стійкі до більшості отрут; успішно уникають пасток; можуть харчуватися чим завгодно, знищуючи пластмасу, прогризають навіть бетон. У щурячому співтоваристві процвітає взаємодопомога, але відомі й випадки канібалізму. Установлено, що в їхніх

64

співтовариствах є особини, що свідомо піддають себе ризику й пробують усякі незнайомі продукти. Пацюки від природи наділені поганим слухом, зором і нюхом, але не зважаючи на це, вони досягли процвітання. Відмінними рисами пацюків є їх відносно великі розміри й довгий товстий хвіст.

Сірий пацюк (рудий, комірний, каналізаційний (від лат. canalis – труба, жолоб), коричневий, норвезький, звичайний, корако, пасюк, в Україні – щур, пацюк, у Німеччині – мандрівний пацюк, у Румунії – пацюк-подорожанин). Цей вид широко розповсюджений по всій земній кулі й на території (від. лат. territorium – область, територія; terra – земля, суша) України.

Сірий пацюк (Rattus norvegicus Berk) – один із самих великих мишоподібних гризунів, довжина тіла 15 – 20 см (з хвостом 35 – 45 см), хвіст голий, покритий кільцеподібними лусочками з рідкими волосками, він завжди коротший довжини тіла (рис. 2). Морда порівняно тупа, вушні раковини середніх розмірів, щільні, тверді, хрящуваті. Вухо відігнуте без натягу вперед і не досягає краю очей. На задніх лапках між пальцями є зародкова перетинка розміром 1 – 2 мм. Тіло щільне, масивне; морда не загострена. Середня маса дорослої особини 300 – 400 г, максимальна до 600 г.

Рисунок 2 – Сірий пацюк

Він має двоколірне забарвлення – буре (сіре-руде) зверху й сірувато-біле знизу, іноді зустрічаються темне фарбування й альбіноси. Білий лабораторний пацюк – альбінос сірого пацюка. Молоді звірки відрізняються від дорослих відносно більшими в порівнянні з тілом головою й кінцівками, що дозволяє також легко відрізнити їх від мишей подібного розміру.

Сірий пацюк відноситься до нічних тварин, удень він перебуває у своєму гнізді, а вночі добуває їжу. Гнізда пацюки влаштовують у захаращеному підпіллі, підвалах, горищах, між обшиванням подвійних стін і в норах. У літню пору вони можуть залишати свої гнізда й переселятися в поле. Пацюка добре стрибають у висоту (до 70 см) і легко піднімаються по не гладким прямовисним (рос. отвесным) поверхням і канатам. Тільки гладкі оштукатурені стіни недоступні для них. Мешкає в житлових приміщеннях, на складах, у магазинах і тваринницьких приміщеннях, у підземній каналізаційній мережі й інших місцях. Вони численні на тваринницьких об'єктах, м'я- сокомбінатах (від лат. combinatio – з'єднання), рибопереробних підприємствах.

У природних умовах сірий пацюк – всеїдна тварина й може споживати всі види продуктів тваринного й рослинного походження, але віддає перевагу чорному хлібу, вареній ковбасі, копченому салу, м'ясному фаршу, сметані й сиру. Добова потреба в

65

їжі становить 25 – 100 г, води – 20 – 30 мл. Вони схильні робити запаси у своїх притулках – норах. Пацюк вологолюбний і не може задовольнитися кількістю води, одержуваної з кормом. Строк життя сірих пацюків 2 – 4 (3 – 3,5) роки, полової зрілості він досягає в 3 – 4 місяці й може давати від 3 до 10 поносів на рік. У кожному поносі самка приносить від 4 до 23 дитинчат. Можуть розмножуватися протягом усього року, але найбільше інтенсивно тільки в теплий період (з весни до кінця літа).

Шкода, яка заподіювана сірим пацюком, дуже різноманітна. Крім харчових продуктів пацюка гризуть шкіру, гумові вироби, тканини, дерево, книги, мило, ізоляцію на електричних проводах, тару, дерев'яні частини будинків й ін. Поселяючись у продовольчих складах, крім псування продуктів, забруднює їх. На тваринницьких фермах знищує фураж, загризають птахів і новонароджених поросят.

Чорний пацюк (корабельний, покрівельний, горищний) має відносно менші розміри, ніж сірий. Довжина тіла становить 13 – 15 см (з хвостом 30 – 40 см). Довжина хвоста звичайно більше довжини тіла або, рідше, дорівнює їй (рис. 3). Пацюк має загострений ніс, очі опуклі, чорні й блискучі. Вуха великі, округлі, ніжні, нагадують пелюсток, рухливі, просвічуються, значно виступають над вовною й практично позбавлені волосся. Вухо, відігнуте без натягу вперед, досягає краю ока або навіть закриває його. На задніх лапах між пальцями перетинки немає. Кінцівки чорних пацюків, при подібних із сірим пацюком розмірах, завжди тонкіші. Іноді хвіст у звірків обламується й не може служити визначальною ознакою. Більш надійним є визначення чорного пацюка по будові вуха.

Рисунок 3 – Чорний пацюк

Існує 3 підвиди чорного пацюка – чорний або європейський, олександрійський або єгипетський, індійський або покрівельний. Ці різновиди відрізняються один від іншого забарвленням шерстного покриву, а також деякими іншими біологічними особливостями. Дорослий пацюк має чорно-буре забарвлення. Це струнка обережна тварина, вага її становить 80 – 300 г.

Чорний пацюк (Rattus rattus Linn) має кілька колірних різновидів. У чорного пацюка колір спини й черева від чорного до сіро-блакитного. Олександрійський пацюк має рудувато-коричневу спину й сірувато-біле черево, але не чисто біле й жовте. Шерстинки на череві в основі сіро-блакитні, і тільки на шиї й грудях вони мають той же колір до вершини. Плодовий або деревний пацюк, іноді називаний білоабо жов- то-черевним також має коричневу спину, але нижня частина тіла біла або лимонного кольору. Шерстинки на нижній частині тулуба основи білі або темно-жовті.

66

Розмноження чорних пацюків відбувається протягом усього року. Самка родить одночасно 7 – 8 дитинчати, число поносів може коливатися від 3 до 5 на рік. Приблизно в 3 місяці дитинчати мігрують і засновують свої власні гнізда.

Чорні пацюки – типово лазячі тварини. Вони здатні підніматися по шорсткуватих зовнішніх стінах будинків, перпендикулярно до землі встановленим трубам невеликого діаметра або по трубах будь-якого діаметра, віддаленим від стінки не більше ніж на 2,5 см, електричним проводам і телефонним кабелям, корабельним снастям, виноградним лозам і деревам. Тому чорні пацюки можуть проникати в будинки через не закриті вікна, віддушини на дахах, не використовувані димоходи, вентиляційні труби й здатні гніздитися по всім будинку. Чорний пацюк більш сухолюбів, ніж сірий, і завдяки дивній здатності лазити, заселяє верхні поверхи будинків, горища, склади, сховища кормів; він води не боїться, але плаває погано.

Живе в портових містах і є основним видом, яких населяє морські судна особливо ті, що перевозять зерно й харчові продукти. Чорні пацюки живуть поодинці й дуже погано уживаються. Вони активно переслідують мишей і поїдають їх. Там, де оселився чорний пацюк, мишей немає. Звичайно якщо на одній території з'являються сірий і чорний пацюки, то більше агресивний сірий пацюк витісняє чорного. Як правило, чорний пацюк не витримує конкуренції (від лат. concurrere – зштовхуватися) із сірим. Але чорний пацюк може заселити, наприклад, верхні поверхи елеватора, які недоступні сірому пацюкові, а останній в цей же час буде жити на нижньому поверсі.

У мишей є кілька типів пристосування до несприятливих умов навколишнього середовища, багаторічним або сезонним. У першу чергу це їх цілорічна активність, за допомогою якої миші роблять запаси на можливий несприятливий період. Також миші можуть бути активними цілий рік, не роблячи запасів, харчуючись продуктами або зерном, добутими на продовольчих складах, у магазинах або житлових будинках. До типів пристосування відносяться й сезонні міграції мишей із природних місць перебування в будови (пізньою осінню) і навпаки (навесні). Миші багато століть назад пристосувалися до життя в безпосередній близькості від людини.

Мишам, як і більшості гризунів, дуже важко підтримувати температуру тіла в нормі через невеликий розмір. Регулювання відбувається в основному за рахунок зменшення або збільшення внутрішнього тепла яке виробляється. При низькій температурі повітря в організмі мишей виробляється більша кількість тепла, ніж при високій. Звірки можуть загинути через зниження життєвої активності, пов'язаній із тривалим охолодженням і супроводжуючої його великою витратою живильних речовин, запаси яких не поповнюються отриманим кормом.

При підвищенні ж температури повітря зменшується віддача тепла поверхнею тіла, а заодно й виділення тепла в організмі, що теж негативно діє на процес обміну речовин. Температура тіла підвищується до критичного моменту. Якщо нові порції тепла продовжують надходити, звірок гине від теплового удару.

Тому для підтримки нормальної температури тіла, миші витрачають дуже багато енергії, яку поповнюють за рахунок їжі, що поїдають у величезній кількості.

Активність життєвих процесів, тобто швидкість росту, споживання корму й розвитку, прямо залежить від температури тіла. Цим пояснюються всі фізіологічні осо-

67

бливості мишей та їх звички, що складалися протягом багатьох століть: вони спрямовані на подолання несприятливих впливів навколишнього середовища.

Поводження мишей також залежить від сезонів року. Вони не впадають у сплячку, роблять запаси на зиму. Якщо ж миші живуть у безпосередній близькості від людини й продовольство їм тим самим забезпечено, вони займаються в основному шлюбними іграми й вирощують потомство.

Активність мишей в основному припадає на темний час доби. З настанням сутінків вони починають охорону своєї ділянки, риття нір і пошуки корму.

Будинкова миша (Mus musculus Linn) має забарвлення спини буре-сіре або попелясте, черевце біле, ясно-сіре або сірувато-жовте. Мордочка загострена, очі опуклі, відносно великі й добре помітні. Вуха відносно великі й виділяються. Тулуб стрункий, піднятий на кінцівках (рис. 4). Хвіст опушений хутром більш, ніж у пацюків. Довжина тіла дорослої тварини становить 7 – 11 см; хвіст напівголий довжиною 4,2 – 10,2 см, на ньому чітко видні кільцеві лусочки; ноги короткі й широкі. Вага дорослої миші 10 – 25 г. Основною відмітною ознакою є наявність зубчика й виїмки на верхніх різцях, добре помітних при розгляданні у профіль.

Рисунок 4 – Будинкова миша

Самка приносить від 5 до 10 поносів на рік, у кожному з яких по 4 – 8 дитинчат. Мишенята на 12 день стають зрілими й самостійно шукають корм. Тривалість життя миші становить 2 – 3 роки.

Дорослі тварини активні як уночі, так і вдень, залежно від умов перебування. Вона добре лазить, плаває й стрибає. Будинкова миша по способу життя й плідності не відрізняється від сірого пацюка. На відміну від пацюка вона легше попадає в пастки і йде на всілякі принади. Вона живе родинами або невеликими колоніями. У зимову сплячку не впадає, робить запаси корму; багатоїдна, переважно зерноїдна.

Основну шкоду заподіює в умовах домашнього господарства, складських приміщень, але також шкодить с/г культурам – пшениці, житу, просу, ячменю, кукурудзі, соняшнику й ін. Небезпечна в епідеміологічному відношенні, тому що є переносником небезпечних захворювань (наприклад, туляремія й ін.).

Харчування мишей складається з того набору продуктів, до якого вони здатні добратися. Вони гризуть овочі, фрукти, насіння городніх культур, сухий клей, крохмаль й ін. На м'ясокомбінатах переходять на харчування м'ясом, а в зерносховищах – зерном. У природних умовах їхній раціон складається з насіння різних культурних і дикоростучих рослин, комах; вони можуть харчуватися яйцями й пташенятами голубів. Синантропні будинкові миші не роблять запасів корму.

68

Будинкова миша віддає перевагу місцям з різноманітною їжею. Доросла миша з'їдає близько 3 г їжі на день. Однак будинкова миша часто кидає тільки що почату їжу й тому псує багато продуктів. Вона також може забруднювати своїми виділеннями харчові продукти, роблячи їх непридатними до вживання.

Польова миша – мешканець полів, садів і городів. Вона крупніше, ніж будинкова. У холодну пору року переселяється в стоги сіна й соломи, а також у житлові приміщення. Фарбування її червонясто-буре, на спині вузька поздовжня сіра (чорна) смуга («ремінь»). Вага миші не перевищує 15 г, довжина 8 – 12,5 см.

3.3Членистоногі

3.3.1Особливості впливу комах і кліщів

Комахи – самий численний клас безхребетних тварин типу членистоногих (Articulata). Відносяться до холоднокровних тварин. Відомо понад 1 млн. видів комах, які по існуючій класифікації об'єднані у два підкласи й 34 ряди (рос. отряда).

Укомах тіло розділене на три відділи: голова, груди й черевце, є одна пара вусиків, три пари ніг і в більшості випадків одна-дві пари крил. Тіло покрите щільною кутикулою (від лат. cuticula – шкірочка), що представляє собою зовнішній кістяк, до якого зсередини прикріплені м'язи. Величина й форма тіла в різних видів комах різні.

Весь цикл розвитку комах, починаючи з фази яйця й закінчуючі дорослою фазою, яка досягла полової зрілості й здатності розмножуватися, називається генерацією (поколінням). Тривалість генерації в різних комах неоднакова. Деякі види встигають протягом одного року дати декілька послідовних поколінь – два, три й більше. Багато комах протягом року закінчують лише один цикл, тобто мають одне покоління. У деяких – генерація триває два роки й більше. Відповідно до цього розрізняють види:

– моновольтиний – який дає тільки одне покоління на рік;

– полівольтиний – кілька повних поколінь протягом року (більшість шкідників запасів зерна й зернопродуктів);

– з багаторічною генерацією.

Більшість комах є фітофагами (від грець. phyton – рослина й phagos – пожирач), тобто харчуються тільки рослинами, невелике число комах харчуються тваринними організмами. Комахи-фітофаги по спеціалізації пошкодження рослин при харчуванні підрозділяються на:

– одноїдних, або монофагів, які харчуються тільки яким-небудь одним видом рослини;

– обмеженоїдних, або олігофагів (від грець. oligos – нечисленний, незначний), які харчуються родинними видами рослин, що відносяться до одного або декількох близьких сімейств;

– багатоїдних, або поліфагів (від грець. polys – численний, великий), які харчуються численними видами рослин, що відносяться до різних сімейств.

Умісцях зберігання хлібних запасів зустрічаються комахи, що відносяться більш ніж до 10 рядів; більш представлені твердокрилі (жуки) й лускокрилі (метели-

69

ки). Псування продовольчих вантажів при зберіганні можуть викликати також кліщі

йдвокрилі (мухи).

Уметеликів шкідниками є гусениці, у той час як багато різновидів жуків завдають шкоди під час усього циклу розвитку: від личинки до дорослої особи. Кома- хи-шкідники в переважній більшості – поліфаги, які приводять у непридатність матеріали й продукти харчування.

Убільшості випадків харчові пошкодження матеріалам наносять личинки (гусениці), що живуть усередині або на поверхні матеріалу. У силу цього між шкідниками й матеріалами можуть виникати топічні, трофічні й фабричні зв'язки.

Топічний (від грець. topikos (topos) – місце) зв'язок характерний для виробів, що мають зручні для поселення комах порожнини й отвори, у таких випадках можливо внутрішнє забруднення виробу, причому тривалість такого зв'язку визначається особливостями біології комахи й мікрокліматом у матеріалі або виробі.

Утих же випадках, коли комахи використовують субстрат, у якому живуть, у їжу, топічний зв'язок доповнюється трофічним (від грець. trophe – харчування), що є найбільш характерним для комах – шкідників матеріалів. З матеріалами рослинного й тваринного походження прямі трофічні зв'язки виникають головним чином у ксилофагів (від грець. xylon – зрубане дерево) і кератофагів (від грець. keros (keratos)

– ріг).

Якщо комахи, що розвиваються в порожнинах матеріалу, використовують його частки для будівельної діяльності, як, наприклад, деякі гусениці молі при спорудженні чохлика, то поряд з топічною, виникає фабричний (від лат. fabricatio – виготовлення) зв'язок, у результаті чого матеріал може бути до деякої міри пошкоджений.

Так як зернові вантажі становлять більшість обсягів перевантаження в портах України вантажів підданих впливу шкідників, то й втрати від їхньої життєдіяльності значні.

Харчування шкідників відбувається звичайно як у дорослому, так і в личинкових станах. По характеру пошкодження зерна при зберіганні комахи й кліщі діляться на дві основні групи.

До першої групи відносяться шкідники, повний або частковий розвиток яких протікає усередині зерна й що створюють сховану форму зараження (наприклад, комірний та рисовий довгоносики, зерновий точильник, зернова міль й ін.). Це найнебезпечніші шкідники насіння зернових культур. Серед них в особливу підгрупу виділяють шкідників, які представляють більшу небезпеку для насінного зерна, що пошкоджують зародок насіння (наприклад, мавританська комашка, південна комірна вогнівка й ін.).

Шкідники другої групи розвиваються в шпаринах або на поверхні продуктів. Більшість із них харчується переважно дробленим, битим, механічно пошкодженим зерном або іншими шкідниками. До них відносяться хрущаки, борошноїди, бархатистий грибоїд, облудники (рос. притворяшки), мірошницька, борошняна, зернова вогнівки, сіноїди, кліщі й ін.

Формування фауни (від лат. Fauna – богиня покровителька тварин) шкідників при зберіганні пов'язане з особливостями їх місцеперебування, тому можна виділити