Організація портової діяльності. Конспект лекцій

50

тна робота портового флоту, рух вантажів у порту, наявність та вихід робочої сили.

На підставі даних обліку проводять оперативний аналіз основної виробничої діяльності порту, що дозволяє вчасно виявити недоліки, розробити та здійснити заходи щодо їхньої ліквідації, розкрити невикористані резерви виробництва.

9 Організація праці на перевантажувальних роботах

9.1 Особливості організації праці в портах

Основним завданням порту, як мультімодального транспортного вузла, є передача вантажу з одного виду транспорту на інший, тобто перевантаження (переміщення) вантажу.

Специфіка перевантажувальних робіт обумовлює ряд особливостей в організації праці портових робітників.

До таких особливостей відносять:

1.Бригадний характер праці. На відміну від промислових підприємств, де робоче місце обмежене невеликою ділянкою виробничої площі у верстата, на ЗРР вантаж (предмет праці) переміщають на значні відстані. Наприклад, із трюму на склад або у вагон чи автомашину. Тому що процес переміщення вантажу складається з ряду послідовно виконуваних виробничих операцій (трюмної, кранової (кордонної), передатної, вагонної (автотранспортної) або складської), на кожній з яких робітники виконують певну роботу, для завершення всього процесу всі робітники повинні бути в складі однієї бригади.

2.Комплексний характер бригад. Для виконання робіт щодо переміщення вантажу до складу бригад повинні входити робітники різних спеціальностей: кранівники, водії навантажувачів, машиністи трюмних, вагонних (автотранспортних) і складських машин, стропальники, сигнальники та ін. На сучасному етапі організації праці та безперервного росту загальноосвітнього та технічного рівня портових робітників, кожний зі членів бригади суміщає кілька професій, тому портові робітники називаються докерами-механізаторами, а бригади – комплексними. Комплексна бригада портових робітників може самотужки перевантажувати будь-які вантажі по будь-яким ТС.

3.Змінний характер праці. Комплексні бригади портових робітників не мають постійного робочого місця, тому що їм доводиться працювати по різним варіантам робіт. Крім того, робітники, що входять до складу бригади, маючи кілька професій, можуть виконувати роботи в трюмі, на складі та у вагоні (автомашині), працюючи на машинах або вручну з різними вантажами. Змінний характер праці комплексних бригад ускладнює організацію праці. У сучасних умовах все більше росте роль спеціалізації бригад на перевантаженні певних вантажів, що дозволяє підвищити продуктивність праці.

4.Змінний режим робочого часу. Роботу в порту ведуть безупинно в три (або дві) зміни без вихідних і святкових днів. Чергування змін бригад не повинне послабляти інтенсивність обробки транспортних засобів і знижувати працездатність робітників.

5.Робота на відкритому повітрі в будь-який час року. Портові робітники

51

перевантажують вантажі в будь-який час року та у ряді випадків на відкритому повітрі. Трюмні, вагонні, автотранспортні та складські ланки працюють також при температурі зовнішнього повітря. Тому необхідно в організації праці доке- рів-механізаторів передбачати виконання вимог по зниженню впливу зовнішнього середовища на працездатність і здоров'я робітників.

6. Порт, як транспортний вузол, з погляду проведення перевантажувальних робіт, є зоною підвищеної небезпеки. При організації праці бригад робітників, особливо на перевантаженні встаткування, великовагових і довгомірних вантажів, слід дотримуватися особливої уваги та обережності – всіх заходів, які передбачені правилами безпеки праці. Важливе значення має й розміщення бригад по об'єктах робіт, що здійснює змінний диспетчер, який видає нарядзавдання та проводить виробничій інструктаж з техніки безпеки.

9.2 Комплексні бригади портових робітників

Портові робітники входять до складу комплексних бригад (КБ). У портах організовані й укрупнені комплексні бригади (УКБ).

КБ портових робітників називається така бригада, яка своїм кількісним складом може перевантажувати будь-які вантажі по будь-якій ТС, але тільки на одній ТЛ.

Кількість робітників у КБ залежить від спеціалізації району (терміналу) та причалів, на яких вона працює. Звичайна кількість робітників у КБ – 12 – 18 чол. До складу КБ входять робітники всіх класів кваліфікації, тобто в ній є кранівники, водії навантажувачів, машиністи вагонних, автомобільних і складських машин.

Незважаючи на ряд переваг постійних КБ, така організація праці має певні недоліки.

1.Кількість робітників у бригаді не завжди відповідає вимогам РТК, тому

вбригаду доводиться додавати робітників з іншої бригади. Неспрацьованість робочих різних бригад призводить до зниження продуктивності праці.

2.Надійність роботи бригади забезпечується певним числом робочих різних спеціальностей (кранівників, водіїв навантажувачів й ін.). Наприклад, щоб бригада працювала надійно, у ній повинні бути три кранівники, тому що через хворобу, відпустки, виконання цивільних обов'язків і т. п. хто-небудь із них може бути відсутнім. Якщо всі кранівники виходять на роботу, то один працює на крані, а інші виконують менш кваліфіковану роботу, хоча мають високий клас кваліфікації. Ця обставина призводить до підвищення собівартості перевантаження 1 т вантажу.

При тривалій перерви в роботі кранівника на крані можлива певна втрата їм навичок, а інколи до виникнення й помилок в його керуванні. Це може призвести до зниження інтенсивності перевантаження та підвищенні ймовірності нещасних випадків.

3.КБ працює на одній ТЛ, тому бригада, не знаючи кінцевого результату, не зацікавлена в достроковій обробці судна (бригада на судні працює тільки одну зміну, оскільки щодня її направляють на різні роботи).

4.Через причину зазначену в п. 3, робітники КБ намагаються виконувати

52

менш трудомістку частину роботи, наприклад, розвантажують вантаж тільки із просвіту люка судна, а розвантаження підпалубного простору залишають змінникам (іншій КБ).

5.У портах існує поняття про «вигідні» та «невигідні» роботи. Це поняття чисто умовне, тому що бригада при роботі на одному вантажі вдосконалює свою організацію праці, і робота стає «вигідною». Однак через змінний характер праці бригади працюють на різних вантажах і ТС. На «невигідній» роботі КБ різко знижує продуктивність праці.

6.Робітники КБ витрачають час на одержання та здачу ВЗП та інвентарю на початку та кінці зміни, що також знижує продуктивність праці.

Зазначені недоліки КБ призвели до створення в портах УКБ, тобто таких бригад, які можуть перевантажувати будь-які вантажі по будь-яким ТС.

Число робітників в УКБ залежить від роду вантажу, що перевантажується, ТС його перевантаження, конструктивних особливостей оброблюваних суден. У бригаді може бути від 25 до 200 робітників. Керує УКБ бригадир, не звільнений від основної роботи. Під час роботи УКБ розбивають на ланки, що керовані ланковими, які підлеглі бригадирові.

Існує два способи організації праці бригади, яка складається із трьох ланок: першій – ланки, працюючи по черзі в три зміни, обробляють судно, другій

–усі ланки працюють в одну зміну, повністю або частково охоплюючи транспортний засіб. Перший спосіб раціональний при обробці транспортних засобів з навалочними вантажами або при великій кількості робітників у бригаді. Всі роботи, які виконує УКБ, здійснюються по одному наряд-завданню.

Організація праці в УКБ усуває перераховані вище недоліки КБ у такий спосіб:

1.Чисельність робітників у кожній ланці відповідає вимогам РТК. У ланку включають робочих однієї бригади, їхня продуктивність праці не знижується;

2.Певна продуктивність праці бригади забезпечується меншим числом робітників високої кваліфікації;

3.Бригада повністю обробляє транспортний засіб і зацікавлена в результатах своєї роботи, тобто достроковій його обробці. За цією же причиною кожний член бригади почуває відповідальність перед своїми змінниками;

4.Зникає поняття про «вигідні» і «невигідні» роботи, тому що всі роботи бригада виконує по одному наряд-завданню й заробіток розподіляють між всіма членами однаково. На будь-якій роботі бригада намагається досягти високої продуктивності праці;

5.Інвентар, пристрої та машини закріплені за УКБ і під час передачі зміни вони їх передають на робочому місці, тобто час на цю операцію не витрачається, а, отже, підвищується продуктивність праці.

Високому рівню організації праці в УКБ і підвищенню його продуктивності сприяє спеціалізація робітників всередині ланки. Постійна спеціалізація на певних операціях, яка стала можливою при високому рівні комплексної механізації вантажних робіт, допомагає робітником здобувати корисні трудові навички. УКБ зараз є основною формою організації праці на вантажних роботах у

53

портах.

При бригадному підряді адміністрація порту (терміналу) та УКБ укладають договір, у якому вказують, що УКБ приймає на себе відповідальність за час стоянки суден, а адміністрація забезпечує бригаду всім необхідним для обробки судна. Бригада одержує премію за дострокову обробку транспортних засобів та за високу якість виконуваної роботи. У випадку невиконання умов договору до бригади застосовують фінансові санкції: за її рахунок усувають дефекти в роботі, компенсують витрати, пов'язані із простоєм судна й інших транспортних засобів та за комерційний брак, й ін. УКБ чисельністю понад 100 чол., які обробляють повністю судно від початку до кінця, вимагають нових форм керування, до числа яких відноситься суміщення обов'язків стивідора та бригадира.

10 Технічне нормування та оплата праці на перевантажувальних роботах

10.1 Сутність технічного нормування

Процес будь-якої праці здійснюється в часі, отже й мірою його витрат є робочий час. Наукова організація праці та постійне вдосконалювання її основи

– нормування – мають важливе значення для безперервного та планомірного підвищення продуктивності праці.

Метою нормування праці – установлення норм витрат її на одиницю продукції або на певний обсяг роботи, необхідних для наукової організації праці та виробництва й здійснення розподілу по праці.

Норми праці дозволяють визначити частку участі окремих працівників або бригад у створені ними продукту праці та установити належну їм частку суспільного продукту з фонду індивідуального споживання відповідно до кількості і якістю витраченої праці. Науково обґрунтовані норми праці відбивають необхідний робочий час для виконання працівниками відповідної кваліфікації тієї або іншої роботи в певних умовах.

Підвищення норм виробітку опирається на безперервний технічний прогрес, удосконалення технології організації виробництва та праці, підвищення культурно-технічного рівня та кваліфікації працівників.

Нормування праці покликане вирішувати наступні завдання:

проведення нормативно-дослідницької роботи для здійснення наукової організації праці та визначення норм праці. Ця робота містить систематичне вивчення та аналіз трудових процесів, витрат робочого часу, організації праці на робочому місці, передового виробничого досвіду і його поширення;

розробку нормативів, необхідних для встановлення норм, що є основою наукової організації та нормування праці;

проектування складу, регламенту та послідовності виконання трудових процесів;

розробку норм праці (норм часу, норм виробітку, чисельності працівників), їхнє обґрунтування та перевірку у виробничих умовах;

систематичний перегляд застарілих норм, що не відповідають організа- ційно-технічним умовам виконання робіт, які змінилися в результаті технічного прогресу, удосконалення технології та організації виробництва;

54

організацію заробітної плати на базі принципу оплати по праці; облік і аналіз ступеня виконання норм і витрати заробітної плати;

правильно поставлене нормування праці є важелем для підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

10.2 Робочий час і його структура

Робочим часом називається час перебування працівника на робочому місці та виконання їм роботи відповідно до посадової інструкції.

Тривалість робочого часу для різних категорій працівників і професій регламентується трудовим законодавством. Для більшості трудящих нашої країни тривалість робочого часу складає 40 год. на тиждень.

Весь робочий час підрозділяють на час роботи та час перерв. Час роботи – це час, коли робітник виконує роботу, передбачену та не передбачену виробничим завданням. Час перерв у роботі – це час, коли робітник, перебуваючи на робочому місці, не зайнятий виконанням виробничого завдання. Обідня перерва не входить у робочий час, отже, і в час перерв.

Час роботи підрозділяють на час корисної роботи із завдання та час випадкової роботи.

Час корисної роботи за завданням у свою чергу складається із часу підго- товчо-заключного, оперативного та на обслуговування робочого місця. Підго- товчо-заключний час передбачає підготовку робочого місця, одержання та здачу інвентарю, машин, прибирання робочого місця. Оперативний час зміни підрозділяють на основний та допоміжний. Оперативний час використовують для безпосереднього виконання завданої роботи, наприклад, на перевантаження вантажу за заданою технологією. Основний час витрачають на якісну або кількісну зміну предмета праці, наприклад, на безпосереднє переміщення вантажу: формування «підйомів», підйом і переміщення вантажу із трюму на склад, вагон або назад, застропка та відстропка вантажів, формування штабелів. Допоміжний час виконавець витрачає для забезпечення виконання основної роботи, наприклад на затарювання, сепарування, кріплення-розкріплення, зважування, сортування вантажів. Залежно від роду вантажу та технології перевантаження допоміжний час іноді суміщають із основним.

Час на обслуговування робочого місця – це час, що використовується на виконання робіт, пов'язаних із забезпеченням відповідного технічного стану машин і пристроїв, які забезпечують виконання технологічного процесу, наприклад, час на заміну акумуляторних батарей на електронавантажувачах під час роботи.

Час випадкової роботи, – це час, який витрачений виконавцем на виконання робіт, йому не властивих, або робіт на виправлення допущеного браку. Наприклад, час на переформування «підйому», що розвалився через несумлінне укладання.

Час перерв у роботі підрозділяють на час, що не залежить від робітників, і час, що залежить від них. До часу перерв, що не залежать від робітників, відносять час перерв із вини адміністрації та не по її провині. Перерви з вини адміністрації – це, наприклад, перерви в роботі через несвоєчасну видачу наряду, не-

55

підготовленості вантажу на складі, відсутності засобів внутрішньопортового транспортування вантажу, які передбачені ЗДП.

Час перерв не з вини адміністрації підрозділяють на час організаційнотехнічних, технологічних перерв і перерв у роботі з метеорологічних причин. Перерви по організаційно-технічних причинах можуть бути через відсутність вантажу з вини зовнішньоторговельних організацій (немає рознарядки на вантаж), відсутності електроенергії з вини міської електростанції. Технологічні перерви виникають, наприклад, при переподаванні вагонів, коли робітники перевантажують вантаж по прямому варіанту, а перерви в роботі з метеорологічних причин – у випадках, коли погодні умови створюють небезпеку пошкодження вантажу або небезпеку для робітників при виконанні робіт (потужний вітер).

Час перерв, що залежать від робітників, підрозділяють на час, який необхідно для внутрішньозмінного відпочинку та особистих потреб, а також перерви через порушення трудової дисципліни. Перерва на відпочинок і особисті потреби – це внутрішньозмінна перерви, які робітник використовує для запобігання стомлюваності та підтримки нормальної працездатності, а також на особисту гігієну. Прикладами порушення трудової дисципліни можуть служити запізнення на роботу на початку зміни, запізнення з обіду, дострокове закінчення зміни.

Елементи робочого часу можуть бути нормовані та ненормовані. До перших відносять оперативний час зміни, а також час, необхідний на: підготовчозаключні операції, обслуговування робочого місця, внутрішньозмінний відпочинок, особисті потреби та технологічних перерв. Всі інші елементи робочого часу – це ненормовані, непродуктивні простої.

Сукупність і правильне чергування нормованих елементів робочого часу складає його режим.

10.3 Вивчення робочого часу

Для того щоб вивчити, як використовують робочий час, працівник або група працівників протягом повної зміни, частини зміни або декількох змін проводять натурні спостереження. Останні, як метод вивчення та раціоналізації виробництва, займають істотне місце в дослідженні трудових процесів у роботі з нормування праці.

Вивчення витрат робочого часу проводять із метою: узагальнення та поширення передового досвіду роботи; вивчення причин виникнення непродуктивних простоїв і розробки заходів щодо максимального збільшення частки нормованого часу в загальному бюджеті робочого часу; одержання необхідних вихідних даних для перевірки діючих і розробки нових норм праці та побудови раціонального режиму робочого часу; одержання фактичних даних, необхідних для вдосконалювання організації праці, виробництва та керування.

У морських портах переважно проводять натурні спостереження за використанням робочого часу робітником або ланкою робітників, які спільно виконують певні операції протягом зміни. Ці спостереження звуться фотографії робочого дня, а їхній різновид – самофотографія робочого дня. Залежно від числа працівників, витрати часу яких вивчають, фотографія робочого дня буває інди-

56

відуальною, груповою і масовою.

Проведення кожного спостереження можна розділити на чотири етапи: підготовка до проведення спостереження – ознайомлення з умовами ви-

конання досліджуваної роботи, уточнення об'єкта спостережень, занесення в лист спостереження відомостей і значень, які не змінюються в період спостережень;

безпосереднє спостереження – виміри елементів робочого часу; обробка отриманих даних – групування однойменних витрат і підрахунок

балансу робочого часу; аналіз результатів і підготовка відповідних рекомендацій.

Фотографію робочого дня можна робити шляхом безпосередніх вимірів величин елементів робочого часу та методом миттєвих спостережень. Метод безпосередніх вимірів витрат робочого часу найпоширеніший у морських портах. Він полягає в тому, що спостерігач всю зміну веде цифровий запис за поточним часом з точністю до 1 хв. При методі миттєвих спостережень спостерігач робить багаторазово повторювані обходи досліджуваних об'єктів (наприклад, декількох ТЛ, які обробляють одне судно) по заздалегідь установленому маршруту та визначає, чим зайнятий робітник (група робітників) або машина в цей момент, і записує результати в спеціальний бланк спостереження.

Перевага методу безпосередніх вимірів – можливість більше повного вивчення трудового процесу та відомостей, що характеризують не тільки витрати часу, але й чергування окремих його елементів, методів і прийомів праці, вплив будь-якого фактора на роботу протягом всієї зміни.

Достоїнство методу миттєвих спостережень – менша трудомісткість процесу спостереження, вивчення спостерігачем одночасно декількох об'єктів, можливість переривання спостережень без зниження точності їхніх результатів. Цей метод не дозволяє одержати відомості про зміну тривалості та повторюваності окремих елементів часу в процесі виконання досліджуваної роботи.

Кінцеві результати миттєвих спостережень незначно відрізняються від отриманих методом безпосередніх вимірів часу.

У ряді випадків з метою встановити причини та тривалість втрат робочого часу сам працівник проводить самофотографію робочого дня.

При методі безпосередніх вимірів і самофотографії в спеціальному листі, який називається «Фотографія робочого дня» записують: найменування порту; дату спостережень; час зміни, номер бригади, число робітників і їхнє розміщення; номер причалу, назву судна та номер трюму; рід вантажу, масу місця та рід упакування; ТС перевантаження вантажу; у хронологічному порядку всі дії робітника, групи робітників або бригади протягом усього періоду спостережень із вказівкою витрат часу на кожну дію.

Данні методу миттєвих спостережень записують в «Лист спостереження». У ньому крім загальних даних зазначають час та кількість працюючих ліній або робітників, за якими ведуть спостереження. При проведенні миттєвих спостережень обов'язкова незмінність маршруту спостерігача та фіксажних пунктів.

По закінченні спостережень, обробляють отримані данні: фіксують, як час розподілений по елементах робочого часу, установлюють частку кожного

57

елемента. Особливо виділяють непродуктивні простої та причини, що їх викликали. Розробляють заходи щодо ліквідації простоїв, що в остаточному підсумку дозволяє підвищити продуктивність праці.

Для встановлення режиму робочого часу на ЗРР для КБ і УКБ докерівмеханізаторів проводять багаторазову фотографію робочого дня для аналогічних умов.

10.4 Виробничі процеси

Під виробничим процесом перевантаження вантажу в порту розуміють характер і послідовність дій, які здійснюють над вантажем при його переміщенні з одних транспортних засобів на інші через склади або минаючи їх. Переміщення вантажу в порту здійснюють по варіантах робіт, які показують початкове та кінцеве положення вантажу. Залежно від умов порту, його оснащеності, транспортної характеристики вантажу варіант перевантаження виконують по ТС, яка визначає послідовність і методи переміщення вантажу.

Кожна ТС складається з окремих технологічних операцій, технологічна операція – з робочих прийомів, а кожний робочих прийом – з окремих робочих рухів.

Удосконалення виробничих процесів дозволяє підвищити продуктивність праці. Можливості вдосконалення виробничого процесу виявляють шляхом його вивчення. Дані для вивчення виробничого процесу одержують за допомогою хронометражних спостережень, які дозволяють одержати вихідні данні для розробки нормативів і науково обґрунтованих норм праці, для перевірки діючих норм і виявлення причин їхнього невиконання, а також з метою вдосконалення трудових і технологічних процесів.

У практиці морських портів проводять хронометражні спостереження двох видів: візуальні за поточним часом і вибіркові (за допомогою секундомірів); із застосуванням записуючої апаратури (за допомогою тахогенераторів і осцилографів). Перший вид найпоширеніший, його застосовують для виміру тривалості окремих елементів виробничого процесу, другий – менш, ним користуються для виміру тривалості швидкоплинних елементів окремих виробничих операцій. Хронометраж можна проводити як по виробничій операції в цілому, так і по окремих робочих прийомах або робочих рухах, що залежить від мети спостережень.

При розробці нормативів праці та технічно обґрунтованих норм, результати будуть тим точніше, чим більше число разів буде проведений хронометраж для тих самих умов і чим більш дрібні елементи виробничого процесу будуть вивчатися. При проведенні хронометражу виділяють наступні стадії: підготовку до проведення спостережень; спостереження; обробку отриманих даних; цільовий аналіз і систематизація спостережень.

На робочому місці перед початком спостережень заповнюють лист спостереження, який містить відомості, що характеризують умови виконання роботи (порт, дата, причал, судно, трюм, рід вантажу, ТС, тип машини та ВЗП), а також ескізи, схеми, знімки робочого місця, позиція машини, опис прийомів робіт. Спочатку здійснюють кілька попередніх вимірів для встановлення орієнто-

58

вної тривалості досліджуваного елемента процесу. Перед початком вимірів уточнюють фіксажні точки.

Фіксажними точками називають зовнішні ознаки, що визначають початок і кінець виконання того або іншого елемента виробничого процесу (робочого руху, робочого прийому, технологічної операції). Результати спостережень заносяться у вкладиш до листа спостереження.

Практикою встановлено, що при хронометражі елементів перевантажувального процесу в морських портах проводять 10 – 20 вимірів часу кожного елемента. Результати натурних спостережень після виключення дефектних переносять зі листа спостереження та вкладишів у хронометражний лист у вигляді хронологічного ряду (хроноряду). Потім аналізують всі величини й ті, що різко виділяються перевіряють – чи можливо їх залишити в хроноряді.

Данні, які отримані в результаті багаторазових спостережень за тим самим елементом процесу, відповідним чином очищені, проаналізовані, дозволяють знайти його середню величину, що є нормативом часу на виконання цього елемента. Нормативи часу на окремі елементи перевантажувального процесу є основою для розрахунку технічно обґрунтованих норм праці.

10.5 Науково обґрунтовані норми праці і їхній розрахунок

Нормування праці припускає встановлення міри праці для виконання виконавцем відповідної кваліфікації конкретної роботи в певних організаційнотехнічних умовах.

Науково обґрунтованими, нормами праці називають норми, які установлені для певних організаційно-технічних умов роботи, раціонального, економічно обґрунтованого технологічного процесу та наукової організації праці. Крім науково обґрунтованих існують ще дослідно-статистичні норми праці. Ці норми встановлюють на основі звітних даних про фактичні витрати робочого часу на виконання тих або інших робіт. Їхня база – сумарний принцип, що виключає аналіз складових частин роботи, виявлення виробничих можливостей устаткування, використання резервів росту продуктивності праці та досягнень передових робітників. Зараз поставлене завдання повсюдного впровадження науково обґрунтованих норм праці та заміна ними дослідно-статистичних.

У технічному нормуванні ЗРР прийняті наступні показники міри праці: норма часу, комплексна норма часу, норма виробітку та комплексна норма виробітку.

Нормою часу називають час, який необхідний робітникові на перевантаження 1 т вантажу. Нормою часу визначають трудомісткість роботи, яка виконується, вона виражається на ЗРР у людино-годинах на 1 т вантажу (люд.- год./т).

Комплексною нормою часу встановлюється час, який варто затратити всій бригаді на перевантаження 1 т вантажу. Комплексною нормою часу визначаються середні витрати робочого часу на перевантаження 1 т вантажу, вона виражається в годинниках на тонну вантажу (год./т).

Нормою виробітку призначається кількість тонн вантажу, яку робітник повинен перевантажити за одиницю часу. На ЗРР норму виробітку визначають

59

для одного робітника в тоннах на зміну (т/люд.-зм.).

Комплексною нормою виробітку встановлюється число тонн вантажу, що повинна перевантажити бригада за одну зміну в певних виробничих умовах, виражається вона в тоннах на зміну (т/зм.).

Норма часу НВР, люд.-год./т і норма виробітку так само, як і комплексна норма часу та комплексна норма виробітку КНВР, год./т, перебувають в обернено пропорційній залежності

НВР = tСМ/НВ; КНВР = tСМ/КНВ,

де tСМ – час зміни, год. (норми розраховані на зміну тривалістю 7 год.); НВ – норма виробітку, т/люд.-зм.; КНВ – комплексна норма виробітку, т/зм.

Всі різновиди норм праці мають загальне – у них виражені сукупні витрати робочого часу (оперативного, часу підготовчо-заключних робіт, обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок і особисті потреби, технологічних перерв) на одиницю або повний обсяг роботи.

Крім норм праці існують мікронормативи та нормативи праці. Перші встановлюють витрати часу на виконання окремих робочих рухів, наприклад нахил робітника до мішка; другі – час на виконання робочих прийомів, наприклад застропка вантажу. Мікронормативи та нормативи праці служать вихідними даними для розрахунків норм праці.

Основним методом технічного нормування є аналітичний, сутність якого полягає в тому, що нормовану роботу розчленовують на ряд складових (які його складають) елементів. Кожний елемент піддають аналізу з погляду його доцільності та раціонального включення в той або інший процес. Основою аналітичного методу є вивчення та узагальнення передового досвіду виконавців, творчо реалізованого в проектованій технології та науково обґрунтованих нормах.

Послідовність розрахунку науково обґрунтованих норм на ЗРР наступна:

1.Проводять багаторазову фотографію робочого дня для тих самих умов технологічного процесу.

2.Проводять аналіз використання робочого часу та розробляють заходи, які дозволяють збільшити частку нормованого часу та максимально виключити ненормовані простої. Установлюють режим робочого часу.

3.Розчленовують технологічний процес на окремі складові частини. Так, ТС розділяють на окремі технологічні операції, кожну операцію – на робочі прийоми, кожний робочій прийом – на робочі рухи. Проводять аналіз складових елементів технологічного процесу відповідно до раціональності методів послідовності їхнього виконання. Потім намічають раціональний поелементний технологічний процес.

4.Вибирають діючі мікронормативи для робочих рухів, нормативи – для робочих прийомів або проводять натурні спостереження для встановлення цих величин, щоб розрахувати норми.

5.Розраховують технічну продуктивність кожної технологічної операції технологічного процесу.