пр 15, Стешенко
.docxПрактична робота 15. Сучасний стан і перспективи розвитку стратегічного управління в Україні
Виконала:
Студентка 3 курсу, 1 групи
Економіка підприємства
Стешенко Тетяна
Мета – оволодіти сучасним станом і перспективами розвитку теорії і практики стратегічного управління в Україні.
Завдання:
а) опрацювати терміни і поняття
Економічність
Економічність — це характеристика ефективного використання ресурсів, яка полягає в досягненні максимальних результатів при мінімальних витратах. Вона охоплює раціональне використання фінансових, матеріальних, трудових та інших ресурсів для досягнення поставлених цілей.
Інноваційність
Інноваційність — це здатність організації, компанії або людини до створення, впровадження та використання нових ідей, технологій, продуктів або процесів. Це включає в себе постійний пошук нових рішень, вдосконалення існуючих методів і адаптацію до змін на ринку.
Стратегія інноваційної цінності
Стратегія інноваційної цінності — це підхід, при якому компанії зосереджуються на створенні нових цінностей для клієнтів за рахунок інновацій. Вона передбачає розробку нових продуктів або послуг, що значно перевершують за цінністю існуючі аналоги, часто за тією ж або нижчою ціною, створюючи конкурентні переваги.
Концепція сталого розвитку
Концепція сталого розвитку — це підхід до розвитку, який передбачає задоволення потреб сьогодення без компромісу для можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Вона базується на трьох основних принципах: економічне зростання, соціальна справедливість і охорона навколишнього середовища.
Концепція управління
Концепція управління — це сукупність теорій, принципів, методів і практик, які визначають, як організація повинна бути керована і як повинні досягатися її цілі. Вона включає в себе планування, організацію, мотивацію, контроль та інші функції управління.
Сталий розвиток економіки
Сталий розвиток економіки — це модель економічного розвитку, яка забезпечує довгострокове економічне зростання без шкоди для навколишнього середовища та соціальної сфери. Це означає інтеграцію економічних, соціальних і екологічних аспектів в єдину стратегію розвитку.
Стратегічне планування
Стратегічне планування — це процес визначення довгострокових цілей організації та шляхів їх досягнення. Включає аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, визначення місії, бачення, цілей і завдань, а також розробку стратегій для досягнення поставлених цілей.
Стратегічне управління
Стратегічне управління — це процес формування і реалізації стратегій, спрямованих на досягнення довгострокових цілей організації. Включає розробку стратегії, її впровадження, моніторинг і оцінку результатів, а також корекцію дій у разі необхідності.
Стратегічне управління підприємством
Стратегічне управління підприємством — це комплекс дій та рішень, спрямованих на визначення та досягнення довгострокових цілей підприємства. Включає аналіз ринку, внутрішніх можливостей і загроз, розробку стратегічного плану, його реалізацію та оцінку результатів, а також адаптацію стратегії відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі.
Причини низького рівня запровадження стратегічного управління на вітчизняних підприємствах
Низький рівень запровадження стратегічного управління на вітчизняних підприємствах може бути обумовлений кількома факторами:
Недостатня обізнаність і освіта: Багато керівників та власників підприємств можуть не мати достатнього рівня знань та навичок у сфері стратегічного управління.
Фінансові обмеження: Впровадження стратегічного управління вимагає інвестицій у консалтинг, навчання персоналу та нові системи управління, що може бути не по кишені багатьом підприємствам.
Нестабільність економічного середовища: Часті зміни у законодавстві, нестабільна економічна ситуація та політичні ризики можуть заважати довгостроковому плануванню.
Короткострокова спрямованість: Багато керівників зосереджуються на негайних результатах і короткострокових вигодах, ігноруючи довгострокову перспективу.
Відсутність корпоративної культури стратегічного мислення: Вітчизняні підприємства можуть мати недостатньо розвинуту культуру стратегічного планування та управління.
Опір змінам: Співробітники та керівництво можуть протистояти змінам, необхідним для впровадження стратегічного управління, через страх перед новим і невідомим.
Недостатність інформації: Відсутність адекватної інформації про ринок, конкурентів та внутрішні ресурси підприємства може ускладнювати процес стратегічного планування.
Цільовий підхід
Цільовий підхід — це управлінський метод, який базується на визначенні, постановці та досягненні конкретних цілей. Основні елементи цільового підходу включають:
Визначення цілей: Формулювання чітких, вимірюваних і досяжних цілей, які мають бути досягнуті в межах певного періоду.
Планування: Розробка планів і стратегій для досягнення поставлених цілей. Це включає визначення необхідних ресурсів, етапів і термінів виконання.
Розподіл ресурсів: Ефективний розподіл фінансових, матеріальних, людських та інших ресурсів для реалізації планів.
Контроль і корекція: Постійний моніторинг прогресу в досягненні цілей, оцінка результатів та внесення коректив у разі відхилень від запланованого курсу.
Мотивація і заохочення: Створення системи стимулів для працівників, що сприяють досягненню встановлених цілей.
Цільовий підхід забезпечує спрямованість діяльності організації на досягнення конкретних результатів, підвищує ефективність управління та дозволяє гнучко реагувати на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.
б) перевірити питання чи знаєте
Сучасний стан стратегічного управління в Україні
Сучасний стан стратегічного управління на українських підприємствах є досить неоднозначним і характеризується кількома ключовими аспектами:
Зростаюча усвідомленість і впровадження: З кожним роком все більше підприємств в Україні усвідомлюють важливість стратегічного управління. Багато компаній, особливо ті, що працюють на міжнародних ринках або є частиною глобальних корпорацій, активно впроваджують стратегічне управління як ключовий інструмент для забезпечення конкурентоспроможності та довгострокового розвитку.
Вплив іноземного досвіду: Українські підприємства часто запозичують найкращі практики стратегічного управління від своїх закордонних партнерів і конкурентів. Це особливо актуально для компаній, що працюють в галузях, інтегрованих у глобальні ланцюги поставок.
Проблеми з адаптацією: Незважаючи на зростаючу усвідомленість, багато українських підприємств стикаються з труднощами при адаптації західних моделей стратегічного управління до місцевих умов. Це обумовлено різними факторами, такими як відмінності в культурі, законодавстві, економічному середовищі тощо.
Недостатність кваліфікованих кадрів: Однією з ключових проблем є брак фахівців зі стратегічного управління. Вища освіта та професійна підготовка не завжди надають достатні знання та навички в цій галузі. Тому багато компаній інвестують у навчання та розвиток своїх співробітників.
Економічні та політичні виклики: Нестабільна економічна ситуація та політичні ризики значно ускладнюють довгострокове планування. Підприємства часто змушені орієнтуватися на короткострокові цілі та швидко адаптуватися до змін, що негативно впливає на впровадження стратегічного управління.
Розвиток ІТ-технологій: Зростання впровадження інформаційних технологій і автоматизації бізнес-процесів сприяє вдосконаленню стратегічного управління. Великі компанії активно використовують аналітичні інструменти для збору даних і прийняття обґрунтованих рішень.
Інноваційний підхід: Частина українських підприємств починає розуміти важливість інновацій як складової частини стратегічного управління. Впровадження нових технологій, розробка нових продуктів і послуг стає все більш важливим елементом їхньої стратегії.
Роль держави та регулювання: Державна політика також впливає на розвиток стратегічного управління. Різні урядові програми підтримки бізнесу, інновацій і підприємництва можуть як допомагати, так і заважати підприємствам у впровадженні стратегічного управління.
Висновки
Сучасний стан стратегічного управління в Україні можна охарактеризувати як поступово покращуючийся, але зі значними викликами. Підприємства, які успішно адаптують і впроваджують стратегічне управління, можуть досягти більшої конкурентоспроможності та стійкості в умовах мінливої економічної ситуації. Водночас, для більш широкого поширення стратегічного управління необхідно продовжувати вдосконалювати освіту і підготовку кадрів, адаптувати іноземний досвід до місцевих умов, а також створювати сприятливі економічні та політичні умови для бізнесу.
Перспективи розвитку стратегічного управління в Україні
Розвиток стратегічного управління в Україні має значний потенціал. Перспективи розвитку цього напрямку можна розглянути з кількох ключових аспектів:
Інтеграція в європейську та світову економіку:
Євроінтеграція: Поглиблення інтеграції з Європейським Союзом сприяє адаптації українських підприємств до європейських стандартів управління. Це включає впровадження передових практик стратегічного планування, що допоможе підвищити конкурентоспроможність українських компаній.
Глобалізація: Входження українських підприємств на міжнародні ринки вимагає застосування сучасних методів стратегічного управління для успішної конкуренції з глобальними гравцями.
Розвиток інформаційних технологій та діджиталізація:
Цифрова трансформація: Активне впровадження ІТ-рішень та діджиталізація бізнес-процесів сприятимуть розвитку стратегічного управління. Аналітичні інструменти, великі дані (Big Data) та штучний інтелект (AI) дозволяють отримувати глибокий аналіз ринкових тенденцій та ефективно планувати довгострокові стратегії.
Онлайн-інструменти: Використання хмарних сервісів та онлайн-платформ для управління проєктами та планування допомагає підприємствам підвищити оперативність і гнучкість у прийнятті рішень.
Освіта і підготовка кадрів:
Удосконалення освітніх програм: Впровадження сучасних програм навчання у вищих навчальних закладах, зосереджених на стратегічному управлінні, допоможе підготувати фахівців, здатних ефективно реалізовувати стратегії підприємств.
Професійний розвиток: Розвиток програм підвищення кваліфікації та тренінгів для діючих менеджерів і керівників сприятиме поширенню знань і навичок у сфері стратегічного управління.
Інновації та підприємництво:
Стимулювання інновацій: Підтримка стартапів та інноваційних проєктів може стати рушійною силою для впровадження нових підходів до стратегічного управління.
Розвиток підприємництва: Зростання кількості підприємницьких ініціатив і малих бізнесів, орієнтованих на інновації, сприятиме впровадженню стратегічного мислення вже на ранніх етапах розвитку компаній.
Державна підтримка і регулювання:
Поліпшення бізнес-середовища: Створення сприятливих умов для розвитку бізнесу через спрощення регуляторних процедур, зниження податкового тиску та боротьбу з корупцією допоможе підприємствам зосередитися на стратегічному розвитку.
Підтримка стратегічних галузей: Державні програми підтримки ключових галузей економіки (наприклад, IT, аграрний сектор, енергетика) можуть сприяти розвитку стратегічного управління в цих сферах.
Розвиток корпоративної культури:
Підвищення уваги до стратегічного мислення: Формування корпоративної культури, орієнтованої на стратегічне мислення та довгострокове планування, допоможе підприємствам адаптуватися до змін і ефективно управляти своїми ресурсами.
Лідерство і зміни: Сприяння розвитку лідерських якостей у керівників та менеджерів сприятиме впровадженню стратегічних змін у підприємствах.
Висновки
Перспективи розвитку стратегічного управління в Україні залежать від поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів. Підвищення рівня освіти, розвиток інформаційних технологій, підтримка інновацій та підприємництва, а також створення сприятливих умов з боку держави можуть суттєво покращити ситуацію. Успішне впровадження стратегічного управління дозволить українським підприємствам підвищити свою конкурентоспроможність, стійкість до зовнішніх викликів та забезпечити довгостроковий розвиток.
Врахування характеру галузі та специфіки ситуації при обранні оптимальних стратегій і запровадженні адекватних бізнес-моделей як ключових елементів системи стратегічного управління підприємством
При формуванні системи стратегічного управління підприємством важливо враховувати характер галузі та специфіку ситуації. Це дозволяє обирати оптимальні стратегії та запроваджувати адекватні бізнес-моделі, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності та стійкості підприємства.
Характер галузі
Технологічний рівень галузі:
Високотехнологічні галузі (наприклад, IT, біотехнології) вимагають стратегії, що орієнтовані на інновації, швидкий розвиток продуктів та гнучкість у реагуванні на зміни ринку.
Традиційні галузі (наприклад, виробництво, сільське господарство) потребують стратегії, що зосереджені на ефективності, оптимізації витрат та покращенні якості продукції.
Рівень конкуренції:
Висококонкурентні галузі потребують агресивних стратегій з диференціації продукції, маркетингових кампаній та підвищення лояльності клієнтів.
Галузі з низьким рівнем конкуренції можуть зосередитися на стратегіях, що підтримують стабільність і поступове зростання.
Динаміка ринку:
Ринки з швидкими змінами (наприклад, технологічний сектор) вимагають стратегій, що передбачають постійний моніторинг ринку та швидку адаптацію.
Стабільні ринки дозволяють використовувати довгострокові стратегії з акцентом на поступове покращення продукції та процесів.
Специфіка ситуації
Економічні умови:
В умовах економічного зростання підприємства можуть зосередитися на розширенні, інвестиціях та інноваціях.
В умовах економічної нестабільності необхідно орієнтуватися на стратегії скорочення витрат, підвищення ефективності та консервативного управління ресурсами.
Регуляторне середовище:
Суворі регуляторні умови вимагають стратегій, що забезпечують відповідність законодавству та активну роботу з державними органами.
Гнучкі регуляторні умови дозволяють підприємствам експериментувати з новими бізнес-моделями та швидко реагувати на зміни.
Соціальні та культурні фактори:
Урахування культурних особливостей і споживчих переваг на різних ринках допомагає обирати стратегії, що максимально відповідають очікуванням клієнтів.
Соціальні тренди, такі як підвищення уваги до екології та соціальної відповідальності, можуть впливати на вибір стратегій сталого розвитку.
Вибір оптимальних стратегій
Стратегія диференціації: Підприємства, що працюють у висококонкурентних галузях, можуть обирати стратегії диференціації, пропонуючи унікальні продукти або послуги.
Стратегія лідерства за витратами: Підходить для підприємств у галузях з високим рівнем стандартизації продукції, де основним фактором конкурентоспроможності є ціна.
Стратегія фокусування: Орієнтована на вузький сегмент ринку, дозволяє підприємству стати лідером у специфічній ніші.
Запровадження адекватних бізнес-моделей
Інноваційні бізнес-моделі: Підприємства у високотехнологічних галузях можуть використовувати моделі, що базуються на інноваціях, таких як платформні бізнес-моделі або моделі відкритих інновацій.
Цифрові бізнес-моделі: Для підприємств, що активно використовують інформаційні технології, доцільно впроваджувати цифрові бізнес-моделі, такі як e-commerce або моделі підписки.
Моделі сталого розвитку: Для підприємств, що орієнтуються на соціально відповідальний бізнес, важливими є моделі, що враховують екологічні та соціальні аспекти.
Висновки
Врахування характеру галузі та специфіки ситуації є ключовим елементом успішного стратегічного управління підприємством. Оптимальні стратегії та бізнес-моделі дозволяють підвищити ефективність управління, забезпечити стійкий розвиток та адаптуватися до змінних умов ринку. Це, у свою чергу, сприяє досягненню довгострокових цілей підприємства та зростанню його конкурентоспроможності.
в). Яку стратегію запропонували б Ви для вітчизняних підприємств, що намагаються вижити в конкурентній боротьбі із глобальними конкурентами. Пояснити чому вибрали саме цю стратегію?
Для вітчизняних підприємств, що намагаються вижити в конкурентній боротьбі з глобальними конкурентами, я б рекомендував стратегію диференціації. Ця стратегія полягає в тому, щоб створити та пропонувати унікальні продукти або послуги, які відрізняються від конкурентів на ринку.
Причини вибору цієї стратегії:
Створення конкурентних переваг: Шляхом розробки унікальних продуктів або послуг підприємство може створити собі стійку конкурентну перевагу, що дозволить йому виживати в умовах конкуренції з глобальними гравцями.
Залучення цільової аудиторії: Диференціація дозволяє підприємству залучити певний сегмент ринку, який цінує унікальність продукту або послуги і готовий платити за неї вищу ціну.
Стабільність прибутків: Унікальні продукти часто мають більш стабільний попит і можуть дозволити підприємству зберігати прибутковість навіть у періоди економічних труднощів або зменшення загального попиту на ринку.
Захист від прямих конкурентів: У разі успішної диференціації підприємство може створити бар'єри для входу прямих конкурентів на ринок, оскільки унікальний характер продукту або послуги робить його важким для копіювання.
Можливість встановлення преміальної ціни: Унікальні продукти або послуги дозволяють підприємству встановити вищу ціну порівняно зі стандартними товари або послуги, що може призвести до збільшення прибутковості.
Ураховуючи вищезазначені переваги, стратегія диференціації може стати оптимальним вибором для вітчизняних підприємств, які намагаються вижити в умовах глобальної конкуренції.