2. Внутрішні фактори:
Галузеві особливості: специфіка технологічного процесу, тип виробництва, номенклатура продукції, рівень конкуренції в галузі.
Масштаб виробництва: розмір підприємства, обсяг виробництва, ступінь завантаження потужностей.
Організація виробництва: рівень організації праці, система управління, кваліфікація персоналу, використання ресурсів.
Маркетингова політика: цінова політика, канали збуту, рекламна політика.
Інноваційна активність: розробка і впровадження нових продуктів, технологій, методів організації виробництва.
Наприклад:
Зростання цін на сировину може призвести до збільшення змінних витрат.
Впровадження нових технологій може призвести до зменшення постійних витрат.
Збільшення обсягу виробництва може призвести до зниження середніх витрат.
Зміна цінової політики може призвести до зміни структури витрат.
Підприємства повинні постійно аналізувати фактори впливу на рівень і структуру витрат і вживати заходів для їх оптимізації. Це дозволить їм знизити собівартість продукції, підвищити конкурентоспроможність і збільшити прибуток.
Опишіть основні методи побудови функцій витрат.
1. Аналітичний метод:
Використовує математичні формули для опису залежності витрат від обсягу виробництва.
Найпоширеніші типи функцій витрат:
Лінійна: TC = a + bx, де TC - загальні витрати, a - постійні витрати, b - змінні витрати на одиницю продукції.
Квадратична: TC = a + bx + cx^2, де c - параметр, що враховує нелінійність залежності.
Гіперболічна: TC = a / (1 - bx), де a - максимальний рівень витрат, b - параметр, що визначає швидкість зростання витрат.
2. Графічний метод:
Відображає залежність витрат від обсягу виробництва графічно.
Дозволяє візуально оцінити поведінку витрат і визначити їх основні характеристики.
Використовується для побудови ліній тренду, які описують загальну тенденцію зміни витрат.
3. Статистичний метод:
Використовує статистичні методи для аналізу даних про витрати та обсяг виробництва.
Дозволяє визначити параметри функції витрат з більшою точністю, ніж аналітичний або графічний методи.
Найпоширеніші методи:
Метод найменших квадратів: знаходить параметри функції, що мінімізують суму квадратів відхилень фактичних даних від значень, розрахованих за функцією.
Регресійний аналіз: досліджує зв'язок між витратами та обсягом виробництва, а також іншими факторами.
4. Інженерний метод:
Ґрунтується на детальному аналізі технологічного процесу та калькуляції витрат на кожній стадії виробництва.
Дозволяє отримати найточнішу інформацію про структуру витрат.
Використовується для розробки кошторисів на проектування та будівництво нових підприємств, а також для модернізації існуючих виробництв.
5. Експертний метод:
Використовує знання та досвід експертів для оцінки витрат.
Застосовується, коли неможливо або складно використовувати інші методи.
Дозволяє отримати приблизну оцінку витрат, яка може бути корисною на етапі прийняття стратегічних рішень.
Вибір методу побудови функції витрат залежить від:
Наявності та доступності даних.
Необхідної точності.
Можливостей та кваліфікації фахівців.
Охарактеризуйте сутність та мету планування витрат.
Планування витрат – це процес визначення майбутніх витрат, необхідних для досягнення цілей підприємства. Це важливий компонент бюджетування, який допомагає:
Ефективно використовувати ресурси: заздалегідь визначаючи потреби в ресурсах, підприємство може оптимізувати їх використання та уникнути перевитрат.
Контролювати витрати: порівнюючи фактичні витрати з плановими, можна виявити відхилення та вжити заходів для їх усунення.
Підвищити прибуток: за рахунок оптимізації витрат підприємство може збільшити свою прибутковість.
Сутність планування витрат полягає у:
Визначенні цілей: чітко сформульовані цілі дозволяють правильно розрахувати необхідні витрати.
Аналізі даних: вивчення минулих витрат, прогнозів цін, обсягів виробництва та інших факторів дає можливість зробити обґрунтовані прогнози.
Розробці бюджету: бюджет витрат визначає граничні величини витрат на кожну статтю.
Контролі та аналізі: постійний контроль за виконанням бюджету та аналіз відхилень дозволяють вчасно коригувати план.
Метою планування витрат є:
Забезпечення фінансової стійкості підприємства: завдяки плануванню підприємство може уникнути дефіциту коштів і забезпечити свою платоспроможність.
Підвищення ефективності виробництва: оптимізація витрат веде до зниження собівартості продукції та підвищення конкурентоспроможності підприємства.
Досягнення стратегічних цілей: планування витрат допомагає підприємству реалізувати свої стратегічні цілі, такі як розширення ринку, освоєння нових продуктів, модернізація виробництва.
З якою метою здійснюється планування витрат за носіями ?
Планування витрат за носіями – це метод розподілу витрат на певні об'єкти калькулювання (носії), такі як:
Продукти: розрахунок собівартості одиниці продукції.
Послуги: калькуляція собівартості послуги.
Замовлення: визначення витрат на виконання конкретного замовлення.
Проекти: розрахунок бюджету проекту.
Метою планування витрат за носіями є:
Калькуляція собівартості продукції (послуг): точне знання собівартості дозволяє встановити правильну ціну на продукцію (послугу) та забезпечити прибуток.
Оцінка рентабельності: порівняння ціни з собівартістю дає можливість визначити, чи рентабельним є виробництво (надання) продукту (послуги).
Контроль витрат: аналіз витрат за носіями допомагає виявити неефективні витрати та вжити заходів для їхнього скорочення.
Управління проектами: планування витрат за проектами дозволяє контролювати бюджет проекту та вчасно вживати заходів у разі його перевищення.
Планування витрат за носіями може здійснюватися різними методами, найпоширенішими з яких є:
Метод прямого розрахунку: прямі витрати безпосередньо відносяться до носія.
Метод розподілу: непрямі витрати розподіляються між носіями пропорційно певній базі (наприклад, обсягу виробництва, трудомісткості).
Метод нормативного калькулювання: витрати плануються на основі норм і стандартів.
Вибір методу планування витрат за носіями залежить від:
Специфіки діяльності підприємства.
Типів носіїв.
Наявності інформації.
Кваліфікації фахівців.
Опишіть склад витрат на кожній із стадій життєвого циклу виробу.
1. Стадія розробки:
Витрати на дослідження та розробки: дослідження ринку, розробка концепції продукту, створення прототипів, тестування.
Витрати на патентування та ліцензування: захист інтелектуальної власності.
Витрати на маркетинг: просування нового продукту на ринку.
2. Стадія впровадження:
Витрати на виробництво: закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, оплата праці, амортизація обладнання.
Витрати на маркетинг: рекламні кампанії, стимулювання збуту.
Витрати на дистрибуцію: транспортування, складське зберігання, доставка продукту до споживача.
3. Стадія зростання:
Витрати на виробництво: оптимізація виробничого процесу, зниження собівартості.
Витрати на маркетинг: підтримка бренду, розширення ринку збуту.
Витрати на сервісне обслуговування: гарантійне обслуговування, ремонт, заміна деталей.
4. Стадія зрілості:
Витрати на виробництво: підтримка конкурентоспроможності продукту, зниження витрат.
Витрати на маркетинг: модифікація продукту, вихід на нові ринки.
Витрати на сервісне обслуговування: розширення сервісної мережі, підвищення якості обслуговування.
5. Стадія спаду:
Витрати на виробництво: зниження обсягів виробництва, распродажа залишків.
Витрати на маркетинг: зменшення рекламних витрат, позиціонування продукту як «економ-варіант».
Витрати на сервісне обслуговування: підтримка сервісної мережі, зменшення гарантійних зобов'язань.
Склад витрат на кожній із стадій життєвого циклу виробу може істотно відрізнятися залежно від:
Галузевої приналежності підприємства.
Специфіки продукту.
Стратегії підприємства.
Конкурентного середовища.
Сутність параметричних методів прогнозування собівартості продукції
Параметричні методи прогнозування собівартості продукції ґрунтуються на встановленні залежності між собівартістю та певними параметрами, які характеризують продукт, процес його виробництва або ринкове середовище.
Основні етапи прогнозування:
Вибір параметрів: визначення параметрів, які істотно впливають на собівартість.
Збір даних: збирання даних про собівартість продукції та параметри, що впливають на неї.
Аналіз даних: дослідження зв'язку між собівартістю та параметрами.
Розробка моделі: вибір математичної моделі, яка описує цю залежність.
Прогнозування собівартості: розрахунок собівартості продукції на основі прогнозних значень параметрів.
Переваги параметричних методів:
Простота використання: не потребують складних математичних розрахунків.
Наочність: дозволяють візуалізувати зв'язок між собівартістю та параметрами.
Гнучкість: можуть бути адаптовані до різних умов виробництва.
Недоліки параметричних методів:
Неточність: прогнози можуть бути неточними, якщо не враховані всі фактори, що впливають на собівартість.
Складність вибору параметрів: вибір параметрів може бути складним завданням.
Необхідність даних: потребують значного обсягу даних для розрахунку.
Найпоширеніші параметричні методи:
Метод регресійного аналізу: досліджує зв'язок між собівартістю та одним або декількома параметрами.
Метод кореляційного аналізу: визначає силу зв'язку між собівартістю та параметрами.
Метод факторного аналізу: визначає групи параметрів, які істотно впливають на собівартість.
Вибір методу прогнозування залежить від:
Наявності даних.
Кваліфікації фахівців.
Цілей прогнозування.
Параметричні методи прогнозування – це корисний інструмент для прогнозування собівартості продукції, який може допомогти підприємствам приймати обґрунтовані управлінські рішення.
Завдання 2. Із нижченаведених тверджень оберіть хибні.
1. Згідно неоінституціональної теорії функція та головна перевага ринку полягає в економії трансакційних витрат та тенденції до мінімізації витрат кожного учасника обміну на отримання інформації.
2. Метод вищої – нижчої точки – це метод побудови функції витрат на підставі припущення, що постійні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.
3. При визначенні рівня витрат в однопродуктовому виробництві всі витрати розглядаються як прямі.
4. Планування витрат за їх видами витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень.
5. Калькулювання життєвого циклу виробу передбачає накопичення витрат за всіма стадіями для визначення повної собівартості, але без включення до витрат на продукцію витрат періоду.
6. Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість.
7. У LCC-аналізі виділяють одноразові та періодичні витрати.