Марксиз

м

Виконала: Студентка 4 курсу, 1 групи Економіка підприємства Стешенко Тетяна

•Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Макса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти- Дюрінг», 1878).

Різноманітні визначення марксизму мають умовно наступну структуру (поділяються на наступні групи):

засновану на історико-матеріалістичних поглядах теорію «наукового соціалізму»

різноманітні теорії, які, як на першоджерело, посилаються на Маркса та Енгельса.

політичні рухи, які орієнтуються на теорію Маркса

марксизм-ленінізм — радянський різновид марксизму, офіційну державну доктрину колишнього СРСР та радянського блоку.

Зміст вчення

•Спираючись на спадщину німецької класичної філософії, англійської політекономії і французького утопічного соціалізму, Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розробили вчення про комунізм — безкласове суспільство, що неминуче прийде на зміну капіталізму.

•Найважливішими творами в становленні марксизму були «Маніфест комуністичної партії», в якому проголошується неминучість загибелі капіталізму й стверджується роль робітничого класу, «Капітал» Карла Маркса, та «Діалектика природи» - незавершена праця Фрідріха Енгельса, в якій сформульовані філософські погляди засновників марксизму.

Економічні засади

Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили.

Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.

Комунізм – як одна з кінцевих течій марксизму. Чому не змогли досягти?

Комунізм у повному розумінні, як його описував Карл Маркс, не був досягнутий. Практичні спроби реалізувати комунізм, такі як у СРСР, Китаї та інших країнах, зустріли серйозні труднощі:

•Економічні виклики: Планова економіка часто була неефективною, що призводило до дефіциту товарів і економічної стагнації.

•Політична централізація: Замість "відмирання" держави, комуністичні режими часто зосереджували значну владу в руках держави, створюючи авторитарні режими.

•Соціальні протиріччя: Ідеї рівності не завжди втілювались на практиці; існували нові форми привілеїв, які суперечили принципам комунізму.

Таким чином, комунізм, як описана Марксом кінцева стадія розвитку суспільства, не був досягнутий через складність реалізації його ідей на практиці та відхилення від оригінальної теорії під час спроб впровадження.

Постмарксизм

Постмарксизм — це політична і філософська течія, яка виникла після класичного марксизму, критично переглядаючи його основні положення та адаптуючи їх до нових соціальних і політичних умов. Постмарксисти відмовляються від догматичної інтерпретації марксизму, враховуючи нові виклики, пов'язані з ідентичністю, культурою, політикою та економікою. Вони зберігають марксистську увагу до нерівності та класової боротьби, але акцентують на різноманітних формах соціальної боротьби, які виходять за межі суто економічного аспекту.

Основні риси постмарксизму

•Відмова від детермінізму: Постмарксизм критикує класичний марксизм за його економічний детермінізм, стверджуючи, що суспільні відносини формуються не тільки економікою, але і культурними, політичними, та ідентичнісними факторами.

•Фокус на ідентичності: Поряд із класовою боротьбою, постмарксисти звертають увагу на боротьбу за визнання та права меншин, феміністичний рух, екологізм та інші форми соціальної мобілізації.

•Децентралізація суб'єкта: Постмарксизм заперечує наявність єдиного суб'єкта революційних змін (як пролетаріат у марксизмі), натомість розглядаючи суспільство як сукупність різних соціальних груп, що взаємодіють між собою.