Лабораторна робота 1

Тема: Техніка безпеки та правила роботи з вірусологічним матеріалом. Обладнання вірусологічної лабораторії. Бактеріальні фільтри, техніка фільтрування.

Мета: ознайомитись з  правилами безпечної роботи у вірусологічній лабораторії, вірусологічними  методами дослідження.

Хід роботи:

1. Ознайомитись з правилами роботи у вірусологічній лабораторії.

Для організації діагностичної лабораторії використовують ізольований блок, якій складається з 5-6 кімнат. Кімнати, де працюють з вірусологічним матеріалом, повинні бути гарно освітлені та складатися не менш ніж з двох приміщень (передбоксника та боксова кімната), які мають скляну перегородку з дверима. У боксах лабораторії розміщують лише столи, стільці та приладдя для роботи. Поверхню столів покривають склом або пластиком. Обовязково встановлюють бактерицидні лампи. У входа у бокс дезкилимок. У перебокснику стерильні халати, шапочки, маски та тапочки, бахили. Для реєстрації патологічного матеріалу, якій надходить у лабораторію повинна бути кімната, де є столи оббиті оцинкованою бляхою та ємності з дезрозчином. Серед інших кімнат: миїчна, кімната для автоклавування, кімната для відпочинку. Окремі приміщення для зараження та утримання заражених тварин (віварій). Для вірусологічної лабораторії будь-якого типу обов’язковою частиною є настільний бокс.

2. Ознайомитись з основними методами вірусологічних досліджень.

• Електронна мікроскопія: дозволяє безпосередньо виявляти частинки вірусу у взятому матеріалі; модифікацією методу дослідження, яка збільшує його чутливість, є імуномікроскопія.

• Культивування: дозволяє збільшити кількість та підтвердити присутність вірусів у взятому зразку. Вірус розмножують у відповідних клітинних (тканинних) культурах або у курячих ембріонах, а потім ідентифікують на основі цитопатичного ефекту чи з використанням специфічних антитіл (→ виявлення антигену) або ж молекулярними методами.

• Серологічні методи. Дозволяють виявляти антигени віруса в клінічному матеріалі та специфічні антитіла класів IgM та IgG у сироватці або підвищення їх титру у т. зв. парних сироватках (в першому зразку, забір якого проведено у гострий період захворювання, та у другому — в період реконвалесценції, через 2–4 тиж.)

1) виявлення антитіл (конкурентний ІФА, ІФА, вестерн-блот, імунохроматографічний аналіз)

а) сироватка (1–2 мл);

б) цільна кров (≈5 мл);

в) спинномозкова рідина (≈1 мл).

2) виявлення вірусних антигенів (імунофлюорисцентний метод, конкурентний ІФА, ІФА, латекс-аглютинація)

а) мазок або змиви з носоглотки (з метою ідентифікації вірусів дихальної системи, кору і т. п.);

б) цільна кров (6-10 мл);

в) сеча (10-50 мл);

г) кал;

д) біоптати тканин;

• Молекулярні методи (виявляють геном вірусу або його специфічні фрагменти). Вид матеріалу:

1. цільна кров (≈3 мл);

2. спинномозкова рідина (1–2 мл);

3. сироватка (2–3 мл);

4. сеча (10–20 мл);

5. біоптати тканин (≥0,2 г);

6. бронхо-альвеолярні змиви (1–2 мл з БАЛ).