Ендокринна система

Які функції виконує ендокринна система?

Органи цієї системи (залози) продукують біологічно активні речовини – гормони, які стимулюють або пригнічують діяльність органів, що забезпечують такі функції організму як обмін речовин, соматичний ріст, розвиток і репродуктивну функцію. Тобто, вона спільно з нервовою системою регулює і координує діяльність організму.

Класифікація органів ендокринної системи.

Ендокринні органи поділяють на центральні, периферичні та змішані. До їх складу входять також поодинокі ендокриноцити, які містяться в не ендокринних органах і тканинах та утворюють дисоційовану ендокринну систему. Ендокринні органи є постійні і тимчасові.

Охарактеризуйте центральні ендокринні органи.

Гормони цих органів впливають не тільки на зазначені вище функції організму, а й на діяльність інших ендокринних органів. До складу центральних органів входять епіфіз, нейросекреторні ядра і гіпофіз гіпоталамуса.

Охарактеризуйте периферичні ендокринні органи.

Гормони цих органів впливають на відмічені вище функції організму. До їх складу входять щитоподібна, прищитоподібна і надниркові залози. Функціонування периферичних органів залежить від центральних.

Охарактеризуйте змішані ендокринні органи.

Змішані ендокринні органи поєднують не ендокринні функції з ендокринними. До цих органів належать статеві залози, тимус, підшлункова залоза, нирки, плацента. Остання є тимчасовим ендокринним органом.

Що таке гормони?

Гормони – біологічно активні речовини, які, як зазначено вище, стимулюють або пригнічують діяльність органів, що забезпечують основні функції організму: обмін речовин, ріст, розвиток та репродуктивну функцію. Розрізняють декілька класів гормонів: пептиди, похідні амінокислот та стероїдні. Гормони продукуються у надзвичайно малій кількості і мають специфічний дистантний влив на клітини органів.

Який принцип взаємодії між ендокринними органами і ендокринними органами та органами-мішенями?

Це принцип зворотного зв’язку. Вплив гормонів ендокринних органів на клітини органа-мішені призводить до посилення продукування ними певних хімічних речовин. Підвищення концентрації останніх у крові є сигналом до пригнічення діяльності ендокринного органа. Зменшення концентрації гормонів у крові є стимулом для підвищення синтетичної діяльності ендокринних органів. Принцип зворотного зв’язку зберігає силу і в разі пригнічуючого впливу гормонів на орган-мішень.

Закономірності будови і функції ендокринних органів.

1. Не мають вивідних проток і продукти їх діяльності (гормони) виділяються безпосередньо в кров або лімфу.

2. Ендокринні органи побудовані із сполучнотканинної строми і паренхіми. Паренхіма може бути епітеліального чи нервового походження. Вона утворює тяжі, фолікули, або різного розміру острівці, клітини яких тісно контактують із судинами мікроциркуляторного русла.

3. Між складовими паренхіми знаходяться численні кровоносні капіляри, переважно фенестрованого і синусоїдного типу.

Охарактеризуйте ендокринні клітини.

Ендокринні клітини можуть бути епітеліального і нервового походження та мають різноманітну форму. В їх цитоплазмі добре розвинені синтезуючі органели і є багато секреторних включень, які містять гормони.

Які функції виконує гіпоталамус?

Гіпоталамус – центральний нейроендокринний орган, який поєднує нервову і гуморальну (гормональну) регуляції діяльності основних вісцеральних систем організму. Ендокринна функція гіпоталамуса пов’язана з діяльністю нейросекреторних ядер його передньої і середньої зон. Нейроцити переважно задньої зони гіпоталамуса спрямовують свої відростки у складі симпатичних і парасимпатичних нервових волокон до відповідних органів і забезпечують нервову регуляцію їх діяльності.

Мікроструктура гіпоталамуса.

Гіпоталамус утворений білою і сірою речовинами. Нейрони сірої речовини утворюють 32 пари ядер, які знаходяться в передній, середній і задній зонах гіпоталамуса. Ядра передньої зони переважно сформовані нейронами, які поєднують функції нервових і секреторних клітин – нейросекреторні клітини.

Охарактеризуйте передню зону гіпоталамуса.

У передній зоні містяться парні супраоптичне і паравентрикулярне ядра, які побудовані з великих нейросекреторних клітин. Клітини названих ядер продукують гормон вазопресин, а паравентрикулярного ще й окситоцин. Названі гормони по аксонах нейросекреторних клітин потрапляють в нейрогіпофіз і в ньому надходять у кров.

Яка функція вазопресину?

Вазопресин зумовлює скорочення гладких м’язових клітин стінки кровоносних судин, що призводить до підвищення тиску крові. Регулює обмін води, впливаючи на її зворотнє всмоктування в канальцях нирок (антидіуретична дія). Крім того, він має важливу роль у регуляції температури тіла і діяльності серцево-судинної системи.

Яку функцію виконує окситоцин?

Окситоцин зумовлює скорочення м’язової оболонки стінки матки і міоепітеліоцитів молочної залози.

Охарактеризуйте середню зону гіпоталамуса.

У середній зоні гіпоталамуса містяться ядра, які утворені дрібними нейросекреторними клітинами. Вони продукують дві групи гормонів: ліберини і статини (релізинг-фактор). Ліберини стимулюють утворення гормонів в аденогіпофізі та надходження їх у кров, а статини, навпаки, пригнічують ці процеси.

Які функції виконує гіпофіз?

Гіпофіз – центральний ендокринний орган, який регулює діяльність частини периферичних і змішаних органів ендокринної системи – гіпофіззалежних органів (щитоподібна залоза, кіркова речовина надниркових залоз, статеві залози). Його гормони також впливають на соматичний ріст, обмін ліпідів і пігментів та молокоутворення. У гіпофізі накопичуються гормони передньої зони гіпоталамуса (окситоцин і вазопресин).

Розвиток гіпофіза.

Гіпофіз розвивається з двох ембріональних зачатків: епітеліального і неврального. Із ектодермального епітелію, що вкриває ротову ямку зародка, утворюється випинання – гіпофізарна кишеня. Вона розвивається і росте у напрямку закладки головного мозку і дає початок аденогіпофізу. Назустріч гіпофізарній кишені з боку проміжного мозку формується виріст, нейроглія якого утворює нейрогіпофіз. Обидва зачатки з’єднуються і утворюється гіпофіз.

Що входить до складу аденогіпофіза і як називають його ендокриноцити?

До складу аденогіпофіза входять передня (дистальна), проміжна і туберальна частини. Його ендокриноцити називають аденоцитами.

Охарактеризуйте передню частину аденогіпофіза.

Передня (дистальна) частина аденогіпофіза утворена аденоцитами, які формують тяжі (трабекули). Проміжки між трабекулами містять пухку волокнисту сполучну тканину і синусоїдні капіляри. Аденоцити поділяють на хромофільні і хромофобні.

Класифікація хромофільних аденоцитів передньої частини аденогіпофіза.

У цитоплазмі хромофільних аденоцитів є секреторні гранули, які інтенсивно сприймають барвники. Залежно від виду барвників, які вони сприймають, їх ділять на ацидофільні – фарбуються кислими барвниками і базофільні – фарбуються основними барвниками та проміжні – фарбуються кислими і основними барвниками. Вміст цих клітин становить 40 % від загального вмісту аденоцитів передньої частини аденогіпофіза.

Охарактеризуйте ацидофільні аденоцити.

Ацидофільні аденоцити становлять 30–35 % від всіх аденоцитів передньої частини аденогіпофіза. Ці клітини мають більші розміри ніж хромофобні і меші ніж базофільні аденоцити. Вони мають округлу або овальну форму. В їх цитоплазмі є великі щільні білкові гранули, які сприймають кислі барвники (еозин, кислий фуксин). Центральну частину ацидофільних аденоцитів займає ядро, до якого прилягають помірно розвинений комплекс Гольджі, мітохондрії і гранулярна ендоплазматична сітка.

Класифікація і функція ацидофільних аденоцитів.

Ацидофільні аденоцити представлені двома типами клітин: соматотропоцити і мамотропоцити. Соматотропоцити містять гранули кулястої форми, діаметром 300–400 нм. Вони продукують соматотропний гормон, який впливає на білковий обмін, чим стимулює ріст організму. Мамотропоцити містять великі гранули (400–700 нм). Вони продукують лактотропний гормон або пролактин, який активізує синтез молока в молочній залозі, впливає на функціонування жовтого тіла в яєчнику.

Охарактеризуйте проміжні аденоцити.

Проміжні аденоцити представлені кортикотропоцитами, які містять секреторні гранули діаметром 400–600 нм. Продукують адренокортикотропний гормон, який стимулює секрецію гормонів кіркової речовини наднирникових залоз. Окремі автори ці аденоцити відносять до базофільних.

Охарактеризуйте базофільні аденоцити.

Вони становлять 4–10 % від загальної кількості хромофільних аденоцитів. Це найбільші клітини аденогіпофіза. Їх секреторні гранули містять глікопротеїди, тому зафарбовуються основними барвниками.

Класифікація і функція базофільних аденоцитів.

Розрізняють два різновиди цих клітин: гонадотропоцити і тиротропоцити. Гонадотропоцити продукують фолікулостимулюючий гормон, що впливає на проліферацію сперматогоній сім’яників і фолікулярних клітин яєчника та лютеїнізуючий гормон, функція якого полягає у стимуляції росту і розвитку жовтого тіла яєчника та стимуляції виділення статевих гормонів самця інтерстиційними клітинами сім’яника. Тиротропоцити продукують тиротропний гормон, який регулює діяльність щитоподібної залози.

Охарактеризуйте хромофобні аденоцити.

Хромофобних аденоцитів близько 60 % від загальної кількості аденоцитів дистальної частини аденогіпофіза. У їх цитоплазмі гранул немає і вона слабо забарвлюється. З часом вони накопичують секрет і стають хромофільними.

Будова і функція проміжної частини аденогіпофіза.

Проміжна частина аденогіпофіза представлена декількома рядами слабобазофільних клітин, серед яких виділяють два різновиди клітин: меланотропоцити і ліпотропоцити. Меланотропоцити продукують гормон меланотропін, який регулює пігментний обмін. Ліпотропоцити синтезують ліпотропін, який регулює обмін ліпідів.

Будова і функції туберальної частини аденогіпофіза.

Туберальна частина аденогіпофіза утворена тяжами кубічних аденоцитів з помірно базофільною цитоплазмою, функція яких до цього часу не з’ясована.

Чим утворений нейрогіпофіз?

Нейрогіпофіз (задня частина гіпофіза) утворений клітинами нейроглії – пітуїцитами, кровоносними судинами, аксонами нейросекреторних клітин та накопичувальними тільцями. Пітуїцити – клітини зірчастої або веретеноподібної форми з численними тонкими відростками, які контактують з адвентицією кровоносних судин і базальною мембраною гемокапілярів.

Яка функція нейрогіпофіза?

У нейрогіпофізі накопичуються гормони вазопресин і окситоцин, які синтезують нейросекреторні клітини ядер передньої зони гіпоталамуса. По аксонах цих клітин названі гормони попадають в нейрогіпофіз, кумулюються, утворюючи накопичувальні тільця і всмоктуються в кров.

Особливості будови гіпофіза птахів.

Гіпофіз птахів складається також з аденогіпофіза і нейрогіпофіза. В аденогіпофізі відсутня проміжна частина. Він реагує на вплив зовнішнього середовища. Під впливом сонячного світла в аденогіпофізі спостерігається зміна кількості та розмірів аденоцитів, посилюється рівень грануляції їх цитоплазми, що призводить до зміни рівня секреції гормонів.

Мікроструктура епіфіза.

Епіфіз (шишкоподібне тіло) – центральний орган ендокринної системи, який знаходиться між півкулями великого мозку та мозочком. Зовні він оточений м’якою мозковою оболонкою. Під нею знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять перегородки, які поділяють паренхіму на часточки. Паренхіма часточок представлена пінеалоцитами, гліоцитами (астроцитами), а також поодинокими лімфоцитами, тканинними базофілами і пігментними клітинами.

Будова і функція пінеалоцитів.

Пінеалоцити – великі клітини полігональної форми з розгалуженими відростками та пухирчастими ядрами. У їх цитоплазмі добре розвинена ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, мітохондрії і лізосоми. Закінчення відростків біля кровоносних капілярів утворюють булавоподібні розширення, які містять секреторні гранули. Залежно від функціонального стану цих клітин розрізняють світлі і темні пінеалоцити. Світлі пінеалоцити мають бідну на включення гомогенну цитоплазму, а темні – містять ацидофільні і базофільні гранули в цитоплазмі. Пінеалоцити синтезують близько 40 різновидів пептидів, а також біологічно активні аміни – серотонін і мелатонін. Серотонін є метаболічним попередником мелатоніну. Найбільш інтенсивно він синтезується у світлу пору доби, а мелатонін – у темну. Механізм реагування епіфіза на зміни освітленості пов’язаний із сприйняттям ним подразнень від сітківки ока по симпатичних нервових стовбурах. Мелатонін пригнічує секрецію гонадоліберину гіпоталамусом та гонадотропінів передньої частини аденогіпофіза, чим гальмує передчасне статеве дозрівання. Він також впливає на пігментний і мінеральний обмін, добові та сезонні ритми, поділ клітин та проявляє протипухлинну дію.

Охарактеризуйте гліоцити епіфіза.

Гліоцити епіфіза виконують опорну функцію і розташовані на периферії часточок. Їх відростки направлені до перегородок. Цитоплазма цих клітин має мало органел.

Розвиток епіфіза.

Епіфіз розвивається з ектодерми у вигляді випинання дорсальної стінки третього мозкового шлуночка. Зачаток епіфіза у великої рогатої худоби з’являється у 7-тижневих передплодів, а паренхіма відмежовується після 21 тижня внутрішньоутробного розвитку. З мезенхіми розвивається сполучнотканинна строма органа.

Вікові зміни епіфіза.

Епіфіз функціонує тільки у молодих тварин. У подальшому відбувається його інволюція. Вона проявляється атрофією пінеалоцитів, розростанням сполучнотканинної строми і накопиченням у ній карбонатних і фосфатних солей (мозковий пісок).

Особливості будови епіфіза птахів.

У молодих птахів пінеалоцити разом з клітинами нейроглії утворюють фолікулоподібні структури – псевдофолікули, заповнені колоїдоподібною речовиною. У період статевої зрілості фолікули зникають, а гормонутворюючі клітини утворюють незначні групи.

Функція щитоподібної залози.

Щитоподібна залоза – периферичний орган ендокринної системи, гормони якого регулюють процеси окиснення, що впливають на всі види обміну речовин і обмін кальцію.

Розвиток щитоподібної залози.

Щитоподібна залоза розвивається із ентодермального епітелію вентральної стінки передньої кишки між першою та другою парами зябрових кишень. Епітелій формує трабекули, що галузяться. По мірі накопичення колоїду в трабекулах формуються замкнені фолікули. В проміжки між фолікулами вростає мезенхіма із кровоносними судинами та нервами, яка утворює сполучнотканинну строму. Парафолікулярні клітини утворюються з нейробластів.

Мікроструктура щитоподібної залози.

Щитоподібна залоза утворена сполучнотканинною стромою і паренхімою. Зовні вона обмежена капсулою, від якої всередину органа відходять трабекули і ділять залозу на часточки. Строма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій міститься багато кровоносних і лімфатичних судин та нервів. Паренхіма представлена епітеліальною тканиною, епітеліоцити якої утворюють пухирці (фолікули) та міжфолікулярні острівці. Навколо фолікулів розташовані ніжні прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини з численними кровоносними і лімфатичними судинами та нервами.

Що таке фолікул?

Фолікул є структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози. Це замкнений овальний пухирець, діаметром від 0,02 до 0,09 мм. У ньому розрізняють стінку і порожнину. Остання заповнена колоїдом – драглистою речовиною, що представлена білком тироглобуліном. Стінка фолікула утворена шаром ендокриноцитів – тироцитів, які розташовані на базальній мембрані. Між тироцитами містяться ендокриноцити – парафолікулярні клітини.

Охарактеризуйте тироцити.

Тироцити – соматичні клітини ентодермального походження. На їх апікальному полюсі є мікроворсинки, які беруть участь у виведенні секретованих продуктів у просвіт фолікула. Бічні поверхні тироцитів контактують по типу десмосом. Плазмолема базальної поверхні цих клітин утворює інвагінації. Цитоплазма тироцитів містить добре розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії, лізосоми та включення. Форма тироцитів залежить від функціональної активності залози. У разі помірної активності вона кубічна, при гіперфункції – призматична, а при гіпофункції – майже плоска.

Яка функція тироцитів?

Тироцити синтезують йодовмісні гормони тироксин і трийодтиронін, які регулюють окисні процеси, що впливають на всі види обміну речовин. Утворення гормонів тироцитами відбувається у дві фази: продукції та виведення.

Охарактеризуйте фазу продукції гормонів.

Через базальну мембрану у тироцити з крові надходять висхідні речовини, зокрема іони йоду і амінокислота тирозин. Остання з’єднується з синтезованим тироцитом поліпептидним компонентом тироглобуліну. Через апікальний полюс тироцита тироглобулін шляхом екзоцитозу потрапляє в порожнину фолікула (формується колоїд). Тироцити під впливом пероксидази перетворюють йони йоду на атомарний йод, який в порожнині фолікула з’єднується з тирозином у складі поліпептидного ланцюга тироглобуліну. У колоїді до тирозину тироглобуліну послідовно приєднуються атоми йоду, внаслідок чого утворюються названі вище гормони.

Охарактеризуйте фазу виведення гормонів.

Тироцити своїм апікальним полюсом фагоцитують частинки колоїду, які з’єднуються з лізосомами. Ферменти останніх розщеплюють їх, внаслідок чого вивільняються гормони, які через базальну мембрану надходять у кровоносні капіляри.

Будова парафолікулярних клітин щитоподібної залози.

Парафолікулярні клітини (кальциніноцити, К-клітини) розміщені поодинці в стінці фолікула між базальним полюсом тироцитів і базальною мембраною. Своїм апікальним полюсом вони не досягають порожнини фолікула. Крім того, ці клітини знаходяться і в міжфолікулярній волокнистій сполучній тканині. Це великі клітини неправильної округлої чи полігональної форми, цитоплазма якої містить багато секреторних гранул. У їх цитоплазмі добре розвинений комплекс Гольджі і гранулярна ендоплазматична сітка. Вони синтезують гормони кальцитонін (зменшує рівень кальцію в крові) та соматостатин (пригнічує синтез білків).

Що таке міжфолікулярні острівці?

Міжфолікулярні острівці є складовою частиною паренхіми залози. Вони утворені малодиференційованими клітинами, з яких у разі потреби утворюються нові фолікули.

Особливості будови щитоподібної залози птахів.

Щитоподібна залоза у птахів складається з двох топографічно відокремлених залоз. Фолікули малих розмірів займають центральне положення, а великих – периферійне. До складу фолікулів щитоподібної залози птахів входять лише тироцити. Функціональна активність щитоподібної залози характеризується значною циклічністю, що пов’язано з ростом, статевою активністю, несучістю та линькою.

Що утворюють парафолікулярні клітини у птахів?

Вони утворюють ультимобронхіальні тільця.

Особливості будови ультимобронхіальних тілець птахів.

У курей ультимобронхіальні тільця утворюються на шосту добу інкубації із ентодерми шостої зябрової кишені. Ультимобронхіальні тільця складаються з пучків, тяжів та груп клітин, які називають кальциніноцитами. Вони продукують гормон кальцитонін, який бере участь в регуляції обміну кальцію.

Макроскопічні особливості прищитоподібної залози.

Прищитоподібна залоза – це парний орган. Кожна залоза ділиться на зовнішню і внутрішню. Зовнішня лежить на частці щитоподібної залози або поряд з нею, а внутрішня – всередині частки або на її медіальній поверхні.

Джерела розвитку прищитоподібної залози.

Прищитоподібна залоза розвивається як потовщення епітелію третьої та четвертої зябрових кишень. Паренхіма залози розвивається з ентодерми, а з мезенхіми – її сполучнотканинна строма.

Мікроскопічна будова прищитоподібної залози.

Прищитоподібна залоза утворена сполучнотканинною стромою і паренхімою. Зовні залоза вкрита капсулою, від якої в товщу органа відходять перегородки, які не ділять його на часточки. Основа паренхіми залози представлена тяжами або скупченнями ендокриноцитів – паратироцитів, які розмежовані тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини з численними кровоносними капілярами.

Охарактеризуйте паратироцити.

Паратироцити мають добре розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії та секреторні гранули. Залежно від функціонального стану їх цитоплазма може зафарбовуватися базофільно (головні паратироцити) або оксифільно (ацидофільні паратироцити). Виділяють ще й проміжні паратироцити. При гіперфункції залози головні клітини збільшуються у розмірах. Ці клітини поділяються на світлі (містять глікоген) і темні. Паратироцити синтезують паратгормон (паратирин), який підвищує вміст кальцію в крові і є антагоністом гормону кальцитоніну щитоподібної залози. Взаємодія цих двох гормонів забезпечує сталий рівень кальцію в крові.

Особливості будови прищитоподібних залоз птахів.

До складу прищитоподібних залоз птахів входять дві пари залоз. Паренхіма залози утворена тяжами епітеліальних клітин, що анастомозують між собою. У залозі розрізняють клітини трьох типів: світлі, з водянистою цитоплазмою, темні з багатогранним ядром та попередники клітин першого типу з овальними світлими ядрами. Будова і гормональна активність прищитоподібних залоз тісно пов’язана з віком птахів та сезоном року. Несучість птиці супроводжується збільшенням світлих клітин у 10–20 разів.

Мікроскопічна будова надниркової залози.

Надниркова залоза парна утворена сполучнотканинною стромою і паренхімою. Зовні залоза оточена капсулою, від якої в паренхіму відходять ніжні сполучнотканинні перегородки з численними гемокапілярами, які не ділять їх на часточки. Під капсулою знаходиться тонкий прошарок дрібних епітеліальних клітин, за рахунок яких регенерує кіркова речовина. Паренхіма залози представлена кірковою (інтерреналовий орган) і мозковою (супрареналовий орган) речовинами. Кіркова речовина розміщена на периферії органа, а мозкова – в центрі органа.

Джерела розвитку надниркової залози.

Кіркова речовина розвивається з целомічного епітелію несегментованої частини мезодерми. Ці клітини проникають у підлеглу паренхіму і формують тяжі. Їх великі оксифільні клітини формують первинну (фетальну) кору. У подальшому вона обростає дрібними базофільними клітинами целомічного епітелію кореня брижі, з яких утворюється дефінітивна кора. Фетальна кора залишається до народження, а потім зникає. Мозкова речовина розвивається з клітин нервового гребеня, які мігрують у вентральному напрямку і стають залозистими. Ці клітини називають хромафінними. Вони проникають у центральну частину закладки і формують мозкову речовину.

Особливості будови кіркової речовини надниркової залози.

Ендокриноцити кіркової речовини формують тяжі, які утворюють клубочкову (дугову), пучкову і сітчасту зони. Проміжки між тяжами заповнені прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини.

Будова і функція клубочкової зони кіркової речовини надниркової залози.

Клубочкова зона зовнішня, представлена циліндричними ендокриноцитами стовпчастої форми, які мають світлу цитоплазму, овальне або кулясте ядро. Вони утворюють тяжі у вигляді дуг або клубочків. Цитоплазма цих клітин містить агранулярну ендоплазматичну сітку у вигляді дрібних пухирців, між якими знаходяться рибосоми, добре розвинений комплекс Гольджі та мітохондрії. Ендокриноцити цієї зони синтезують мінералкортикостероїдні гормони. Серед них гормон альдостерон, який регулює вміст натрію в крові і посилює перебіг запальних процесів.

Будова і функція пучкової зони кіркової речовини надниркової залози.

Ендокриноцити пучкової зони залежно від функціонального стану можуть мати кубічну або стовпчасту форму, світлу або темну цитоплазму з включенням ліпідів. Вони більші ніж клітини клубочкової зони і формують паралельно розташовані тяжі. На поверхні клітин, що межує з капілярами, знаходяться мікроворсинки. Ендокриноцити пучкової зони синтезують глюкокортикостероїдні гормони (кортизон, гідрокортизон, кортикостерон), які регулюють обмін білків, вуглеводів, ліпідів і стимулюють енергетичний обмін та пригнічують запальні процеси.

Будова і функція сітчастої зони кіркової речовини надниркової залози.

Ендокриноцити цієї зони мають кубічну форму і утворюють розгалужені тяжі. Серед них збільшується кількість клітин з темною цитоплазмою, а вміст ліпідів у їх цитоплазмі зменшується. Клітини цієї зони синтезують андрогенстероїдний гормон, подібний до тестостерону, частково – естрогени та прогестерон.

Як відбувається регенерація кіркової речовини надниркової залози?

Між морфофункціональними зонами кіркової речовини знаходяться скупчення малодиференційованих клітин, які і є джерелом регенерації клітин зон кіркової речовини.

Особливості будови мозкової речовини надниркової залози.

Мозкова речовина міститься у центральній частині залози. Вона утворена хромафінними клітинами, нейронами симпатичної нервової системи, нервовими волокнами та синусоїдними гемокапілярами.

Класифікація хромафінних клітин.

Хромафінні клітини за характером синтезованих ними речовин поділяють на епінефроцити (світлі клітини), які синтезують адреналін та норепінефроцити (темні клітини), які синтезують норадреналін.

Яка функція адреналіну і норадреналіну?

Адреналін і норадреналін належать до катехоламінів. Адреналін посилює роботу серця, бере участь в обміні вуглеводів, а норадреналін є медіатором нервового збудження, звужує просвіт кровоносних судин, підвищує тиск крові і регулює нейросекреторну функцію гіпоталамуса. Підвищення рівня цих гормонів у крові є ознакою реакції організму на стрес.

Чим утворена інтерреналова і супрареналова системи?

Інтерреналова система утворена кірковою речовиною надниркових залоз та інтерреналовими тільцями, а супрареналова – мозковою речовиною цих же залоз і парагангліями.

Де розташовані інтерреналові тільця?

Вони розташовані біля надниркових залоз під капсулою нирок, біля великих кровоносних судин і нервових стовбурів.

Де розташовані параганглії?

Вони розташовані біля вузлів (гангліїв) симпатичної нервової системи.

Охарактеризуйте дисоційовану ендокринну систему.

Дисоційована ендокринна система складається з ізольованих ендокриноцитів, які є у більшості органів. Серед них виділяють клітини неврального походження (розвиваються з нейробластів нервового гребня) та клітини, які не мають нервового походження. Ендокриноцити першої групи здатні накопичувати і декарбоксилювати попередники біологічно активних амінів. До них належать ендокринні клітини органів травлення, частина нейросекреторних клітин головного мозку, клітини мозкової речовини надниркових залоз. Їх функція не залежить від гіпофіза. До клітин не неврального походження належать ендокриноцити яєчника та фолікулярні клітини і лютеїноцити яєчників. Ці клітини продукують стероїдні гормони. Їх функція залежить від відповідних тропних гормонів гіпофіза.

Особливості будови надниркових залоз птахів.

Паренхіма представлена тяжами клітин кіркової і мозкової речовин, що переплітаються між собою. Під капсулою органа містяться лімфоїдні вузлики.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ

Чим представлений загальний покрив?

Загальний покрив представлений шкірою та її похідними.

Які функції виконує шкіра?

Шкіра виконує захисну, видільну, дихальну, теплорегуляторну функції, бере участь у водно-сольовому обміні, депонує кров, воду та інші речовини, в ній синтезується вітамін D, вона є рецепторним полем. В останньому зосереджені чутливі нервові закінчення.

Назвіть послідовно шари шкіри.

До складу шкіри входять епідерміс (надшкір’я), дерма (власне шкіра) та гіподерма (підшкірна основа).

Що таке епідерміс?

Епідерміс – це багатошаровий плоский зроговілий епітелій. В ньому відсутні кровоносні та лімфатичні судини і є багато чутливих нервових закінчень.

Які шари клітин виділяють в епідермісі шкіри, яка не вкрита волоссям?

В епідермісі шкіри виділяють п’ять шарів кератиноцитів (епідермоцитів): базальний, остистий (шипуватий), зернистий, блискучий і роговий.

Склад базального шару епідермісу.

Базальний – найглибший шар, розміщений на базальній мембрані. Він утворений базальними кератиноцитами, пігментними клітинами (меланоцити), епідермальними дендритними макрофагами (клітини Лангерганса), а також клітинами Меркеля (чутливі). У цьому шарі можуть бути лімфоцити.

Особливості будови базальних кератиноцитів.

Базальних кератиноцитів найбільше. Вони мають переважно циліндричну форму і округле ядро. Їх цитоплазма фарбується основними барвниками. В цитоплазмі є усі органели загального призначення і органели спеціального призначення – тонофібрили. У складі останніх є кератин. Із нього також утворені однойменні філаменти, які беруть участь у формуванні десмосомних і напівдесмосомних контактів. Першими з’єднуються сусідні базальні кератиноцити, а другими – ці клітини з базальною мембраною. Базальні кератиноцити є камбіальними клітинами епідермісу. Вони діляться шляхом мітозу і поповнюють його клітинний склад залежно від зроговіння кератиноцитів вище розташованих шарів.

Особливості будови і функції меланоцитів.

Меланоцити – це відросчасті клітини, які розвиваються з нервового гребеня. Вони синтезують і накопичують меланін у вигляді оточених біомембраною овальних гранул – меланосом. Останні формуються в ендоплазматичній сітці та комплексі Гольджі і утворені скупченнями меланінових гранул (3–15). Меланосоми із меланоцитів потрапляють у базальні кератиноцити і клітини Лангерганса. Меланін поглинає ультрафіолетове випромінювання, чим захищає організм від його ушкоджувальної дії.

Як називають кератиноцити з фагоцитованими меланосомами?

Їх називають меланофороцитами.

Яке співвідношення кількості кератиноцитів і меланоцитів у базальному шарі епідермісу?

Це співвідношення становить 10:1.

Особливості будови і функції клітин Лангерганса.

Клітини Лангерганса – це епітеліальні макрофаги. Вони мають розгалужені цитоплазматичні відростки. У їх цитоплазмі міститься багато лізосом, а також фагоцитованих частинок. Вони контактують з антигенами зовнішнього середовища, беруть участь у розвитку імунних реакцій, а також беруть участь у протипухлинних реакціях організму.

Особливості будови і функції клітин Меркеля.

Клітини Меркеля – це чутливі (дотикові) епітеліальні клітини. Вони мають сплющене ядро і містять у цитоплазмі осміофільні гранули. Ці клітини утворюють контакти з дендритами чутливих нейронів.

Як потрапляють в епідерміс лімфоцити?

Лімфоцити в епідерміс потрапляють із кровоносних судин поверхневого шару дерми.

Чим утворений остистий (шипуватий) шар епідермісу?

Остистий шар епідермісу утворений п’ятьма-десятьма рядами кератиноцитів. Цитоплазма цих клітин утворює вирости (ость, шипики), які надають їм остистого (шипуватого) вигляду. В ділянці виростів є багато тонофібрил. За допомогою виростів кератиноцити контактують один з одним по типу десмосом. Між кератиноцитами остистого шару можуть бути клітини Лангерганса і лімфоцити.

Які клітини утворюють росткову (гермінативну) зону епідермісу?

Росткову зону епідермісу утворюють клітини базального та нижніх рядів остистого шарів.

Особливості будови зернистого шару епідермісу.

Зернистий шар утворений двома-чотирма рядами кератиноцитів, що прилягають один до одного. У цитоплазмі цих клітин, які нездатні до розмноження, знаходяться гранули кератогіаліну. Вони утворюються внаслідок агрегації тонофібрил. Поява гранул кератогіаліну свідчить про початок процесів зроговіння клітин епідермісу. Крім гранул кератогіаліну в цитоплазмі кератиноцитів цього шару є кератиносоми, які розташовані під плазмолемою. Вони оточені біомембраною і містять гідролітичні ферменти і ліпіди. Останні шляхом екзоцитозу потрапляють у міжклітинний простір і беруть участь у формуванні водонепроникного бар’єра і щільному з’єднані клітин (цементації).

Особливості будови блискучого шару епідермісу.

Блискучий шар епідермісу утворений 3–4 рядами плоских кератиноцитів, які не мають ядер і органел. Вони зруйновані ферментами лізосом і кератиносом. Їх цитоплазма заповнена білком елеїдином. Останній є продуктом перетворення кератогіаліну. За рахунок високого вмісту елеїдину цей шар має вигляд оксифільно забарвленої смужки, в якій неможливо розрізнити окремі клітини.

Чим утворений роговий шар епідермісу?

Роговий шар епідермісу утворений багатьма рядами зроговілих кератиноцитів, цитоплазма яких заповнена кератином. Поверхнево розташовані клітини цього шару поступово відмирають і перетворюються на рогові лусочки, які з часом злущуються. Злущення відбувається завдяки дії ферментів кератиносом, які руйнують контакти між клітинами.

Які особливості має епідерміс шкіри, вкритої волоссям?

Епідерміс шкіри, вкритий волоссям більш тонкий і в ньому відсутній блискучий шар.

За рахунок чого відбувається фізіологічна регенерація епідермісу?

Фізіологічна регенерація епідермісу відбувається за рахунок проліферації стовбурових клітин росткової зони.

За рахунок чого відбувається живлення епідермісу?

Живлення епідермісу відбувається за рахунок кровоносних судин сосочкового шару дерми.

З яких шарів складається дерма?

Дерма складається із сосочкового та сітчастого шарів.

Чим утворений сосочковий шар дерми?

Сосочковий шар дерми утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка у вигляді сосочків неправильної конусоподібної форми вростає в епідерміс.

Чим утворений сітчастий шар дерми?

Сітчастий шар дерми утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною, з численними колагеновими і еластичними волокнами. Перші зумовлюють міцність шкіри, а другі – її еластичність.

Що знаходиться в дермі?

В дермі знаходяться корені волосся, сальні і потові залози, м’язи – підіймачі волосся, кровоносні та лімфатичні судини, нервові волокна і закінчення.

Що відбувається в дермі із збільшенням віку?

З віком в дермі зменшується вміст еластичних волокон, а зростає вміст колагенових. Внаслідок цього шкіра втрачає еластичні властивості і стає більш грубою.

Чим утворена гіподерма (підшкірна основа)?

Гіподерма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій містяться скупчення жирових клітин.

Значення гіподерми.

Гіподерма з’єднує шкіру із глибше розташованими органами і тканинами, забезпечує її рухомість, виконує функцію амортизатора при дії на шкіру механічних чинників, у ній накопичується жир.

В яких місцях тіла в шкірі підшкірна основа відсутня?

Підшкірна основа відсутня в шкірі повік, губ, носового і носо-губного дзеркал та статевого члена.

З чого розвивається шкіра?

Епідерміс шкіри розвивається із ектодерми, а дерма і гіподерма – з дерматомів сомітів мезодерми.

На які групи ділять похідні шкіри?

Похідні шкіри ділять на залозисті та рогові. До залозистих похідних належать сальні, потові, молочні та специфічні (у деяких тварин) залози, а до рогових – волосся, роги, м’якуші, пальцеві утворення (кігті, копито, копитця, нігті).

Охарактеризуйте сальні залози.

За будовою це прості альвеолярні розгалужені залози. Для них характерний голокриновий тип секреції. Їх секрет називають шкірне сало. Він змащує поверхню шкіри та волосся, пом’якшуючи їх. Запобігає мацерації шкіри водою, проявляє протимікробну дію. Вивідні протоки цих залоз відкриваються в канал фолікула волосини поблизу його переходу в лійку. Стінка секреторних відділів сальних залоз утворена кількома шарами клітин – себоцитів, оточених базальною мембраною. Найглибший шар є камбіальним. Над ним розташовані великі себоцити у цитоплазмі яких інтенсивно синтезуються ліпіди, що призводить до руйнування ядра і органел. З часом ці себоцити перетворюються на ліпідні краплі, що оточені плазмолемою і зміщуються до вивідної протоки. Остання утворена базальною мембраною і епітелієм. Поблизу секреторного відділу епітелій простий кубічний, а далі стає багатошаровим плоским. У коней та собак сальні залози можуть бути альвеолярно-трубчастими, а в овець вони часточкові.

В яких ділянках шкіри і в яких тварин відсутні сальні залози?

Сальні залози відсутні в шкірі носо-губного дзеркала, дзеркальці рила свині, сосків молочної залози та м’якушах. Зовсім немає сальних залоз у китоподібних і лінивця.

Охарактеризуйте потові залози.

За будовою потові залози прості трубчасті нерозгалужені, а за типом секреції – мерокринові або апокринові. Їхній секрет – піт. З потом виділяються з організму вода, деякі мінеральні речовини та екскреторні органічні речовини. Секреторні відділи залоз розміщені в глибоких шарах дерми і згорнуті в клубочок. Їх протоки відкриваються в лійку волосяного фолікула, або на поверхню шкіри. Стінка секреторного відділу утворена одним шаром кубічних епітеліоцитів (судорифероцитів), зовні якого знаходяться міоепітеліальні клітини і базальна мембрана. Серед судорифероцитів виділяють світлі і темні. Функція перших пов’язана із секрецією води та мінеральних речовин, а других – органічних речовин. Міоепітеліальні клітини відросчасті. В їх цитоплазмі є скоротливі структури. Скорочення цих клітин зумовлює транспорт секрету до вивідної протоки.

Яка будова вивідної протоки потової залози?

Вивідна протока звивиста. Її стінка утворена базальною мембраною і двошаровим кубічним епітелієм.

В яких ділянках шкіри і в яких тварин відсутні потові залози?

Потові залози відсутні в шкірі сосків молочної залози та головці статевого члена. Зовсім немає потових залоз у крота та єхидни.

Як класифікують молочну залозу?

Молочна залоза є складною розгалуженою альвеолярно-трубчастою залозою з апокриновим типом секреції.

Мікроструктура молочної залози.

Молочна залоза побудована із сполучнотканинної строми та паренхіми. Сполучнотканинна строма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною і формує капсулу та трабекули. Останні поділяють молочну залозу на часточки. У стромі міститься багато нервових закінчень, жирових клітин, кровоносних і лімфатичних судин, а в трабекулах – ще й міжчасточкові вивідні протоки. Часточки (паренхіма) представлені секреторними відділами – альвеолами й трубками та внутрішньочасточковими вивідними протоками. Між ними розміщені ніжні прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини з численними кровоносними судинами.

Чим утворена стінка секреторних відділів молочної залози?

Стінка секреторних відділів молочної залози утворена базальною мембраною, на якій розміщені міоепітеліоцити й секреторні клітини – лактоцити.

Особливості будови лактоцитів.

Лактоцити залежно від функціонального стану можуть бути кубічними або циліндричними і пов’язані між собою десмосомами. В них добре розвинені синтезуючі органели і є багато секреторних включень. На апікальному полюсі лактоцитів знаходяться мікроворсинки.

Як відбувається процес утворення молока в лактоцитах?

Кожний лактоцит продукує всі компоненти молока. Дрібні краплі молочного жиру зміщуються до апікального полюса лактоцита, з’єднуються і утворюють велику краплю. Апікальний полюс лактоцита, у якому знаходиться жирова крапля, відділяється і надходить у порожнину секреторного відділу. Всі інші складові молока (вода, білки, мінеральні речовини тощо) виділяються з лактоцитів за мерокриновим типом секреції. Скороченнями міоепітеліоцитів стінки секреторного відділу секрет виштовхується із секреторного відділу у внутрішньочасточкову вивідну протоку.

Охарактеризуйте вивідні протоки молочної залози.

Вивідні протоки починаються з секреторних відділів. За ходом вони збільшуються в діаметрі і впадають у молочну цистерну. Із останньої молоко надходить у соскову протоку. У вивідних протоках залози епітелій простий кубічний, в напрямку цистерни він перетворюється на простий призматичний, а потім двошаровий, здатний до секреції. В стінці малих і середніх вивідних проток знаходяться міоепітеліоцити, а в стінці великих з’являються гладкі м’язові клітини. Малі вивідні протоки знаходяться всередині часточок, більші – між часточками.

Що являє собою сосок молочної залози?

Сосок молочної залози є кільцеподібною складкою шкіри (без волосся та залоз), між листками якої знаходяться волокниста сполучна та гладка м’язова тканини. Усередині соска розташована соскова частина молочної цистерни з якої починається соскова протока. Остання відкривається отвором на верхівці соска.

Чим утворена внутрішня поверхня соскової протоки?

Внутрішня поверхня соскової протоки утворена слизовою оболонкою, яка вкрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм.

Що утворює сфінктер соска?

Сфінктер соска утворює коловий шар гладких м’язових клітин.

Які процеси відбуваються в структурі молочної залози у сухостійний (не лактаційний період)?

У структурі молочної залози у сухостійний період сильно розвивається сполучнотканинна строма, внаслідок чого секреторні відділи спадаються, їхній епітелій стає низьким і несекретуючим. У стромі з’являється багато жирових клітин, які формують значні скупчення.

Охарактеризуйте специфічні залози шкіри.

Специфічні залози знаходяться в шкірі певних ділянок тіла тварин. Частина з них є похідними потових залоз. Це залози носо-губного й носового дзеркала в жуйних, які виділяють серозний секрет, залози зовнішнього слухового ходу, які продукують „вушну сірку”, залози відхідника, препуція, повік, статевих губ. Похідними сальних залоз є підочноямкові і міжпальцеві залози (вівці, олені), пахвинні (кролик) і заплеснові (свиня).

Що таке волосся?

Волосся – це похідне шкіри, яке виконує функцію захисту та терморегуляції.

Які частини розрізняють у волосині?

У волосині розрізняють дві частини: стрижень і корінь.

Що таке стрижень волосини?

Стрижень – це частина волосини, що виступає над поверхнею шкіри.

Охарактеризуйте корінь волосини.

Корінь волосини розміщений у шкірі і починається потовщенням, яке називають волосяною цибулиною. В останню із дерми впинається волосяний сосочок, завдяки якому відбувається живлення волосини. Волосяна цибулина утворена малодиференційованими клітинами, які здатні до проліферації.

Будова волосини.

У волосині виділяють мозкову речовину, кіркову та кутикулу. Мозкова речовина (серцевина) знаходиться в центрі. Вона утворена великими клітинами, які перебувають у стадії зроговіння. В цитоплазмі цих клітин є м’який кератин і повітря. Кіркова речовина оточує мозкову. Вона представлена кількома рядами зроговілих клітин, у яких крім кератину є повітря і пігмент, що зумовлює колір волосся. Кутикула – це зовнішній шар волосини. Вона утворена одним шаром плоских зроговілих клітин – лусочок, які черепицеподібно накладаються одна на одну.

У якому волоссі відсутня серцевина (мозкова речовина)?

Серцевина відсутня у тонкому волоссі.

Чим оточений корінь волосини?

Корінь волосини оточений волосяним фолікулом – мішечком, стінка якого утворена внутрішньою та зовнішньою епітеліальними (кореневими) піхвами. Зовні від фолікула знаходиться волосяна (дермальна) сумка.

Що міститься в середині фолікула?

В середині фолікула міститься канал фолікула (канал волосини). Біля поверхні шкіри він розширюється і утворює лійку фолікула (волосяну лійку).

Особливості будови внутрішньої кореневої піхви.

Внутрішня коренева піхва є похідним волосяної цибулини. Вона простягається від останньої до місця впадіння проток сальних залоз у канал фолікула. У нижньому відділі фолікула внутрішня коренева піхва має три шари: кутикулу, внутрішній шар, клітини якого містять гранули, і зовнішній (блідий) епітеліальний шар. В середньому та верхньому відділах фолікула ці шари зливаються і внутрішня коренева піхва тут складається лише з повністю зроговілих клітин.

Особливості будови зовнішньої кореневої піхви.

Зовнішня коренева піхва – це заглиблення епідермісу шкіри. Вона досягає волосяної цибулини. В ділянці лійки фолікула зовнішня коренева піхва в своєму складі має базальний, остистий і поверхневий шари. Клітини поверхневого та остистого шарів поступово зникають і на рівні волосяної цибулини вона складається із 1–2 рядів клітин базального шару.

Чим утворена волосяна сумка?

Волосяна сумка фолікула утворена волокнистою сполучною тканиною і базальною мембраною.

За рахунок чого росте волосся?

Волосся росте за рахунок поділу клітин волосяної цибулини.

Як ділять волосся?

Волосся ділять на покривне, довге і чутливе.

Яке буває покривне волосся?

Розрізняють шерстне, щетинисте і пухове (останнє є переважно у кіз). Шерстне волосся буває різної товщини й довжини. У товстому волоссі є серцевина, якої немає у тонкому шерстному і пуховому волоссі. Щетинисте волосся товсте, має добре розвинену серцевину. Воно розміщене між шерстним або вкриває майже всю шкіру (свиня).

Охарактеризуйте довге волосся.

Це волосся чубчика, гриви, щіток (коні), хвоста (коні, велика рогата худоба). Тобто воно знаходиться в певних місцях окремих видів тварин. Його будова подібна такій товстого волосся.

Охарактеризуйте чутливе волосся.

Чутливе волосся розташоване в ділянці голови (біля ніздрів, очної щілини, на губах). Це товсте волосся, у волосяній сумці якого (поблизу волосяної цибулини) містяться синуси, які вистелені ендотелієм і заповнені кров’ю та багато нервових закінчень, що проникають у кореневі піхви.

Що таке линька?

Линька – це зміна волосся, що відбувається одночасно на значній частині тіла.

Які види зміни волосся розрізняють?

Розрізняють ювенальну (вікову), періодичну та перманентну линьки. Ювенальна линька відбувається до статевозрілого віку, періодична – пов’язана з сезоном року, а перманентна відбувається постійно.

З чого починається линька?

Линька починається з порушення кровообігу у волосяному сосочку і відповідно порушення живлення клітин волосяної цибулини. Внаслідок цього клітини волосини відокремлюються від клітин, що її продукують. Нова волосина відростає в результаті регенерації цибулини і волосяного сосочка. Коли нова волосина досягає місця прикріплення м’яза-підіймача волосся, стара, внаслідок його скорочення, виштовхується і випадає.

Які частини має ріг?

На ньому розрізняють корінь, тіло і верхівку.

Чим утворений ріг?

Ріг утворений дермою і епідермісом. Дерма зрощена з окістям рогового відростка лобової кістки. У ділянці кореня рога дерма вкрита ростковим шаром епідермісу (епікарес), який продукує трубчастий ріг, що утворює роговий чохол.

Що таке м’якуш?

М’якуш – це локальне щільне потовщення шкіри, багате на еластичну сполучну тканину з жировими прошарками і містить багато чутливих нервових закінчень.

Чим утворений м’якуш?

Як і шкіра, м’якуш утворений епідермісом, дермою і гіподермою. Епідерміс добре розвинений, його верхній шар зроговілий. Він містить багато нервових закінчень. У дермі можуть бути специфічні залози. Гіподерма також добре розвинена. В ній є багато еластичних елементів і жирових клітин.

Які є м’якуші?

Розрізняють зап’ястковий, п’ястковий, заплесновий, плесновий і пальцеві м’якуші. Вони неоднаково виражені і представлені у свійських тварин.

Що таке копито?

Копито – це пальцеве утворення однокопитних тварин.

Які частини розрізняють на копиті?

На копиті розрізняють чотири частини: облямівку, вінець, стінку та підошву.

Особливості будови копитної облямівки.

До складу копитної облямівки входить епідерміс, дерма та гіподерма. Роговий шар епідермісу на роговій стінці копита формує глазур (зовнішній шар). Сосочки поверхневого шару дерми спрямовані вниз і вкриті ростковим шаром епідермісу. Гіподерма слабо розвинена.

Особливості будови копитного вінця.

Копитний вінець має будову подібну такій копитної облямівки. Сосочки сосочкового шару дерми довгі і також спрямовані вниз. Вони вкриті ростковим шаром епідермісу. Роговий шар епідермісу копитного вінця (трубчастий ріг) утворює середній шар рогової стінки копита (вінцевий).

Охарактеризуйте копитну стінку.

Копитна стінка утворена роговою стінкою і дермою, яка зростається з окістям копитної кістки. Поверхневий шар дерми формує поздовжні листочки. З обох боків від них відходять короткі вторинні листочки. Листочки вкриті ростковим шаром епідермісу. Він продукує листочковий ріг, який входить до складу рогової стінки. В дермі копитної стінки виділяють поверхневий листочковий шар, середній судинний і внутрішній періостальний.

Особливості будови копитної підошви.

Копитна підошва як і копитна стінка не має гіподерми і її дерма зростається з окістям копитної кістки. Поверхневий шар дерми формує тонкі сосочки, які вкриті ростковим шаром епідермісу. Останній продукує м’який трубчастий ріг.

Чим утворена рогова стінка копита?

Рогова стінка має три шари, які міцно з’єднані між собою. Поверхневий шар (зовнішній) називають глазур. Він утворений плоскими зроговілими клітинами. Середній шар вінцевий, або захисний. Він представлений роговими трубочками, які об’єднані безструктурним проміжним рогом. Внутрішній шар листочковий, який утворений роговими листочками.

Охарактеризуйте копитця (ратиці).

Копитця – це пальцеві утворення парнокопитних тварин. За будовою вони подібні копитам коня. Дерма їх стінки не утворює вторинних сосочків.

Що таке кіготь?

Кіготь – це пальцеве утворення птахів, хижаків і гризунів. Він функціонує як орган нападу, захисту та переміщення на деревах.

Назвіть складові частини кігтя.

Кігтьовий валик з кігтьовою борозною, вінець, стінка та підошва.

Особливості будови кігтя.

Гіподерма є лише в основі кігтьового валика. Кігтьовий валик є перехідною ділянкою зі шкіри в кіготь і формує кігтьову борозну.

Що таке ніготь?

Ніготь – це пальцеве утворення приматів, який за будовою подібний кігтю.

Чим відрізняється ніготь від кігтя?

Ніготь відрізняється від кігтя більш плоскою нігтьовою стінкою. Нігтьовий валик і борозна виражені слабо, а підошви майже немає.

Особливості будови шкіри птахів.

Шкіра птахів має будову, подібну такій ссавців, але вона тонка та суха. У ній відсутні потові та сальні залози і міститься багато лімфоїдної тканини. Із залоз шкіри у птахів є куприкова (надхвостова) залоза, а також залоза зовнішнього слухового ходу.

Охарактеризуйте куприкову залозу.

Куприкова залоза – часточкова складна трубчаста і розгалужена. Жировим секретом цієї залози птахи змащують пір’я. Куприкова залоза добре розвинена у водоплавних птахів, досягаючи 10–12 мм у довжину.

Назвіть рогові похідні шкіри птахів.

Пір’я, дзьоб, шпори та кігті, луска на кінцівках, а також шкірні складки (гребінь, борідка, сережки, корали).

Будова пера.

Перо має стрижень і віяло. Стрижень складається з очина і стебла. Віяло утворене гілками, що відходять від стебла у протилежні боки. Від гілок відгалужуються промені, які з’єднуються гачечками і формують пластинку

Як ділять пір’я?

Пір’я ділять на контурне і пухове. Перше вкриває майже все тіло птахів. Пухове пір’я дрібніше, розміщене під контурним і забезпечує збереження сталої температури тіла.

Як ділять контурне пір’я?

Контурне пір’я ділять на покривне, махове і рульове.

З чого розвиваються похідні шкіри?

Похідні шкіри розвиваються із епідермісу і дерми шкіри.

АПАРАТ ТРАВЛЕННЯ

Яку функцію виконує апарат травлення?

Апарат травлення об’єднує низку органів, які забезпечують процес травлення – засвоєння організмом із зовнішнього середовища речовин, необхідних для його життєдіяльності. Процес травлення включає такі етапи: приймання корму і води, механічна обробка корму, хімічна обробка корму (під дією травних ферментів), всмоктування поживних речовин та виділення неперетравлених решток корму.

Поділ органів травлення.

Органи травлення формують травну трубку, яка починається ротовою щілиною і закінчується відхідниковим (анальним) отвором. Її ділять на головну, передню, середню і задню кишки. До складу головної кишки входять органи порожнини рота і травний відділ глотки, до передньої кишки – стравохід і шлунок, до середньої кишки – тонка кишка, печінка і підшлункова залоза, до задньої – товста кишка. В травній трубці виділяють травний канал (стравохід, шлунок і кишечник).

Джерела розвитку органів травлення.

Стінка трубчастих органів травлення розвивається з усіх зародкових листків. Епітелій слизової оболонки передньої частини ротової порожнини й відхідникової частини прямої кишки розвивається з ектодерми, а епітелій слизової оболонки усіх інших відділів травної трубки – з ентодерми. З мезенхіми розвивається волокниста сполучна тканина і гладка м’язова тканина стінок органів травлення та їх кровоносні судини. Скелетна м’язова тканина головної кишки і частково передньої та відхідникової частин прямої кишки розвивається з міотомів сомітів. Вісцеральний листок спланхнотома диференціюється в епітелій серозної оболонки. Печінка і підшлункова залоза розвиваються з епітелію кишкової трубки й мезенхіми.

Якими оболонками утворена стінка органів травного каналу?

Стінка органів травного каналу утворена трьома оболонками: внутрішньою (слизовою), середньою (м’язовою) і зовнішньою (серозною). Зовнішня оболонка органів травного каналу, які знаходяться за межами порожнин тіла – адвентиційна оболонка.

Охарактеризуйте слизову оболонку органів травного каналу.

Слизова оболонка складається з чотирьох шарів: епітелію, власної пластинки, м’язової пластинки і підслизової основи. Вкрита слизом, який продукують епітеліоцити. Вона утворює складки (в усіх органах травного каналу), ворсинки (у тонкій кишці), крипти (у кишечнику), шлункові залози, шлункові ямки, поля (у шлунку), сосочки (в рубці).

Охарактеризуйте епітелій слизової оболонки.

Епітелій слизової оболонки органів травлення має неоднакову будову. Він може бути багатошаровий плоский незроговілий (стравохід, відхідникова частина прямої кишки), простий циліндричний залозистий (шлунок), простий циліндричний облямівковий (кишечник).

Охарактеризуйте власну пластинку слизової оболонки.

Власна пластинка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній є багато кровоносних і лімфатичних судин, нервових закінчень та поодиноких і агрегованих лімфоїдних вузликів. У власній пластинці шлунка знаходяться секреторні відділи залоз, а кишечнику – крипти.

Охарактеризуйте м’язову пластинку слизової оболонки.

М’язова пластинка утворена гладкою м’язовою тканиною. Її пучки клітин формують переважно два шари: внутрішній – циркулярний і зовнішній – повздовжній. У шлунку вона тришарова: середній – циркулярний, а зовнішній і внутрішній – повздовжні.

Охарактеризуйте підслизову основу слизової оболонки.

Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Містить багато кровоносних і лімфатичних судин та нервове сплетення. В підслизовій основі окремих органів (стравохід, дванадцятипала кишка) містяться секреторні відділи пристінних залоз, а також поодинокі лімфоїдні вузлики та їх агрегати.

Охарактеризуйте м’язову оболонку органів травного каналу.

М’язова оболонка переважно утворена гладкою м’язовою тканиною. Вона формує внутрішній циркулярний шар і зовнішній поздовжній. У шлунку ця оболонка тришарова (зовнішній шар поздовжній, середній циркулярний, а внутрішній косий). У прошарках пухкої волокнистої сполучної тканини, розміщених між пучками гладких м’язових клітин і шарами м’язової оболонки є багато кровоносних і лімфатичних судин та нервове сплетення.

Будова зовнішньої оболонки органів травного каналу.

Серозна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм (простим плоским епітелієм). Клітини мезотелію виділяють невелику кількість серозної рідини, яка вкриває гладку поверхню серозної оболонки і зменшує тертя між сусідніми органами. В підсерозній основі знаходиться нервове сплетення. Зовнішня оболонка в передньому та задньому відділах представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною – адвентиційна оболонка.

Закономірності будови паренхіматозних органів травлення.

Паренхіматозні органи представлені стромою і паренхімою. Строма утворена волокнистою сполучною тканиною. Вона утворює остов органа і представлена капсулою і трабекулами. Паренхіма органів утворена переважно епітеліальною тканиною. Паренхіматозні органи компактні, повністю або частково вкриті серозною оболонкою, яка щільно зростається з їх капсулою.

Особливості будови слизової оболонки органів ротової порожнини.

Слизова оболонка органів порожнини рота вкрита багатошаровим плоским епітелієм (може бути не зроговілим і зроговілим) і немає м’язової пластинки. В окремих органах (язик, щоки) вона може утворювати сосочки.

Мікроструктура губ.

Губи – утвори, що обмежують ротову щілину. Вони виконують механічну і чутливу функції. Основу губ утворює скелетна м’язова тканина, яка зовні вкрита шкірою, а з боку присінка ротової порожнини – слизовою оболонкою. Остання представлена багатошаровим плоским зроговілим епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. В підслизовій основі локалізовані секреторні відділи губних слинних залоз. Вони складні альвеолярно-трубчасті продукують слизово-серозний секрет. Їх вивідні протоки відкриваються на поверхні епітелію.

Мікроструктура щік.

Щоки обмежують з боків присінок ротової порожнини. Їх основу формує скелетна м’язова тканина, яка зовні вкрита шкірою, а з боку присінка – слизовою оболонкою. Остання утворена плоским багатошаровим зроговілим епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою, в якій містяться складні альвеолярно-трубчасті залози, що продукують слизово-серозний секрет.

Мікроструктура ясен.

Ясна – це слизова оболонка, що вкриває зубні краї верхньої і нижньої щелеп. Вона представлена багатошаровим плоским зроговілим епітелієм і власною пластинкою, яка зростається з окістям. Ясна багаті на кровоносні судини і містять мало чутливих нервових закінчень.

Мікроскопічна будова язика.

Основу язика утворює скелетна м’язова тканина, яка вкрита слизовою оболонкою. Волокна м’язової тканини розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Між ними знаходяться прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини, у яких містяться залози. За будовою вони складні альвеолярні або альвеолярно-трубчасті, а за характером секрету – слизові, серозні і змішані. Протоки залоз відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Особливості будови слизової оболонки язика.

Слизова оболонка язика представлена багатошаровим переважно зроговілим плоским епітелієм і власною пластинкою, яка щільно з’єднана з м’язовою тканиною. Тільки на вентральній поверхні верхівки язика слизова має підслизову основу. В слизовій оболонці розміщені кровоносні та лімфатичні судини. На спинці язика слизова оболонка утворює сосочки, які ділять на механічні і смакові. У власній пластинці слизової оболонки кореня язика є скупчення лімфоїдної тканини, які формують язиковий мигдалик.

Мікроструктура язикового мигдалика.

Язиковий мигдалик виконує функції периферичного органа кровотворення та імунного захисту. Він утворений дифузною лімфоїдною тканиною і лімфоїдними вузликами, які розміщені навколо щілиноподібних вростань епітелію у власну пластинку слизової – крипт мигдалика. В останні відкриваються вивідні протоки залоз язика.

Будова механічних сосочків язика.

Механічні сосочки – це локальні випинання слизової оболонки. Тобто вони утворені власною пластинкою і багатошаровим плоским епітелієм, який може бути зроговілим і не зроговілим. Поверхневі зроговілі епітеліоцити на ниткоподібних сосочках хижих і жуйних тварин утворюють роговий чохлик.

Охарактеризуйте смакові сосочки.

Смакові сосочки утворені випинаннями (грибоподібні, валикоподібні) або складками (листоподібні) слизової оболонки, які вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. В останньому знаходяться смакові бруньки.

Функції і будова смакової бруньки.

Смакові бруньки – хеморецептори, які реагують на смак корму. Вони утворюють периферійний відділ аналізатора смаку. Мають переважно овальну або еліпсоїдну форму і займають всю товщу епітелію сосочка. В їх центрі знаходиться смакова ямка, яка крізь отвір – смакову пору з’єднується з ротовою порожниною. До складу бруньок входять підтримувальні, рецепторні та базальні клітини. Клітини смакової бруньки відмежовані від сполучної тканини базальною мембраною.

Охарактеризуйте рецепторні клітини смакової бруньки.

Рецепторні (сенсорно-епітеліальні) клітини мають видовжену форму. На їх апікальних полюсах є мікроворсинки, а ядра знаходяться в базальному полюсі. Ці клітини утворюють синапси з нервовими закінченнями. Життєвий цикл рецепторних клітин становить 10 діб. Нові клітини диференціюються з базальних клітин.

Охарактеризуйте підтримувальні клітини смакової бруньки.

Підтримувальні клітини оточують рецепторні, розділяючи їх. Вони виконують опорну, захисну і секреторну функції. Це витягнені, плоскі клітини, що мають велике ядро і добре розвинуті синтезуючі органели.

Охарактеризуйте базальні клітини смакової бруньки.

Базальні клітини розташовані біля основи смакової бруньки. Вони лежать на базальній мембрані і не досягають смакової ямки. Це малодиференційовані клітини, які є джерелом для утворення рецепторних і підтримувальних клітин.

Мікроструктура твердого піднебіння.

Тверде піднебіння зростається з окістям кісткового піднебіння, яке формує перегородку між носовою і ротовою порожнинами. Представлене слизовою оболонкою, яка утворена багатошаровим плоским зроговілим епітелієм і власною пластинкою. В товщі власне пластинки є багато кровоносних судин і мало чутливих нервових закінчень.

Мікроструктура м’якого піднебіння.

М’яке піднебіння (піднебінна занавіска) є продовженням твердого піднебіння. Воно являє собою складку слизової оболонки, в основі якої є скелетна м’язова тканина. Слизова оболонка утворена епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. Її частина, яка направлена в ротову порожнину вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, а протилежна – простим багаторядним війчастим. У підслизовій основі містяться складні альвеолярно-трубчасті залози, які продукують серозно-слизовий секрет. У місці переходу слизової оболонки м’якого піднебіння в слизову оболонку кореня язика в підслизовій основі містяться піднебінні мигдалики – скупчення лімфоїдної тканини, в яке ведуть крипти. Піднебінні мигдалики відносять до периферичних органів кровотворення та імунного захисту.

Особливості будови і функція зубів.

Зуби – тверді органи ротової порожнини, які розміщені в альвеолах (комірках) верхньої і нижньої щелеп та різцевої кістки. Ними захоплюється і подрібнюється корм. Анатомічно у складі зуба розрізняють коронку, шийку і корінь. У коронці зуба розміщена порожнина, а в корені – канал.

Мікроскопічна будова зуба.

Зуб побудований з дентину, емалі, зубного цементу та пульпи. Дентин утворює тверду основу зуба, він розміщений у ділянці коронки, шийки та кореня. Емаль вкриває коронку зуба, лежить на дентині. Цемент вкриває дентин кореня зуба. Пульпа розташована всередині зуба – пульпарній порожнині і каналі кореня зуба. За допомогою зубної зв’язки зуби закріплюються в зубних альвеолах.

Яка будова дентину?

Дентин утворює основну масу зуба і є у всіх його частинах. Його продукують клітини поверхневого шару пульпи – одонтобласти. Дентин містить 72 % неорганічних сполук і 28 % органічних речовин. Він складається з мінералізованих основної речовини та колагенових волокон. Радіально його пронизують дентинні трубочки, у яких розміщені відростки одонтобластів. Утворення дентину відбувається і після народження тварин.

Що таке предентин?

Предентин – новоутворений м’який слабкомінералізований дентин. З часом він мінералізується й перетворюється на дентин.

Що таке інтерглобулярні простори?

Процес мінералізації дентину відбувається нерівномірно. У периферійних ділянках дентину розташовані менш мінералізовані його ділянки, які і називають інтерглобулярними просторами. Вони мають вигляд порожнин з нерівними поверхнями. В коронці зуба ці простори займають більшу площу, ніж у корені.

Будова емалі.

Емаль вкриває дентин у ділянці коронки зуба. Це найтвердіша речовина в організмі. До її складу входить 96–98 % мінеральних і 2–4 % органічних речовин. Органічні речовини у вигляді ніжних волокон формують каркас емалі, який мінералізується і утворює емалеві призми. Вони сполучаються за допомогою менш мінералізованої клеючої речовини. Зовні емаль вкрита тонкою кутикулою, яка швидко стирається на жувальній поверхні зуба. Після прорізування зубів емаль не утворюється, тому що її продуценти – клітини амелобласти редукуються.

Яка будова зубного цементу?

Зубний цемент розміщений у ділянці кореня зуба. До складу зубного цементу входить 70 % мінеральних речовин і 30 % органічних сполук. За будовою він подібний до грубоволокнистої кісткової тканини, але немає кровоносних судин. Зубний цемент утворений клітинами – цементоцитами і мінералізованою міжклітинною речовиною. Цементоцити мають видовжену форму і розташовані у лакунах основної речовини. Їх відростки лежать у канальцях, що пронизують тверду речовину цементу. Цементоцити розвиваються з цементобластів, які у процесі гістогенезу тканин зуба синтезують міжклітинну речовину цементу. Розрізняють два різновиди цементу: первинний (клітинний), який розміщений переважно на верхівці кореня та вторинний (безклітинний) локалізований у верхній частині кореня.

Будова пульпи.

Пульпа – м’яка частина зуба, яка заповнює його порожнину (пульпарну камеру) і канал кореня зуба. Вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною і забезпечує трофіку, іннервацію, захист та регенерацію зуба. У пульпі виділяють периферійну, проміжну і центральну зони. Периферійна зона утворена тілами клітин – одонтобластів і колагеновими волокнами, проміжна – преодонтобластами (перетворюються на одонтобласти) і преколагеновими волокнами, центральна – колагеновими і ретикулярними волокнами, судинами і нервами та клітинами пухкої волокнистої сполучної тканини.

Будова одонтобластів.

Одонтобласти мають грушоподібну форму. Від їх звуженої частини відходить відросток, який по дентинній трубочці проникає у дентин. У ділянці кореня зуба відросток галузиться. Цитоплазма одонтобластів має багато синтезуючих органел. Ці клітини продукують колагенові волокна, які утворюють дентин. Через їх відростки до останнього надходять поживні і мінеральні речовини.

Що таке періодонт?

Періодонт – щільна волокниста сполучна тканина, яка з’єднує корінь зуба зі стінкою зубної альвеоли. Його називають зубною зв’язкою.

Розвиток зубів.

Розвиток зубів починається в передплодовий період, коли в щелепах і в різцевій кістці сформувалися кісткові зубні альвеоли. Джерелами їх розвитку є епітелій ясен і розміщена глибше мезенхіма. Від епітелію в мезенхіму вростає епітеліальний тяж – зубна пластинка. Від її зовнішньої поверхні, спрямованої в бік щік і губ, відходять випинання, які мають вигляд ковпачків і називаються емалеві органи. В середину емалевого органа вростає мезенхіма, яка утворює зубний сосочок. Навколо емалевого органа і зубного сосочка мезенхіма формує зубний мішечок. Емалевий орган утворений епітеліальними клітинами, які формують три шари. Поверхневий і внутрішній шари складаються з одного шару клітин, а середній – багатошаровий. Останній представлений відросчастими епітеліоцитами, які утворюють пульпу емалевого органа. Клітини поверхневого шару зубного сосочка диференціюються в одонтобласти, які продукують дентин, а глибших шарів – пульпу зуба. Внутрішній шар клітин емалевого органа перетворюється на амелобласти, які продукують емаль у бік дентину. По мірі росту зуба пульпа емалевого органа зникає, а його зовнішній шар клітин утворює кутикулу емалі. При прорізуванні зубів амелобласти редукуються. З мезенхіми зубного мішечка в ділянці кореня зуба формуються зубний цемент і періодонт.

Будова амелобластів.

Амелобласти продукують складові емалі, мають циліндричну форму і полярну диференціацію. В їх базальному полюсі міститься ядро і синтезуючі органели, а в апікальному – продукти їх синтезу. Останні виділяються через відросток апікального полюса амелобластів.

Класифікація слинних залоз ротової порожнини.

Залози ротової порожнини поділяють на пристінні (губні, щічні, піднебінні, язикові) та застінні (привушні, піднижньощелепні, під’язикові). Вони виділяють серозний або слизовий секрет, який утворює слину. Протоки цих залоз відкриваються в ротову порожнину. За місцем виведення секрету слинні залози поділяють на залози присінка (привушні, губні, щічні) та залози власне ротової порожнини (піднижньощелепні, під’язикові, піднебінні та язикові).

Класифікація застінних слинних залоз.

Залежно від будови та функції секреторних відділів застінні слинні залози поділяють на: слизові – виділяють слизовий секрет, серозні – виділяють серозний (білковий) секрет та змішані – виділяють серозно-слизовий секрет. За будовою вони часточкові складні альвеолярні або альвеолярно-трубчасті розгалужені, а за типом секреції – мерокринові.

Джерела розвитку застінних слинних залоз.

Паренхіма застінних слинних залоз розвивається з ектодерми, а сполучнотканинна строма – з мезенхіми.

Мікроскопічна будова застінних слинних залоз.

Застінні слинні залози побудовані із сполучнотканинної строми і паренхіми. Строма утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. Вона формує капсулу, що вкриває залози зовні і трабекули. Останні відгалужуються від капсули і ділять залози на часточки, які і утворюють паренхіму. В стромі розміщені сплетення кровоносних і лімфатичних судин та нервів, а також міжчасточкові вивідні протоки. У часточках знаходяться секреторні відділи залоз і внутрішньочасточкові вивідні протоки, між якими є ніжні прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини і судини.

Які є секреторні відділи слинних залоз?

Залежно від характеру секрету, який у них утворюється, їх ділять на серозні (білкові), слизові та змішані. Вони мають стінку і просвіт.

Яка будова стінки секреторних відділів серозного типу?

Стінка секреторних відділів серозного типу утворена двома шарами клітин. Поверхневий шар представлений залозистими епітеліоцитами – сероцитами, а глибокий – міоептеліоцитами, які розташовані на базальній мембрані. Між сероцитами є канальці, якими виводиться секрет у просвіт секреторного відділу. Частково секрет виділяється і через апікальний полюс сероцитів.

Будова і функція сероцитів.

Сероцити мають переважно конічну форму з базофільною цитоплазмою і добре розвиненими синтезуючими органелами. У ділянці їх базального полюса знаходиться ядро і органели, а в цитоплазмі апікального полюса – секреторні включення. Ці клітини продукують серозний (білковий) секрет.

Будова і функція міоепітеліоцитів.

У цитоплазмі міоепітеліоцитів, яка утворює численні відростки, що охоплюють базальний полюс сероцитів, знаходяться скоротливі елементи. Скорочення міоепітеліоцитів забезпечує виведення секрету з секреторних відділів у вивідні протоки.

Яка будова стінки секреторних відділів слизового типу?

Стінка секреторних відділів слизового типу утворена теж двома шарми клітин. Клітини поверхневого шару називають мукоцитами, а глибокого – міоептеліоцитами. Останні розташовані на базальній мембрані.

Будова і функція мукоцитів?

Мукоцити мають конічну форму з широкою основою, світлою цитоплазмою, добре розвиненими синтезуючими органелами та гранулами слизового секрету. Ядра мукоцитів при накопиченні секрету в цитоплазмі сплющуються і зміщуються в базальний полюс клітини.

Охарактеризуйте змішані секреторні відділи.

Змішані секреторні відділи утворені трьома шарами клітин. Поверхневий шар представлений мукоцитами, середній сероцитами і глибокий – міоептеліоцитами. Останні розташовані на базальній мембрані.

Що входить до складу вивідних проток застінних слинних залоз?

Система вивідних проток застінних слинних залоз включає внутрішньочасточкові, міжчасточкові та загальну вивідну протоки.

Чим представлені внутрішньочасточкові протоки застінних слинних залоз?

Внутрішньочасточкові протоки починаються з кінцевих секторних відділів вставними протоками, які продовжуються в посмуговані.

Будова вставної протоки.

Вставна протока є продовженням секторного відділу. Вона утворена одним шаром плоских або кубічних епітеліоцитів, які формують тонку трубку. Зовні епітеліоцити оточені міоептеліоцитами веретеноподібної форми, які розташовані на базальній мембрані. Міоепітеліоцити сприяють виділенню секрету в посмуговані протоки.

Охарактеризуйте посмуговані протоки.

Стінка посмугованих проток утворена базальною мембраною, на якій знаходиться шар стовпчастих епітеліоцитів з базальною посмугованістю. Вона утворена впинанням оболонки клітин у цитоплазму. Посмуговані протоки виходять із часточок, об’єднуються і утворюють міжчасточкові протоки.

Будова міжчасточкових вивідних проток.

Міжчасточкова вивідна протока має сполучнотканинну оболонку, на якій знаходиться базальна мембрана, а на останній – двошаровий призматичний епітелій. Міжчасточкові протоки зливаються і дають початок загальній протоці. У великих міжчасточкових протоках епітелій стає багатошаровим. Міжчасточкові протоки зливаються і утворюється загальна протока (протоки) залози.

Особливості будови під’язикової слинної залози.

Під’язикова слинна залоза – парна часточкова складна розгалужена альвеолярно-трубчаста залоза з серозно-слизовим типом секрету. В її часточках є секреторні відділи усіх трьох типів.

Особливості будови привушної слинної залози.

Привушна залоза – парна, часточкова, розгалужена, альвеолярна залоза з серозним типом секрету. В її часточках є кінцеві секреторні відділи – серозного типу. В часточках цієї залози свиней і овець трапляються секреторні відділи і слизового типу.

Особливості будови піднижньощелепової слинної залози.

Вона парна часточкова складна альвеолярно-трубчаста розгалужена з серозно-слизовим типом секрету. В її часточках є секреторні відділи серозного і змішаного типів.

Мікроструктура стінки глотки.

Глотка – порожнистий орган, в якому перехрещуються травний і дихальний шляхи. Глотку поділяють на дорсальну – носову або дихальну частину і вентральну – гортанну частину. Між коренем язика і м’яким піднебінням виділяють язикову частину глотки. Стінка глотки утворена слизовою, м’язовою і адвентиційною оболонками.

Яка будова слизової оболонки глотки?

Слизова оболонка утворена епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. Епітелій слизової оболонки в різних частинах глотки неоднаковий. У носоглотці він простий багаторядний війчастий, а в гортанній та язиковій частинах – багатошаровий плоский не зроговілий. У слизовій оболонці носоглотки знаходяться слизові глоткові залози і скупчення лімфоїдної тканини, яке формує глотковий мигдалик.

Будова м’язової і адвентиційної оболонок глотки.

М’язова оболонка глотки представлена скелетною м’язовою тканиною, яка утворює циркулярний і повздовжній шари. Адвентиційна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Що входить до складу глоткового лімфоїдного кільця та які функції воно виконує?

До складу глоткового лімфоїдного кільця входять піднебінні, трубні, язикові, глотковий, а у свині ще й білянадгортанні мигдалики. За сучасними даними, ці мигдалики відносять до периферичних органів кровотворення та імунного захисту. Тобто, вони виконують функції, які властиві цим органам.

Мікроструктура стінки стравоходу.

Стравохід – орган травного каналу, який з’єднує глотку з порожниною шлунка. По довжині в ньому виділяють шийну, грудну і черевну частини. Стінка стравоходу утворена слизовою, м’язовою і адвентиційною (шийна частина) або серозною (грудна і черевна частина) оболонками. У стінці цього органа є підслизове, міжм’язове і адвентиційне нервові сплетення.

Яка будова слизової оболонки стінки стравоходу?

Слизова оболонка стравоходу, формує складки і утворена чотирма шарами: епітелієм, власною і м’язовою пластинками та підслизовою основою. Епітелій стравоходу багатошаровий плоский частково зроговілий. Власна пластинка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. В ній є сплетення кровоносних, лімфатичних судин і нервів та лімфоїдна тканина. М’язова пластинка утворена гладкою м’язовою тканиною. Вона представлена окремими пучками гладких м’язових клітин, які мають повздовжній напрямок. Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних, лімфатичних судин та нервів. В ній знаходяться секреторні відділи розгалужених альвеолярно-трубчастих, переважно, слизових залоз, протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Особливості будови м’язової оболонки стінки стравоходу.

М’язова оболонка стравоходу утворює два шари: внутрішній – циркулярний та зовнішній – повздовжній. У жуйних і хижаків вони представлені скелетною м’язовою тканиною. У коней і свиней ця тканина є лише в передній частині стравоходу, а в задній – вона представлена гладкою м’язовою тканиною.

Яка будова зовнішньої оболонки стінки стравоходу?

У шийній частині стравоходу зовнішня оболонка – адвентиційна (пухка волокниста сполучна тканина), а в грудній і черевній частинах – серозна. Остання утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм.

Джерела розвитку стравоходу.

Епітелій слизової оболонки стравоходу розвивається з ентодерми, а всі інші структури – з мезенхіми.

За якими критеріями класифікують шлунки?

Існує два критерії класифікації шлунків. Залежно від кількості камер шлунки поділяють на однокамерні (кінь, свиня, собака) і багатокамерні (жуйні, верблюд). За особливостями будови слизової оболонки розрізняють шлунки стравохідного, кишкового і змішаного (стравохідно-кишкового) типу.

Якими оболонками утворена стінка однокамерного шлунка кишкового типу?

Стінка шлунка цього типу утворена слизовою, м’язовою та серозною оболонками. У стінці шлунка є підслизове, міжм’язове і підсерозне нервові сплетення.

Будова слизової оболонки стінки однокамерного шлунка кишкового типу.

Слизова оболонка утворена епітелієм, власною пластинкою, м’язовою пластинкою і підслизовою основою. Вона формує складки, поля і ямки. Складки утворені всіма складовими слизової оболонки. Поля відповідають групам залоз шлунка, які оточені пухкою волокнистою сполучною тканиною. Ямки – заглиблення, які утворені вростанням епітелію у власну пластинку. Епітелій простий стовпчастий залозистий. Його епітеліоцити продукують слиз, який вкриває поверхню слизової оболонки і захищає її від механічних ушкоджень і негативної дії шлункового соку. Власна пластинка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній розміщені залози шлунка. Розрізняють три види залоз: кардіальні, власні (донні) і пілоричні. Їх протоки відкриваються в шлункові ямки. М’язова пластинка сформована трьома шарами гладких м’язових клітин: зовнішнім і внутрішнім повздовжніми та середнім циркулярним. Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У складових слизової оболонки, крім епітелію, є багато кровоносних і лімфатичних судин.

Охарактеризуйте власні залози шлунка.

Вони прості трубчасті нерозгалужені, розміщені в ділянці дна шлунка. Мають дно, тіло, перешийок і шийку. Дно і тіло – це секреторний відділ, а шийка і перешийок – вивідна протока. Остання відкривається у шлункову ямку. Стінка залози утворена головними, парієтальним, шийковими і додатковими слизовими та ендокринними клітинами, які розташовані на базальній мембрані.

Будова і функція головних клітин власних залоз шлунка.

Головні клітини розміщені переважно в ділянці дна і тіла залози. В базальній частині клітин міститься округле ядро, добре розвинені комплекс Гольджі та гранулярна ендоплазматична сітка, що зумовлює базофілію клітин. В апікальній частині накопичуються секреторні гранули, які містять пепсиноген і хімозин. Профермент пепсиноген у порожнині шлунка під дією соляної кислоти перетворюється на активну форму пепсин, який розщеплює білки. Хімозин розщеплює переважно білки молока.

Будова і функція парієтальних клітин власних залоз шлунка.

Парієтальні (обкладові) клітини – це великі округлої форми клітини, які виступають за межі інших клітин. Вони можуть мати одне або два ядра. Їх цитоплазма оксифільна, містить багато мітохондрій і добре розвинену систему внутрішньоклітинних канальців. З них секрет надходить у міжклітинні канальці, а звідти – у просвіт залози. Парієтальні клітини продукують хлориди, з яких у порожнині шлунка утворюється соляна кислота. Ці клітини розміщені поодинці в ділянці дна і тіла залоз.

Будова і функція шийкових слизових клітин власних залоз шлунка.

Шийкові слизові клітини формують стінки вивідних проток власних залоз. Це клітини переважно кубічної або призматичної форми, в базальній частині яких локалізовані ядро і синтезуючі органели, а в апікальній – гранули слизу. Серед шийкових мукоцитів є малодиференційовані клітини, які забезпечують фізіологічну регенерацію інших гландулоцитів залози та епітелію слизової оболонки шлунка, в тому числі і шлункових ямок.

Будова і функція додаткових слизових клітин власних залоз шлунка.

Додаткові мукоцити розміщені поодинці у залозах. Вони за будовою і функцією нагадують шийкові мукоцити.

Будова і функція ендокриноцитів власних залоз шлунка.

Ендокриноцити розташовані між головними клітинами в ділянці дна і тіла залоз. Ці клітини належать до дисоційованої ендокринної системи (APUD системи) травного каналу. Вони продукують біологічно активні речовини, які пригнічують або стимулюють синтез і секрецію складових шлункового соку, моторику та кровопостачання шлунка, а також впливають на діяльність прилеглих до шлунка органів апарату травлення.

Охарактеризуйте кардіальні залози шлунка.

Кардіальні залози шлунка прості трубчасті мають розгалужений секторний відділ і широкий просвіт вивідної протоки. За будовою і клітинним складом подібні до власних залоз шлунка. Головні клітини кардіальних залоз продукують амілоїдні ферменти, які розщеплюють крохмаль і слиз.

Охарактеризуйте пілоричні залози шлунка.

Пілоричні залози шлунка прості трубчасті з короткими добре розгалуженими секреторними відділами. В пілоричних залозах не має головних і парієтальних клітин. Вони продукують пепсиноген і слиз.

Яка будова м’язової оболонки стінки однокамерного шлунка кишкового типу?

М’язова оболонка шлунка утворена гладкою м’язовою тканиною. Її пучки клітин формують зовнішній повздовжній, середній циркулярний та внутрішній косий шари. Між шарами гладких м’язових клітин знаходяться прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини, три нервові сплетення, кровоносні і лімфатичні судини. При переході пілоричної частини шлунка у дванадцятипалу кишку середній шар м’язової оболонки утворює пілоричний сфінктер.

Будова серозної оболонки стінки однокамерного шлунка кишкового типу.

Серозна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм. Пухка волокниста сполучна тканина формує власну пластинку і підсерозну основу. В останній є багато кровоносних і лімфатичних судин та нервове сплетення.

Які особливості будови стінки однокамерного шлунка стравохідно-кишкового типу?

Стінка шлунка цього типу має таку ж будову як і стінка однокамерного шлунка кишкового типу. Його особливістю є те, що ділянка слизової оболонки поблизу місця входження стравоходу в шлунок, вкрита тим же епітелієм, що і слизова оболонка стравоходу та не має шлункових залоз.

Охарактеризуйте багатокамерний шлунок.

Багатокамерний шлунок жуйних утворений чотирма камерами: рубцем, сіткою, книжкою і сичугом. Перші три камери стравохідного типу – це передшлунки, а четверта – кишкового типу – це власне шлунок. Стінка всіх камер утворена слизовою, м’язовою і серозною оболонками. Оболонки стінки сичуга мають таку ж будову як і оболонки стінки однокамерного шлунка кишкового типу. Слизова і м’язова оболонки стінки передшлунків мають особливості будови.

Особливості будови слизової оболонки стінки передшлунків.

Вона не має шлункових залоз і вкрита багатошаровим плоским частково зроговілим епітелієм, у якому відсутній блискучий шар. У слизовій оболонці сітки немає м’язової пластинки. Остання слабо розвинена в слизовій оболонці рубця. Слизова оболонка рубця утворює сосочки, сітки – складки і книжки – листочки різних розмірів. Сосочки і складки утворюють епітелій і власна пластинка, в якій є гладкі м’язові клітини, а листочки – епітелій, власна і м’язова пластинка. В утворенні великих листочків беруть також участь підслизова основа і внутрішній шар м’язової оболонки.

Особливості будови м’язової оболонки стінки передшлунків.

М’язова оболонка стінки передшлунків утворена гладкою м’язовою тканиною, пучки клітин якої формують зовнішній поздовжній шар і внутрішній циркулярний. У м’язовій оболонці стінки рубця трапляються волокна скелетної м’язової тканини.

Охарактеризуйте шлунок птахів.

Шлунок птахів представлений залозистою і м’язовою частинами, які з’єднані перешийком. Їх стінка, як і стінка шлунка ссавців утворена слизовою, м’язовою і серозною оболонками. У деяких видів птахів шлунок має ще й пілоричну частину.

Особливості будови залозистої частини шлунка птахів.

Слизова оболонка вкрита простим циліндричним залозистим епітелієм. У її власній пластинці містяться прості трубчасті залози, протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки. М’язова пластинка слизової оболонки і підслизова основа добре розвинені. В останній розташовані часточкові залози. Вони складні трубчасті не розгалужені. В центрі часточки є центральна порожнина, в яку відкриваються трубчасті залози. Із порожнини починається вивідна протока, яка відкривається на поверхні слизової оболонки підвищенням – залозистим мішечком. Стінка трубчастих залоз утворена одним видом клітин, які продукують пепсиноген і хлориди. М’язова оболонка утворена гладкою м’язовою тканиною, пучки клітин якої формують внутрішній циркулярний і зовнішній поздовжній шари. Будова серозної оболонки така як і її будова у ссавців.

Особливості будови м’язової частини шлунка птахів.

Слизова оболонка вкрита простим кубічним епітелієм. М’язова пластинка в ній відсутня. Підслизова основа утворена щільною волокнистою сполучною тканиною. У власній пластинці розміщені прості трубчасті залози. У них виділяють дно, тіло (секреторний відділ) і шийку (протока). Протоки залоз відкриваються у шлункові ямки. Ці залози продукують секрет, який застигає на поверхні слизової оболонки і утворює кутикулу (кератиноподібний покрив). М’язова оболонка сильно розвинена. Вона утворена гладкою м’язовою тканиною. Серозна оболонка має таку ж будову як і ця оболонка шлунка ссавців.

Чим представлений кишечник?

Він представлений тонкою і товстою кишками. До складу тонкої кишки входять дванадцятипала, порожня і клубова, а до товстої – сліпа, ободова і пряма.

Які функції виконує кишечник?

У ньому відбувається процес травлення і всмоктування поживних речовин. Він виконує також евакуаторну функцію і функцію формування та виведення калових мас. Останні функції забезпечує товста кишка.

Мікроскопічна будова стінки кишечнику.

Стінка кишечнику утворена слизовою, м’язовою і серозною оболонками. У відхідниковій частині прямої кишки замість серозної оболонки є адвентиційна.

Будова слизової оболонки кишечнику.

Слизова оболонка представлена епітелієм, власною і м’язовою пластинками та підслизовою основою. Епітелій простий стовпчастий облямівковий, а у відхідниковій частині прямої кишки багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка утворена пухкою сполучною волокнистою тканиною, в якій багато є еластичних і ретикулярних волокон та лімфоїдної тканини. Остання представлена дифузною формою і вузликами. Вузлики розташовані по одному і групами – скупчені (агреговані). Скупчені вузлики впинаються в підслизову основу. Власна пластинка пронизана криптами. М’язова пластинка утворена двома шарами гладких м’язових клітин: внутрішнім – циркулярним і зовнішнім повздовжнім. Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною з численними кровоносними і лімфатичними судинами. Вона містить також нервове сплетення. У підслизовій основі дванадцятипалої кишки розташовані залози. Слизова оболонка кишечнику утворює складки, крипти, які збільшують площу її контакту із вмістимим кишечнику.

Чим утворені складки слизової оболонки кишечнику?

Вони утворені всіма шарами слизової оболонки. Більшість із них не розправляються при наповненні кишечнику.

Чим утворені ворсинки слизової оболонки кишечнику?

Ворсинки – це пальцеподібні вирости слизової оболонки заввишки 0,5–1,0 мм, які направлені у просвіт кишечнику. Вони властиві тільки слизовій оболонці тонкої кишки. Ворсинки утворені епітелієм і власною пластинкою, яка містить гладкі м’язові клітини.

Що таке крипти?

Крипти – це трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки. Їх ще називають залози Ліберкюна (кишкові залози). Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Найкраще крипти виражені у товстій кишці.

Охарактеризуйте епітелій слизової оболонки кишечнику.

Епітелій слизової оболонки кишечнику простий стовпчастий облямівковий. До його складу входять стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні і ендокринні клітини.

Яка будова і функція стовпчастих епітеліоцитів?

Стовпчасті епітеліоцити – найчисленніші клітини епітелію слизової оболонки кишечнику. Це клітини циліндричної форми, які мають овальне ядро, добре розвинені лізосоми, мітохондрії і гранулярну ендоплазматичну сітку. У цитоплазмі цих клітин є багато включень. На апікальному полюсі їх цитоплазма утворює мікроворсинки, які значно збільшують поверхню слизової оболонки. Сукупність мікроворсинок формує посмуговану облямівку. В облямівці знаходяться травні ферменти, які забезпечують пристінне травлення. Сполучаються між собою ці клітини у ділянці апікальних полюсів щільними контактами. Завдяки останнім їх бічні поверхні ізольовані від вмістимого кишечнику. Через стовпчасті епітеліоцити відбувається всмоктування продуктів травлення в слизову оболонку. Вони синтезують також ферменти для пристінного травлення.

Яка функція і будова келихоподібних епітеліоцитів?

Келихоподібні клітини – одноклітинні екзокринні залози, що продукують слизовий секрет, який зволожує поверхню слизової оболонки. В їх розширеній апікальній частині накопичуються секреторні гранули, а у звуженій базальній частині знаходяться ядро і синтезуючі органели. Після виділення секрету ці клітини стають циліндричними. Дуже багато келихоподібних клітин є в епітелії слизової оболонки товстої кишки.

Охарактеризуйте ендокриноцити.

Ендокриноцити – це одноклітинні ендокринні залози. Вони продукують біологічно активні речовини, які регулюють секрецію, всмоктування і моторику кишечнику. Гормони ендокриноцитів потрапляють в капіляри сполучнотканинної основи ворсинок і діють на клітини-мішені: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини, гладкі м’язові клітини стінки судин.

Які ще клітини можуть бути в епітелії слизової оболонки кишечнику?

У місцях розташування в слизовій оболонці лімфоїдної тканини в її епітелії є лімфоцити і М-клітини. Лімфоцити мігрують в епітелій з лімфоїдної тканини. М-клітини (клітини з мікроскладками) одержали свою назву у зв’язку з тим, що плазмолема їх апікальної частини утворює мікроскладки. Останніми вони захоплюють антигени із просвіту кишечнику. Вони належать до макрофагів.

Які клітини входять до складу кишкових крипт?

До складу крипт входять стовпчасті епітеліоцити без облямівки, з облямівкою, келихоподібні клітини, ендокриноцити та клітини Панета. Будова епітеліоцитів з облямівкою, келихоподібних клітин і ендокриноцитів така як і цих клітин епітелію слизової оболонки. У криптах товстої кишки келихоподібних клітин дуже багато.

Охарактеризуйте стовпчасті епітеліоцити без облямівки.

Стовпчасті епітеліоцити без облямівки – малодиференційовані клітини, які забезпечують фізіологічну регенерацію епітелію крипт і ворсинок тонкої кишки. За будовою вони подібні до облямівкових епітеліоцитів, проте на їх апікальній поверхні немає мікроворсинок.

Будова і функція клітин Панета?

Клітини Панета – клітини призматичної форми, які в апікальному полюсі містять великі ацидофільні секреторні гранули. Ядро і органели розташовані в базальній частині клітини. Цитоплазма цих клітин зафарбовується базофільно. Клітини Панета розташовані групами біля дна крипт. Вони продукують ферменти, які розщеплюють білки, бактерицидні речовини і фагоцитують окремі види бактерій та найпростіших.

Будова залоз дванадцятипалої кишки.

За будовою вони складні трубчасті розгалужені, продукують серозно-слизовий секрет. Секторні відділи цих залоз утворюють слизові клітини, клітини Панета і ендокриноцити. У секреті цих залоз містяться ферменти, які розщеплюють білки і вуглеводи та речовини, що нейтралізують кислі складники шлункового соку. Протоки цих залоз відкриваються на поверхні слизової оболонки.

Будова м’язової оболонки кишечнику.

М’язова оболонка кишечнику утворена гладкою м’язовою тканиною. Її пучки клітин формують внутрішній циркулярний шар і зовнішній поздовжній. Між пучками і шарами клітин знаходяться прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини з кровоносними і лімфатичними судинами, а між шарами – розташоване міжм’язове нервове сплетення. М’язова оболонка відхідникової частини прямої кишки утворена скелетною м’язовою тканиною.

Будова серозної оболонки кишечнику.

Серозна оболонка кишечнику побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка вкрита мезотелієм. Сполучна тканина утворює власну пластинку і підсерозну основу. В останній знаходиться підсерозне нервове сплетення.

Особливості будови кишечнику птахів.

У птахів є дві сліпі кишки і немає ободової кишки. Слизова оболонка тонкої і товстої кишок утворює ворсинки. У слизовій оболонці дуже добре розвинена лімфоїдна тканина. Пряма кишка закінчується клоакою, яка має передній, середній і задній відділи. Дорсальна стінка заднього відділу утворює дивертикул – клоакальну сумку.

Джерела розвитку стінки кишечнику.

Всі сполучнотканинні та м’язові елементи стінки кишечнику розвиваються із мезенхіми. Епітелій слизової оболонки розвивається із ентодерми, а епітелій (мезотелій) серозної оболонки – із вісцерального листка спланхнотома.

Які функції виконує печінка?

Печінка – поліфункціональний орган. Вона синтезує і виділяє жовч, є депо глікогену, крові та жиророзчинних вітамінів. У ній утворюються білки плазми крові, відбувається інактивація гормонів і багатьох лікарських речовин та нейтралізація шкідливих токсичних речовин, які поступають до неї з кров’ю з кишечнику. Крім цього, вона виконує ендокринну функцію, є органом кровотворення у плодів.

Джерела розвитку печінки.

Паренхіма печінки має ентодермальне походження, а сполучнотканинна строма розвивається з мезенхіми. Вже на третьому-четвертому тижні ембріогенезу вона представлена виростом вентральної стінки середньої кишки. У подальшому він поділяється на краніальний (розвивається печінка і печінкова протока) і каудальний (розвивається жовчний міхур і жовчна протока) відділи.

Мікроскопічна будова печінки.

Печінка утворена сполучнотканинною стромою і паренхімою. До строми входить капсула, яка вкриває печінку зовні. З нею зростається вісцеральний листок очеревини. У ділянці воріт печінки капсула проникає всередину органа, розгалужується на перегородки, які ділять орган на часточки. Між часточками знаходяться міжчасточкові артерія, вена і жовчна протока, які формують тріади. Паренхіма печінки утворена часточками. Найкраще вони виражені у свині, оскільки розділені добре розвиненими перегородками.

Що входить до складу часточки печінки?

До її складу входять: центральна вена, печінкові пластинки (балки), синусоїдні гемокапіляри та жовчні капіляри. Кров у печінковій часточці тече від її периферії до центру, а жовч – від центру до периферії.

Охарактеризуйте печінкові пластинки.

Печінкові пластинки утворені двома рядами гепатоцитів і розміщені радіально від центральної вени. Між печінковими пластинками знаходяться синусоїдні гемокапіляри, що впадають у центральну вену. В печінкових пластинках, між рядами гепатоцитів, розміщені жовчні капіляри, які починаються сліпо всередині пластинок.

Будова і функція гепатоцитів.

Гепатоцити – основні клітини печінки і становлять близько 60 % маси органа. Вони мають шестигранну форму. Понад 20 % гепатоцитів містять два і більше ядер. Цитоплазма гепатоцитів забарвлюється як кислими, так і основними барвниками, містить багато органел загального призначення (особливо мітохондрій) і включень. У гранулярній ендоплазматичній сітці відбувається синтез білків крові та ферментів для інактивації шкідливих речовин, а в агранулярній утворюється глікоген. Комплекс Гольджі бере участь у виділенні жовчі, а пероксисоми – в обміні жирних кислот. Включення переважно представлені глікогеном, ліпідами, вітамінами, пігментами і залізом. Гепатоцити мають дві робочі поверхні. Поверхню спрямовану до жовчного капіляра називають біліарною (жовчною), а направлену до синусоїдного гемокапіляра – васкулярною (судинною). На обох поверхнях гепатоцитів є мікроворсинки. Гепатоцити живуть 200–400 діб. Вони здатні до мітозу.

Яка будова жовчних капілярів?

Жовчні капіляри не мають власної стінки. Їх просвіт обмежений плазмолемою біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів, яка має невеликі заглиблення, що збігаються. Просвіт жовчних капілярів ізольований від просторів між гепатоцитами. Цю ізоляцію забезпечують щільні замикальні контакти між гепатоцитами, які утворюють жовчні капіляри. Саме тому жовч за нормальних функціональних умов не потрапляє в ці простори і в кровоносні судини. На периферії часточок жовчні капіляри продовжуються у холангіоли, які впадають у міжчасточкові жовчні протоки. Холагіоли – це короткі трубочки, просвіт яких обмежений 2–3 овальними протоковими клітинами.

Яка будова стінки синусоїдних гемокапілярів?

Синусоїдні гемокапіляри утворюються внаслідок злиття артеріальних і венозних капілярів, що відгалужуються відповідно від навколочасточкових артерій і вен. У них тече змішана кров. Стінка цих капілярів утворена плоскими ендотеліоцитами та переривчастою базальною мембраною. У ділянці з’єднання ендотеліоцитів є пори, а між ендотеліоцитами – клітини Купфера. До ендотеліоцитів і клітин Купфера, з боку просвіту капілярів, фіксуються ямкові клітини, які виконують роль природних кілерів і ендокринну функцію. Між стінкою синусоїдних гемокапілярів і печінковим пластинками є вузький перисинусоїдний простір (простір Діссе). У цьому просторі знаходиться плазма крові, мікроворсинки гепатоцитів, відростки клітин Купфера і відростки перисинусоїдних ліпоцитів (клітин Іто). У перисинусоїдному просторі містяться також ретикулярні волокна, які формують остов печінкової часточки.

Охарактеризуйте перисинусоїдні клітини (клітини Іто).

Перисинусоїдні клітини – невеликі відросчасті клітини (5–10 мкм), які розташовані між гепатоцитами і контактують з простором Діссе. У цитоплазмі названих клітин, навколо ядра містяться невеликі краплі жиру. Ці клітини депонують жиророзчинні вітаміни (до 80 % вітаміну А), а також беруть участь в утворенні волокон.

Будова і функція клітин Купфера.

Клітини Купфера – макрофаги печінки, які фагоцитують мікроорганізми та сторонні частинки, які потрапляють у печінку з кров’ю. Це клітини моноцитарного походження. Під час реалізації захисних реакцій клітини Купфера втрачають зв’язок із стінкою капіляра, перетворюючись на вільні макрофаги.

Охарактеризуйте жовчовивідні шляхи.

Жовчовивідні шляхи включають міжчасточкові жовчні протоки, загальну печінкову, міхурову та загальну жовчну протоки. Стінка міжчасточкових жовчних проток утворена простим кубічним або стовпчастим епітелієм і прошарком пухкої волокнистої сполучної тканини. Всі інші ланки являють собою трубки, стінка яких утворена трьома оболонками: слизовою, м’язовою та адвентиційною. Слизова оболонка утворена простим призматичним епітелієм і власне пластинкою. М’язова оболонка сформована спірально розташованими пучками гладких м’язових клітин, між якими є прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини. У ділянці переходу міхурової протоки у жовчний міхур і в стінці загальної жовчної протоки, при впадінні її у дванадцятипалу кишку, ця оболонка утворює сфінктери. Адвентиційна оболонка представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Будова і функція жовчного міхура.

Жовчний міхур – тонкостінний порожнистий орган, стінка якого утворена слизовою, м’язовою і серозною оболонками. Слизова оболонка формує складки і представлена простим призматичним епітелієм з посмугованою облямівкою і власною пластинкою. В останній, в ділянці шийки міхура, є слизові залози. М’язова оболонка утворена одним шаром гладких м’язових клітин, які у ділянці шийки міхура утворюють сфінктер. Серозна оболонка вкриває жовчний міхур з боку черевної порожнини. В останніх його ділянках її заміщає адвентиційна оболонка.

Особливості кровообігу в печінці.

У печінку кров надходить ворітною веною і печінковою артерією. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини. Печінкова артерія несе кров від аорти, багату на Оксиген. Ці судини прямують разом і розгалужуються на дрібніші: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові артерії і вени. Від навколочасточкових артерій і вен у часточки відгалужуються капіляри, які на периферії часточки зливаються утворюючи синусоїдні гемокапіляри, які впадають у центральну вену. Кров із центральних вен впадає у збірні або підчасточкові вени, які розташовані між часточками. Останні зливаються і утворюють печінкові вени, які впадають в каудальну порожнисту вену. Артерії печінки – це судини м’язового типу. Міжчасточкові і навколочасточкові вени – вени із слабким розвитком м’язових елементів, а всі інші – безм’язового типу.

Які функції виконує підшлункова залоза?

Підшлункова залоза – це змішана залоза. Вона має екзо- і ендокринну частини. В екзокринній частині відбувається синтез підшлункового соку, що містить травні ферменти, а в ендокринній – гормонів, які регулюють обмін вуглеводів, ліпідів і білків.

Джерела розвитку підшлункової залози.

Підшлункова залоза розвивається з ентодерми та мезенхіми. Її зачаток з’являється на 3–4 тижні ембріогенезу у вигляді дорсального та вентрального випинання стінки кишки, які вростають у брижу. З них і формуються головка, тіло і хвіст залози. На третьому місяці плідного періоду ентодермальні зачатки починають диференціюватися на екзокринні та ендокринні відділи залози. В екзокринних відділах утворюються ацинуси та вивідні протоки, а ендокринні – спочатку мають вигляд бруньок на вивідних протоках, а потім перетворюються на острівці. Із мезенхіми розвиваються строма і капсула залози, а також її кровоносні судини.

Мікроструктура підшлункової залози.

Підшлункова залоза складається із сполучнотканинної строми і паренхіми. Сполучнотканинна строма представлена капсулою, яка зростається із вісцеральним листком очеревини і перегородками, які ділять залозу на часточки. У перегородках є кровоносні і лімфатичні судини, нерви та міжчасточкові вивідні протоки. Часточки мають екзокринні та ендокринні частини. Перші становлять близько 97 %, а другі – до 3 % від усієї маси залози.

Що входить до складу екзокринної частини підшлункової залози?

Екзокринна частина є складною альвеолярно-трубчастою залозою. Вона представлена панкреатичними ацинусами, внутрішньочасточковими і міжчасточковими вивідними протоками та загальною панкреатичною протокою.

Що таке панкреатичний ацинус?

Панкреатичний ацинус – структурно-функціональна одиниця екзокринної частини підшлункової залози. До його складу входить секреторний відділ, у якому утворюється секрет та вставна протока, якою починається вся протокова система залози. Між ацинусами розміщені ретикулярні волокна, а також кровоносні капіляри і нерви. Ацинус має форму мішечка або трубочки і складається з 8–12 великих екзокринних панкреатоцитів (ациноцитів), які розміщені на базальній мембрані та декількох плоских клітин вставної протоки.

Будова екзокринних панкреатоцитів (ациноцитів).

Панкреатоцити мають конусоподібну форму, їх апікальна частина звужена, а базальна – розширена. Плазмолема базальної частини клітини утворює складки, а апікальної – мікроворсинки. У базальній частині клітини знаходиться ядро і гранулярна ендоплазматична сітка, у якій синтезуються травні ферменти підшлункового соку. Ця частина клітини фарбується базофільно і називається гомогенною зоною. Над'ядерна зона клітини містить добре розвинений комплекс Гольджі, навколо якого локалізовані мітохондрії. Апікальну частину клітини називають зимогенною зоною. У ній містяться ацидофільні крупнозернисті гранули на різних стадіях дозрівання, які зафарбовуються оксифільно. Зимогенні гранули містять травні ферменти неактивної форми (зимоген).

Яка будова вставних проток екзокринної частини залози?

Стінка вставних проток утворена плоскими клітинами. Розрізняють три варіанти взаємовідношень між кінцевим секреторним відділом і вставною протокою: вставна протока є продовженням секреторного відділу; вставна протока прилягає збоку до панкреатоцитів і має спільну з ними базальну мембрану; вставна протока заходить в середину ацинуса, контактуючи з апікальною поверхнею панкреатоцитів. В останньому випадку клітини вставної протоки називають центроацинозними. Вони мають плоску форму, овальне ядро і невелику кількість цитоплазми.

Яка будова вивідних проток екзокринної частини підшлункової залози?

Стінка внутрішньочасточкових проток утворена простим кубічним епітелієм, епітеліоцити якого мають великі ядра. Під ними знаходиться пухка волокниста сполучна тканина з судинами і нервами. Міжчасточкові протоки зливаються у загальну протоку залози, яка має слизову оболонку, що утворена простим призматичним епітелієм і сполучнотканинною основою.

Будова ендокринної частини підшлункової залози.

Ендокринна частина підшлункової залози представлена панкреатичними острівцями (острівцями Лангерганса), які розташовані у часточках залози між панкреатичними ацинусами і відокремленими від них сполучнотканинними оболонками. До їх складу входять ендокринні клітини (інсулоцити) і фенестровані кровоносні капіляри. Останні оточені перикапілярними просторами. Форма острівців переважно округла або овальна, можуть траплятися ці утворення зірчастої чи стрічкоподібної форми.

Охарактеризуйте інсулоцити.

Інсулоцити мають менші розміри ніж панкреатоцити. Їх цитоплазма фарбується слабко. У зв’язку з цим острівці на гістопрепаратах залози мають світлий вигляд. У цитоплазмі інсулоцитів містяться добре розвинені синтезуючі органели і численні секреторні гранули.

Класифікація інсулоцитів.

Залежно від властивостей гранул виділяють такі види інсулоцитів: В-клітини (базофільні), А-клітини (ацидофільні), Д-клітини (дендритні), Д₁-клітини та РР-клітини.

Яка будова і функція В-інсулоцитів?

В-інсулоцити становлять основну масу клітин острівців (70–75 %), розташовані переважно в їх центрі. У цитоплазмі цих клітин є базофільні гранули, які добре розчиняються у спирті і не розчиняються у воді. Ці клітини продукують гормон інсулін, під впливом якого глюкоза проникає в гепатоцити, гладкі м’язові клітини, адипоцити і м’язові волокна і перетворюється на глікоген. Внаслідок цього її вміст у крові зменшується. При недостачі інсуліну рівень глюкози у крові підвищується і вона потрапляє в сечу.

Яка будова і функція А-інсулоцитів?

А-інсулоцити становлять 20–25 % вмісту всіх інсулоцитів в острівцях і займають переважно периферійне положення. Містять ацидофільні гранули, які нерозчинні в спирті, а розчинні у воді. Ці клітини синтезують гормон глюкагон. Він стимулює розщеплення глікогену до глюкози та виведенню її в кров.

Яка будова і функція Д-інсулоцитів?

Д-інсулоцитів небагато (5–10 % від інсулоцитів острівця). Вони мають зірчасту форму і продукують гормон соматостатин, який гальмує виділення інсуліну і глюкагону та пригнічує синтез ферментів панкреатоцитами.

Яка функція Д₁-інсулоцитів?

Їх секреторні гранули характеризуються аргірофілією і великою щільністю. Вони оточені світлим обідком. Ці клітини виявляються в незначній кількості. Їх гормони знижують кров’яний тиск і підвищують секреторну функцію підшлункової залози.

Яка будова і функція РР-інсулоцитів?

Розміщені переважно на периферії острівців, мають слабо виражену зернистість цитоплазми. Синтезують панкреатичний поліпептид, який посилює утворення шлункового соку і соку підшлункової залози.

Особливості мікроскопічної будови підшлункової залози птахів?

Екзокринна частина підшлункової залози має таку ж будову, як і у ссавців. Ендокринна частина теж представлена панкреатичними острівцями. Одні з них утворені тільки А-інсулоцитами (темні острівці), а другі – В-інсулоцитами (світлі острівці).

АПАРАТ ДИХАННЯ

Який процес забезпечує апарат дихання?

Апарат дихання забезпечує зовнішнє дихання – газообмін між кров’ю і повітрям. Внаслідок цього з повітря у кров потрапляє Оксиген, а із крові у повітря видаляється вуглекислий газ.

Що входить до складу апарату дихання?

До складу апарату дихання входять повітроносні шляхи і респіраторний відділ легень.

Які функції виконують повітроносні шляхи?

Завдяки повітроносним шляхам повітря проводиться до респіраторного відділу легень і виводиться з них. У повітроносних шляхах повітря, яке проводиться до респіраторного відділу легень очищається, зволожується, підігрівається або охолоджується і обстежується на запах. Повітроносні шляхи також забезпечують утворення звуків, імунний захист організму і регулюють об’єм повітря, що вдихається.

Які функції виконує респіраторний відділ легень?

У респіраторному відділі легень відбувається зовнішнє дихання.

Чи виконує апарат дихання функції, які не пов’язані із зовнішнім диханням?

Апарат дихання виконує функції, які не пов’язані із зовнішнім диханням. Їх називають не дихальними. Це терморегуляційна і ендокринна функції, депонування крові, участь у регуляції згортання крові, обміні води і мінеральних речовин тощо.

Що входить до складу повітроносних шляхів?

До складу повітроносних шляхів входять носові порожнини, носоглотка, гортань, трахея і бронхи, включаючи термінальні (кінцеві) бронхіоли.

Яку будову мають органи, що утворюють повітроносні шляхи?

Це трубчасті органи, стінка яких переважно утворена внутрішньою, середньою і зовнішньою оболонками. Внутрішня оболонка слизова, а зовнішня (за винятком грудної частини трахеї) – адвентиційна. Середня оболонка носоглотки м’язова, а інших органів (за винятком малих бронхів і термінальних бронхіол) – волокнисто-хрящова. Будова стінки носової порожнини має особливості, які викладені нижче.

Яким епітелієм вкрита слизова оболонка повітроносних шляхів?

Слизова оболонка майже всіх повітроносних шляхів вкрита простим багаторядним війчастим епітелієм, який називають також респіраторним.

Які клітини входять до складу простого багаторядного війчастого епітелію?

До складу цього епітелію входять шість основних типів клітин: війчасті, келихоподібні, вставні, щіточкові, ендокринні і клітини Лангерганса. Крім названих епітеліоцитів в окремих органах можуть бути інші клітини.

Охарактеризуйте клітини простого багаторядного війчастого епітелію.

Війчасті клітини є найчисленнішими. Вони мають призматичну форму, їхній базальний кінець звужений, контактує з базальною мембраною, апікальний кінець розширений, містить довгі війки (в порожнині носа їх кількість становить 15–20 на клітину, а в трахеї – 100–250). Війки коливаються (мигають) з частотою 150–250 разів за хвилину. Келихоподібні клітини – це одноклітинні ендоепітеліальні екзокринні залози, що продукують слиз, який має антимікробні властивості. Вставні (низькі і високі) клітини мають овальну або трикутну форму. Їх апікальний полюс не доходить до поверхні епітелію. Вони є камбіальними. Щіточкові клітини призматичної форми, досягають поверхні епітелію. Їх апікальний полюс має мікроворсинки. В ділянці базального полюса ці клітини контактують з чутливими нервовими волокнами. У зв’язку з цим вважають, що вони виконують рецепторну функцію. Ендокринні клітини мають призматичну форму і кулясте ядро. В їх цитоплазмі є секреторні гранули. Ці клітини продукують пептидні гормони. Клітини Лангерганса – епітеліальні макрофаги. Вони утворюють довгі розгалужені відростки, що лежать між епітеліоцитами.

Що таке мукоциліарний механізм?

Завдяки мукоциліраному механізму відбувається очищення слизової оболонки повітроносних шляхів від пилу та мікроорганізмів. Він включає в себе прилипання названих частинок до слизу, що вкриває епітелій і їхнє видалення з поверхні слизової оболонки шляхом постійного зміщення слизу війчастим епітелієм до глотки. В останній він проковтується, або видаляється у зовнішнє середовище.

Чим утворені стінки носової порожнини?

Стінки носової порожнини, які є початком повітроносних шляхів, утворені кістками і хрящами.

Що виділяють у носовій порожнині?

У носовій порожнині виділяють присінок носа і власне носову порожнину, яка включає дихальну та нюхову ділянки.

Чим вкриті стінки носової порожнини?

Стінки носової порожнини вкриті слизовою оболонкою, яка представлена епітелієм і власною пластинкою.

Мікроструктура власної пластинки слизової оболонки носової порожнини.

Власна пластинка слизової оболонки носової порожнини утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій є багато еластичних волокон і лімфоїдна тканина. У власній пластинці міститься багато кровоносних і лімфатичних судин, нервових волокон та чутливих нервових закінчень і серозних та слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Протоки останніх відкриваються на поверхню слизової оболонки. У власній пластинці присінка носа розташовані сальні залози і корені носового волосся.

Яким епітелієм вкрита слизова оболонка присінка носа?

Слизова оболонка присінка носа вкрита багатошаровим плоским епітелієм.

Яким епітелієм вкрита слизова оболонка дихальної ділянки носової порожнини?

Слизова оболонка дихальної ділянки носової порожнини вкрита простим багаторядним війчастим епітелієм.

Де розміщена нюхова ділянка носової порожнини?

Нюхова ділянка носової порожнини розміщена в дорсокаудальній частині носової порожнини.

Яку функцію виконує нюхова ділянка?

Вона виконує функцію периферійного відділу нюхового аналізатора (орган нюху).

Чим утворений епітелій нюхової ділянки?

Епітелій нюхової ділянки утворений трьома типами клітин: нюховими (рецепторними), підтримувальними і базальними.

Будова і функції нюхових клітин.

Нюхові клітини – це видозмінені біполярні нейрони, які сприймають запах. Їх кількість залежить від гостроти нюху (у собаки – 250 млн, у людини – 6 млн). Вони орієнтовані перпендикулярно до поверхні слизової оболонки. Кожна клітина має тіло, або перикаріон, в якому міститься ядро, периферійний відросток – дендрит і центральний – аксон. Дендрит закінчується потовщенням (нюховий пухирець), яке несе на своїй поверхні 10–12 загострених рухливих нюхових війок, що являють собою своєрідні антени для молекул пахучих речовин. Між війками на потовщенні містяться мікроворсинки. Аксони нюхових клітин, проходячи у власну пластинку слизової оболонки, утворюють нюховий нерв, який досягає нюхових цибулин кінцевого мозку.

Будова і функції підтримувальних клітин.

Підтримувальні клітини мають призматичну форму і світлі ядра, які розташовані вище ядер нюхових клітин. У цитоплазмі цих клітин міститься жовто-коричневий пігмент, що зумовлює жовте забарвлення слизової оболонки нюхової ділянки. Ці клітини виконують трофічну і опорну функції по відношенню до нюхових клітин.

Будова і функції базальних клітин.

Базальні клітини мають конічну форму, розташовані на базальній мембрані на певній відстані одна від одної. Їх апікальні полюси не досягають поверхні епітелію. Це камбіальні клітини, які можуть диференціюватися у підтримувальні клітини.

Чим утворена стінка носоглотки?

Стінка носоглотки утворена слизовою, м’язовою і адвентиційною оболонками. У підслизовій основі розташовані секреторні відділи серозно-слизових, альвеолярно-трубчастих залоз. М’язова оболонка побудована із скелетної м’язової тканини.

Що утворює лімфоїдна тканина слизової оболонки носової порожнини в ділянці отворів слухових труб і носоглотки?

Скупчення лімфоїдної тканини у ділянці отворів слухових труб утворює трубні мигдалики, а в ділянці носоглотки – глотковий мигдалик.

Які функції виконує гортань?

Гортань є повітроносним шляхом і в ній утворюється звук. Вона також ізолює повітроносні шляхи від попадання в них корму при його ковтанні.

Якими оболонками утворена стінка гортані?

Стінка гортані утворена слизовою, волокнисто-хрящовою і адвентиційною оболонками.

Які шари має слизова оболонка гортані?

Вона утворена трьома шарами: епітеліальним, власною пластинкою і підслизовою основою. Епітелій простий багаторядний війчастий, за винятком ділянок голосових губ та надгортанника, які вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка і підслизова основа гортані побудовані із пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить багато еластичних волокон. У підслизовій основі знаходяться секреторні відділи трубчасто-альвеолярних серозно-слизових залоз, а також скупчення лімфоїдної тканини, які утворюють гортанний мигдалик.

Чим утворена волокнисто-хрящова оболонка гортані?

Волокнисто-хрящова оболонка гортані утворена гіаліновими та еластичними хрящами різної форми, які оточені щільною волокнистою сполучною тканиною. Волокнисто-хрящова оболонка формує опорний каркас гортані, який запобігає спаданню її стінок і забезпечує постійне надходження повітря у нижче розташовані повітроносні шляхи.

Чим утворена адвентиційна оболонка гортані?

Адвентиційна оболонка гортані утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Що являє собою трахея?

Трахея – це типовий трубчастий орган, який має дві частини: шийну та грудну.

З яких оболонок побудована стінка трахеї?

Стінка трахеї побудована із слизової, волокнисто-хрящової, адвентиційної (шийна частина) та серозної оболонок (грудна частина).

Якими шарами утворена слизова оболонка трахеї?

Слизова оболонка трахеї утворена трьома шарами: епітеліальним, власною пластинкою і підслизовою основою.

Який епітелій вкриває слизову оболонку трахеї?

Слизову оболонку трахеї вкриває простий багаторядний війчастий епітелій.

Чим утворена власна пластинка слизової оболонки трахеї?

Власна пластинка слизової оболонки трахеї утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, що багата на поздовжньо розміщені еластичні волокна. Власна пластинка трахеї не відмежована від підслизової основи. У ній можуть бути окремі лімфоїдні вузлики.

Охарактеризуйте підслизову основу слизової оболонки трахеї?

Підслизова основа слизової оболонки трахеї утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка переходить у щільну волокнисту сполучну тканину середньої оболонки трахеї. У підслизовій основі розміщені секреторні відділи альвеолярно-трубчастих серозно-слизових залоз. Вивідні протоки останніх відкриваються на поверхню епітелію.

Чим утворена волокнисто-хрящова оболонка трахеї?

Волокнисто-хрящова оболонка трахеї утворена щільною волокнистою сполучною тканиною, в якій знаходяться послідовно розміщені кільця гіалінового хряща. Вільні кінці хрящових кілець з’єднані гладкою м’язовою і волокнистою сполучною тканиною.

Охарактеризуйте зовнішню оболонку стінки трахеї?

У шийному відділі трахеї це адвентиційна оболонка. Вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною і з’єднує цей орган з оточуючими його тканинами. У грудній частині трахеї зовнішньою її оболонкою є серозна оболонка. Вона також утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм.

Чим зовні вкриті легені?

Легені зовні вкриті серозною оболонкою – легеневою плеврою, яка утворена простим плоским епітелієм і власною сполучнотканинною пластинкою, що зрощена з паренхімою легень.

Що входить до складу легень?

До їх складу входять повітроносні шляхи та респіраторний відділ, що утворюють паренхіму і сполучнотканинна строма.

З чого побудована сполучнотканинна строма легень?

Сполучнотканинна строма побудована із пухкої волокнистої сполучної тканини, що багата на еластичні волокна і містить кровоносні, лімфатичні судини та нерви. Сполучнотканинна строма оточує складові повітроносних шляхів і респіраторного відділу та легеневі часточки.

Чим представлені повітроносні шляхи легень?

Повітряносні шляхи легень представлені бронхами і термінальними бронхіолами. Їх розгалуження формує бронхіальне дерево.

Як ділять бронхи залежно від їх розташування?

Залежно від розташування бронхи ділять на внутрішньо- і позалегеневі. До позалегеневих бронхів належать головні бронхи і трахейний бронх, який, у деяких тварин, відходить від трахеї до її біфуркації.

Як ділять бронхи легень залежно від діаметра?

Залежно від діаметра бронхи ділять на великі, середні і малі.

З яких оболонок побудована стінка бронхів?

Стінка бронхів різного діаметра має єдиний план будови, подібний до такого стінки трахеї, тобто вона утворена слизовою, волокнисто-хрящовою і адвентиційною оболонками.

Особливості будови стінки головних бронхів.

Головні бронхи утворені розгалуженням (біфуркація) трахеї. У їхній слизовій оболонці, на відміну від слизової оболонки трахеї, є м’язова пластинка, яка відмежовує слизову оболонку від підслизової основи. Вона тонка і складається із двох шарів гладких м’язових клітин – внутрішнього циркулярного і зовнішнього – поздовжнього. Слизова оболонка головного бронха, як і трахеї не утворює складок. У складі волокнисто-хрящової оболонки гіаліновий хрящ формує суцільні кільця. Ці бронхи у легенях діляться на великі.

Особливості будови стінки великих бронхів.

М’язова пластинка слизової оболонки добре розвинена, складається з одного шару гладких м’язових клітин, орієнтованих спірально. Завдяки їхньому скороченню слизова оболонка цих бронхів утворює поздовжні складки. У складі волокнисто-хрящової оболонки гіаліновий хрящ формує не суцільні кільця, а представлений окремими пластинами. Секреторні відділи залоз розташовані великими групами переважно у тих ділянках стінки бронха, де немає хряща. Великі бронхи діляться на середні.

Особливості будови стінки середніх бронхів.

Товщина слизової оболонки та висота епітеліального шару зменшуються порівняно з такими попередніх бронхів. М’язова пластинка слизової оболонки і її складки добре розвинені, є залози у підслизовій основі. Волокнисто-хрящова оболонка містить лише окремі острівці гіалінового хряща. Середні бронхи діляться на малі.

Особливості будови стінки малих бронхів.

Стінка малих бронхів утворена лише слизовою оболонкою без підслизової основи і адвентицією. Епітелій стає дворядним війчастим. Серед епітеліоцитів є секреторні клітини (клітини Клара). Вони продукують ферменти, які розщеплюють сурфактант – речовину, що вкриває внутрішню поверхню альвеол. М’язова пластинка добре розвинена. Її скороченням і розслабленням регулюється надходження повітря в термінальні бронхіоли та респіраторний відділ легень. У стінці цих бронхів відсутні залози, а також хрящі. Малі бронхи розгалужуються на термінальні бронхіоли.

Що таке термінальні бронхіоли?

Термінальні бронхіоли – це кінцеві ланки повітроносних шляхів.

Особливості будови термінальних (кінцевих) бронхіол.

Загальний план будови їхніх стінок подібний до такого малих бронхів, але товщина стінки значно менша. Епітелій стає простим кубічним війчастим. Серед епітеліоцитів є клітини Клара. М’язова пластинка у цих бронхіолах має сіткоподібне розташування гладких м’язових клітин, завдяки чому складки слизової оболонки відсутні.

Що утворює легеневу часточку?

Легеневу часточку утворює зона (територія) розгалуження малого бронха (термінальні бронхіоли, легеневі ацинуси).

Що утворює респіраторний відділ легень?

Респіраторний відділ легень утворюють легеневі ацинуси. Ацинус – це територія розгалуження однієї термінальної бронхіоли.

Які структури входять до складу легеневого ацинуса?

До складу легеневого ацинуса входять структури, що містять альвеоли. Це респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішки.

Як формується альвеолярне дерево?

Респіраторні бронхіоли відгалужуються від термінальних. У свою чергу, вони галузяться на два альвеолярних ходи, які закінчуються альвеолярними мішками.

Скільки легеневих ацинусів може бути в одній легеневій часточці?

В одній легеневій часточці може бути від 10 до 20 легеневих ацинусів.

Особливості будови стінки і галуження респіраторних бронхіол.

Респіраторні бронхіоли I порядку утворюються в результаті поділу термінальних бронхіол. Вони мають таку ж будову стінки, як і термінальні бронхіоли, але їх епітелій не має війчастих клітин. У стінці цих бронхіол є альвеоли. Респіраторні бронхіоли діляться на бронхіоли II порядку, а останні – на бронхіоли III порядку. При цьому кількість альвеол у їх стінці зростає.

Особливості будови альвеолярних ходів і мішків.

Альвеолярні ходи мають діаметр у два-три рази більший, ніж респіраторні бронхіоли. Їх стінка має таку ж будову як і стінка респіраторних бронхіол, але в ній є багато альвеол. Альвеолярні мішки – це закінчення альвеолярних ходів. У їх стінці може бути декілька альвеол.

Що таке альвеоли легені?

Альвеоли легені – це відкриті в сторону порожнин респіраторних бронхіол, альвеолярних ходів і мішків пухирці (комірки), через стінку яких відбувається газообмін.

Що є в стінці альвеоли?

У стінці альвеоли є отвори – пори Кона діаметром 9–19 мкм, які сполучають сусідні альвеоли. В одній альвеолі їх може бути 13–21.

Чим утворена стінка альвеоли?

Стінка альвеоли утворена альвеолярними епітеліоцитами, які лежать на базальній мембрані і альвеолярними макрофагами.

На які види ділять альвеолярні епітеліоцити?

Альвеолярні епітеліоцити ділять на респіраторні (альвеолоцити I) та великі секреторні (зернисті) епітеліоцити (альвеолоцити II).

Особливості будови респіраторних альвеолоцитів.

Респіраторні альвеолоцити беруть участь у газообміні. Вони мають плоску форму, лише їхня ядровмісна частина розширена. Їх цитоплазма утворює широкі і довгі відростки (вуалі), які збільшують площу контакту клітин з вдихуваним повітрям. Ці клітини займають 97% поверхні альвеол і з боку порожнин останніх вкриті сурфактантом.

Особливості будови секреторних альвеолоцитів.

Великі альвеолоцити займають 3–4 % поверхні альвеол. Вони розташовані поблизу пор або по їхніх краях і мають округлу форму. У цитоплазмі цих клітин містяться осміофільні тільця, добре розвинені синтезуючі органели (комплекс Гольджі, ендоплазматична сітка). Вони продукують сурфактант.

Охарактеризуйте альвеолярні макрофаги.

Альвеолярні макрофаги належать до макрофагічної системи організму і виконують захисну функцію.

Що таке сурфактант?

Сурфактант – це продукт синтезу секреторних альвеолоцитів, який у вигляді плівки вкриває альвеоли зсередини і контактує з повітрям.

З чого складається сурфактант?

Сурфактант складається з мембранної та рідкої фаз. Перша розташована поверхнево і утворена фосфоліпідами та білками, а друга (глибока) – розчиненими у воді глікопротеїнами.

Яке значення має сурфактант?

Сурфактант зменшує поверхневий натяг і цим запобігає злипанню альвеол під час видиху і має бактерицидну дію. Сурфактант також запобігає транссудації рідини з капілярів в альвеоли, полегшує переміщення альвеолярних макрофагів.

Що таке аерогематичний бар’єр?

Аерогематичний бар’єр – це бар’єр між кров’ю і повітрям.

Чим утворений аерогематичний бар’єр?

Аерогематичний бар’єр утворений стінкою альвеоли і стінкою прилеглого кровоносного капіляра, через які відбувається газообмін між повітрям порожнини альвеоли та кров’ю.

Які компоненти входять до складу аерогематичного бар’єра?

До складу аерогематичного бар’єру входять сурфактант, без’ядерні ділянки респіраторних альвеолоцитів, базальна мембрана альвеоли, базальна мембрана кровоносного капіляра і без’ядерні ділянки його ендотеліоцитів. Часто базальні мембрани альвеоли і гемокапіляра зливаються в одну, що створює оптимальні умови для газообміну.

Особливості гортані в птахів.

У птахів дві гортані. Передня повітроносна, а задня – співоча.

Що відбувається з хрящами трахеї у старих качок і гусей?

У старих качок і гусей хрящі окостенівають.

Де розміщені легені птахів?

Легені птахів розміщені у заглибленні, утвореному хребетним стовпом і проксимальними кінцями хребцевих частин ребер. Легені простягаються від першого ребра до нирок, мають яскраво-рожевий колір.

Яка поверхня легень птахів не має плеври?

Не має плеври реберна поверхня. Вона проникає між ребрами, де зростається з їх окістям.

Чим доповнені легені у птахів?

Легені у птахів доповнені повітроносними мішками (непарний – міжключичний, парні – шийні, краніальні та каудальні грудні й черевні).

Що являють собою повітроносні мішки?

Повітроносні мішки – це випинання слизової оболонки бронхів першого і другого порядків, які вкриті серозною оболонкою.

Що можуть формувати повітроносні мішки?

Повітроносні мішки можуть формувати дивертикули, які проникають у порожнини кісток.

Яке значення повітроносних мішків?

Повітроносні мішки є важливими пристосуваннями птахів до польоту, забезпечують їм інтенсивний газообмін, вентиляцію і охолодження тіла. В них міститься запас повітря, який використовується птахами під час польоту, а також під час занурювання голови у воду в пошуках корму. Вони сприяють випорожненню клоаки, виведенню яйця, польоту і плаванню, полегшуючи масу тіла. Виконуючи аеродинамічну функцію, повітроносні мішки зумовлюють висоту польоту птахів.

Як формується бронхіальне дерево легень птахів?

У легені птахів вступають головні бронхи (бронхи першого порядку), які відгалужують бронхи другого порядку. Від останніх відходять бронхи третього порядку (парабронхи), якими закінчуються повітроносні шляхи легень.

Які особливості будови стінки бронхів птахів?

Стінка головних бронхів до заглиблення їх у легені, має таку ж будову як і стінка цих бронхів у ссавців. Внутрішньолегеневі бронхи не мають волокнисто-хрящової оболонки.

Чи є в легенях птахів альвеолярне дерево?

Альвеолярного дерева в легенях птахів немає. Газообмін у легенях птахів відбувається через стінку повітроносних капілярів, які відгалужуються від третинних бронхів.

Будова стінки повітроносних капілярів.

Стінка повітроносних капілярів утворена шаром плоских епітеліоцитів, який знаходиться на базальній мембрані. До стінки повітроносних капілярів прилягають кровоносні капіляри.

Що утворює часточку легенів птахів?

Часточку легенів птахів утворює третинний бронх і повітроносні капіляри, які відходять від нього. Часточки легень відмежовані одна від одної тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини, у яких є кровоносні судини і нерви.

Онтогенез органів дихання.

Носова порожнина утворюється із носової частини первинної ротової порожнини. Гортань, трахея і легені розвиваються з випинання вентральної стінки головної (зябрової) кишки.