Лімфатична система

Що входить до складу лімфатичної системи?

До складу лімфатичної системи входять лімфатичні судини і органи кровотворення та імунного захисту. Лімфатичні судини, з методичної точки зору, вивчають під час вивчення серцево-судинної системи.

Класифікація органів кровотворення та імунного захисту.

Органи кровотворення та імунного захисту поділяють на центральні й периферичні.

Назвіть центральні органи кровотворення та імунного захисту.

До центральних органів належать червоний кістковий мозок, тимус і клоакальна сумка птахів.

Функції центральних органів кровотворення та імунного захисту.

У процесі ембріогенезу ці органи заселяються поліпотентними стовбуровими кровотворними клітинами. З цих клітин у червоному кістковому мозку антигеннезалежно утворюються еритроцити, гранулоцити, моноцити та кров’яні пластинки, у тимусі Т-лімфоцити, а в клоакальній сумці – В-лімфоцити. Де утворюються В-лімфоцити у ссавців до цього часу точно не відомо. Є дані, що вони можуть утворюватися в червоному кістковому мозку або в лімфоїдних утвореннях, асоційованих із слизовими оболонками органів травлення, дихання тощо.

Назвіть периферичні органи кровотворення та імунного захисту.

До периферичних органів належать лімфатичні вузли, селезінка і лімфоїдні утворення органів травлення (мигдалики, пеєерові плямки), дихання, сечостатевих і шкіри.

Функції периферичних органів кровотворення та імунного захисту.

У периферичних органах відбувається антигензалежний процес диференціації Т- і В-лімфоцитів і перетворення їх на ефекторні клітини, які зумовлюють специфічний клітинний та гуморальний імунітет. У цих же органах відбувається елімінація клітин крові, які завершили життєвий цикл.

Морфологічні і функціональні особливості органів кровотворення та імунного захисту.

До них належать такі:

- початок формування на ранніх етапах онтогенезу;

- рання інволюція;

- загальний план будови (вони утворені сполучнотканинною стромою і паренхімою;

- основа паренхіми може бути утворена відросчастими епітеліоцитами (тимус і клоакальна сумка) або ретикулярною тканиною (всі інші органи та утворення);

- у паренхімі цих органів і утворень є багато макрофагів;

- у цих органах виявляються синусоїдні гемокапіляри і венули з високим ендотелієм, що сприяє міграції лімфоцитів, сповільняє внутрішньоорганний кровоток і забезпечує депонування крові і лімфи.

Яке значення паренхіми органів кровотворення та імунного захисту?

Клітини паренхіми утворюють мікрооточення для розвитку клітин крові і диференціації лімфоцитів у ефекторні клітини. Вони продукують специфічні речовини (поетини), які стимулюють і регулюють ці процеси.

Для чого необхідні макрофаги у паренхімі органів кровотворення та імунного захисту?

Макрофаги у паренхімі органів кровотворення та імунного захисту необхідні для утворення еритроцитів, знищують Т-лімфоцити, які мають рецептори для антигенів власного організму (тимус), беруть участь в розвитку імунних реакцій.

Що таке лімфоїдна тканина?

Термін „лімфоїдна тканина” вживають щодо паренхіми більшості органів кровотворення та імунного захисту (за винятком червоного кісткового мозку). Під лімфоїдною тканиною розуміють ретикулярну або епітеліальну тканину паренхіми, яка містить клітини лімфоїдного ряду (лімфобласти, пролімфоцити, лімфоцити, імунобласти тощо).

Які є рівні структурної організації лімфоїдної тканини?

Є чотири рівні структурної організації лімфоїдної тканини у периферичних органах кровотворення та імунного захисту. Це дифузна лімфоїдна тканина, передвузлики, первинні і вторинні лімфоїдні вузлики. У тимусі лімфоїдна тканина формує основу часточок, а в клоакальній сумці – лімфоїдні вузлики. Останні за будовою подібні до часточок тимуса.

Будова дифузної лімфоїдної тканини?

ЇЇ основа утворена ретикулярною тканиною, у якій рівномірно розміщені клітини лімфоїдного ряду.

Як утворені передвузлики?

Передвузлики – це локальні не обмежені оболонками щільні скупчення лімфоїдних клітин у дифузній лімфоїдній тканині.

Як поділяють лімфоїдні вузлики?

Їх поділяють на первинні і вторинні. Вони мають оболонку.

Яка різниця між первинними і вторинними лімфоїдними вузликами?

У первинних вузликах лімфоїдні клітини розташовані з однаковою щільністю. Вторинні лімфоїдні вузлики, на відміну від первинних, мають світлі (зародкові) центри. Наявність останніх свідчить, що орган або лімфоїдне утворення піддалися антигенній стимуляції. У світлих центрах відбувається диференціація В-лімфоцитів у ефекторні клітини – плазмоцити.

Де розміщений червоний кістковий мозок?

Червоний кістковий мозок заповнює губчасту речовину плоских кісток (ребер, кісток черепа, таза і груднини), а також губчасту речовину хребців та епіфізи трубчастих кісток кінцівок. Маса червоного кісткового мозку становить 4–5 % маси організму. Він має напіврідку консистенцію, темно-вишневий колір і містить до 10 % жирових клітин.

Розвиток кісткового мозку.

Розвивається кістковий мозок з мезенхіми одночасно з розвитком кістки. З мезенхімних елементів диференціюються фібробласти і стовбурові клітини крові. Із останніх формуються клітини крові, а з фібробластів – ретикулярно-тканинний остов кісткового мозку.

Мікроструктура червоного кісткового мозку.

Червоний кістковий мозок утворений сполучнотканинною стромою і паренхімою. Строма представлена анастомозуючими між собою відростками, які відходять від ендоста. Паренхіму утворює ретикулярна тканина, у якій знаходяться групи дозріваючих і зрілих клітин крові. Серед клітин є стовбурові клітини крові, клітини еритроцитопоезу, гранулоцитопоезу, моноцитопоезу, тромбоцитопоезу і клітини-попередники лімфоцитопоезу. У ссавців можуть бути клітини В-лімфоцитопоезу. У червоному кістковому мозку містяться також жирові клітини. Групи клітин формують відповідні острівці. Значний відсоток у червоному кістковому мозку займають кровоносні судини. Серед них є синусоїдні гемокапіляри. В останні потрапляють тільки зрілі клітини крові.

Який кістковий мозок називають жовтим?

Кістковий мозок який містить більше 10 % жирових клітин називається жовтим. Він утворюється з червоного кісткового мозку. При великих крововтратах та отруєннях у жовтому кістковому мозку з’являються центри кровотворення.

Які функції виконує тимус?

У тимусі утворюються Т-лімфоцити. Їх попередники надходять з червоного кісткового мозку. У тимусі синтезуються біологічно активні речовини (тимозини), які впливають на розвиток Т-лімфоцитів і їх диференціацію в ефекторні клітини, а також у тому числі інсулоподібний фактор (знижує рівень цукру в крові), кальцитоніноподібний фактор (знижує рівень кальцію в крові), фактор росту (забезпечує ріст тіла) тощо.

Розвиток тимуса.

В ембріогенезі тимус розвивається і починає функціонувати раніше інших органів кровотворення та імунного захисту. Він закладається у вигляді трубкоподібних випинань ентодерми в ділянці третього-четвертого зябрових карманів первинної головної кишки. В подальшому ці випинання зливаються в суцільний тяж, який утворений багатошаровим циліндричним епітелієм. Зовні він вкритий мезенхімою, у якій містяться лімфоцити. Пізніше зачатки органа розростаються, а між ними розвивається сполучна тканина, утворюючи перегородки.

Мікроскопічна будова тимуса.

Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину відходять перегородки (трабекули). Вони розділяють частки органа на часточки. У капсулі і трабекулах розміщено багато кровоносних судин і нервів. Основа часточок утворена епітеліальною тканиною, клітини якої мають довгі відростки. З’єднуючись між собою, вони формують сітчасту структуру, у петлях якої знаходяться лімфоцити на різних стадіях розвитку і макрофаги. У часточках розрізняють периферійно розташовану кіркову речовину і центральну – мозкову. У кірковій речовині лімфоїдні клітини розташовані щільно, внаслідок чого на препаратах тимуса, зафарбованих гематоксиліном і еозином вона має темний колір. У мозковій речовині Т-лімфоцити розташовані не щільно і вона має світло-рожевий колір. Для мозкової речовини характерна наявність тимусних тілець. Вони мають округлу форму і утворені нашаруваннями дегенеруючих відросчастих епітеліоцитів. Їх значення до цього часу не встановлено.

Що відбувається у кірковій і мозковій речовинах тимуса?

У кірковій речовині із клітин-попередниць, які мігрують з червоного кісткового мозку, утворюються Т-лімфоцити. Майже 95% із них мають рецептори до антигенів тіла тварин. Такі лімфоцити фагоцитуються макрофагами і гинуть шляхом апоптозу. Останні лімфоцити мігрують у мозкову речовину, де потрапляють у кровоносні судини. З течією крові вони заносяться у периферичні органи кровотворення та імунного захисту.

Що таке гематотимусний бар’єр?

Гематотимусний бар’єр утворений суцільним шаром відросчастих епітеліоцитів, розміщених на базальній мембрані, що супроводжують судини мікроциркуляторного кровоносного русла і обмежують перикапілярний простір, а також стінкою гемокапілярів. Він перешкоджає потраплянню антигенів з судинного русла до лімфоцитів, які дозрівають у кірковій речовині часточки.

Вікові зміни тимуса.

Перед настанням статевої зрілості тварин починається вікова (фізіологічна) інволюція тимуса. Вона проявляється зменшенням кількості лімфоїдних клітин, особливо у кірковій речовині часточок, збільшенням вмісту жирової тканини у перегородках і капсулі органа та заміщенням нею часточок тимуса.

Що таке акцидентальна інволюція тимуса?

При дії на організм неадекватних подразників (сильні травми, голодування, значні опіки, радіаційне опромінення, стрес, інтоксикація організму, гострі інфекційні хвороби) розвивається акцидентальна інволюція тимуса. При ній відбувається інтенсивна міграція лімфоцитів із часточок у кров та їх масова загибель в самому органі. Одночасно спостерігається проліферація та набряк відросчастих епітеліоцитів, внаслідок цього зникає межа між кірковою та мозковою речовинами часточок. Акцидентальна інволюція тимуса є морфологічним проявом захисних реакцій організму.

Функції і макроскопічні особливості будови клоакальної (фабрицієвої) сумки птахів.

Клоакальна сумка – це центральний орган кровотворення та імунного захисту птахів, у якому відбувається розвиток В-лімфоцитів. Є дані, що вона може функціонувати як і периферичний орган. Являє собою мішкоподібне випинання дорсальної стінки заднього відділу клоаки.

Мікроскопічна будова клоакальної сумки.

Клоакальна сумка – це порожнистий орган, стінка якого утворена слизовою, м’язовою і серозною оболонками.

Охарактеризуйте слизову оболонку клоакальної сумки птахів.

Слизова оболонка утворена епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. Епітелій простий багаторядний, місцями інфільтрований клітинами лімфоїдного ряду. Власна пластинка і підслизова основа утворені пухкою волокнистою сполучною тканиною. У власній пластинці слизової оболонки розташовані лімфоїдні вузлики, які за будовою подібні часточкам тимуса. В них утворюються В-лімфоцити. Крім вузликів В-лімфоцитопоезу у власне пластинці трапляється дифузна лімфоїдна тканина і вузлики, які властиві периферичним органам імуногенезу.

Яка будова м’язової оболонки клоакальної сумки?

М’язова оболонка стінки клоаки утворена гладкою м’язовою тканиною, пучки якої формують зовнішній циркулярний шар і внутрішній поздовжній.

Яка будова серозної оболонки клоакальної сумки?

Вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка вкрита мезотелієм.

Вікові зміни клоакальної сумки птахів.

Клоакальній сумці, як і іншим органам кровотворення та імунного захисту, властива рання інволюція. Вона проявляється заміщенням лімфоїдних вузликів волокнистою сполучною тканиною і жировою тканинами. Повністю зникає клоакальна сумка після настання статевої зрілості птахів.

Які функції виконує селезінка?

Це периферичний орган імунного захисту та кровотворення. У селезінці відбувається антигензалежна диференціація лімфоцитів. За участю численних макрофагів у ній руйнуються клітини крові, особливо еритроцити і кров’яні пластинки, а продукти їх розпаду (білки, залізо) знову використовуються організмом. Тут виробляються біологічно активні речовини (спленін, фактор пригнічення еритроцитопоезу). У гризунів селезінка є універсальним органом кровотворення, де розвиваються клітини лімфоїдного, еритроїдного та гранулоцитарного рядів. Також селезінка є органом депонування крові, особливо у жуйних і коней.

Джерела розвитку селезінки.

Розвивається селезінка із скупчень клітин мезенхіми в ділянці дорсальної частини брижі. Із них формується сполучнотканинна строма, кровоносне русло і ретикулярна основа паренхіми. Остання заселяється стовбуровими клітинами і макрофагами. Спочатку селезінка є органом мієлоїдного кровотворення, а перед народженням тварини вона починає функціонувати як периферичний орган кровотворення та імунного захисту.

Мікроскопічна будова селезінки.

Селезінка утворена сполучнотканинною стромою і паренхімою. Строма представлена капсулою і трабекулами, які побудовані із щільної волокнистої сполучної тканини. В останній, крім колагенових і еластичних волокон, є пучки гладких м’язових клітин. У зв’язку з цим строму селезінки називають опорно-скоротливим апаратом. Капсула вкриває селезінку зовні. Вона зрощена з серозною оболонкою (очеревиною). Від неї відходять в середину органа трабекули, які анастомозують між собою. В капсулі і трабекулах є кровоносні судини і нерви. Між складовими сполучнотканинної строми знаходиться паренхіма селезінки, яку називають пульпою. Її основа утворена ретикулярною тканиною. В пульпі є численні кровоносні судини. Пульпу ділять на білу і червону.

Склад і будова білої пульпи.

Біла пульпа представлена лімфоїдними вузликами і периартеріальними лімфоїдними піхвами (муфтами). Вона становить близько 20 % маси органа. В білій пульпі, в основному, відбувається диференціація лімфоцитів у ефекторні клітини. Її утворюють лімфоцити, їх ефекторні клітини, імунобласти (Т і В), типові дендритні та інтердигітальні макрофаги. Основою для цих клітин є ретикулярна тканина.

Будова лімфоїдних вузликів білої пульпи селезінки.

Вони мають округлу форму, оточені оболонками, їх діаметр може бути 0,3–0,7 мм. У вузликах виділяють світлий (зародковий) центр, периартеріальну, мантійну і маргінальну зони. У світлому центрі, крім ретикулярних клітин, є макрофаги, В-імунобласти і проплазмоцити (В-залежна зона). Периартеріальна зона розміщена навколо центральної артерії, яка у вузлику зазвичай розташована ексцентрично. В ній, крім ретикулоцитів, є макрофаги і Т-лімфоцити, які диференціюються в ефекторні клітини (Т-залежна зона). Мантійна зона оточує світлий центр і периартеріальну зону. Вона утворена переважно В-лімфоцитами, незначною кількістю Т-лімфоцитів, плазмоцитами і макрофагами (Т- і В-залежна зона). Маргінальна зона межує з червоною пульпою її утворюють Т- і В- лімфоцити і макрофаги. Ця зона оточена синусоїдними гемокапілярами.

Будова периартеріальних лімфоїдних піхв.

Периартеріальні лімфоїдні піхви – це видовжені скупчення Т- і В-лімфоцитів та плазмоцитів, які розташовані навколо пульпарних артерій. Т-лімфоцити розташовані на периферії піхв. З одного боку піхви продовжуються в лімфоїдні вузлики.

Охарактеризуйте червону пульпу селезінки.

Червона пульпа – скупчення формених елементів крові, що містяться в оточені ретикулярних клітин або в системі судинних синусів селезінки. Вона становить 80 % усієї маси селезінки. Еритроцити зумовлюють червоне її забарвлення. В червоній пульпі розміщуються численні артеріоли, капіляри і своєрідні венозні синуси, в порожнинах яких депонуються клітини крові. Найбільше венозних синусів у червоній пульпі концентрується на межі з маргінальною зоною лімфоїдних вузликів. У червоній пульпі депонується кров, В-лімфоцити диференціюються в плазмоцити, а моноцити – у макрофаги. Останні здатні розпізнавати і фагоцитувати відживаючі та пошкоджені еритроцити й кров’яні пластинки (тромбоцити).

Що таке пульпарні (селезінкові) тяжі?

Пульпарні (селезінкові) тяжі – ділянки червоної пульпи, розміщені між венозними синусами.

Особливості кровоносного русла селезінки.

У ворота селезінки вступає артерія, яка галузиться на трабекулярні артерії. Від них у пульпу відходять артерії, які називають пульпарними. Навколо них утворюються лімфатичні піхви і лімфоїдні вузлики. Пульпарні артерії у вузликах називають центральними. Після виходу із вузлика центральна артерія розгалужується на кілька китичкових артеріол, які діляться на капіляри, що впадають у венозні синуси червоної пульпи, де і депонується кров. Із синусів кров надходить у пульпарні, а потім у трабекулярні вени, які об’єднуються в селезінкову вену. Це так звана версія закритого кровообігу в селезінці. Існує версія і відкритого кровообігу в селезінці. За цією версією кровоносні капіляри, на які галузяться китичкові артеріоли, відкриваються безпосередньо у червону пульпу, а з останньої кров надходить у венозні синуси.

Будова венозних синусів селезінки.

Венозні синуси займають значну частину червоної пульпи і можуть мати різний діаметр та форму залежно від наповнення кров’ю. Тонкі стінки венозних синусів утворені фенестрованим ендотелієм, який розміщений на базальній мембрані. Навколо останньої є ретикулярні волокна. Залежно від функціонального стану окремих частин венозних синусів змінюється стан їх стінки, в результаті чого вона стає більш чи менш проникною. Заповнення синусів кров’ю регулюється сфінктерами китичкових артеріол і сфінктерами, які розміщені при переході синусів у вени.

Які функції виконують лімфатичні вузли (лімфовузли)?

У лімфовузлах, як і в інших периферичних органах кровотворення та імунного захисту, відбувається антигензалежна диференціація лімфоцитів у ефекторні клітини. У них також лімфа, яка відтікає від органів, очищується від сторонніх частинок і антигенів (біологічні фільтри), депонується і збагачується антитілами і лімфоцитами.

Розвиток лімфовузлів.

Розвиток лімфовузлів починається у першій половині ембріонального періоду. Джерелами їх розвитку є сітка лімфатичних судин і мезенхіма, яка оточує ці судини. Із мезенхіми утворюється сполучнотканинна строма вузла і ретикулярна основа його паренхіми. Із лімфатичних судин формується система синусів лімфовузла. Паренхіма вузлів заселяється лімфоцитами і макрофагами.

Класифікація лімфатичних вузлів.

Розрізняють поверхневі і глибокі лімфовузли. Поверхневі розташовані під шкірою, а глибокі – на стінках органів і біля великих кровоносних судин. Залежно від яких органів лімфовузли приймають лімфу їх ділять на вузли тіла (соматичні), нутрощів (вісцеральні) та змішані, що збирають лімфу як від нутрощів, так і від інших органів. Лімфовузли мають приносні і виносні лімфатичні судини.

Мікроскопічна будова лімфатичного вузла.

Лімфатичний вузол утворений сполучнотканинною стромою, паренхімою і системою синусів.

Чим представлена сполучнотканинна строма лімфатичного вузла?

Строма лімфовузла представлена капсулою і системою трабекул. Капсула, вкриваючи вузол зовні, утворює потовщення в ділянці воріт. Від внутрішньої поверхні капсули в глибину вузла відходять сполучнотканинні перегородки – трабекули. Розрізняють трабекули хіларні, які є похідними сполучної тканини воріт й капсулярні. Хіларні трабекули масивніші, в них проходять кровоносні судини, які глибоко проникають у внутрішню частину вузла. Капсулярні трабекули значно тонші і неглибоко проникають у кіркову речовину. Трабекули розмежовують лімфовузол на окремі, з’єднані між собою відсіки, які заповнені паренхімою. Строма утворена щільною волокнистою сполучною тканиною, в якій є пучки гладких м’язових клітин.

Будова паренхіми лімфатичного вузла.

Основа паренхіми лімфовузла сформована ретикулярною тканиною (лімфоїдною), в якій є багато макрофагів, лімфоцитів, імунобластів та ефекторних клітин лімфоцитів. У паренхімі лімфатичного вузла виділяють кіркову і мозкову речовини та паракортикальну зону.

Яка будова кіркової речовини лімфатичного вузла?

Кіркова речовина утворена розміщеними під капсулою лімфоїдними вузликами, які мають світлі (зародкові) центри. У вузликах під впливом антигенів відбувається диференціація В-лімфоцитів у ефекторні клітини – плазмоцити, які забезпечують загальний (гуморальний) імунітет. Також до складу вузликів входять типові макрофаги і їх особливий різновид – дендритні клітини. Ззовні вузлик оточений ретикулоцитами.

Будова мозкової зони лімфатичного вузла.

Мозкова речовина представлена анастомозуючими між собою мозковими тяжами. Мозкові (м’якушеві) тяжі являють собою стрічкоподібні скупчення лімфоїдної тканини, що розміщені за ходом дрібних кровоносних судин. Форма тяжів підтримується за допомогою густого сплетення ретикулярних волокон, які відокремлюють тяжі від синусів мозкової речовини. В петлях ретикулярних волокон розміщуються В-лімфоцити, макрофаги і плазматичні клітини. По ходу тяжів завершується утворення зрілих плазматичних клітин. Тобто мозкова речовина як і кіркова є В-залежною.

Охарактеризуйте паракортикальну зону лімфовузла.

На межі між кірковою і мозковою речовинами розміщена паракортикальна зона, яка заселена Т-лімфоцитами. У цій зоні розміщені інтердигітуючі макрофаги з численними пальцеподібними відростками. Своїми гуморальними факторами вони індукують проліферацію і диференціацію Т-лімфоцитів у ефекторні клітини (кілери), які зумовлюють місцевий, або клітинний імунітет, сприяють розвитку загального імунітету (хелпери) або пригнічують його (супресори). Для паракортикальної зони характерна наявність посткапілярних венул із високим ендотелієм, через клітини якого рециркулюючі лімфоцити виходять із кров’яного русла в лімфоїдну тканину вузла. Структура цієї зони підтримується добре розвиненою сіткою ретикулярних волокон.

Охарактеризуйте систему синусів лімфовузла.

Система синусів включає крайовий (підкапсулярний), проміжні кіркові і мозкові та ворітний синуси. Крайовий синус – простір між капсулою і кірковою речовиною, який перетинають капсулярні трабекули. У цей синус вступають приносні лімфатичні судини (за виключенням свині). Проміжні кіркові синуси розташовані між трабекулами і лімфоїдними вузликами кіркової речовини, а проміжні мозкові синуси – між мозковими тяжами і трабекулами. Ворітний синус міститься у ділянці воріт лімфатичного вузла. З нього, за винятком свині, починаються виносні лімфатичні судини. Стінки синусів утворені відросчастими ендотеліоцитами (ретикулоендотеліоцити), береговими клітинами (фіксовані макрофаги) і типовими макрофагами, які містяться на сплетеннях ретикулярних волокон. Між ретикулоендотеліоцитами проміжних синусів є щілини, через які лімфоцити потрапляють у синуси.

Як відбувається транспорт лімфи по системі синусів лімфатичного вузла?

У крайовий синус надходить лімфа з приносних лімфатичних судин. Далі вона поступає у проміжні кіркові і проміжні мозкові синуси, а з них – у ворітний синус. У синусах лімфа тече дуже повільно завдяки тому, що сумарний їх діаметр значно перевищує такий приносних лімфатичних судин. При цьому макрофаги синусів фагоцитують сторонні частинки, у тому числі і антигени. Вони переводять останні із фізичного стану (корпускулярного) в хімічний (молекулярний), здатний викликати імунну відповідь (диференціацію лімфоцитів у ефекторні клітини). Очищена лімфа з ворітного синуса потрапляє у виносні (еферентні) лімфатичні судини. У свині, навпаки, приносні лімфатичні судини входять у вузол через його ворота, а виносні – виходять по його периметру.

Особливості кровопостачання лімфатичного вузла.

Артерії, проходячи через ворота, розгалужуються і по хіларних трабекулах проникають в різні зони лімфовузла. В кожний лімфоїдний вузлик входять 2–3 артеріоли, які розгалужуються на капіляри, що досягають світлого центру. Капіляри дають початок посткапілярам, які переходять у венули. Через високий ендотелій стінки венул здійснюється вибіркова міграція лімфоцитів у лімфоїдну тканину і далі в синуси.

Охарактеризуйте гемолімфатичні вузли.

Гемолімфатичні вузли – це різновид лімфовузлів, у синусах яких циркулює не лімфа, а кров. Вважають, що в постембріональний період онтогенезу в них відбувається мієлоїдне (грануло- і еритроцитарне) кровотворення. Гемолімфатичні вузли з’являються після великих крововтрат, коли беруть на себе функцію мієлоїдного кровотворення. У великої рогатої худоби вони є додатковими селезінками, оскільки у них проходить руйнування клітин крові. Повністю компенсувати кровотворення гемолімфатичні вузли не здатні через їх невелику кількість в організмі. Крім цього, вони виконують функції, які властиві периферичним органам кровотворення та імунного захисту.

Особливості топографії і будови гемолімфатичних вузлів.

Розміщуються у грудній і черевній порожнинах, вздовж грудної та черевної аорти, а також навколо ниркових судин. Вони мають типову будову лімфатичного вузла, але мають менші розміри, слабший розвиток мозкових тяжів та вузликів кіркової речовини, їх синуси містять кров (чим і зумовлений їх червоний колір). З віком настає інволюція гемолімфатичних вузлів. Їх паренхіма заміщується жировою або пухкою волокнистою сполучною тканиною.