Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Лекции Хомича Цитология

.pdf
Скачиваний:
1
Добавлен:
24.10.2024
Размер:
13.96 Mб
Скачать

цитарною активністю. З кровоносного русла вони переміщуються в тканини де і виконують свої функції. При хворобах вони мігрують у вогнище запалення, де активно фагоцитують мікроорганізми, продукти запалення і перетравлюють їх за допомогою ферментів гранул. При цьому вони гинуть і разом із залишками зруйнованих тканин утворюють масу, яку називають гноєм. Для поповнення кількості нейтрофілів у червоному кістковому мозку відбувається їх інтенсивне утворення. В результаті цього у крові хворих тварин виявляється значна кількість незрілих (молодих) форм нейтрофілів, що є діагностичним показником для спеціалістів ветеринарної медицини.

Еозинофільні гранулоцити (еозинофіли) становлять 1–10% за-

гальної кількості лейкоцитів. Їх діаметр (12–18 мкм) більший від діаметра нейтрофілів. Ядро зрілих еозинофілів складається із 2–3, а у овець – з 3–5 сегментів. Органели еозинофілів розвинуті слабо. Гранули цитоплазми цих клітин великих розмірів (0,7-1,5 мкм), забарвлюється кислими барвниками в оранжевий колір. Еозинофіли – рухливі клітини і здатні до фагоцитозу, але їхня фагоцитарна активність значно нижча, ніж нейтрофілів. Хемотаксичними речовинами для еозинофілів є комплекс антиген – антитіло, гістамін та інші речовини, які вивільняються із базофілів. Вони беруть участь переважно у захисних реакціях на сторонній білок, в алергійних і анафілактичних реакціях. В їх гранулах, крім гідролітичних ферментів, є фермент гістаміназа, який інактивує гістамін, що сприяє обмеженню запального процесу. Збільшення кількості еозинофілів спостерігається при паразитарних хворобах, що свідчить про їх участь у формуванні протипаразитарного імунітету. У крові тварин трапляються і незрілі форми еозинофілів (юні, паличкоподібні).

Базофільні гранулоцити (базофіли) – найменш численна група гранулоцитів (0,3–0,6% загальної кількості лейкоцитів). Їхній діаметр

умазку крові становить 10–12 мкм, у коня він може досягати 21 мкм. Ядро зрілих базофілів малосегментоване, гранули цитоплазми крупні (0,5–1,2 мкм), забарвлюється основними барвниками у червонобузковий колір. Фагоцитарна і рухова активність базофілів дуже низькі. В їхніх гранулах містяться біологічно активні речовини: гепарин, гістамін, серотонін. Завдяки їх наявності базофіли беруть участь

урозвитку імунних реакцій алергічного типу.

Тривалість життєдіяльності гранулоцитів дуже коротка. Вона становить від кількох діб до кількох тижнів. Нові гранулоцити утворюються в червоному кістковому мозку шляхом диференціації стовбурових клітин крові.

93

А г р а н у л о ц и т и (н е з е р н и с т і л е й к о ц и т и) поділяють на лімфоцити і моноцити.

Лімфоцити в кількісному відношенні – один з найчисленніших різновидів лейкоцитів (див. табл. 1). Вони мають округлу форму і велике ядро такої самої форми, що займає більшу частину клітини. У ядрі добре виражений гетерохроматин. Залежно від діаметра лімфоцити поділяють на малі (4–7 мкм), середні (7–10 мкм) і великі (понад 11 мкм). Серед малих лімфоцитів виділяють темні і світлі. Світлі лімфоцити мають мало рибосом, а темні – багато. У крові дорослих тварин містяться лише малі й середні лімфоцити. Великі лімфоцити трапляються в органах кровотворення, лімфі грудної протоки і в крові молодих тварин.

Залежно від органів, у яких відбувається розвиток лімфоцитів, та їх функцій лімфоцити поділяють на Т- і В-лімфоцити. Т-лімфоцити утворюються в тимусі (лат. Thymus – T), а В-лімфоцити птахів – у клоакальній (фабрицієвій) сумці (лат. Bursa – B). Органи, в яких відбувається розвиток В-лімфоцитів у ссавців, до цього часу точно не встановлено. Одна група авторів вважають, що цей процес відбувається в червоному кістковому мозку, друга – в лімфоїдних утвореннях органів травлення (мигдалики, пейерові бляшки). Утворені Т- і В- лімфоцити функціонально не активні, однак зберігають здатність до поділу. З течією крові вони заносяться в периферичні органи кровотворення та імунного захисту (селезінка, лімфовузли та ін.), де під впливом антигенної стимуляції диференціюються в ефекторні клітини. Ефекторними клітинами Т-лімфоцитів є кілери, хелпери та супресори, а В-лімфоцитів – плазматичні клітини (плазмоцити). Ефекторні клітини Т-лімфоцитів забезпечують клітинний (місцевий) імунітет організму і регулюють розвиток гуморального (загального) імунітету. Плазматичні клітини продукують антитіла, які зумовлюють гуморальний імунітет. Ефекторними клітинами Т- i В-лiмфоцитiв є також клітини пам’яті.

Переважна більшість лімфоцитів – короткоживучі клітини (доби, місяці), лише лімфоцити – клітини пам’яті можуть зберігати життєдіяльність роками і навіть упродовж усього життя тварини.

Моноцити – найбільші клітини крові. У мазку крові вони мають діаметр 15–20 мкм. Їх кількість становить 2–5% загальної кількості лейкоцитів. Вони мають великі бобо- й підковоподібні ядра. Серед органел найкраще розвинені лізосоми. Моноцити, що циркулюють у кровоносному руслі, – слабко диференційовані і функціонально малоактивні. Через кілька діб після утворення вони залишають кровоносне русло, заселяють оточуючі його тканини і диференціюються в тка-

94

нинні та органні макрофаги. В процесі диференціації в них збільшується кількість лізосом та елементів гранулярної ендоплазматичної сітки. Макрофаги фагоцитують мікроорганізми та продукти їхньої діяльності, клітинний детрит, часточки пилу й барвники, що потрапляють в організм і є складовими макрофагічної системи організму.

Тромбоцити ссавців називають кров’яними пластинками, які є без’ядерними частинами гігантських клітин червоного кісткового мозку – мегакаріоцитів. Вони мають неправильну форму й відростки, оточені плазмолемою і беруть участь у процесі згортання крові. Поперечник кров`яних пластинок становить 2–3 мкм. В одному мікролітрі крові свійських тварин їх кількість неоднакова (табл. 1). Живуть кров`яні пластинки 5–8 діб. Вони складаються з двох частин: гіаломера і грануломера. Гіаломер – це аналог гіалоплазми цитоплазми. У ньому містяться мікротрубочки, актинові і міозинові мікрофіламенти, які підтримують форму кров`яних пластинок. У складі грануломера є гранули, які містять серотонін, АТФ, катехоламіни та тромбоцитарні фактори. Крім гранул у грануломері є мітохондрії і глікоген. Кров’яні пластинки містять фермент тромбопластин, який перетворює розчинний білок крові фібриноген на нерозчинний фібрин, що призводить до утворення тромбу, який закриває ушкоджену кровоносну судину. У птахів тромбоцити – овальні ядерні клітини.

Лімфа, як і кров, є рідкою тканиною, що міститься в лімфатичних судинах. Вона складається з плазми й клітин. Плазма лімфи утворюється з тканинної рідини, яка проникає у лімфатичні капіляри. За складом вона подібна до плазми крові, однак містить менше білка. Склад плазми лімфи, що відтікає від різних органів, неоднаковий. Так, у плазмі лімфи, яка відтікає від кишок, міститься багато ліпідів. Основними клітинами лімфи є лімфоцити. Вони становлять 80–90% загальної кількості клітин лімфи. На лімфоцити збагачується лімфа, яка тече лімфатичними судинами лімфоїдних органів і утворів. У лімфі є й інші клітини, які є в крові, однак їх кількість дуже мала.

Кровотворення (гемоцитопоез). Як відмічено вище, клітини крові мають короткий термін життя. Їх сталий кількісний вміст підтримується внаслідок кровотворення, яке відбувається у крово-

творних органах. Кровотворення – це багатостадійний процес клітинних перетворень, який приводить до утворення зрілих клітин крові. Кровотворення є ембріональне і постембріональне.

Ембріональне кровотворення відбувається у пренатальному періоді онтогенезу і характеризується зміною місць локалізації. Внаслідок його утворюється кров як тканина. Вперше стовбурові клітини крові (СКК) утворюються в стінці жовткового мішка. Тут виникають

95

локальні скупчення мезенхіми – кров`яні острівці. Мезенхімоцити периферійної частини острівців набувають плоскої форми, з`єднуються і утворюють стінку судин. Центрально розташовані мезенхімоцити гублять відростки, стають округлими і перетворюються на стовбурові клітини крові. Частина СКК диференціюється у первинні клітини крові – бласти.

Первинні клітини крові диференціюються у трьох напрямах. Перший напрямок характеризується перетворенням первинних клітин крові у первинні еритроцити – мегалоцити. Це кровотворення нази-

вають мегалобластичним, воно властиве тільки ембріонам і відбувається у просвіті судин. При цьому кровотворенні первинні клітини крові мітотично діляться і перетворюються на великі клітини – пер-

винні еритробласти (мегалобласти). Останні інтенсивно накопичу-

ють гемоглобін, втрачають ядро і стають мегалоцитами. Частина останніх може мати ядро. Внаслідок другого напряму диференціації первинних клітин крові утворюються еритроцити – нормоцити – нормобластичне кровотворення. Останнє також відбувається у просвіті судин. Третій напрямок диференціації первинних клітин крові характеризується тим, що вони виходять за стінку судин і перетворюються на нейтрофіли і еозинофіли – мезобластичне кровотворення.

Частина СКК з током крові попадає в інші органи (печінку, селезінку, тимус, клоакальну сумку, червоний кістковий мозок) де також відбувається кровотворення. У печінці, за межами судин, утворюються еритроцити, гранулоцити і мегакаріоцити. У тимусі відбувається розвиток Т-лімфоцитів, у клоакальній сумці птахів – розвиток В-лімфоцитів, у селезінці і червоному кістковому мозку – розвиток усіх клітин крові. Перед народженням кровотворна функція печінки, селезінки (за винятком гризунів) припиняється.

Постембріональне кровотворення відбувається після народ-

ження. Це процес фізіологічної регенерації крові. Постембріональне кровотворення проходить у червоному кістковому мозку – мієлопоез і

влімфоїдних органах – лімфопоез.

Учервоному кістковому мозку утворюються еритроцити, гранулоцити, моноцити, тромбоцити і попередники лімфоцитів. Т- лімфоцити формуються у тимусі, а В-лімфоцити – у клоакальній сумці птахів. Де утворюються В-лімфоцити у ссавців до цього часу невідомо. Є відомості, що вони можуть утворюватись у червоному кістковому мозку, або в лімфоїдній тканині асоційованій із слизовими оболонками органів травлення. Розвиток лімфоцитів у названих органах повністю не закінчується. З током крові вони попадають у селезінку,

96

лімфовузли, лімфоїдні утворення органів травлення, дихання тощо, де під впливом антигенів диференціюються в ефекторні клітини.

Згідно з сучасною унітарною теорією кровотворення, яку започаткував у 1927 р. російський вчений О.Максимов, родоначальником усіх клітин крові є СКК. Вони є нащадками СКК, що утворилися у стінці жовткового мішка. Морфологічно СКК не ідентифіковані. Вважають, що за своєю будовою вони подібні до малих лімфоцитів. Популяції СКК властиві такі особливості: поліпотентність – здатність диференціюватись у всі клітини крові, здатність до самовідтворення протягом всього життя тварин, постійна міграція з одних кровотворних органів до інших, здатність до інтенсивної проліферації за дії неадекватних факторів (іонізуюче опромінення).

Процес утворення клітин крові відбувається у шість етапів. Відповідно цьому в кровотворенні виділяють шість класів клітин:

І клас – СКК, поліпотентні клітини здатні утворювати колонії у селезінці (колонієутворюючі одиниці – КУОс).

ІІ клас – напівстовбурові клітини (НСКК), частково детерміновані – одні з них є попередниками мієлопоезу, інші – лімфопоезу, утворюють колонії в агарі – КУОа;

ІІІ клас – уніпотентні клітини (попередники окремих груп клітин, утворюють колонії – КУО);

ІV клас – клітини – бласти (попередники окремих видів клітин, активно розмножуються);

V клас – дозріваючі клітини (втрачають здатність розмножуватись, зазнають змін, пов`язаних з перетворенням на зрілі клітини);

VІ клас – зрілі клітини, які надходять у кров.

Відповідно назвам клітин крові розрізняють еритроцитопоез,

гранулоцитопоез, моноцитопоез, лімфоцитопоез і тромбоцитопоез (мегакаріоцитопоез).

Родоначальником всіх клітин крові, як відмічено вище є СКК (І

клас).

Попередниками лімфо-і мієлопоезу будуть НСКК (ІІ клас). Клітини ІІІ класу лімфоцитопоезу – це безпосередні попередни-

ки Т- і В-лімфоцитів. Клітини ІІІ класу мієлопоезу представлені двома групами клітин. Клітини першої групи – спільні попередники моноцитів, гранулоцитів і еритроцитів. Із них утворюються безпосередні попередники цих клітин (моноцитів, нейтрофілів, еозинофілів, базофілів, еритроцитів). Клітини другої групи – спільні попередники для еритроцитів і мегакаріоцитів, які дають початок безпосереднім попередникам цих клітин. Таким чином, безпосередній попередник еритроцитів може розвиватись із двох джерел.

97

Клітини ІV класу лімфоцитопоезу це будуть Т-і В-лімфобласти, а моноцитопоезу – монобласти. Це великі клітини з центрально розташованим ядром. У останньому може бути два – три ядерця і добре виражений гетерохроматин. Клітини цього класу гранулоцитопоезу

мієлобласти. Вони мають діаметр 20 мкм, велике ядро з двома – сімома ядерцями, у якому відсутні зерна гетерохроматину. В цитоплазмі цих клітин є багато рибосом, мітохондрій і специфічні гранули. Серед мієлобластів є нейтрофільні, еозинофільні та базофільні. Клітини ІV класу еритроцитопоезу включають в себе проеритробласти, базофільні і поліхроматофільні еритробласти.

Проеритробласти – круглі, великі (d = 15–25 мкм), мають такої ж форми центрально розташоване ядро з двома – трьома ядерцями. Гетерохроматин має дрібнозернистий вигляд. У базофільній цитоплазмі є клітинний центр, багато рибосом і зерна феритину (комплекс білка з залізом). Ці клітини мітотично активні і дають початок базофільним еритробластам.

Базофільні еритробласти – круглі, діаметром 10–18 мкм. Для їх ядер характерні специфічні розташування гетерохроматину – у вигляді спиць колеса. Цитоплазма базофільна, містить багато РНК. У ній починається утворюватись гемоглобін. Клітини діляться мітозом і перетворюються на поліхроматофільні еритробласти.

Клітини ІV класу тромбоцитопоезу – мегакаріобласти – круглі, крупні (d=25–40 мкм). Ядро велике з одним – трьома ядерцями. Цитоплазма базофільна, містить всі органели, на периферії пронизана впинаннями плазмолеми. Ці клітини здатні до мітозу.

Клітини V класу лімфоцитопоезу – це Т- і В-пролімфоцити, які дають початок Т- і В-лімфоцитам. Останні з кров`ю заносяться у периферичні органи де під впливом антигенної стимуляції знову діляться – утворюються Т- і В-імунобласти, які диференціюються у

ефекторні клітини (VІ клас).

Першими клітинами V класу еритроцитопоезу є поліхроматофільні еритробласти. Це круглі клітини, діаметром 10–14 мкм, мають невелике ядро. У ньому втрачається специфічне розташування гетерохроматину. У ядрі не спостерігаються ядерця. Цитоплазма фарбується кислими і основними барвниками. Вона містить гемоглобін. Клітини втрачають здатність до мітозу. Більша частина цих клітин втрачає ядро і перетворюється на ретикулоцити, які продовжують накопичувати гемоглобін і стають еритроцитами (VІ клас). Менша частина поліхроматофільних еритробластів не втрачають ядро. Вони продовжують накопичувати гемоглобін і стають оксифільними нор-

98

мобластами. З часом їх ядро виштовхується з клітини і вони перетворюються на еритроцити.

Клітини V класу гранулоцитопоезу є промієлоцити, мієлоцити і метамієлоцити (нейтрофільні, еозинофільні і базофільні). Промієлоцити і мієлоцити здатні до мітозу. В процесі дозрівання у всіх клітинах накопичується специфічна зернистість (гранули), зменшується і змінюється форма ядра. Метамієлоцити можуть надходити у кров –

юні гранулоцити. Із них також утворюються паличкоядерні грануло-

цити. Зрілі гранулоцити (VІ клас) – сегментоядерні.

До клітин V класу тромбоцитопоезу належать промегакаріоцити і мегакаріоцити. Поперечник мегакаріоцитів може бути від 50 до 100 мкм. Вони мають велике фрагментоване ядро. Цитоплазма мегакаріоцитів сегментується на невеликі фрагменти – кров’яні пластинки (VІ клас).

Запитання для самоконтролю

1. Класифікація і функції сполучної тканини. 2. Будова мезенхіми. 3. Які тканини входять до складу тканин внутрішнього середовища? 4. Які функції виконує кров? 5. Склад крові. 6. Хімічний склад плазми крові. 7. Які є групи клітин крові? 8. Будова і функції еритроцитів. 9. Як ділять лейкоцити? 10. Які клітини входять до складу гранулоцитів і агранулоцитів? 11. Будова і функції нейтрофілів, базофілів і еозинофілів. 12. Особливості будови лімфоцитів і моноцитів. 13. Будова і функції тромбоцитів. 14. Охарактеризуйте лімфу. 15. Що таке гемоцитопоез, як його ділять? 16. Охарактеризуйте ембріональне кровотворення. 17. Як ділять постембріональне кровотворення? 18. Де відбувається мієлопоез і , що при цьому утворюється? 19. Де відбувається розвиток лімфоцитів? 20. Схема кровотворення. 21. Охарактеризуйте утворення окремих видів клітин крові.

Лекція 12. Власне сполучна тканина

Пухка і щільна волокнисті сполучні тканини. Мікро- і ультрамікроструктура їх клітин і міжклітинної речовини. Сполучна тканина із спеціальними властивостями. Будова і функції ретикулярної, жирової, слизової і пігментної тканини. Ендотелій.

Власне сполучну тканину поділяють на волокнисту і сполучну тканину зі спеціальними властивостями.

99

Волокниста сполучна тканина, як й інші різновиди сполучної тканини, складається з клітин та міжклітинної речовини, об’єм якої значно перевищує об’єм клітин. Міжклітинна речовина утворена основною речовиною та волокнами. Залежно від співвідношення основної речовини й волокон волокнисту сполучну тканину поділяють на пухку і щільну.

Пухка волокниста сполучна тканина – одна з найпоширеніших тканин організму (рис. 25). Вона супроводжує кровоносні й лімфатичні судини, нерви, формує сполучнотканинну строму багатьох органів. Основна речовина в міжклітинній речовині цієї тканини займає значно більший об’єм, ніж волокна. Пухка сполучна тканина виконує три основні функції – трофічну, опорну та захисну функції. Вона також заміщає дефекти, які можуть виникати в органах.

До к л і т и н пухкої волокнистої сполучної тканини належать фібробласти, гістіоцити, перицити, плазмоцити, тучні клітини, адипоцити, пігментні клітини, а також лейкоцити, що мігрують з крові.

Фібробласти – найчисленніші клітини цієї тканини. Вони синтезують і виділяють складові частини міжклітинної речовини (фібрилярні білки та глікозаміноглікани). В ембріогенезі фібробласти розвиваються з мезенхіми, пізніше – з перицитів. Молоді форми цих клітин називають юними фібробластами. Вони мають округлу або веретеноподібну форму. В їх цитоплазмі багато рибосом, інші органели розвинені слабо. Ці клітини здатні до мітозу. Для них властивий низький рівень синтезу і секреції складових міжклітинної речовини. Зрілі фібробласти – це великі (30–40 мкм), плоскі клітини з відростками, які здатні до активного руху. Вони мають велике ядро, у якому може бути 1–2 ядерця. Периферійна частина їхньої цитоплазми слабко забарвлюється барвниками і не має чітких меж. У цитоплазмі є всі органели загального призначення, особливо добре розвинені гранулярна ендоплазматична сітка і комплекс Гольджі. Кінцевою формою розвитку фібробластів є фіброцити. Це веретеноподібні, не здатні до поділу клітини, з різко зниженою синтетичною активністю, які оточені волокнами міжклітинної речовини.

Фібробласти можуть перетворюватися на міофібробласти. Останні подібні до клітин гладкої м`язової тканини, але в їх цитоплазмі добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка. Міофібробластів багато є у грануляційній тканині, яка заповнює дефекти, спричинені ранами.

Перицити (адвентиційні клітини) розміщені біля кровоносних судин, розвиваються з мезенхіми. Це видовжені клітини з відростками та овальним ядром. У їх цитоплазмі мало органел. Вони здатні до

100

поділу і диференціації в інші клітини (фібробласти, тучні клітини, адипоцити).

Рис. 25. Пухка волокниста сполучна тканина:

1 — кровоносний капіляр; 2 — ендотелій; 3 — базальна мембрана; 4 — еритроцит; 5 — перицит; 6 — фіброцит; 7 — фібробласт; 8 — гістіоцит; 9 — моноцит; 10 — нейтрофіл; 11 — ретикулоцит; 12 — лімфоцит; 13 — плазмоцит; 14 — макрофаг; 15 — жирова клітина; 16 — пучок колагенових волокон; 17 — еластичне волокно; 18 — основна речовина; 19 — тучна клітина

Плазмоцити є ефекторними клітинами В-лімфоцитів. Вони мають невеликі розміри (7–10 мкм), округлу або багатокутну форму. В їхньому ядрі, яке розташоване ексцентрично, міститься переважно конденсований хроматин, грудочки якого утворюють характерний рисунок – колеса зі спицями або цифри на циферблаті годинника. В цитоплазмі плазмоцитів добре розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, що розміщена концентрично і займає більшу частину клітини та комплекс Гольджі. Елементи останнього оточують центріолі і розміщені поблизу ядра у так званій світлій зоні (частина цитоплазми, яка зафарбовується менш інтенсивно). Плазмоцити продукують iмуноглобулiни, якi через лімфу потрапляють у кров і забезпечують гуморальний імунітет.

Тучні клітини (тканинні базофіли, лаброцити) – клітини, в ци-

топлазмі яких є багато гранул, подібних до таких базофілів крові. Багато цих клітин знаходяться у сполучній тканині шкіри, у стінках органів травного каналу, матки і дихальних шляхів. Часто вони виявляються поблизу дрібних кровоносних судин печінки, молочної залози, нирок, ендокринних залоз та інших органів. Розвиваються тканинні базофіли із стовбурових клітин крові. Є дані, що вони можуть утворюватись із перицитів і базофілів крові, які мігрували у сполучну тканину. Мітотична активність цих клітин низька. Тканинні базофіли мають кулясту або овальну форму і невеликі відростки. Їх розміри ко-

101

ливаються у широких межах – від 10 до 100 мкм. Ядро клітин невелике, кулястої форми. У цитоплазмі виявляються слабо розвинені органели загального призначення і, як відмічено вище, багато гранул, розміром 0,3 – 1 мкм. Гранули оточені мембраною, фарбуються базофільно і метахроматично. В них містяться багато речовин, які мають важливе фізіологічне значення. Серед них найбільш поширені гепарин і гістамін. Гепарин входить до складу сульфатованих глікозаміногліканів. Він запобігає згортанню крові. При дегрануляції він потрапляє у міжклітинну речовину, знижує її проникність, проявляє протизапальну дію, є антикоагулянтом. Гістамін утворюється із амінокислоти гістодину за участю ферменту гістидиндекарбоксилази. Останній є маркерним ферментом тканинних базофілів. Гістамін визиває розширення дрібних кровоносних судин (венули, артеріоли, капіляри) і підвищує проникність їх стінки. Завдяки цьому плазма крові виходить за межі цих судин. Внаслідок цього у сполучній тканині шкіри, під епідермісом, утворюються пухирці (кропивниця). Тканинні базофіли беруть участь у розвитку імунних реакцій, які перебігають за типом алергії та анафілаксії. Вони мають рецептори до специфічних антитіл, які є імуноглобулінами класу Е і зв`язують їх. При повторному попаданні в організм антигену, утворюється комплекс антиген – антитіло, який призводить до вивільнення гістаміну із гранул. Інактивує гістамін фермент гістаміназа, який знаходиться у гранулах еозинофілів. При розвитку вищеназваних реакцій еозинофіли мігрують у місця їх проходження.

Адипоцити (жирові клітини) – це клітини, здатні накопичувати в своїй цитоплазмі резервний жир. Вони мають кулясту форму і їхні розміри залежать від кількості накопиченого жиру. Незрілі адипоцити містять округле, центрально розміщене ядро, всі органели загального призначення, особливо добре розвинену агранулярну ендоплазматичну сітку та включення жиру у вигляді маленьких крапель. Зрілі адипоцити, діаметром до 120 мкм містять одну велику краплю жиру, яка розтягує клітини, зміщуючи при цьому ядро й цитоплазму до плазмолеми. Унаслідок цього клітини на поперечному зрізі мають вигляд персня. Розташовані адипоцити поодинці або групами.

Пігментні клітини в сполучній тканині свійських ссавців трапляються рідко. Вони згруповані переважно в судинній оболонці очного яблука та окремих ділянках шкіри (вим’я, мошонка), де утворюють пігментну тканину. Пігментні клітини нервового походження мають зірчасту або веретеноподібну форму і зерна пігменту (меланін) в цитоплазмі. Одні з цих клітин здатні синтезувати й накопичувати пігмент, інші – лише накопичувати його.

102