Ср 1 семестр / Гігієна 5 ср
.docxСамостійна робота №5
Санітарно-гігієнічне значення пилової і мікробної забрудненості
атмосферного повітря сільськогосподарськими підприємствами.
Гігієна тварин – наука про охорону та зміцнення здоров'я тварин, раціональними прийомами утримання, годівлі, вирощування та догляду, що забезпечують їх високу продуктивність, обумовлену спадковістю.
Гігієна походить від грецького слова hygieinos, що означає здоровий, цілющий. Комплекс практичних заходів щодо виконання вимог гігієни тварин називається санітарією що на латині (sanitas) також означає здоров’я.
У тваринництві під мікрокліматом приміщення розуміють передусім клімат обмеженого простору, що включає сукупність наступних факторів середовища: температури, вологості, швидкості руху і охолоджуючої здатності повітря, освітленості, атмосферного тиску, іонізації, рівня шуму, зважених у повітрі пилових частинок і мікроорганізмів, газового складу повітря.
Для поліпшення повітряного режиму ферми навколо неї і будівель необхідно планувати зелені насадження. Зелені насадження повинні займати не менше 15% площі тваринницьких підприємств, коли густота забудови більше 50% - не менше 10%. Зелені насадження насичують повітря киснем. Смуга зелених насаджень у 2-5 м може знизити рівень шуму на 3-5 дБ. Відстань від будівель до стовбурів дерев рекомендується 5, а до чагарника – 1,5 м. Ширина смуги зелених насаджень з однорядною лісосмугою дерев або дерев і чагарників повинна бути 2, а з дворядною – 5 м. Зелені насадження виконують функції біологічних фільтрів, зменшують специфічні запахи, мікробну і пилову забрудненість повітряного басейну підприємства. Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Згідно з зооветеринарними вимогами віддаль між тваринницькими та іншими виробничими приміщеннями повинна становити, м: ферми великої рогатої худоби, конярські, свинарські та вівчарські – 150; кролівницькі та звірівницькі ферми – 500; птахівницькі ферми – 200. Птахофабрики – 1000; великі спеціалізовані ферми та комплекси великої рогатої худоби – 300; свинарські та вівчарські комплекси – 1500. З врахуванням пилової і бактеріальної забрудненості, специфічних запахів тваринницькі комплекси необхідно розташовувати від населених пунктів на віддалі не менше 3 км, автомагістралей і залізниць – 0,5, міст, промислових підприємств і зон відпочинку – 5, рік і водойм – 2 км. Розташування будівель основного, підсобного і допоміжного призначення повинно забезпечувати раціональну організацію робіт на фермі. Наприклад, доїльне і молочне відділення розташовують у блоці з корівником. Тут же розміщують пункт штучного осіменіння. Родильне відділення блокують з телятником. 99 Вигульні майданчики планують, виходячи із таких норм (на одну голову, м2): дорослій рогатій худобі – 7-15, молодняку – 10, телятам – 5, бугаю-пліднику – 30, кнуру – 15, свиноматці – 5-10, поросятам у 2–4- місячному віці – 0,8, ремонтному молодняку – 1-2, баранам і маткам – 4-6, ремонтному молодняку (ярки) – 3-4, коням – 20.
Тваринницькі приміщення повинні відповідати таким вимогам:
забезпечувати мікроклімат для тварин;
давати можливість впроваджувати прогресивну технологію
утримання тварин, механізацію і автоматизацію процесів по їх
обслуговуванню;
забезпечувати високу продуктивність праці і зменшення затрат на
виробництво одиниці продукції.
Тваринницькі будівлі їх високі експлуатаційні якості залежать не лише від правильного зведення усіх огороджувальних конструкцій, але і від раціонального влаштування зручних для експлуатації санітарно-технічних пристроїв.
Основні види санітарно-технічних пристроїв:
обладнання систем вентиляції;
обігрівання;
каналізації;
освітлення;
системи водопроводу;
роздавання кормів.
Значимість та важливість даних пристроїв залежить від того, на скільки за їх допомогою можливо регулювати та підтримувати в оптимальних межах температурний, вологісний, газовий режими повітря у закритих приміщеннях для кожного виду тварин.
Основні задачі, які вирішують санітарно-технічні пристрої:
зміцнення здоров’я тварин (птиці);
підвищення резистентності;
підвищення продуктивності, особливо високопродуктивних тварин (рекордисток).
Значення даних пристроїв зростає при впровадженні інтенсивних систем і способів утримання та використання худоби (птиці).
Для підігрівання повітря в припливних механічних системах вентиляції застосовують різної потужності калорифери вогневої (теплогенератори ТГ150, ТГ-200, ТГ-2,5), водяної (КФБ, КФС, КМБ) і електричної дії. Припливну вентиляційну камеру встановлюють у торцевій частині будівлі або в прибудові.
Опалення необхідне в родильних відділеннях, доїльних залах, профілакторіях, приміщеннях для телят, свинарниках-маточниках, приміщеннях для відлучених поросят.
Зараз все ширше застосовують опалювально-вентиляційні агрегати, автоматичні вентиляційні установки типу «Мікроклімат-4» з регуляцією. При вирощуванні молодняку (телят, ягнят, курчат, поросят) застосовують локальний обігрів: лампи розжарювання та інфрачервоні лампи. В приміщеннях для поросят-сисунів та свиней на відгодівлі застосовують електричний обігрів підлоги.
На великих спеціалізованих фермах з механізацією трудомістких процесів гній з приміщень видаляють транспортером і вивозять у гноєсховища або безпосередньо на поля. Однак є ще тваринницькі ферми, на яких гній видаляється по каналізаційній системі.
Каналізація складається з гноєвідводних лотків, прокладених у кінці стійла вздовж приміщення, по яких гній стікає до трапу і далі по підземній трубі до гноєсховища.
Стікання сечі, гною, змивних вод забезпечується нахилом, який має становити 1-1,5 см на кожний метр довжини лотка. Ширина лотків становить для корів 30 см, коней 20, свиней до 15 см. Лоток може бути відкритим і закритим. По формі – овальний, прямокутний, трапецієвидний. Лотки будують з міцного водонепроникного матеріалу (залізобетонні, бетонні заготовки) з рівною поверхнею, зручною для прибирання і дезінфекції.
Трап з гідравлічним замком роблять на 20 см нижче випускної труби (гончарна, азбестоцементна, чавунна), яку укладають на глибині не менше 60 см. Розмір трапів 20х20 або частіше 30х30 см. На межі між трапом та лотом влаштовують грати.
Оглядові колодязі будують тоді, коли гноєзбірник влаштовують на віддалі не менше 5 м від зовнішньої стіни приміщення. Гноєзбірники - це закриті резервуари з водонепроникними стінами і дном, об'єм яких залежить від кількості тварин на фермі.
Догляд за каналізаційною системою полягає в своєчасному її ремонті і не допусканні попадання гноївки під будівлі. При відсутності механізованої каналізації стійла і лотки прибирають вручну. Періодично очищають і трапи і гідравлічні затвори.
Найбільш трудомістким процесом на тваринницьких фермах є прибирання гною. З приміщень його видаляють за допомогою скребкових (ТС-1, ТСН-2, ТСН-3, ТСН-ЗБ) і штангових (ТШ-30А, ТШПН-4) транспортерів. Їх встановлюють в каналах нижче рівня підлоги стійл.
Транспортерами гній видаляють з приміщень, а далі транспортними засобами відвозять у гноєсховища або на поля.
Видалення гною залежить і від способу утримання тварин. При утриманні тварин без підстилки гній розріджують водою, що дає можливість повністю механізувати видалення його з приміщення до приймального резервуару. Така самопливна система видалення гною набуває широкого поширення. Гнойові стоки, що можуть бути причиною поширення інфекційних та інвазійних захворювань тварин і людей, обов'язково знезаражують.
При утриманні тварин на глибокій незмінюваній підстилці гній видаляють 1-2 рази на рік бульдозерами. Для зберігання і дозрівання гною будують типові бетоновані гноєсховища. Їх розміщують з підвітряного боку тваринницьких приміщень на відстані 50-100 м від тваринницьких ферм. Гноєсховища бувають відкритого і закритого типу їх влаштовують у місцях з водонепроникним ґрунтом.
Існує два способи зберігання гною: анаеробний (холодний) і аеробноанаеробний (гарячий). При першому гній відразу укладають у гноєсховище і ущільнюють. Температура його при зберіганні досягає 25-30°С. При другому способі гній спочатку укладають шарами товщиною 70-80 см, а через 6-7 днів ущільнюють. Температура в ньому досягає 60-70 °С, при якій більшість мікробів гине.У господарствах, не благополучних на інфекційні захворювання, гній підлягає біотермічному знезараженню, а в окремих випадках спалюванню.
Використана література:
Гігієна тварин. URL: https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u104/%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%81%20%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%B9.%20%D0%93%D1%96%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D1%83%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD.pdf
Санітарні норми. URL: https://resource.odmu.edu.ua/chair/download/122153/dyJwXfVEo7ggO_Q2XeAPsw/6.%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%80%D1%8F.%20%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%B8%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BC%D1%96%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%28%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5%29.pptx