ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

•Взаємозалежність на цій схемі така:

•1. Суб’єкти аграрної політики (партії, громадські та професійні організації, аграрна наука, засоби масової інформації), виражаючи інтереси носіїв її, тобто товаровиробників АПК та споживачів продукції, розробляють певні пропозиції та подають їх до органів державної влади

•2. Органи державної влади (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство аграрної політики та його регіональні структури) ухвалюють відповідні агрополітичні рішення та забезпечують їх реалізацію

•особлива роль належить державі, основному суб'єкту аграрної політики. Упродовж усієї історії людства держава різною мірою та в різних формах, але постійно брала участь в економічних процесах у рамках усього народного господарства, в сферах економіки (промисловості, сільському господарстві, фінансах, транспорті тощо), в галузях і регіонах, в окремих суб'єктах господарювання, в зовнішньоекономічній діяльності

•Елементами політики є:

•цілі, які можуть бути встановлені,

•засоби для досягнення цих цілей,

•виконавчі органи, такі як агенти чи агенції, які активізують та контролюють згадані засоби, а також

•обмежувальніфактори, що існують при виконанні заданого плану чи програми.

• 3. Групи інтересів в аграрній політиці

Носії інтересів:

1)Виробники сг продукції (сировини) і продовольчих та непродовольчих товарів сг походження

2)Споживачі агропродовольства

3)Сільські мешканці

Виразники інтересів:

1)Політичні партії

2)Бюрократія (вищі державні службовці)

3)Професійні об'єднання, громадські організації

4)Асоціації, товариства

5)Аграрне лоббі

•4. Можливості державного регулювання аграрного виробництва

•1). Налагодження оптимального функціонування державних та приватних інституцій є одним із головних урядових завдань, які не можуть бути вирішені тільки за рахунок ринкового саморегулювання.

•земельна реформа та розподіл прав власності

•2. Держава може покращити функціонування аграрного сектору шляхом надання послуг та соціального забезпечення:

•вдосконалення інфраструктури продовольчої системи:

–розвиток аграрної науки та екстеншн, які фінансуються державними структурами;

–програми охорони природних ресурсів, особливо консервація ґрунтів та водних ресурсів;

–використання зовнішніх ринків для експорту аграрної продукції власного виробництва, що поліпшує національний торговельний баланс, разом із освоєнням ринків для збуту надлишків виробництва, та ін.

•3. Держава може безпосередньо впливати на функціонування аграрних ринків.

–ринки сільськогосподарських ресурсів, через який відбувається забезпечення аграрного виробника всім необхідним для виробничого процесу;

–ринки сільськогосподарської продукції, на яких відбувається процес обробки та подальшого просування харчових продуктів до національних та зарубіжних споживачів.

•Державна політика на ринку ресурсів передбачає регулювання використання таких виробничих факторів, як

–земля та інші природні ресурси,

–аграрний кредит,

–промислові вироби для сільського господарства,

–трудові ресурси, що задіяні у всіх секторах аграрного виробництва.

•Політика на ринках готової продукції

–включає широкий спектр законів та державних регулятивних дій, що застосовуються на таких ринках.

–Н-д, саморегульовані ринки, або заходи підтримки цін з одночасним контролем рівня виробництва; торгові угоди у міжнародній торгівлі, субсидії, тарифні та нетарифні обмеження; субсидування цін для споживачів та питання, пов’язані із регулюванням таких процесів тощо.