ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

2

2. Ключові концепції в економічному аналізі змін у добробуті суспільства.

Ключовими концепціями в економічному аналізі змін у добробуті суспільства внаслідок окремих заходів державної аграрної політики, які використовуються для визначення витрат і корисності, що виникають внаслідок змін в аграрній політиці, є надлишок споживача (consumer surplus) і надлишок виробника (producer surplus).

Надлишок споживача (Consumer Surplus)

Споживачі купують товари, оскільки купівля приносить певну вигоду. Оскільки різні споживачі оцінюють корисність від споживання певних товарів по-різному, максимальна сума яку вони згодні платити за ці товари теж відрізняється. Бажання платити, згідно термінології welfare economics, є максимальна ціна, яку покупець згоден і має можливість заплатити за товар. Фактично вона вимірює оцінку споживача щодо корисності товару чи послуги. І складові максимальної ціни, яку згоден платити покупець, є максимальні корисності що він зможе отримати від цього товару. Надлишок споживача – різниця між ціною яку покупець згоден заплатити за товар і ціною яку він фактично платить.

Надлишок споживача легко підрахувати, якщо відома крива попиту. Крива попиту відображає різноманітні кількості товарів, які покупці згодні і можуть придбати за певними цінами. Надлишок споживача вимірюється площею нижче кривої попиту і вище лінії ціни (рисунок 5.3).

Для того, щоб підрахувати загальний надлишок споживача на ринку, ми просто знаходимо площу нижче ринкової кривої попиту і вище лінії ціни. Це буде загальна корисність, або вигода, яку отримують споживачі. Як ми можемо передбачити згідно графіку, нижча ринкова ціна підвищить надлишок споживача, тоді як підвищення ринкової ціни знизить добробут споживача.

Ціна

Надлишок споживача

P

Крива попиту

Q Кількість Рис. 5.3 Надлишок споживача (Consumer Surplus)

Концепція “надлишку споживача” має важливе застосування в економіці. Якщо скласти разом багато індивідуальних споживачів, надлишок споживача буде вимірювати загальну корисність, яку отримують покупці від придбання товарів на ринку.

Надлишок виробника (Producer Surplus)

По аналогії із надлишком споживача, економісти довели, що товаровиробники теж можуть мати певну додаткову корисність. Питання щодо форми і пояснення таких додаткових прибутків, і як їх вимірювати, є більш складними, ніж ті що вникають у випадку із споживачами. Якщо при вивченні попиту споживачі можуть розглядатися як відносно однорідна група, ситуація з пропозицією ускладнюється існуванням диверсифікаційних груп продавців. Наприклад, існують продавці готового товару (наприклад, аграрні фірми), і продавці послуг – землі, менеджментських якостей, трудових ресурсів і капіталу. Всі вони можуть отримувати певні види додаткової

3

корисності. Іншим невизначеним питанням щодо концепції “надлишку виробника” є питання щодо визначення кого саме стосується термін “виробники”. Існує два можливі визначення, які досі не отримали чіткого розмежування у сучасній літературі. Перше визначення це що даний термін стосується виключно власників фірм-виробників. Друге визначення – виробники це власники факторів виробництва.

Для наших цілей ми спростимо це визначення шляхом побудови аналізу на прикладі конкурентноздатної фірми та індустрії, де фірми є власниками всіх основних засобів виробництва, перемінні фактори мають досконалу еластичну пропозицію за визначеною ціною на період проведення аналізу.

Надлишок виробника визначає корисність для продавців від їх присутності на ринку. Ця концепція характеризує сатисфакцію групи виробників від виробництва певної кількості товару. Надлишок виробника для фірми означає певну суму понад всіх вироблених одиниць товару, або це різниця між ринковою ціною товару і граничними витратами на виробництво. Вона дорівнює потенційному бажанню платити за виробництво певної кількості товару (доход) мінус фактично сплачена сума (витрати). Так само як надлишок споживача визначається площею нижче індивідуальної кривої попиту і вище лінії ціни на продукт, надлишок виробника визначається площею над кривою пропозиції і нижче ринкової ціни (рисунок 5.4).

Price

Producer Surplus

QQuantity

Рис. 5.4. Надлишок виробника (Producer Surplus)

Якщо додати граничні витрати на виробництво кожного об’єму продукції, ми побачимо що сумою будуть загальні змінні витрати на виробництво певного товару. Граничні витрати відображають нарощення витрат, пов’язаних із приростом обсягів виробництва; оскільки фіксовані (постійні) витрати не змінюються з об’ємом випуску, сума всіх граничних витрат повинна дорівнювати сумі змінних витрат фірми. Звідси виникає альтернативне формулювання надлишку виробника, як різниці між доходами фірми та її загальними змінними витратами.

Розмір надлишку виробника залежить від витрат на виробництво. Фірми із завищеними витратами отримують менше, тоді як ті у кого витрати оптимізовані мають вищі показники цього критерію. Шляхом додавання всіх надлишків товаровиробників ми можемо отримати зведений ринковий показник. І, оскільки надлишок виробника визначає загальну нетто-корисність для виробників, ми можемо підрахувати прибутки або збитки товаровиробників внаслідок державного втручання, шляхом визначення кінцевих змін у зведеному показнику.

Ринкова рівновага (Market Equilibrium)

4

Коли на ринку існує досконала (“чиста”) конкуренція, і немає так званих непередбачуваних факторів (надходження або витрати, що несе третя сторона, яка не є ні виробником, ні споживачем), економічний стан суспільства визначається сумою надлишків виробника і споживача. Найвища ефективність функціонування ринку досягається коли вид розподілу ресурсів максимізує загальний надлишок (рисунок 5.5)

Ціна

Пропозиція

Надлишок Ціна споживача рівноваги Надлишок

виробника

Попит

Рис. 5.5. Надлишок виробника і надлишок споживача у стані ринкової рівноваги

Зміни у надлишках виробника і споживача є широко застосовуваними засобами для вимірювання у грошовому еквіваленті надходжень (прибутків) та витрат, які виникають внаслідок змін в аграрній політиці і аграрній торгівлі. Досить часто виникали дискусії щодо теоретичної обгрунтованості застосування цих концепцій, проте серед науковців переважає думка що у більшості випадків їх застосування є досить ефективним для вимірювання змін і тенденцій у стані і добробуті суспільства, використовуючи загальноприйняті теоретичні надбання.

Застосування аналізу дослідження змін стану добробуту суспільства (welfare analysis): державне регулювання

Існує багато інструментів аграрної політики, які може застосувати уряд з метою підвищити соціальний добробут. Поки що для ілюстрації як welfare analysis може бути використаний з метою оцінки ефективності аграрної політики, розглянемо загальновідому форму державного регулювання що зветься контроль за цінами, тоді як у наступному підрозділі мова піде про застосування welfare analysis для дослідження ефектів, які спричиняють окремі інструменти державного впливу на добробут суспільства, внаслідок їх імплементації.

Контроль за цінами звичайно застосовується у випадках, коли законодавці вбачають ринкову ціну як таку, що не виконує своїх регулятивних функцій щодо продавців чи покупців. Результат – у встановленні державної ціни з певною верхньою або нижньою межею.

Цінова стеля – законодавчно встановлена максимальна ціна, за якою може продаватися товар. Рисунок 5.6 іллюструє ефекти верхньої цінової межі.

5

Рис. 5.6. Економічний ефект від встановлення максимально допустимої ціни (цінова стеля)

Тут P0 і Q0 є відповідно початкова ціна рівноваги і початкова кількість товару, яка могла бути продана на ринку до випадку державного втручання. Уряд, однак, вирішує що ціна P0 є занадто високою і визначає, що така ціна не може бути вищою максимально допустимої верхньої межі, яка позначена Pmax.

Що в результаті? З новою, зниженою ціною, виробники (і особливо ті хто має високі витрати) продукують менше товару, і пропозиція буде позначатися як Q1. З іншого боку, при зниженні ціни збільшується попит на товар, і кількість яку споживачі готові купити становить Q2. Таким чином, попит перевищує пропозицію, виникає нестача, відома як надлишковий попит (excess demand). Об’єм такої надлишкової нестачі становить Q2 - Q1.

Які зміни у надлишку споживача і у надлишку виробника? Частина споживачів більше не купує товар на ринку внаслідок такого цінового контролю, виробництво і продажі знижуються з Q0 до Q1. Ті споживачі, які все ще мають змогу купувати товар, можуть тепер платити за нього менше, тобто отримують підвищення у надлишку споживача, який ілюструється прямокутником А. Однак, частина споживачів не може надалі купувати товар. Їх зниження у надлишку споживача показує трикутник В. Таким чином, нетто зміна у надлишку споживача це різниця (А – В). На рисунку 5.10 прямокутник А є більшим аніж трикутник В, тобто нетто різниця у надлишку споживача є позитивною.

З іншого боку, ті виробники, які все ще залишаються на ринку і виробляють кількість товару Q1, тепер отримують меншу ціну. Вони втратили частину надлишку виробника, що визначається прямокутником А. Однак, загальний об’єм виробництва теж знизився. Це репрезентує додаткові втрати у надлишку виробника, що зображені трикутником С. Таким чином, підсумкова зміна у надлишку виробника є (–A –C). Очевидно, що виробники втрачають внаслідок приведеного цінового контролю.

Чи заміщуються згадані вище втрати виробників від цінового контролю підвищеними надходженнями на користь споживачів (згадаймо попередньо розглянутий принцип компенсації)? Ні, оскільки, як свідчить рис. 5.10, встановлення максимальної цінової межі спричинило нетто-втрати в загальному надлишку споживачів і виробників, і ці втрати ми назвемо безповоротними втратами. Згадаймо, що зміни у надлишку споживача є (А – В), а зміни у надлишку виробника є (– A – C), тобто підсумкова зміна у добробуті споживачів і виробників виглядає як (A – B) + (– A – C) = (– B – C). У кінцевому результаті маємо безповоротні втрати, які показані двома трикутниками – В і С.

6

Ці безповоротні втрати ще можна назвати економічною неефективністю, яка спричинена ціновим контролем; втрати у надлишку виробника перевищують надходження у надлишку споживача.

Якщо законодавці вище цінують надлишок споживача аніж надлишок виробника, ці безповоротні зміни можуть бути не такими важливими. Однак, результати такого державного втручання в значній мірі залежать вд еластичності кривих попиту і пропозиції, тобто інколи соціальна група, яку уряд мав наміри захистити, може навіть опинитися ще у гіршому становищі.

Інший метод, який може застосувати уряд, і який широко використовується для підтримки цін на сільськогосподарську продукцію, є встановлення мінімально допустимої ціни. Це законодавчо встановлена ціна, нижче якої заборонено продавати товар. Після встановлення мінімальної ціни можливі два результати: 1)мінімальна ціна не є стримуючою, якщо встановлена нижче ціни ринкової рівноваги; 2) мінімальна ціна стає обов’язковою, якщо вона встановлена вище ринкової ціни, призводячи до надлишку. Мінімальна ціна попереджує попит і пропозицію від руху до ринкової ціни рівноваги. У випадку, якщо ринкова ціна падає до рівня мінімально встановленої ціни, вона не може надалі знижуватися, і ринкова ціна дорівнює мінімальній ціні. На рисунку 5.7 ілюструється ефект від встановлення мінімальної ринкової ціни, що є початково вищою від ціни рівноваги.

На цьому рисунку Pmin означає мінімальну ціну встановлену урядом. Пропозиція тепер дорівнює Q2, нове значення попиту – Q3, різниця презентує кількість непроданого товару. Тепер спробуємо прослідкувати відповідні зміни у надлишках споживача і виробника.

Ті споживачі, які продовжують купувати товар, тепер змушені платити вищу ціну і тому мають збитки, які показані прямокутником А. Деякі споживачі із-за високих цін взагалі пішли з ринку, що ілюструється трикутником В. Звідси загальна зміна у надлишку споживача виглядає так:

CS = – (A + B)

Очевидно, що така державна політика є збитковою для споживачів.

З іншого боку, виробники тепер отримують вищу ціну за кожну одиницю свого товару. Це призводить до збільшення їх надходжень, і показано прямокутником А (прямокутник А демонструє перерозподіл грошей від споживачів до виробників).

Рис. 5.7. Економічний ефект від встановлення мінімальної ціни

Однак, зменшення обсягів продажів від Q0 to Q3 призводить до втрати доходів, на рисунку це зображено трикутником С. Нарешті, розглянемо витрати виробників при розширенні виробництва від Q0 to Q2. Оскільки вони в змозі продати тільки Q3 одиниць товару, не існує надходжень щоб покрити витрати на виробництво (Q2 - Q3) ). Ці витрати

7

показані площею нижче кривої пропозиції на проміжку від Q3 до Q2, і представлені трапецією D. Таким чином, доки виробники не відреагують на зниження продажів шляхом згортання виробництва, загальна зміна у надлишку споживача буде виглядати наступним чином:

PS = A - C - D

Враховуючи, що трапеція D може бути досить великою за об’ємом, встановлення мінімільно допустимої ціни призводить, тільки у випадку з виробниками, до їх нетто збитків. Таким чином, подібна форма державного втручання може знизити прибутки товаровиробників, як наслідок витрат на надлишкове виробництво. Тобто, мінімально допустима ціна спричиняє нецінове нормування, як альтернативний механізм нормування випуску товарів, використовуючи дискримінаційні критерії.

Ті ж самі принципи welfare analysis можуть бути використані для оцінки інших типів аграрних політик уряду. Про це, разом із окремими інструментами аграрної політики, піде мова у наступному підрозділі.