ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

Угорщина

•Для придбання земельної ділянки потенційному покупцеві потрібно одержати дозвіл місцевого Земельного комітету.

•Якщо Земельний комітет відхиляє угоду або особу, яка має намір придбати земельну ділянку, транзакція з купівліпродажу стає неможливою.

•Якщо місцевий Земельний комітет погоджується з угодою або особою, яка має право на придбання земель, далі перевіряються умови придбання (статус фермера, максимальний розмір земель, що є в його володінні, співвідношення ціни до середнього рівня ринкових цін).

•Лише після того як буде встановлено, що всі умови дотримано - транзакцію буде проведено.

Особи, які виявилибажання придбати земельну ділянку сг призначення

•мають бути фізичними особами-резидентами,

•мати громадянство цієї країни, або бути громадянами держав-членів ЄС;

•мати досвід ведення фермерського господарства, професійну кваліфікацію у сг, або за її відсутності - сертифікат із досвіду роботи у сг строком не менше як три роки.

•Придбання земельних ділянок сг призначення юридичними особами в Угорщині заборонено.

•Кожна країна ЄС у той чи інший спосіб регулює такий обіг, виходячи з конкретних особливостей і національних інтересів.

•Практично кожна розвинута країна ЄС надає пріоритет місцевим фермерам, що проживають на даній території та ведуть господарство.

•Першочергове право на викуп земельної ділянки надається орендареві або власнику суміжної ділянки за умови, що він є фермером, самостійно господарює на землі й відповідає кваліфікаційним вимогам, а також може довести свою матеріальну та фінансову спроможність обробляти земельну ділянку.

•Досить поширеним регуляторним інструментом є надання переважного права на викуп земельної ділянки спеціалізованій агенції, що здійснює регулювання ринкового обігу, або ж територіальним громадам чи місцевим земельним управлінням, якщо потенційний покупець не відповідає встановленим вимогам.

Застосовувані регуляторні механізми щодо обігу земель сг призначення націлюються, головним чином, на запобігання спекуляції на ринку земель і недопущення надмірної концентрації земельних площ в однієї особи.

Стосовно набуття права власності на землю іноземцями, то у більшості країн ЄС прямої заборони для них не існує.

Однак, виходячи із норм переважного права, їхнє право на придбання земель знаходиться на останньому місці. Якщо ж від купівлі земельної ділянки відмовилися й фермери, і держава в особі спеціалізованих агентств, чого практично ніколи не трапляється, іноземець має право придбати земельну ділянку за умови одержання відповідних дозволів.

Дякую за увагу!

Інструменти регулювання попиту

Ринковий механізм у сільськогосподарському виробництві через специфічні особливості формування попиту, пропозиції, наявність відповідних галузевих бар'єрів на шляху входу і виходу фірм та капіталів часто не здатний забезпечити швидку і гнучку конкурентну рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції. Відносна неспроможність ринкового механізму зумовлена тим, що в аграрному секторі економіки на шляху міжгалузевої конкуренції, яка урівноважує попит з пропозицією, виникають особливі, характерні для цієї галузі перешкоди, які ринок самостійно і швидко не в змозі подолати.

Одним із найважливіших елементів у системі державного регулювання аграрної економіки виступає регулювання агропродовольчих ринків. У широкому сенсі будь-який вплив (субсидії, пільгове кредитування, податкова система тощо) на виробника виявляє регулюючий вплив і на ринок. Проте у вузькому сенсі до регулювання агропродовольчих ринків відносять цінове регулювання, у тому числі товарні та фінансові інтервенції, внутрішнє квотування виробництва і збуту, субсидування споживання, обмеження застосування факторів виробництва (землі). Вплив у цих випадках здійснюється на ціни, попит та пропозицію. Окрім того, на внутрішній ринок суттєво впливає і зовнішньоторговельне регулювання.

Метою регулювання агропродовольчих ринків є формування інституціональних та інфраструктурних умов їхнього функціонування, для забезпечення:

•продовольчої безпеки країни;

•стабільних доходів і зайнятості сільського населення;

•підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості галузі;

•усунення значних коливань цін на продукцію сільського господарства;

доходів бюджетів усіх рівнів від податкових надходжень учасників агропродовольчих ринків (рис. 1).

Державне регулювання повинне забезпечувати досягнення системи цілей, які часто конфліктують між собою. При цьому необхідно знайти компромісне рішення, яке б задовольнило інтереси всього населення країни в цілому та сільських мешканців зокрема, сільськогосподарських і переробних підприємств, а також власне інтереси самої держави. При цьому, інтереси населення на ринку продовольства на перший погляд прямо суперечать інтересам товаровиробників, які зацікавлені в збільшенні ринкових цін. Інтереси сільськогосподарських, переробних і торговельних організацій також не співпадають. Кожний з них зацікавлений у збільшенні власної частки продукту і зменшенні податкових платежів, а держава — навпаки, у їхньому збільшенні. Пошук компромісу учасників ринку, як правило, з різними інтересами - складне завдання, в якому тільки власне розробка та прийняття відповідного управлінського рішення вважається вже значною проблемою.

Звичайно, що цілі регулювання агропродовольчих ринків для кожної країни залежать від низки чинників і тому будуть відрізнятися. Залежно від загального стану із самозабезпеченням основними продуктами харчування головні напрями державного регулювання внутрішнього виробництва можна класифікувати як заходи, що здійснюються в умовах: а) дефіциту виробництва; б) рівноваги; в) надлишку пропозиції.

Проте, як зазначав Donald Paarlberg70, „...заможні країни підтримують сільське господарство тому, що вони пам'ятають дефіцит харчів і загрозу голоду під час останніх двох війн; бідні країни - бояться гніву мас міського населення і тому намагаються їх задовольнити за допомогою „дешевих продуктів"".

При цьому, незважаючи на різні мотиви підтримки сільського господарства у розвинених і бідних країнах, їх об'єднує дія економічних законів. Насамперед саме зростання рівня доходів сільських товаровиробників формують умови для підвищення їх зацікавленості у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, що у свою чергу, призводить до поліпшення забезпечення країни харчових продуктів і підвищення їх доступності для широких верств населення. В класичному підході досягнути зростання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників можна за допомогою підвищення попиту чи скорочення пропозиції на агропродовольство.

Очевидно, що заходи стосовно обмеження пропозиції і підвищення попиту тісно пов'язані між собою. Так, скорочення імпорту, з одного боку, впливає на зменшення пропозиції товарів на внутрішньому ринку, з іншого - до підвищення попиту на вітчизняні товари. Виходячи з цього, підвищення попиту можна вважати як відносне (по відношенню до попиту) скорочення пропозиції. Звичайно, що підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва стимулює зростання пропозиції товарів на вітчизняному аграрному ринку, що у свою чергу може привести до відносного скорочення попиту ( порівняно з обсягами пропозиції) і, відповідно, до зниження цін. Як наслідок, прибутковість галузі знову може знизитися.

До основних інструментів регулювання попиту відносять: 1)Стимулювання доходів населення. Розвиток агропродовольчих ринків і

зростання агропромислового виробництва значним чином залежить від попиту населення, що безпосередньо пов'язано з його доходами. Держава може збільшити доходи населення шляхом зниження прибуткового податку, збільшення пенсій і зарплати працівникам бюджетної сфери, підвищенням мінімальної оплати праці та інших заходів. Слід зазначити, що збільшення