ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

•У 1992 році уряд списав всім державним агропідприємствам усі борги, а потім тисячу з них виставив на ліквідацію. Їхнє майно, а також 4,5 млн га державної ріллі у 1992 році передали на баланс Агентства сільськогосподарської власності Державного казначейства. До 1996 року установа продала громадянам Польщі лише 450 тисяч га. При цьому у 53% випадків було продано ділянки площею в один га. Якраз з метою ліквідації «шахматки» в агросекторі. Також до 1996 року Агентство продало через аукціони 53 тисячі тракторів аграрних ДП. Купити таку техніку змогло лише кожне шосте господарство – учасник аукціонів.

•1997 Бальцерович зміг і далі продовжувати приватизацію держпідприємств та інші ліберальні економічні реформи. Натомість ліві змогли зберегти в урізаному вигляді аграрний лад комуністичної Польщі. І заодно – свій вплив у місцевих радах країни.

•Конституція Польщі від 1997 вже мала статтю 21, яка закріплювала сімейні ферми як основу аграрного ладу країни. Безпосередньо питання сімейних ферм регулював Цивільний кодекс Польщі.

•За законодавством, таке господарство могло мати до 300 га та наймати сезонних працівників для обробітку. Під сімейною фермою мали на увазі не лише ріллю, але й інвентар, та навіть корпоративні права на таке господарство.

•Власник такої фірми повинний мати середню або вищу освіту, або мати 5 років досвіду роботи у сільському господарстві. Така умова стала фактичним цензом для входу в агробізнес.

•Наприклад, станом на 1995 рік 66,8% зайнятих в польському агросекторі мали лише початкову освіту. При цьому в АПК було зайнято 26% працездатного населення країни.

•Закінчилось все тим, що на ринок землі наприкінці 1990-х років надійшов 1 мільйон гектарів приватної ріллі.

•Це власники ферм, які не проходили освітній ценз, продавали надлишкову ріллю. Але при цьому вони собі обов’язково лишали хоча б гектар землі.

Органічне невтручання

•Напередодні вступу Польщі в ЄС у 2003 році були побоювання, що 1,9 тисяч органічних господарств не витримають конкуренції зі своїми європейськими колегами. Причина для страхів – відносно малий середній розмір господарства у 25 га, та їхня розкиданість по всій країні. Але це якраз виявилось перевагою поляків, тому попит на їхню «органіку» виріс у декілька раз. А кількість господарств та площа

«органічної» ріллі з 2003 по 2014 рік виросли у 6 раз, до 25,5 тисяч господарств та 605,5 тисяч га.

•На відміну від колишнього СРСР, усі орні землі Польщі ніколи не були націоналізовані.

•Станом на 1990 рік майже 78% орних земель належало приватним фермерам та індивідуальним господарствам. Їх ринковий обіг здійснювався за Цивільним кодексом Польщі від 23 квітня 1964 року. Земельна реформа 1991-го полягала здебільшого у приватизації державних земель, для чого було ухвалено закон «Про управління державними сільськогосподарськими землями».

•у Польщі досить ефективний державний контроль за раціо-нальним використанням ріллі. Порядок втручання держави в обіг цивільних прав на землю визначає закон від 2003 року «Про удосконалення сільськогосподарського устрою».

•Адміністративно-правові методи регулювання земельних відносин застосовують під час об’єднання (консолідації) та обміну земельними ділянками. Задля державного адміністрування ринкового обігу сільськогосподарських земель створено Агентство сільськогосподарської нерухомості з широким колом повноважень. До них належить створення й удосконалення територіальної структури сімейних ферм.

•Важлива функція агентства — проведення обміну земельними ділянками для поліпшення землекористування тощо. Воно має право перекуповувати та перепродавати на пільгових умовах землі приватної власності, які продало або відчужувало раніше.

•Агентство організовує торги державними землями, що перебувають у його управлінні, а також широко застосовує передачу земельних ділянок державної власності в оренду без обмежень площі. Однак продавати державні сільськогосподарські землі приватним особам воно може лише за умови, що в результаті продажу загальна площа орних земель у власності покупця не перевищить 500 гектарів.

•Згідно із законом 1998 року «Про продаж сільськогосподарських угідь державного земельного фонду й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогосподарської реформи і сільського поселення», аграрій, що придбавав землю з державного земельного фонду, сплачував лише 20% її вартості. Решту, якщо фермер купував землю для створення нового господарства, він мусив сплачувати протягом 30 років, а для розширення наявного — впродовж 20 років.

•землю, придбану із земель державної власності, не можна перепродавати, її має право викупити лише Агентство сільськогосподарської нерухомості. На порушників очікує чималенький штраф.