ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ
.pdf
застосування. Однак меншим буде вплив податку на обсяг експорту, відповідно очікуються більші надходження до державного бюджету. Безповоротні втрати у ефективності будуть меншими при умові низької еластичності реакції на введення податку з боку виробника і споживача.
В цілому, ми можемо спостерігати багато інструментів аграрної політики, що впливають на умови міжнародної торгівлі та економічний стан суспільства. Ми розглянули тільки найбільш відомі засоби і методи. Однак очевидно, що вільна торгівля у своєму прямому розумінні у реальному світі не існує.
Ефективні фермери чи неефективні агрохолдинги?
22 марта 2018, 15:30 980
Найпоширеніший у наш час догмат сталінізму — це більша ефективність великих агропідприємств порівняно з невеликими родинними фермами.
Або простіше: агропідприємства чи великі ферми, які обробляють площу від 500 га, будуть економічно ефективнішими від дрібного (до 5 га), малого (5—20 га) і середнього (20—100 га) фермерства.
Товариш Сталін писав: «Завдання п’ятирічки по сільському господарству полягало в тому, щоб перетворити СРСР із країни дрібноселянського господарства (...) в країну великомасштабного сільського господарства (...), що дає найбільшу продуктивність».
Колгоспниці Радянський Союз переконливо довів хибність цього догмата, а ми подивимося, що
там у Європі, за капіталізму. Очевидно, що економічно розвинута Європа має використовувати лише ефективні практики як запоруку успішності.
Структура сільського господарства: Східна Європа
У сільському господарстві переважної більшості країн Східної Європи домінують агропідприємства. Господарства з площею більш як 100 га володіють 75%
сільськогосподарської землі регіону. Зазвичай вони мають корпоративну форму власності, хоча індивідуальна власність також присутня, в менших масштабах. Болгарія є найпоказовішим втіленням цієї концепції — 80% земельних ресурсів країни належать і їх обробляють 4 000 компаній, за формою власності — в основному корпоративні структури.
Натомість Польща та Греція є винятком. Основа сільського господарства цих країн за формою власності — родинні ферми, мале (Польща) та дрібне (Греція) сільське господарство.
Найкраще цю різницю ілюструє таблиця з розподілу землі між господарствами різної площі.
Розподіл земельних ресурсів у країнах Східної Європи, 2010 р.
В інших країнах Східної Європи: Литві, Латвії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Хорватії структура землеволодіння відповідає ситуації Естонії/Болгарії. У Словенії розподіл землі більш схожий на польську модель.
Отже, за винятком Польщі та Греції сільське господарство Східної Європи орієнтується на великотоварне вирощування, яке здійснюють корпоративні структури.
Структура сільського господарства: Східна Європа
У сільському господарстві переважної більшості країн Східної Європи домінують агропідприємства. Господарства з площею більш як 100 га володіють 75% сільськогосподарської землі регіону. Зазвичай вони мають корпоративну форму власності, хоча індивідуальна власність також присутня, в менших масштабах.
Болгарія є найпоказовішим втіленням цієї концепції — 80% земельних ресурсів країни належать і їх обробляють 4 000 компаній, за формою власності
— в основному корпоративні структури.
Натомість Польща та Греція є винятком. Основа сільського господарства цих країн за формою власності — родинні ферми, мале (Польща) та дрібне (Греція) сільське господарство.
Найкраще цю різницю ілюструє таблиця з розподілу землі між господарствами різної
площі.
Розподіл земельних ресурсів у країнах Західної Європи, 2010 р. Розподіл земельних ресурсів у країнах Західної Європи, 2010 р.
В інших країнах Східної Європи: Литві, Латвії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Хорватії структура землеволодіння відповідає ситуації Естонії/Болгарії. У Словенії розподіл землі більш схожий на польську модель.
Отже, за винятком Польщі та Греції сільське господарство Східної Європи орієнтується на великотоварне вирощування, яке здійснюють корпоративні структури.
Структура сільського господарства Західної Європи Структура землеволодіння в Західній Європі принципово інша. Родинні ферми
(індивідуальна власність) становлять 85% усіх сільськогосподарських підприємств, вони обробляють 68% землі сільськогосподарського призначення (проти 25% у Східній Європі) і вирощують 71% продукції в державах — старих членах ЄС (EU15).
Звичайно, між країнами є суттєві відмінності:
Італія та Австрія орієнтуються на мале та середнє родинне фермерство.
Іспанія та Франція (меншою мірою) — на великомасштабне вирощування силами і агропідприємств, і великих родинних ферм.
Німеччина — на великі за площею (100—250 га) родинні ферми. Проте навіть великі ферми Німеччини набагато менші за володіння агропідприємств у країнах Східної Європи.
На таблиці це має такий вигляд:
Розподіл земельних ресурсів у країнах Західної Європи, 2010 р.
Примітка. Через особливості загальноприйнятого поділу господарств за площею у статистичних звітах ми не можемо визначити різницю між структурою сільського господарства Німеччини та Франції. Тому у висновках щодо характеру сільського господарства цих країн спираємося на документи Європарламенту з питання родинного фермерства.
На фермі в Німеччині На фермі в Німеччині
Інші країни Західної Європи Інші країни Західної Європи
Велика Британія за структурою сільського господарства подібна до Німеччини, а Португалія — до Іспанії.
Голландія, Данія та Бельгія мають високотехнологічне та високоспеціалізоване сільське господарство, а оскільки цю статтю присвячено традиційному вирощуванню в країнах з великою площею — ми не розглядаємо ці країни.
Через розміри ми не розглядаємо також Ліхтенштейн, Люксембург, Андорру та інші карликові країни. З огляду на географічні особливості з нашої уваги випадають країни Скандинавії: Норвегія, Швеція та Фінляндія.
Фермерське господарство Західної Європи Як бачимо, не зважаючи на догмат про ефективність великотоварного сільського
господарства, країни Західної Європи віддають перевагу родинним фермам — за формою власності, та намагаються зберегти малий/середній розмір фермерського господарства (докладніше про це — далі).
Країни EU-15 зазвичай не мають суттєвих обмежень на купівлю/продаж землі (включаючи іноземців), всю регуляцію сконцентровано в питаннях використання землі.
Регуляцію сільського господарства спрямовано на запобігання утворенню великих корпоративних землеволодінь і збереженню родинного характеру власності.
Дуже сильна регуляція питання землевикористання, аж до примусу нових власників вирощувати такі самі культури, які вирощували на цій ділянці до моменту придбання.
Захист економічних інтересів дрібних орендарів на противагу захисту інтересів землевласників у країнах Східної Європи.
Потужна державна програма підтримки родинних ферм у всіх без винятку країнах Західної Європи.
Ферма в Німеччині
Отже, уряди Західної Європи, попри тезу про ефективність агропідприємств, уперто зберігають родинну структуру власності. Їхня позиція має суто економічне обґрунтування.
Родинні ферми орієнтовані на високу врожайність (productivity), а агропідприємства
— на комерційну ефективність (за ROI). Родинні ферми вирощують більше одиниць продукції на 1 га, агропідприємства мають більший прибуток з 1 га.
Вища врожайність створює умови для більшого експортного потенціалу, що позитивно впливає на зовнішньоекономічний баланс і допомагає нагромаджувати капітал на розвиток промисловості.
Приємний бонус для власників — більша вартість землі. Розглянемо кожний пункт окремо і почнемо з вартості землі.
Вартість сільськогосподарської землі Очевидно, що з погляду закону економіки про попит і пропозицію на вартість землі
передусім впливає не регуляція землеобігу, а попит на неї. Що більший попит, то більша вартість, що менший попит, то менша вартість.
Чинники попиту Дрібні, малі та середні фермерські господарства зацікавлені у придбанні навіть
невеликих ділянок землі (до 1 га), оскільки за середнього розміру господарства — у 2 га, 10 га, 30 га — навіть таке невелике збільшення площі дає потужне зростання продуктивності. А велика кількість цих господарств забезпечує високу конкуренцію між собою, що призводить до зростання вартості землі.
На відміну від ферм агропідприємства зацікавлені у купівлі великих нерозривних ділянок землі площею від 500 га. Отже, і низький попит на маленькі ділянки, і мала кількість гравців забезпечуватимуть набагато нижчий рівень вартості землі, аніж у країнах з фермерською структурою.
Перевіримо це на практиці.
Середня вартість гектара сільськогосподарської землі у Східній Європі, 2015 р., EUR
Як і очікувалося, вартість землі у Болгарії, найуспішнішої країни з корпоративним вирощуванням, вдвічі нижча, аніж у фермерській Польщі (середній розмір господарства — 10 га) та у 5 разів менша, аніж у Греції (середній розмір господарства — 1,5 га).
Румунія та країни Балтії, які можна вважати типовими країнами з корпоративною структурою сільського господарства, ще більше програють за цим показником.
Середня вартість гектара сільськогосподарської землі у Західній Європі, 2016 р., EUR
Ми можемо частково знехтувати показниками Австрії — через високий рівень життя та невелику площу вартість землі визначають не тільки через конкуренцію на ринку землі.
Земля в Італії, що орієнтується на мале і середнє фермерство, коштує на 70% дорожче, аніж у Іспанії, що орієнтується на великі господарства. Хоча обидві країни мають приблизно однакові показники ВВП на особу.
Схожі ситуація у Франції та Німеччині. Орієнтація нехай на великі, але родинні ферми забезпечує Німеччині вартість землі вчетверо вищу, аніж у Франції, де переважає корпоративна форма власності.
Висновок
У країнах, де у сільському господарстві переважають родинні ферми, вартість землі вища від країн, де переважають агропідприємства.
Висока врожайність — основна перевага родинних ферм Незважаючи на сучасні технології, можливість великих інвестицій у
інфраструктуру, потужний ресурс для забезпечення збуту — великі земельні господарства відстають за показниками врожайності від родинних ферм в овочівництві, вирощуванні фруктів та ягід і мають приблизно такі самі показники врожайності в разі вирощування товарних культур: пшениці, соняшника, ріпака — тих культур, де висока механізація дає найбільшу віддачу.
