ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

запобігання цього ефекту квоти іноді продають фермерам, а не розподіляють на паритетних засадах. Таким чином, найбільш ефективний виробник може купити велику квоту, тоді як менш ефективний змушений буде задовольнятися незначною і, можливо, навіть припинити виробництво зовсім. Але в цьому випадку значна частина доходу від підвищення ціни у результаті квотування буде йти на оплату придбаної квоти, і тим самим ефективність квотування для фермерів буде знижуватися.

Можливою поступкою між цілями квотування й ефективністю фермерського сектора є двоабо багаторівневе квотування. При дворівневому квотуванні держава встановлює базову квоту, за яку виробники одержують найбільшу ціну. При цьому держава вимагає продажу продукції винятково уповноваженому заготівельному агентству, що розподіляє квоти між виробниками. За більш низької ціні не усі виробники зможуть виробляти продукцію, тому обмеження пропозиції усе ж відбувається, але не в такій жорсткій формі, як за попередньою схемою. При цьому всі типи виробників одержують визначену підтримку, а для ефективних виробників зберігається стимул до розширення виробництва.

Друга хиба квотування полягає у винятково високій вартості реалізації цієї програми, і чим більше виробників охоплено програмою, чим більш гнучкий підхід вона передбачає, тим більші адміністративні витрати.

Обмеження на використання сільськогосподарської землі Виведення землі з виробництва визначеного типу продукції або взагалі із

сільськогосподарського виробництва, безумовно, скорочує пропозицію і тим самим збільшує фермерські ціни. Будь-яка схема подібного виведення добровільна і припускає ту або іншу форму компенсації сільськогосподарському виробнику.

Очевидно, що результат такої програми для фермерів буде виражатися тією ж величиною, що і у попередньому випадку (рис. 1), плюс компенсаційний платіж. Покупці сільськогосподарської продукції зазнають аналогічних втрат.

Компенсаційні платежі при обмеженнях на використання сільськогосподарських земель мають тенденцію до постійного зростання. Дійсно, програма вводиться через низькі прибутки в сільському господарстві, і фермери

4

готові погодитися на незначні платежі в обмін на виведення частини земель із виробництва. Проте в результаті програми ціни на продукцію ростуть, створюючи тим самим стимули для оберненого залучення у виробництво виведених земель. Для зберігання рівня цін державі будуть потрібні більш високі компенсаційні платежі, щоб підтримувати старий рівень пропозиції.

Держава не контролює, які саме землі виводить із виробництва фермер, тому для нього існує висока зацікавленість законсервувати найбільше низькопродуктивні землі. До того ж державі складно відстежити, чи дійсно виводяться землі, використовувані для виробництва того продукту, на який орієнтована програма. Так, у США довгі роки здійснювалися програми виведення з виробництва земель під зерновими, по яких існувало надвиробництво. У 1973/1974 роках світові ціни на пшеницю різко виросли, і американський уряд вирішив ввести у виробництво законсервовані до цього землі. Але виявилося, що частина земель, за консервацію яких уряд сплачував компенсацію, просто не існує.

Більш того, виводячи з обороту частину земель і одержуючи компенсаційний платіж, фермер може збільшити застосування інших ресурсів, наприклад добрив, і тим самим одержати виграш і від державної програми (прямий компенсаційний платіж і ріст ціни), і від розширення виробництва.

Таким чином, програми виведення земель із виробництва не дуже жорстко корелюють зі скороченням пропозиції сільськогосподарської продукції.

Близькою до програми консервації земель є програма платежів за невиробництво продукції; наприклад, фермер одержує визначену суму за літр не виробленого молока. Все вищесказане можна застосувати і до цих програм. Проте тут виникає додаткова складність із визначенням того, кому сплачувати ці компенсаційні платежі (наприклад, при виробництві молока кого визнати дійсно виробником) і від якого рівня відраховувати невиробництво. Часто в цих випадках використовують записи заготівельних організацій і кооперативів про постачання за деякий попередній період. Так, при введенні програми платежів за невиробництво молока в США використовували записи молочних заводів і кооперативів про їхні закупівлі молока в усіх фермерів за попередні два роки і брали середньорічне виробництво як базу для розрахунків компенсаційних платежів.

5

Державні закупівлі сільськогосподарської продукції

Ми роздивилися заходи по обмеженню пропозиції, тепер перейдемо до заходів, що збільшують попит. Один з основних заходів у цій групі – державні закупівлі.

Для того щоб підтримати фермерські ціни на деякому запланованому рівні, держава може уповноважити спеціальні, що фінансуються з бюджету, організації закупити частину продукції на ринку, або, інакше кажучи, здійснити закупівельну інтервенцію. Іноді подібну інтервенцію може проводити і недержавна організація, а об’єднання виробників. Але це об’єднання повинно мати визначені, встановлені законом повноваження, інакше воно не зможе зобов’язати усіх виробників реалізовувати продукцію через установлений канал збуту. А це означає, що частина фермерів буде мати спокусу одержати всі переваги проведення такої інтервенції, не маючи ніяких персональних витрат на її здійснення.

Роздивимося на рис. 2, як діє механізм закупівельної інтервенції на ринку сільськогосподарської продукції.

При виробництві Qе на ринку встановлюється ціна на продукт Ре. Держава вважає за необхідне підвищити ціну до рівня Р*. По цій ціні виробники будуть готові поставити на ринок обсяг продукції Qs а покупці зможуть придбати тільки Qd. Утвориться надлишок продукції Qs–Qd=Δ. Саме його держава повинна закупити на ринку.

D S

P*

Pe

Qd Qe Qs

Рис. 2. Виробнича квота

6

Інтервенційні закупівлі підвищують ціну на сільськогосподарську продукцію, але що потім робити з закупленою продукцією? Можливі декілька варіантів. Перше рішення, що лежить на поверхні – знищення закупленого надлишку. З погляду державних витрат на програму підтримки фермерських цін це може виявитися оптимальним за критерієм Парето рішенням. Але з моральної точки зору знищення продовольства може виявитися неприйнятним для політиків.

Інший варіант – держава продає акумульований надлишок продукції на світовому ринку по будь-якій сформованій там ціні. Якщо економіка аналізованої країни достатньо велика й інтервенційні запаси настільки значні, що експорт вплине не світові ціни, то такий варіант може викликати протест із боку інших країнекспортерів. Наприклад, у 1973 р. ЄС продало СРСР 200 тис. т олії по ціні, рівній 16% тієї, по якій вона продавалося усередині Співтовариства, що викликало протест США.

Третій варіант дозволяє продати продукцію усередині країни, але на не конкуруючих ринках: наприклад, інтервенційні запаси зерна можуть бути продані на корм для тваринництва (при цьому зерно роблять непридатним для продовольчого споживання, щоб воно не було перепродано на ринку продовольчого зерна за більш високою ціною); яйця можуть бути перероблені в яєчний порошок тощо.

Інтервенційні запаси продукції можуть продаватися по знижених цінах для малозабезпечених груп населення: пенсіонерів, низькоприбуткових домогосподарств і т.п. Але при цьому потрібно взяти до уваги, що цей продаж на внутрішньому ринку буде мати понижуючий вплив на ціну загальнонаціонального ринку, тому що дані групи населення пред’являють попит, що входить у загальний попит на цю продукцію.

Досить поширеним методом звільнення від інтервенційних запасів є продовольча допомога слаборозвиненим країнам. Наприклад, широко відома програма США “Продовольство заради світу” використовується саме як механізм реалізації надлишків агропродовольчої продукції. Наприклад, постсоціалістичні економіки наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. зіткнулися з проблемою

7

продовольчого постачання. Західний світ зробив практично всім цим країнам масовану продовольчу допомогу. За ці ж роки інтервенційні запаси в ЄС і США різко скоротилися, а по зерну майже цілком були вичерпані.

Нарешті, інтервенційні запаси можуть просто зберігатися доти, поки недостача цього продукту на національному або світовому ринку не дозволить реалізувати його без ризику понизити фермерські ціни. Тоді ці запаси набувають функції буферних запасів: у період низьких цін держава акумулює продукцію, у період високих – продає з цих запасів. Продажі продукції з запасів називаються реалізаційними інтервенціями. Проте тривалий період проведення такої політики у відсутність можливості час від часу реалізовувати надлишки веде до її провалу: витрати на підтримку запасів стають непосильними для національного бюджету.

Прямі цінові субсидії виробникам

Ще одним поширеним механізмом підвищення фермерських цін є прямі цінові субсидії виробникам. Прямими вони є тому, що не пов’язані з інтервенційними закупівлями або обмеженнями на виробництво. Держава встановлює деяку мінімальну гарантовану ціну на продукт, що зобов’язується забезпечити фермерам. Якщо ціна на ринку нижче цієї встановленої ціни, то кожному фермеру по пред’явленні квитанції про реалізацію продукції держава доплачує компенсаційну різницю. Звичайно такі субсидії прив’язані до інших програм підтримки фермерських доходів: наприклад, такі субсидії фермер може одержати при виведенні з обороту частини своїх земель і т.д.

D

S

Qe Q*

8

Рис. 3. Прямі цінові субсидії виробникам

На рис. 3 мінімальна гарантована ціна встановлена на рівні Р*. Очікуючи таку ціну, виробники готові поставити на ринок обсяг продукції Q*. Проте покупці даний обсяг продукції куплять лише по ціні Рс. Так само як і в ситуації, що аналізувалася на рис. 1, виграш виробників буде дорівнювати площі РеР*АЕ, виграш покупців в силу падіння ціни складе площа РеЕВРс.

Для того щоб фермери одержали ціну Р*, держава повинна виплатити їм на весь обсяг виготовленої продукції цінову різницю (Р*-Рс), сумарний же обсяг виплат складе площа Р*АВРс. Ця різниця виплачується з національного бюджету, тобто за рахунок платників податків.

Неважко побачити, що сумарний результат здійсненя програми для суспільства виражається площею трикутника АЕВ, що і складає суму чистих втрат для суспільства від даної програми.

З рис. 3 також можна бачити, що чим менше еластична за ціною пропозиція продукту, тим меншими будуть чисті збитки суспільства від прямих субсидій. У крайньому випадку, при нульовій ціновій еластичності крива S пройде вертикально через точки Qе і Е, при цьому трикутник АЕВ, що виражає чисті збитки товариства, зникне. І навпаки, продукти з високою еластичністю в даній програмі будуть коштувати для товариства більше.

Прямі субсидії можуть виплачуватися в двох формах: у виді твердої субсидії на одиницю реалізованої продукції або у виді так званих різницевих платежів. В другому випадку фермер одержує не жорстко встановлену субсидію, а різницю між фіксованою мінімальною гарантованою ціною і його реальною ціною продажу. Оскільки в реальному житті єдиної ринкової ціни не існує і кожний фермер реалізує продукцію по своїй ціні, то різницеві платежі для кожного фермера будуть відрізнятися.

Заходи, не спрямовані на підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва

Серед заходів цієї групи виділяють три категорії.

1. заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості. Вони включають велику кількість можливих програм по розвитку сільської виробничої і невиробничої і соціальної інфраструктури: дорожнє будівництво, водо-, газота енергопостачання (у розвинених

9

країнах це актуально в основному для віддалених важкодоступних районів), розвиток мережі закладів охорони здоров’я і т.д. Вплив цих програм на рівень доходів у сільському господарстві можливий лише при залученні значних фінансових ресурсів. У протилежному випадку вони є доповнюючими до програм підтримки доходів і створюють умови життя у сільській місцевості.

2.Розвиток несільськогосподарської зайнятості у сільській місцевості (розвиток сфери послуг, харчової та легкої промисловості, “зелений туризм” та ін). Розвиток таких видів діяльності вимагає певної державної допомоги і підтримки.

3.Прямі платежі у доход фермерів. Цей захід набуває все більшої популярності в арсеналі аграрної політик розвинених країн, а також окремих країн з перехідною економікою (Польща, Угорщина). Цей захід передбачає прямі виплати тим фермерам, чий річний доход не перевищує певної встановленої межі. Ці виплати не мають прямого впливу на агропродовольчі ринки, як більшість інших заходів аграрної політики.

10