ВСЕ ЛАЙНО ПО АГРАРЦІ З ЕЛЬОРНУ

Чинники, що визначають результативність аграрної реформи.

Аграрна реформа є складовою більш масштабного процесу – глибокої соціально-економічної і політичної трансформації українського суспільства, що об’єктивно зумовлює суперечливі тенденції її проведення. Стратегічні перспективи аграрної реформи залежать від того, які саме тенденції – позитивні чи негативні – переважать у кінцевому підсумку, з урахуванням впливу багатьох зовнішніх чинників.

Отже, аграрна політика держави має базуватися на аналізі поточного стану (отриманих результатів, здобутків і втрат у ході реформування), визначенні основних тенденцій розвитку АПК та формуванні такого політичного, соціальноекономічного й правового середовища, яке б спряло посиленню позитивних і мінімізації негативних чинників впливу.

Найбільш помітний вплив на перебіг і результативність аграрної реформи в Україні здійснюють наступні чинники:

Макроекономічні чинники, що визначають поведінку (очікування, ініціативу) суб’єктів господарської діяльності в АПК і економіці в цілому;

Інституційні чинники, які включають формування нормативно-правової бази, розвиток ринків сільськогосподарської продукції, вдосконалення механізмів державного управління та розвиток недержавних інститутів регулювання АПК, формування нової системи ціннісних орієнтацій населення країни;

Структурні чинники, пов’язані з формуванням довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку держави;

Бюджетні, податкові, кредитно-фінансові, цінові та інші чинники, що визначають ефективність ринкових регуляторів АПК;

Зовнішньоекономічні чинники, від яких залежить характер впливу зовнішнього середовища на розвиток аграрного сектору економіки;

Екологічні чинники, пов’язані із забезпеченням сталих умов землекористування;

1

Соціальні чинники, від яких залежить рівень підтримки заходів аграрної реформи на селі, ступінь підготовленості селян до опанування нових технологій виробництва і управління.

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ

Політика макроекономічної стабілізації, що проводилася протягом 2000-2003 рр., в цілому позитивно позначилася на процесі реформування аграрного сектору. Однак, позитивні процеси не є стабільними, не можуть вважатися незворотними й значною мірою залежать від політичних чинників.

ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ

Загалом, інституційні чинники поки-що справляють переважно негативний вплив, їх не можна вважати сприятливими для реформування аграрної сфери. Наслідками неповної, недосконалої і нестабільної нормативно-правової бази регулювання відносин в АПК є: масові порушення прав власників та орендодавців землі і майна; гальмування створення цивілізованого ринку землі; неефективні механізми внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції; високий рівень тіньової економіки та криміналізації АПК. Ціннісні орієнтації населення є досить суперечливими, особливо – стосовно вільної купівлі-продажу землі. В процесі реформування з місцевої аграрної бюрократії поступово формується нова аграрна еліта, яка стає провідником перетворень в АПК.

СТРУКТУРНІ ЧИННИКИ

Здійснення структурних зрушень в АПК є важливою умовою досягнення позитивних змін. Останнім часом спостерігається активізація діяльності в галузі розробки та впровадження концепцій і державних програм розвитку пріоритетних секторів сільгоспвиробництва. Однак, важливі галузі рослинництва (льонарство, виробництво цукрових буряків і кормів), а також тваринництво загалом дотепер перебувають у занепаді. Без їх відродження не можна сподіватися на створення достатку продуктів харчування, насамперед — тваринного походження.

2

Сільське господарство України деформоване в галузевому, міжгалузевому та функціональному аспектах, а також за структурою витрат виробництва.

Вході реформування АПК склалася моно-культурність селянських (фермерських) господарств, які спеціалізуються переважно на вирощуванні зернових і соняшнику:

в2002. цими культурами було зайнято 86,2% усіх посівних площ; натомість тваринництвом, навіть для виробництва продукції для власних потреб, фермери переважно не займаються.

Частка матеріальних витрат зросла в 1990-х роках майже на третину й досягла 64,1%, порівняно з 49,4% в 1990р. При цьому, в структурі матеріальних витрат скоротилися витрати на насіння та посадковий матеріал (з 13,7% до 11,5%), на корми (з 52,1% до 33,9%), на мінеральні добрива (з 9% до 6,6%). Водночас, стрімко зросли витрати на нафтопродукти й паливо — з 5,8% до 19,4%, а також електроенергію — з 1,4% до 5,4%.

Така структура витрат спричиняє прогресуючу втрату конкурентоспроможності сільгосппідприємств, оскільки скорочуються витрати на підвищення їх продуктивності — за рахунок одноразових витрат, що становлять чисте споживання не відновлюваних ресурсів.

Вході аграрної реформи відбулося руйнування значної частини матеріальнотехнічної бази колишніх колгоспів і радгоспів (пізніше — КСП). Порівняно з процесами деколективізації, наприклад, у східних землях Німеччини, в Чехії, Словаччині або Угорщині, де вона здійснювалася у формі послідовної реструктуризації колишніх кооперативів і державних господарств у підприємства ринкового типу, в Україні деколективізація пішла переважно шляхом елементарної руйнації КСП: під час трансформацій, за оцінками фахівців, було розкрадено або знищено 30-50% виробничого потенціалу сільгосппідприємств.

Уцілому, незважаючи на певні позитивні зрушення, структура сільськогосподарського виробництва залишається деформованою. Переважний розвиток отримали лише окремі високорентабельні галузі рослинництва, тваринництво ж перебуває у занепаді. Частка матеріальних витрат у загальній структурі витрат сільськогосподарського виробництва зросла протягом 1990-х років майже на третину, що спричиняє прогресуючу втрату конкурентоспроможності

3

підприємств. У ході аграрної реформи зруйновано значну частину матеріальнотехнічної бази колишніх колективних і державних господарств.

БЮДЖЕТНІ ЧИННИКИ

З 2001р. в законодавчому порядку встановлюються гарантовані обсяги бюджетних асигнувань, що виділяються АПК — в розмірі не менше 5% загальних видатків. Гарантується також спрямування всіх сум ПДВ від переробних підприємств за реалізовані молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти виключно на виплати дотацій за продані переробним підприємствам м'ясо та молоко. Державним бюджетом на 2003р. передбачається виділення на цілі АПК 2,15 млрд. грн., або 4,1% видаткової частини бюджету.

Загалом, на законодавчому рівні передбачені певні гарантії державної підтримки АПК. Однак, реальні обсяги бюджетного фінансування не відповідають потребам напівзруйнованого аграрного сектору. Серед інших статей видатків на потреби АПК, викликають тривогу вкрай обмежені кошти на розвиток соціальної сфери села.

ПОДАТКОВІ ЧИННИКИ

Протягом останніх років податкова політика стосовно АПК помітно змінилася на краще: спрощено систему оподаткування; значно зменшено податковий тиск на сільгоспвиробників.

Запровадження єдиного фіксованого сільськогосподарського податку не лише спростило систему оподаткування, а й зменшило загальне податкове навантаження на сільгоспвиробників — на 1,4 млрд. грн. у річному обчисленні, тобто практично вдвічі. Сьогодні рівень податків у сільському господарстві стосовно виручки сільгоспвиробників складає 7%, тоді як у промисловості — в 4-5 разів більше. Сільськогосподарські товаровиробники користуються пільгами зі сплати ПДВ, зокрема — оподаткування за нульовою ставкою операцій з продажу переробним підприємствам молока та худоби.

Запроваджено мораторій на внесення до чинної системи оподаткування змін, спрямованих на підвищення податкового навантаження на сільгоспвиробників. Більше того, на період 2001-2004рр. визначено режим пільгового оподаткування,

4

який, окрім названих вище, включає наступні пільги: (а) звільнення від оподаткування фінансування наукових розробок для сільськогосподарського виробництва, за умови їх впровадження; (б) звільнення від ввізного мита та ПДВ комплектуючих виробів і запчастин для сільськогосподарської техніки; (в) звільнення від мита та інших податків при імпорті комплектуючих виробів та запчастин для сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин і тварин, що не виробляються в Україні, при сезонному ввезенні дизельного палива.

Впровадження єдиного фіксованого сільськогосподарського податку, режиму пільгового оподаткування мало позитивний вплив на аграрний сектор економіки, суттєво знизило податкове навантаження на сільгоспвиробників. Отже, податкові чинники є загалом сприятливими для реформування АПК.

КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ ЧИННИКИ

Головною метою державної політики в кредитно-фінансовій сфері є розв'язання проблеми некредитоспроможності українського села, створення умов для залучення банківських кредитів та інвестицій в аграрний сектор.

В 2000р. з АПК були зняті борги (недоїмка за бюджетними платежами) на суму 6,4 млрд. грн. Терміном на п'ять років реструктуризована й заборгованість реформованих господарств за спожиту електроенергію (1 млрд. грн.).

Однак, боргові проблеми вирішені не повною мірою. Залишається невирішеною проблема правонаступництва боргів: державні борги списані, але борги комерційним структурам залишилися й загрожують банкрутством багатьом підприємствам.

Становлення в 2000р. системи пільгового кредитування стало одним з найпотужніших позитивних чинників розвитку аграрного виробництва. Запроваджується спеціальний режим кредитування, що передбачає компенсацію частини банківських кредитних ставок за рахунок бюджету, створення фонду кредитної підтримки фінансових інституцій, які обслуговують сільське господарство.

Однак, загалом обсяги пільгових кредитів є недостатніми, якщо врахувати фінансово-економічне становище, в якому знаходяться більшість реформованих

5

господарств. Крім того, кредитні ресурси майже не надходять у тваринництво, де інвестиційні ресурси особливо потрібні для підвищення ефективності виробництва та організації переробки продукції.

Поки що в системі кредитування АПК короткострокові кредити продовжують переважати над довгостроковими.

В цілому можна стверджувати, що досягнуті протягом останніх років позитивні зрушення в АПК — часткове вирішення боргових проблем, підвищення кредитоспроможності виробників, зменшення частки бартерних розрахунків, становлення системи пільгового кредитування — можна віднести до найважливіших позитивних чинників розвитку аграрного виробництва.

Однак, проблема боргів комерційним структурам залишається невирішеною, що загрожує банкрутством багатьом підприємствам; обсяги пільгового кредитування є явно недостатніми; система довгострокового кредитування перебуває лише на стадії становлення; інвестиційна діяльність так і не вийшла з кризового стану. Ці чинники стримують проведення аграрної реформи, обмежують її результативність.

ЦІНОВІ ЧИННИКИ

Цінова політика в АПК зараз здійснюється на основі лібералізації ціноутворення у поєднанні з підтримкою доходів сільгоспвиробників, посиленням антимонопольного контролю за цінами на продукцію сільського господарства та матеріально-технічні ресурси (послуги), що ним споживаються.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ

Україна має значний нереалізований потенціал експорту сільськогосподарської продукції. На нинішньому етапі держава має стимулювати формування такої структури експорту, за якої вивозилися б переважно готові продукти продовольства та переробної промисловості, а не сільськогосподарська сировина. Нижче наведено окремі зовнішньоекономічні чинники, що сприяють або стримують реалізацію експортного потенціалу вітчизняного АПК.

Сприятливі зовнішньоекономічні чинники

6

Нарощуванню експорту української сільськогосподарської продукції сприяють наступні чинники.

Лібералізація аграрного сектору Європейського Союзу, що здійснюється відповідно до намічених напрямів його реформування в рамках ЄС, а також домовленостей, досягнутих у рамках ГДТТ/СОТ. Цей процес відкриває більший доступ продукції українського АПК на ринки країн Західної Європи.

Створення в майбутньому єдиного аграрного ринку СНД. Нові можливості можуть відкритися в разі практичної реалізації ідеї, закладеної в Угоді про Спільний аграрний ринок держав-учасниць СНД від 6 березня 1998р. Вже підготовлено проект Концепції узгодженої аграрної політики держав-учасниць СНД, в розробці якого брали участь експерти ЄС. Концепція передбачає усунення торгових бар'єрів і розвиток торгівлі в рамках СНД. Завершується також розробка проектів Програми створення та функціонування ринку зерна СНД і Програми науково-технічного співробітництва з фундаментальних і пріоритетних прикладних наукових проблем спільного аграрного ринку держав-учасниць СНД на 2001-2003рр. Це відкриває можливості для нарощування українського експорту — звичайно, якщо домовленості не залишаться на папері, як це вже неодноразово траплялося в СНД.

Іноземне інвестування в харчову промисловість є позитивним чинником прискорення аграрної реформи. Станом на 1 січня 2001р., іноземний капітал вкладено в більш ніж 500 підприємств харчової промисловості на суму $776 млн., що становить 20,1% загального обсягу іноземних інвестицій в українську економіку.

Несприятливі зовнішньоекономічні чинники

Наведені нижче чинники стримують реалізацію експортного потенціалу українського АПК.

Несприятлива структура зовнішньої торгівлі продукцією АПК – переважає експорт сільськогосподарської сировини, а не готової продукції харчової промисловості..

Низька конкурентоспроможність окремих видів української сільськогосподарської продукції. Окремі види української сільгосппродукції мають нижчі від світових стандартів показники якості, внаслідок чого для них практично

7

закриті найбільш ємні зарубіжні ринки з вибагливим попитом і високими стандартами якості..

Загострюється конкуренція на аграрному ринку Росії — основного імпортера української сільгосппродукції. Несприятливим для українського експорту є також курс Росії на самозабезпечення багатьма продуктами сільського господарства. Це зумовлює зменшення попиту на українську аграрну продукцію на перспективу.

Необґрунтованість окремих ставок імпортного мита. Це призводить до викривлення структури імпорту в напрямі завезення готових продуктів з підвищеним рівнем обробки, замість сировини чи необроблених сільгосптоварів, які можуть перероблятися в Україні.

Прийняття регулятивних положень, що суперечать міжнародній практиці і зобов'язанням України в рамках процедур вступу до СОТ.

ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ

У цьому підрозділі стисло аналізуються проблеми екології землекористування. Аналіз доводить, що відбувається погіршення екологічного стану довкілля, землекористування не можна вважати задовільним. Ряд невирішених проблем, що складають загрозу продовольчій безпеці України, потребують вжиття невідкладних заходів.

Високий рівень розораності земель. Сільськогосподарська освоєність земельних ресурсів України є дуже високою — 72,2% загалом по країні (41827 тис. га), а в Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській і Херсонській областях цей показник перевищує 80%. При цьому рівень розораності ґрунтів є критично високим — 79% земель сільськогосподарського використання, або 56,7% загальної території країни. Такої високої розораності ґрунтів не має жодна європейська країна: середній показник країн ЄС становить 25,6%; найбільш розвинутих країн — 11,8%.

Падіння родючості ґрунтів. Близько третини ріллі розташовано на крутих схилах з малопродуктивними та деградованими ґрунтами. Через водну та вітрову ерозію, що вже охопила 80% площі сільгоспугідь, вони швидко стають неродючими. Цьому сприяє й суттєве скорочення останніми роками кількості внесених мінеральних та

8

органічних добрив, що зумовило швидке зменшення гумусу в ґрунті. Через стрімке падіння родючості ґрунтів сьогодні мільйони гектарів (орних, розташованих на крутих схилах, еродованих) угідь потрібно вивести зі складу орних земель — заліснити, перетворити на перелоги, пасовища, сіножаті, мисливські угіддя. Отже, постає проблема негайного скорочення площ орних земель. Проте, її вирішення ускладнюється тією обставиною, що земля вже приватизована.

Порушення вимог сівозміни. Протягом останніх років, внаслідок звичайної безгосподарності, орієнтації на швидкий, короткостроковий результат, у багатьох господарствах повністю ігнорувалися вимоги сівозміни. Під соняшником, який виснажує землю, посівні площі за останні 10 років майже подвоїлися, особливо швидко зростаючи в селянських (фермерських) господарствах. Варто зазначити, що в багатьох зарубіжних країнах посіви цієї культури регламентують, зберігаючи родючість землі.

Загалом, екологічні чинники є несприятливими для проведення аграрної реформи. Внаслідок помилок, допущених в ході аграрної реформи, й без того складні проблеми екології землекористування загострилися ще більше. Розораність ґрунтів досягла критичної межі, падає їх родючість, не виконуються елементарні вимоги сівозміни. Держава не приділяє належної уваги «розвитку технологій раціонального і екологічно безпечного землекористування» — одному із визначених 00Н базових принципів політики розвитку аграрної сфери на 2000-2015рр.

СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ

Соціальні чинники визначають рівень підтримки заходів аграрної реформ на селі, ступінь підготовленості селян до опанування нових технологій виробництва і управління. Не випадково «підвищення освітнього рівня сільгоспвиробників» 00Н відносить до базових принципів політики розвитку аграрної сфери на наступні 15 років — без цього неможливо досягти успіху аграрної реформи, як не можна забезпечити й ефективного землекористування.

Однак , соціальні чинники є вкрай несприятливими для реформування АПК. Аграрна реформа не вирішила соціальних проблем села, скоріше навпаки —

9

загострила більшість з них. Зростає безробіття, рівень життя селян залишається низьким, ускладнюється демографічна проблема.

10