Національний університет біоресурсів і

природокористування України

Кафедра хірургії ім. І.О.Поваженка

РОБОЧИЙ ЗОШИТІЗ НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

з дисципліни «Оперативна хірургія з основами топографічної анатомії та анестезіології»

Методичні вказівки для проведення занять із навчальної практики для студентів зі спеціальності 6.110101 – «Ветеринарна медицина»

Студентка 5 групи 3 курсу

Бут Олександра Володимирівна

Київ – 2022

Правила

техніки безпеки та охорони праці під час проходження навчальної практикиз дисципліни «Оперативна хірургія з основами топографічної анатомії та анестезіології»

1. Всі практичні завдання виконувати в спецодязі.

2. Працювати тільки на призначених керівниками практики робочих місцях.

3. Мотузки, повали та інші засоби для фіксації тварин повинні бути справжніми і міцними.

4. Працюючи з тваринами слід дотримуватись таких правил:

- роботу виконувати спокійно, впевнено,без різких рухів;

- неможна підходити до тварини непомітно, це може злякати її і викликати захисну реакцію;

- перед тим як підійти до тварини її потрібно окликнути, погладити;

- проводити маніпуляцію на тваринах тільки після їх надійної фіксації;

- до собаки можна підходити тільки тоді, коли вона на короткому повідку і біля неї знаходиться власник.

5. Підключати прилади до електромережі та користуватися ними можна тільки з дозволу або в присутності керівника практики.

6. Під час виявлення несправностей в роботі приладів, обладнання необхідно відразу вимкнути і сповістити керівника практики.

7. Лікарські речовини використовувати відповідно до інструкції.

8. Під час роботи з ріжучими і колючими предметами потрібно бути обережними, щоб не травмувати себе і оточуючих.

9. Асистуючи, інструменти хірургу подавати обережно і тупими кінцями.

10. На робочому місці дотримуватися чистоти, не приймати їжу, не розсипати лікарські речовини, забороняється пробувати їх на смак і запах.

20.06.22 _______________ Бут О.В.

(дата) ( підпис) (ПІБ студента)

1 день. 20.06.2022

Ознайомлення з господарством. Техніка безпеки при роботі в господарстві. Організація хірургічної роботи в господарстві та на виїздах. Хірургічна диспансеризація поголів’я. Фіксація та повал тварин.

Фіксація — це засіб, який змушує тварину на короткий або трива­лий час перебувати в певному положенні, зручному для проведення хірургом діагностичних, лікувально-профілактичних та операційних втручань. Вона досягається людиною з використанням певних засобів і прийомів. Фіксацію виконують за допомогою рук, деяких допоміж­них пристосувань і різних пристроїв. Для полегшення проведення фіксації, особливо тварин збудливих і зі слабким типом нервової системи, їм попередньо вводять заспокійливі речовини — препарати се­дативної дії, нейролептаналгетики, міорелаксанти.

Є багато способів фіксації різних видів тварин. Вибір того чи ін­шого з них залежить у кожному окремому випадку від характеру операції, методу знеболювання, віку, сили, темпераменту і норову тварини.

У практиці застосовують два способи фіксації — у стоячому та лежачому положеннях. Під час клінічного дослідження, несклад­них операцій тварин найчастіше фіксують у стоячому положенні.

Більшість нескладних операцій можна виконувати на тварині у стоячому положенні під місцевим знеболенням або поєднаним з нейролептаналгезією чи поверхневим наркозом. Дрібних тварин майже завжди оперують у лежачому положенні.

У стоячому положенні тварин фіксують за допомогою мотузок біля стовпа, конов'язі, у спеціальному станку. У лежачому положенні фіксують при складних операціях, у разі потреби оперувати неспо­кійну тварину чи необхідності надати їй певного положення.

Існує два способи фіксації в лежачому положенні — повалення і фіксація на операційному столі. Оскільки для фіксації тварини в лежачому положенні застосовують силу, то при поваленні великих тварин це пов'язано з ризиком завдання їм різних ушкоджень, таких як переломи кісток, розриви внутрішніх органів, потертості шкіри, садна, рани тощо. Особливу небезпеку при цьому становлять травми або загибель людей. Тому для запобігання травматизму не­обхідно валити тварин на рівну земляну поверхню без сторонніх предметів, вкриту невисокою травою. За 10 — 16 год до повалення великих тварин не годують, обмежують або зовсім відміняють напування. Для фіксації застосовують міцні, м'які довгі мотузки. Коней перед фіксацією розковують.

Приклад з практики:

Дата прийому – 20.06.2022

Реєстрація (власник, тварина) – бик, 9 місяців.

Анамнез – без скарг, причина звернення: встановлення носового кільця.

Діагноз – клінічно здоровий.

Лікування, техніка операції, пропозиції на післяопераційний період, профілактика:

Фіксація і знеболювання. Попередньо застосовують нейролептик . Тварину фіксують у станку, до якого міцно прив’язують голову.

Техніка операції. Місце введення кільця — задньоверхня ділянка перетинчастої частини носової перегородки, в основі якої лежить гіаліновий хрящ. Носову перегородку та верхівку носа знежирюють та обробляють антисептиком. Кільце вкладають у спеціальні щипці. При цьому ліве напівкільце повинне знаходитися в жолобі лівої бранші щипців, а штир рухомого важеля щипців увійти у призначене для нього заглиблення напівкільця. Праве напівкільце повинно знаходитися на площадці рухомого важеля. Розводять бранші щипців і перфорують гострим кінцем напівкільця носову перегородку. Для попередження зміщення браншів, їх фіксують пересувним хомутиком на ручках щипців. Потім щипці знімають, а вільні кінці носового кільця з’єднують гвинтом, головку якого потім відламують плоскогубцями. За відсутності щипців перфорацію здійснюють троакаром.

Закінчення хвороби - Рана загоюється протягом 8—10 діб.

2 День. 21.06.2022 Ін’єкції, вливання, пункції. Пов’язки та їх різновиди. Техніка накладання бинтових пов’язок на різні ділянки тіла тварин.

Ефективна дія багатьох лікарських речовин і біологічних препаратів (вакцин, сироваток та ін.) забезпечується їх парентеральним уведенням — підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньошкірно; використовують також внутрішньоартеріальне і внутрішньоаортальне введення, введення в порожнини (черевну, плевральну), суглоби, кістки.

Ін'єкції — поширений спосіб уведення порівняно невеликих кількостей рідких лікарських речовин у тканини, порожнини та судинне русло організму. При цьому препарати не зазнають дії ферментів травного каналу, його вибіркового всмоктування, інактивації в печінці тощо; дія препаратів настає досить швидко.

Розрізняють діагностичні, лікувальні та профілактичні ін'єкції; ін'єкціями користуються також при різних способах знеболювання. Ін'єкцію порівняно великої кількості рідини під невеликим тиском називають вливанням (інфузією).

Пункція — це проколювання тканини, стінок анатомічних порожнин, кровоносних судин, суглобів тощо, яке виконують з діагностичною й лікувальною метою, а також для отримання біологічного матеріалу.

Ін'єкції, вливання і пункції — найпоширеніші оперативні втручання. Під час їх виконання слід неухильно дотримуватися правил асептики (користуватися стерильним інструментом, відповідно обробляти місце операції та руки). Ін'єкційні розчини мають бути стерильними, без сторонніх домішок і підігрітими до температури тіла (39°С).

Інструменти й апарати для ін'єкцій, вливань і пункцій.

Для ін'єкцій застосовують шприци різного об'єму та ін'єкційні голки, різні за діаметром і довжиною. Для інфу-лій користуються спеціальними апаратами — Боброва, Конькова, шприцом Жане. Інфузійний апарат за допомогою гумової трубки й відповідних канюль з'єднують з ін'єкційною голкою. Тиск в інфузійному апараті має бути вищим, ніж у судині чи порожнині. Для цього апарат піднімають на певну висоту (використовують гумову трубку відповідної довжини) або нагнітають у нього повітря, яке тисне на рідину Для пункцій використовують ін'єкційні голки (часто з мандре-иами), спеціальні троакари та ін

Кровопускання

Цей прийом використовують з діагностичною метою, для проведення серологічних реакцій, отримання від гіпер-іімунізованих тварин лікувальних сироваток (на біофабриках), а та­кож з лікувальною метою (при переливанні крові, інтоксикаціях, гострій гіперемії мозку, набряку легень, ламініті тощо). Залежно від розміру тварини та кількості крові, яку потрібно відібрати, застосовують різної товщини кровопускальні голки. При масовому взятті крові у тварин з діагностичною метою користуються спеціальними приладами. Повторно голку можна використовувати тільки після її стерилізації кип'ятінням.

У коней, великої й дрібної рогатої худоби для кровопускання використовують яремну вену; невелику кількість крові для діагностичних досліджень беруть з вен вуха (розрізуванням або проколюванням).

У свиней велику кількість крові беруть із судин хвоста: ножицями або гострим скальпелем ампутують його кінчик завдовжки 1 - 2 см. Попередньо хвіст миють, вистригають на ньому щетину, дезінфікують. Кров збирають у спеціальну посудину. Крім того, для взяття крові у свиней можна використовувати пункцію передньої порожнистої вени. Після кровопускання рану обробляють 5 % спиртовим розчином йоду, а на кінчик хвоста надягають гумове кільце діаметром до 1 см. Через 2-3 доби його обов'язково знімають.

Одноразово у великих тварин можна взяти 2 - 6 л крові, у дріб­ної рогатої худоби — 200 - 400 мл, у свиней — 200 - 600 мл, у со­бак — 50 - 200 мл.

Пов'язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла. Пов'язки застосовують для:

1) спинення кровотечі з ран (стискальна );

2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов'язка);

3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов'язка);

4) лікування при закритих ушкодженнях і різних запальних процесах м'яких тканин (лікувальна пов'язка, пов'язка-компрес);

5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідливих впливів (ранова пов'язка);

6) укріплення ділянки тіла при переломах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов'язка).

Більшість пов'язок складаються з трьох частин:

1) перев'язного матеріалу, що накладається безпосередньо на рану або шкіру тва­рини в ділянці ушкодження (нерідко його називають перев'язкою);

2) гігроскопічного (вбирного) або утеплювального матеріалу;

3) тканини, яка фіксує в певному положенні перев'язний матеріал (нерідко його називають власне пов'язкою). У практиці під перев'язкою прийнято розуміти лікувальні заходи, що включають зняття старої пов'язки, обробку рани і накладання нової пов'язки.

Перев’язний матеріал, форми його застосування:

Види перев’язного матеріалу: вата, марля, целофан, лігнін. Форми перев’язного матеріалу: бинт, лонгет, праща, косинка, компрес, дренаж, тампони і т.д.