1.Перебіг та стадії наркозу.Дослідження тварин перед наркозом.Протипоказання проведення наркозу.

Наркоз - стан тварини, що характеризується глибоким, але оборотним пригнобленням функцій _центральної нервової системи в результаті застосування наркотичних речовин. При наркозі відбувається втрата чутливості, _розслаблення мускулатури і пригноблення рефлексів, але зберігається діяльність життєво важливих центрів, закладених в довгастому мозку, - дихання, судинорухового і гладкої мускулатури. Розрізняють поверхневий наркоз і глибокий.

Загальна підготовка тварин перед наркозом. Потрібна 18-24-годинна голодна дієта. У м'ясоїдних можна звільнити шлунок, викликавши штучно блювоту ' засобом внутрішньовенного введення _апоморфіну. Основним елементом наркозу є переднаркозна фармакологічна підготовка тварини - премедикація. Вона дозволяє: а) полегшити технічну дію наркозу і його течію;б)видалити побічна дію наркотику; в) зменшити або усунути небезпечні вегетативні рефлекси. Для премедикації застосовуються засоби, які, не будучи наркотиками, сприяють поліпшенню і поглибленню наркозу.

Характеристика стадій і рівнів наркозу. Глибина наркозу визначається за такими ознаками: сльозотеча , рогівковий рефлекс , ширина зіниці і його реакція на світло , м’язовий тонус , зміни характеру дихання , його вигляд, частота і глибина, частота скорочень серця , артеріальний тиск , рухові і звукові реакції .

I стадія – аналгезія

II стадія – збудження – може бути виражена неоднаково у різних тварин. Це пов’язано з різним вихідним станом організму (виснаження, важка травма, важкі інфекційні ураження) і типом нервової системи (легко збудливі особини переносять цю стадію важче, ніж тварини з більш стійкою нервовою системою), а також з видом застосовуваних седативних препаратів.

Клінічна картина характеризується руховим порушенням, спробами звільнитися від фіксуючих пов’язок, зірвати наркозну маску. Дихання у цей період шумне, з гавкотом, повізгіваніем, нерегулярне, зуби міцно стиснуті. Очні яблука роблять непроізволние руху, посилюється сльозотеча і салівація. У цій фазі може виникнути блювота, фібриляція шлуночків серця.

III стадія – хірургічна

III-1 поверхневий наркоз – настає спокійний сон. Дихання глибоке, рівне. Зіниці звужені, реакція їх на світло збережена, рогівковий рефлекс злегка знижений, реакція на введення інтубаційної трубки може викликати кашель, ларингоспазм, блювоту. Ця стадія наркозу може бути застосована для розтину гнійників, первинної хірургічної обробки ран, вправлення вивихів; закритої репозиції кісткових уламків при переломах;

III-2 виражений наркоз – зіниці вузькі, реакція на світло млява, рогівковий рефлекс відсутній. Сльозотеча знижено, відсутні глотковий, кашльовий, гортанний і сухожильні рефлекси. Дихання глибоке, рівне. М’язи розслаблені. Артеріальний тиск і частота пульсу не змінюються. Ця стадія дозволяє проводити більшість операцій на кінцівках і органах черевної порожнини;

III-3 глибокий наркоз – різке ослаблення спонтанного дихання, тахікардія, зниження артеріального тиску, можливе порушення перфузії нирок і виникнення метаболічного та газового ацидозу. Зіниці помірно розширюються, реакція на світло зникає, сльозотеча припиняється, рогівка висихає. Тривале підтримання наркозу на цій стадії може привести до прогресуючого пригнічення рефлекторної активності та основних життєво важливих функцій організму;

III – 4 передозування – спостерігається різке падіння діяльності серця, аритмія, спонтанне дихання практично відсутня. При цьому розвивається гіпоксія, гіперкапнія, важкий газовий і метаболічний ацидоз. При передозуванні анестетика потрібні термінові заходи, спрямовані на припинення подачі наркотизуючний речовини, збільшення вентиляції легенів; необхідно застосувати засоби, що поліпшують серцеву діяльність.

IV стадія агонального – настає при надмірному поглибленні наркозу. Відзначається зупинка дихання, і через 2-3 хв. припиняється серцебиття. Спостерігаються мимовільні сечовипускання і дефекація, зяяння сфінктерів. Тільки термінові реанімаційні заходи з проведенням штучної вентиляції легенів, введенням адреналіну, атропіну та ощелачівающіх розчинів можуть призвести до збереження життя тварини.

Виведення з наркозу починається з моменту припинення подачі анестетика. Тривалість періоду виходу з наркозу залежить від тривалості і глибини анестезії, травматичності операції і виду застосованих анестетика. При виведенні з наркозу відзначаються ті ж стадії, але в зворотному порядку.

Протипоказаннями до наркозу є: загальний послабленний стан, дуже зниженна температура, вагітність, підвищенна температура тіла, серцева недостатність, важкі вади серця, старість, ниркова недостача, важкий стан анемії та інші. 2. А\т дані кишок тварин, кровопостачання, іннервація. Прокол сліпої та ободової кишок у коней. Ентеротомія у дрібних тварин. Резекція кишки, фіксація, знеболення, післяопер догляд

ЦЕКОЦЕНТЕЗ. КОЛОНОЦЕНТЕЗ. Показання. Різке здуття кишок газами (метеоризм кишечнику), що становить загрозу життю від асфіксії. Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні. Знеболювання. Як правило, знеболювання не застосовують. Лише норовистим

коням ін’єктують нейролептик. Техніка операції: проколюють через центр голодної ямки. Точка вколу знаходиться на середині горизонтальної лінії, проведеної від маклака до останнього ребра.

У цьому місці не проходять великі кровоносні судини черевної стінки. Прокол роблять

в напрямку — вперед донизу і всередину до мечоподібного хряща). При здутті вентральної лівої частини ободової кишки стінку черева проколюють зліва в нижньобоковій її ділянці, в місці найбільшого випинання. Троакар уколюють перпендикулярно до шкіри. Пункцію проводять тонкими троакарами! Ураховуючи це, для операції необхідно застосовувати троакари з конусопод ібним вістрям (його можна одержати, сточивши на точилі гострі грані стилета). Після того, як вибрали місце пункції, шкіру, якщо це можливо, зсовують у бік. Черевну стінку поштовхом троакара проколюють у потрібному напрямку. Гази випускають поступово, для цього пальцем або тампоном періодично закривають отвір гільзи. Після видалення газів через гільзу вводять лікарські розчини, потім вставляють у гільзу стилет, лівою рукою притискають черевну стінку й швидко витягують інструмент. Рану змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду і заклеюють ватою, просоченою колодієм, або на рану наносять аерозольний препарат септонекс. Повторну пункцію проводять у другому місці, поблизу першого. Пункція сліпої кишки через стінку прямої кишки. Коня фіксують у станку із застосуванням путових ременів і шлеї. Пряму кишку промивають 1 %-ним розчином лізолу, калію перманганату, 2,4 %-ним розчином первомуру або водним розчином хлоргексидину біглюконату (1:1000). Хвіст відводять у бік, ділянку анального отвору протирають тампоном з йодованим спиртом. У руку беруть кровопускальну голку Боброва,

з’єднану з довгою поліхлорвініловою (ПХВ) трубкою, й вводять у пряму кишку. Пропальповують

здуту кишку, проколюють її через стінку прямої кишки й поступово видаляють гази. Щоб краще контролювати гази, кінець трубки опускають у стакан з водою. Голку витягують після припинення виділення бульбашок повітря в стакані.

ЕНТЕРОТОМІЯ. Показання. Обтураційна кишкова непрохідність (стороннє тіло), пухлини, безоари в овець. Фіксація. Тварину фіксують у спинному або боковому лежачому положенні, залежно від локалізації й величини предмета, що закупорює просвіт кишечнику. Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтративна анестезія по лінії розрізу. Техніка операції. Після медіанної лапаротомії вводять руку в черевну порожнину й зміщують сальник краніально. Знаходять уражену ділянку кишечнику й підтягують у ран. Темно-синій або темно-червоний колір стінки кишечнику свідчить про нежиттєздатність кишкової петлі. У такому разі її необхідно резектувати. Якщо показання для резекції відсутні, то виконують ентеротомію. У кількох сантиметрах перед місцем обтурації й за ним накладають по одному кишковому жому. Розріз роблять таким чином, щоб можна було відсмоктати або висушити тампонами рідкий вміст кишечнику. За наявності в кишечнику твердого обтуруючого тіла, розріз роблять по всій його довжині, щоб під час його видалення рана не розривалася далі.

Потім розсікають обтуруюче тіло (як правило, це нитки, бинт, панчоха тощо) і легко

натягуючи, витягують невелику частину предмета. І так частинами його повністю видаляють.

Коли обтуруючим тілом є нитка, ретельно досліджують ротову порожнину й порожнину глотки, оскільки її кінець може застрягнути там. Після видалення стороннього тіла на рану стінки кишечнику накладають двоповерховий шов. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського. Кишкові жоми знімають. Стінку кишечнику за необхідності протирають тампонами, змоченими антисептичним розчином. Рану кишечнику

прикривають сальником, який підшивають до серозної оболонки стінки органа 2—3-ма стібками вузлового шва із кетгуту № 2, прошиваючи тільки серозно-м’язовий шар. Петлю кишечнику вправляють у черевну порожнину. На лапаротомну рану накладають шви. Післяопераційний догляд. Парентеральне заміщення рідини. При необхідності застосовують захисну пов’язку. Два дні після операції тварині не дають воду, а три дні — не годують. Далі згодовують супи, молоко. Починаючи з 5—6-го дня, тварин переводять на звичайний раціон.