Фармакологія-цито-укр

Глосарій

Гіпертонічна хвороба (ГХ) –хронічне захворювання серцево-судинної системи, яке, в основному, характеризується стабільним підвищенням АТ. Гіпертонічний криз (ГК) – загострення ГХ. Ендартериїт – спазм артерій нижніх кінцівок. Ортостатичний колапс – різке падіння АТ при зміні положення тіла з горизонтального у вертикальне. Постнавантаження – сила, яка необхідна серцю, щоб здолати загальний периферичний опір артерій току крові. Переднавантаження –тиск на клапани серця при венозному поверненні крові до серця. Хвороба Рейно – спазми артерій пальців, кистей рук та стоп зі зблідненням, болем і парестезією.

Міорелаксанти

До Н-холіноблокаторів також відносяться міорелаксанти або курареподібні засоби, які припиняють передачу імпульсів рухомих нервів на скелетні м'язи, що викликає розслаблення скелетних м'язів (релаксацію)

Родоначальником цієї групи вважають кураре – стрільна отрута південноамериканських індійців, яка є сумішшю екстрактів з декількох видів тропічних рослин.

Класифікація препаратів

Механізм дії

За механізмом дії міорелаксанти поділяються на:

1.Антидеполяризуючої (неполяризуючої) дії (пахікураре). Препарати за типом конкурентного антагонізму з АХ, блокують Н-ХР у постсинаптичній мембрані нервово- м'язового синапсу і не допускають винекнення стану деполяризації та збудження м'язового волокна

2.2.Деполяризуючої дії (лептокураре). Вони хімічно схожі на АХ і тому взаємодіють з Н- ХР, викликаючи тривалу деполяризацію постсинаптичної мембрани і цим порушують проведення збудження з нерва на м'яз.

Фармакодинаміка

Міорелаксанти викликають релаксацію скелетної мускулатури у певній послідовності. Спочатку розвивається параліч мілких м'язів обличчя, шиї, пальців рук та ніг, змазаність мови. Потім послідовно вимикаються м’язи кінцівок, міжреберні м’язи, м'язи черевного пресу і остання

– діафрагма. Свідомість та чутливість при цьому не порушуються. Смерть може наступити від гіпоксії (вимикання м'язів діафрагми та зупинка дихання). Поновлення тонусу м'язів відбувається у зворотній послідовності.

Показання до застосування

Багатокомпонентний наркоз (для вимикання природного, а проведення керованого дихання та релаксації).

Вправлення вивихів та репозиція кісткових уламків при переломах

NB! Міорелаксанти необхідно вводити лише після інкубації хворого та переводу його на штучне кероване апаратне дихання.

Побічні ефекти

Усі недеполяризуючі міорелаксанти – гістамінолібератори, тому можуть викликати псевдоалергічні реакції, особливо бронхоспазм, зниження АТ. Суксаметонію йодид викликає аритмії, апное, гіперкаліємію та зупинку серця.

Протипоказання

Міастенія, захворювання печінки, нирок, шок, ранні терміни вагітності та похилий вік. Суксаметонію йодид протипоказан дітям грудного віку, при глаукомі, переломах хребта, анемії, кахексії.

Фармакологічне «обличчя» міорелаксантів

Перелік препаратів

Глосарій

Апное – відсутність дихальних рухів. Кахексія - виснаження організму. Керуємо дихання – штучне дихання за допомогою апаратури. Поляризація (стан спокою) деполяризація (передача нервового імпульсу) реполяризація (повернення стану спокою) - обов'язкові послідовні стани постсинаптичної мембрани. Репозиція - співставлення уламків кісток.

АДРЕНЕРГІЧНІ ПРЕПАРАТИ (АДРЕНОМІМЕТИКИ)

В адренергічних синапсах функціонує медіатор НА та гормон адреналін. Основним з них є

НА.

НА, адреналін, а також дофамін є катехоламінами, так як у 3 і 4 положеннях ароматичного кільця мають оксигрупи. Інактивація НА та адреналіну здійснюється за допомогою двох ферментів: катехолметилтрансферази (КОМТ) та моноамінооксидази (МАО). Ці два катехоламіни взаємодіють з різними рецепторами: α , α , β , β , β -АР (табл. 2)

Існують 2 підтипи α -АР, які локалізуються на постсинаптичній мембрані: α А та α В в. α а- АР знаходяться у гладкій мускулатурі передміхурової залози, шийці сечового міхуру, предміхурової частини уретри. При їхньому збудженні тонус вказаних вище органів підвищується. α в-АР розташовані у гладкій мускулатурі стінок судин. При їхньому збудженні тонус судин підвищується. α -АР розташовані на постсинептичній мембрані та поза синапсами: у судинорухливому центрі і на тромбоцитах. Стимуляція α -АР викликає агрегацію тромбоцитів (а β -АР,

навпаки, зменшують її). Фізіологічна роль α -АР у їхній участі у системі негативного зворотнього зв'язку, який регулює вивільнення НА та тонус судин. Так, при збудженні α -АР зменшується викидання НА у синапсі та збудженість судинорухового центру, що призводить до зниження АТ. З активацією α1-АР, в основному, пов'язані збуджуючі ефекти катехоламінів, тоді як з активацією β- АР – гальмуючі (виключаючи серце). НА активує переважно α -АР, адреналін – усі (β-АР сильніше). У нинішній час відкриті ще β -АР, які разом з α -АР при збудженні посилюють процеси глікогенолізу та ліполізу.

Механізм дії

Дані препарати збуджують АР:

-2-адреноміметики стимулюють 1-АР судин;

--адреноміметики стимулюють 2-АР судинорухового центру та симпатичних волокон

-1-адреноміметики - 1-АР міокарду;

-2-адреноміметики - -АР бронхів, матки та судин;

-1+ 2-адреноміметики – 1+ 2-АР міокарду, бронхів, матки, судин;

-1, 2, 1, 2-адреноміметики стимулюють 1, 2, 1, 2-АР.

Ефедрину г/х – непрямий адреноміметик (симпатоміметик), який пригнічує активність

МАО та КОМТ і зворотне захоплення катехоламінів. Це призводить до підвищення вмісту медіатору у синаптичній щілині.

Фармакодинаміка (ефекти) → Показання до застосування

Адреноміметичні засоби відтворюють в органах ті ж ефекти, які спостерігаються при подразненні постгангліонарних симпатичних нервів. Найбільше практичне значення має дія адреноміметиків на серцево-судинну систему і тонус бронхів

Фармакологічне «обличчя» адреноміметиків

Перелік препаратів

Глосарій

Гіпоглікемічна кома – різке зниження рівня глюкози у крові. Посилення глікогенолізу та ліполізу – посилення розпаду вуглеводів та ліпідів. що приводить до підвищення рівня глюкози та ліпідів у крові.

АНТИАДРЕНЕРГІЧНІ ПРЕПАРАТИ (АДРЕНОБЛОКАТОРИ ТА СИМПАТОЛІТИКИ)

У відповідності з наявністю двох видів АР, препарати прямо які блокують АР, поділені на α- та β-адреноблокатори (адренолітики) з різними фармакодинамікою та спектром застосування. Симпатолітики – непрямі, неселективні адреноблокатори (рис.4)

α-Адреноблокатори (α-Адренолітики)

Класифікація препаратів

Механізм дії

α-адреноблокатори володіють конкурентним механізмом блокуючої дії, хоча у структурному відношенні їх схожість з катехоламінами виявлена мало. Препарати цієї групи блокують як постсинаптичні 1-АР, так і пресинаптичні 2-АР.

Фармакодинаміка (ефекти) → Показання до застосування

β-Адреноблокатори (β-адренолітики)

Класифікація препаратів

За тривалістю ефекту розрізняють препарати короткої дії (пропранолол, метопролол, окспренолол), препарати середньої тривалості дії (пиндолол) та препарати тривалої дії (соталол, атенолол).

Механізм дії

Препарати блокують β-АР серця, бронхів, судин та інших органів. За хімічною структурою вони схожі на ізопреналін. 1-адреноблокатори називають кардиоселективними, 1+ 2-АР – некардіоселективними.

Фармакодинаміка (ефекти) → Показання до застосування

Блокада β -АР міокарду – антиангінальний – зниження сили, ІХС частоти серцевих скорочень та, значить, потребу міокарда у кисні

Блокада β -АР провідникової системи серця - антиаритмічний Тахиаритмія

Блокада β -АР серця (↓ роботи серця) та нирок (↓ активності ГХ реніт-ангіотензивної системи) – гіпотензивний (ангіпотензивний)

Побічна дія → Протипоказання

Брадикардія, бронхоспазм, ангіоспазм, гіпотензія Брадикардія, БА, порушення периферичного кровообігу, гіпотензія

Блокада 2-АР викликає звуження кровоносних судин (у тому числі коронарних), підвищення тонусу бронхів та скорочувальної активності біометрію, пригнічення глікогенолізу та зменшення рівня глюкози у крові.

Фармакологічне «обличчя» β-адреноблокаторів

МС – мембраностабілізуюча, ВМС – внутрішня симпатоміметична (менше побічних ефектів) активність

1-адреноблокатори є більш безпечними, ніж 1+ 2-адреноблокатори, так як вони практично не викликають бронхоспазму, пов'язаного з блокадою 2-АР. Однак при тривалому вживанні 1-адреноблокаторів до них розвивається звикання, що часто веде за собою підвищення дози та втрату селективності.

Існують також , -адреноблокатори (лабеталол, проксодолол) – див. «Антигіпертензивні засоби».

Спазмолітики (Непрямі адреноблокатори)

До даної групи препаратів відносяться резерпін та октадин.

Механізм дії

Вибірково вмикають симпатичну іннервацію: порушують синтез та виділення медіатору, виснажають запаси НА у пресинаптичній мембрані

Механізм дії

Запропоновані ліпоідна, потеінова, синаптична та інші теорії дії наркозних препаратів: порушується механізм транспорту йонів крізь мембрани нейронів, активізується ендогенна антиноцицептивна та ГАМК-ергічна системи, пригнічується холіно-, дофамінота серотонінергічні процеси у ЦНС.

Фармакологічне «обличчя» наркозних препаратів

Антиноцицептивна система – ендогенна система знеболювання

АНАЛЬГЕТИКИ

Анальгетики (греч. an –заперечення та algos – «біль») –препарати вибірково пригнічують больову чуттєвість. В залежності від хімічної будови, особливості фармакодинаміки їх поділяють на наркотичні (великі) та ненаркотичні (малі) анальгетики.

Наркотичні анальгетики

Біль та анальгезія забезпечується функціюванням двух систем – ноцицептивної (від лат noceo – «пошкоджую»), яка сприймає біль та приймає участь в її передачі, та антиноцицептивною, яка пригнічує біль. Початковими ноцицептивними структурами є ноцицептори – рецептори, які сприймають больові подразнення. Вони локалізуються у шкірі, м'язах, слизових оболонках, артеріях, капсулах суглобів та внутрішніх органів. Больовий імпульс передається до центральних нейронів по аферентним нервам за допомогою медіаторів болю. У сприйнятті болю та аналгезії приймають участь також опіатні рецептори (ОР) та їх ендогенні ліганди (ligo - «зв'язую»). ОР знаходяться у пресинаптичних мембранах нейронів, які беруть участь у проведенні ноцицептивних імпульсів як у ЦНС, так і в тканинах. Вони представляють собою участки мембрани з високою чуттєвістю до своїх лігандів (екзота ендогенним) та виконують гальмівну (антиноцицептивну) функцію. Ендогенними лігандами ОР є анальгетичні нейропептиди: енкефаліни, ендорфіни. Вони зв'язуються з ОР, в результаті чого затримується викидання у синаптичну щелину альгогенів – медіаторів болю (АХ, субстанції Р, простагландинів, катехоламінів, серотоніну, гістаміну), приймаючих участь у передачі ноцицептивних імпульсів. Виділяють 5 видів ОР : μ (мю), χ (каппа), σ(сигма), δ (дельта), ε (епсілонт). Особливо важлива роль μ-рецнпторів, які забезпечують аналгезію, седативний ефект, пригнічення дихального центру, брадикардію, міоз, зниження моторики ШКТ, ейфорію та лікарську залежність. Екзогенними лігандами ОР є наркотичні анальгетики.

Наркотичні анальгетики (НА) або опоїди усувають або зменшують біль, у великих дозах викликають сон, а при повторному введенні до них розвивається фізична та психічна залежність – наркоманія.

Класифікація препаратів

Механізм дії

Механізм знеболюючої дії наркотичних анальгетиків зумовлений дією їх на ОР та активацією ендогенної антиноцицептивної системи. В результаті збудження пресинаптичних ОР зменшується виділення альгогенів (медіаторів болю), що веде до порушення передачі больових імпульсів.