Аліна Олексіївна Іванченко - 1.2 Семінарське заняття

Підготувала:

студентка 3 курсу групи БМВ 21-22

Навчально-наукового інституту сучасного мистецтва

Іванченко Аліна

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ ДО ТЕМИ 1.2 № 2

МУЗИЧНІ СТИЛІ РАННЬОГО І ВИСОКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

3. Походження та розповсюдження органу.

Орган - це музичний інструмент, який має довгу історію. Його історія налічує кілька тисяч років. Гуго Ріман вважав, що родоначальником органу є стародавня вавилонська волинка (XIX ст. до н.е.): «Хутро надувалася через трубку, а з протилежного кінця знаходився корпус із дудками, що мають, без сумніву, язички і по кілька отворів». Вважається, що орга́н (водяний орган, гідравлос) винайшов грек Ктесібій, що жив в Олександрії Єгипетській у 296-228 рр. до н.е. Органи великих розмірів з’явилися в IV ст., більш-менш удосконалені органи – у VII та VIII ст. Папі Віталіану традиція приписує введення органу в католицьке богослужіння. У VIII ст. Візантія славилася своїми органами.

Поширення органу пов'язане з розвитком християнства та його культурно-мистецьким впливом на західну Європу. У церковній музиці орган використовувався як супровід для співу та інших інструментів, але згодом став головним інструментом церковної музики. При цьому орган використовувався і як акомпануючий інструмент (при виконанні духовних піснеспівів) і як сольний. Перші записи органних творів з’явилися в Англії в XVI столітті. Розквіт органної музики припадає на XVI – XVIII століття, і його кульмінацією стала творчість Й.С.Баха – його хоральні прелюдії, концерти, токати, фантазії, фуги та ін.

Орган — інструмент, у якому звук створюється за допомогою тиску повітря у трубах шляхом натискання клавіш на клавіатурі — став найголовнішим символом духовної музики з-поміж інших інструментів. Органи, які набули широкого вжитку з XIV століття, мали багато різних форм і видів.

Мистецтво будувати органи розвинулося і в Італії, звідки в IX ст. їх виписували до Франції. Пізніше це мистецтво розвинулося в Німеччині. Значного поширення в західній Європі орган набув починаючи з XIV ст. Середньовічні органи, порівняно з більш пізніми, були грубої роботи; ручна клавіатура, наприклад, складалася з клавіш шириною від 5 до 7 см, відстань між клавішами сягала 1,5 см. Вдаряли по клавішах не пальцями, як тепер, а кулаками. У XV ст. були зменшені клавіші і збільшено число труб.Найдавнішим зразком середньовічного органу з відносно цілісною механікою (труби не збереглися) вважається орган із Норрланда (церковний прихід на острові Готланд у Швеції). Цей інструмент зазвичай датується 1370-1400 рр., хоча деякі дослідники сумніваються у такому ранньому датуванні. Наразі Норрландський орган зберігається в Національному історичному музеї в Стокгольмі.

Найстаріший у світі орган, на якому можна грати, датується 1435 роком. Він знаходиться у Швейцарії, всередині укріпленої на вершині пагорба — високого храму, побудованого у ХІІІ столітті над швейцарським містом Сьйон. Його труби, розташовані так, щоб відтворити контури храму, залишилися незмінними з моменту їх створення понад 500 років тому — за винятком доданих пізніше спеціальних труб, призначених для виконання музики епохи бароко XVIII століття.

Цей багатовіковий орган найкраще підходить для виконання старовинної музики. Любителі музики їздять з усього світу у цьому куточку Швейцарських Альп влітку, коли в храмі проходить щорічний Міжнародний фестиваль старовинного органа. До програми фестивалю, який триває 20 днів — із середини липня до кінця місяця, — входять виступи та бесіди про старовинну органну музику. «Ми були здивовані, побачивши, скільки людей прийшло на перший концерт, присвячений цьому старовинному інструменту», — каже Моріс Венгер, засновник Міжнародного фестивалю старовинних органів.Коли Венгер дізнався про старовинний інструмент і виявив, що на ньому неможливо грати через відсутність обслуговування, він звернувся до експертів, які змогли оживити 600-річний орган. Завдяки зусиллям професіоналів і донаторів, які долучилися до реставрації інструмента, Венгер знову зміг почути урочисту музику, виконану на найдавнішому у світі органі. Зворушений цим досвідом, він вирішив поділитися ним з іншими любителями органної музики і у 1969 році заснував Міжнародний фестиваль старовинного органа. (відео)

Орган складається з трьох основних частин. Перша з них – це та, на якій безпосередньо грає органіст. Вона називається органний пульт. На ній розташовуються клавіатури для рук (від однієї до дев'яти) та ніг. Клавіатури для рук дещо коротші, ніж на фортепіано (60 замість 88 клавіш), а в педалях розташовані близько 2 октав.

Також на пульті управління розташовані кнопки регістрів та деякі інші елементи управління. Сам по собі цей пульт не звучить. Тобто якщо ви просто підійдете до нього і натиснете клавішу, як на фортепіано, нічого не відбудеться.

Іноді можна побачити інструмент, який складається лише з такого "пульту", а внизу замість педальної клавіатури – дві великі пласкі педалі. Це не орган, а фісгармонія, його “молодша сестра”. Цей інструмент був особливо популярним наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. У ньому виконавець за допомогою цих педалей накачував повітря, щоб фісгармонія звучала.

Наступна частина органа, яка безпосередньо звучить – це труби. З концертної зали ми бачимо лише один їх ряд, він називається проспектом. Основна його мета – це зовнішнє оформлення органа. Іноді ті труби, які ми бачимо, мають лише декоративну функцію і взагалі не звучать.А тепер уявіть собі – ці проспектні труби утворюють лише один регістр, тобто вони мають один тембр звучання. А для того, щоб зазвучав інструмент, який має 60 регістрів, тобто 60 різних тембрів (як, до прикладу, у Львівському органному залі), потрібно близько 4500 труб!

Регістри - це, як на мене, найбільша родзинка органів. Адже кожен має своє неповторне забарвлення, і їх можна змішувати у безлічі комбінацій!

Для того, щоб труби по-різному звучали, використовують різні матеріали (дерево, метал), різні сплави та найрізноманітніші форми: круглі та квадратні, прямі, завужені та розширені, закриті та відкриті, з язичками та без, з конусами наверху та тоненькими трубочками - людська фантазія та винахідливість безмежна!

Кількість регістрів та їх тембри на кожному інструменті різна. Це може бути як маленький орган з 6 регістрами та однією клавіатурою на пульті, так і гіганти з 30 тисячами труб та 9 клавіатурами!

Але потрібна ще одна складова, яка з'єднувала би клавіші і труби: щоб при натисканні клавіші відкривався доступ повітря до певної труби. Існує кілька способів, як саме це зробити. Це може бути система важелів, які механічно з'єднують ці частини. Це найдавніший тип з'єднання, і в такому разі органний пульт знаходиться безпосередньо біля труб.(фото3, 4)

Є інший спосіб, коли клапани відкриваються за допомогою тиску повітря. Можна також з'єднувати елементи за допомогою електрики, це дає змогу розташовувати труби на будь-якій відстані від пульту. Це особливо важливо для інструментів-гігантів та кіноорганів, у яких крім звичних труб до клавіатури можуть бути під'єднані фортепіано та ціла армада ударних інструментів.

Проте всі ці елементи лишилися би німі, якби не серце органа, його дихання. Для цього використовуються великі шкіряні міхи, які слугують резервуаром для повітря. З одного боку у них нагнітається повітря, а з іншого – під тиском поступово подається у труби. Цей тиск зазвичай здійснює звичайна цегла, покладена на міх, проте – чітко вивірена кількість цегли.

Зараз повітря нагнітається мотором, проте до винайдення електрики це робили вручну. Часом для того, щоб зазвучав один орган, потрібні були десятки людей, які накачували повітря. Іноді їх пробували замінити кіньми, проте відповідний запах не надихав на слухання музики.

Музика для органу барокової епохи досі залишається популярною та актуальною для слухачів. Одна з причин - це складна техніка гри на органі та багатогранність музичного змісту в органних творах. Музика Й.С. Баха та інших композиторів бароко використовує різноманітні музичні ефекти, такі як контерпункт та імітацію, що робить її цікавою та запам'ятовуючою. Крім того, орган має унікальний звук, який є дуже виразним та емоційним.