Гуменюк В.А.

к.е.н., доцент Бабій О.М.

Управління інноваційним розвитом підприємства

Постановка проблеми. Сьогодні особливого значення набуває стратегічне управління інноваційним розвитком підприємств, яке орієнтує діяльність на запити споживачів, дозволяє більш гнучко реагувати і здійснювати своєчасні зміни, досягати конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. Особливістю інноваційного типу розвитку є перенесення акценту на застосування принципово нових прогресивних технологій, випуск високотехнологічної продукції, оперативні управлінські рішення в інноваційній діяльності, пов’язані як з мікро-, так і з макроекономічними процесами – проведення політики ресурсозбереження, створення технопарків, сервізації економіки. Здатність до постійних інновацій є однією з основних умов успіху підприємства в конкурентній боротьбі.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питанням управління інноваційною діяльністю присвячено багато робіт українських і зарубіжних вчених, зокрема, Балабанової Л.В., Барташьова Л.В., Бородкина А.С., Бритченка Г.І., Віленського М.А., Гатовського Л.М., Гончарова В.М., Дронова Ф.А., Колегаєва Р.Н., Консона А.С., Коровіної З.П., Кушлина В.И., Львова Д.С., Омелянович Л.О., Орлова П.А., Румянцева А.М., Струмиліна С.Г., Туровца О.Г., Хачатурова Т.С., Ямпольського С.М. та ін. На основі цих досліджень сформувалися визначальні уявлення теоретичного і практичного характеру. Разом з тим слід відмітити, недостатню увагу вчених до проблем формування інноваційних програм розвитку підприємства.

Мета статті. Стаття розглядає причини зростання популярності управління часом, потім огляд деяких основних концепцій, що містяться в літературі: ефективність, результативність та цілі в житті; як знайти час; ведення журналу часу; системи планування; організація та як стати ефективнішим менеджером часу. На закінчення концепція управління часом пов'язані з літературою стресі на роботі.

Виклад основного матеріалу. Розробка та реалізація інноваційних перспектив вимагає від підприємства значних змін у структурі та загальній політиці, що призводить до можливих коригувань у цілях та завданнях, що, у свою чергу, призводить до формування нової стратегії розвитку інноваційних структур. Формування інноваційного потенціалу створює основу актуального, ефективного розвитку економічного агента. При цьому потрібне дотримання принципу системності в процесі управління інноваціями.

Управління інноваційною системою передбачає [1]:

- формування стратегій інноваційного розвитку;

- створення адекватної інноваційним цілям та стратегіям організаційної структури;

- здійснення неперервного управління всіма етапами життєвого циклу інновацій (генерація ідей, проведення науково-дослідницьких та експериментально-конструкторських розробок (НДЕКР), виробництво та комерціалізація інновацій, організація зворотного зв'язку з споживачем та ін.);

- організацію системи управління знаннями на підприємстві та захисту інтелектуальної власності;

- формування інноваційної культури на підприємстві, створення системи мотивації, заохочення та відповідальності.

Усі зазначені вище параметри мають загальний характер, що надає їм певну універсальність, що, у свою чергу, створює необхідність враховувати їх при формуванні системи управління інноваційним розвитком будь-якого підприємства, незалежно від видів діяльності, ринків та галузей, в яких існує організація, потенціалів та перспектив.

Виходячи з критерію універсальності, зупинимося більш детально на процесах, які беруть участь у інноваційному управлінні, які можна класифікувати наступним чином [1]:

1. За функціями:

- Правова – юридичне закріплення та перерозподіл прав власності та контролю;

- Фінансова – зміна структури активів, зобов'язань, власності та контролю;

- Організаційно-управлінська – зміна складу та перегрупування структури управління підприємством, зміна форм та методів управління підприємством;

- Виробнича – зміна у виробничо-технологічному процесі та виробничій структурі.

2. За ступенем впливу на інноваційний розвиток підприємства:

- Короткостроковий – фінансове планування інноваційної діяльності;

- Довгостроковий – структурне планування інноваційної діяльності.

Процес розробки стратегії інноваційного розвитку підприємства може здійснюватися відповідно до загальної логіки проектного управління. Незважаючи на наявну специфіку, реалізація інноваційних проектів розвитку підприємств повинна базуватися на ряді об'єктивних принципів. Перш за все, керівник проекту з розробки стратегії розвитку організації повинен мати повноваження щодо відбору учасників проекту та розпорядження бюджетом. При цьому, з урахуванням виняткової важливості для організації, сам проект з розробки стратегії інноваційного розвитку повинен знаходитися під контролем та здійснюватися з участю топ-менеджменту.

Дедалі більше значення в управлінні інноваційним розвитком на підприємстві надається проектному методу. Управління проектом – використання компетенцій та ресурсів, а також на основі застосування сучасних методичних підходів при виконанні проекту з метою досягнення необхідних результатів. Процес управління будь-яким проектом, у тому числі інноваційним, потребує значних капіталовкладень. У зв'язку з цим можна вважати управління інноваційним проектом подібним за своїми принципами та формами до управління інвестиційним проектом.

Переходячи до розгляду процесу управління інноваційним розвитком, необхідно звернути увагу на його етапи. Загально їх можна уявити як замкнутий цикл, що складається з послідовно змінюючихся етапів (див. рис.)

Замкненість надає циклу більш стійке положення і дозволяє підвищити ефективність контрольних та моніторингових процесів. Більш детальне уявлення про кожен з елементів представлено в таблиці 1.

Формування інноваційної

концепції

Створення інноваційного проекту

Розробка інноваційної стратегії

Реалізація інноваційного продукту

Рис. Схема замкнутого циклу управління інноваційним розвитком підприємства

Табл. 1