Лістеріоз

Зміст:

1.Лістеріоз

2.Збудник хвороби

3.Епізоотологія

4.Патогенез

5.Клінічні ознаки

6.Патологоанатомічні зміни

7.Діагностика

8.Лабораторна діагностика

9.Лікування

10.Заходи боротьби

Лістеріоз

Лістеріоз (Listeriosis) — природно-осередкова хвороба різних видів тварин і птахів, що характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів. До лістеріозу сприйнятлива й людина.

Збудник хвороби

Збудник хвороби — Listeria monocytogenes — поліморфна, грампозитивна дрібна (0,6…2) × (0,3…0,5) мкм паличка із заокругленими кінцями, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живильних середовищах за оптимальної температури 30 – 37 °С, рН = = 7,2– 7,4. Добре культивується на печінкових середовищах з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, елективному МПБ з 0,05 % телуриту калію.

На кров’яному агарі навколо маленьких прозорих колоній спостерігається чітка зона гемолізу. Лістерії виділяють особливі антибіотичні речовини — моноцини, а також бактеріофаг, який використовується для типізації штамів та діагностики хвороби. Під впливом різних факторів лістерії можуть утворювати L-форми. З лабораторних тварин до лістерій чутливі білі миші, кролі, морські свинки. Лістерії досить стійкі у зовнішньому середовищі: у ґрунті та гною скотних дворів залишаються життєздатними до 11 міс, у гноївці — 30 – 106 діб, у сіні та м’ясо-кістковому борошні — 134 доби, у комбікормах та вівсі — до 105 діб, у трупах гризунів — до 4 міс, у воді ставків — до 1 року, у заритих у землю трупах тварин — від 45 діб до 4 міс. У тваринницьких приміщеннях лістерії зберігаються 25 –48 діб, на забрудненому гноєм ґрунті — від 8 діб улітку і до 115 —взимку. Можливе розмноження лістерій у багатих на гумуси ґрунтах, мертвих субстратах, поверхневих шарах силосу за низьких температур і рН > 5,5.

Лістерії інактивуються 5 %-ми розчинами лізолу, креоліну, а також розчином хлорного вапна з 3 % активного хлору — через 10 хв;2 %-м розчином їдкого натру або формальдегіду, 20 %-м розчином свіжогашеного вапна — через 20 хв; 2,5 %- м розчином формальдегіду — через 3 год. Кип’ятіння руйнує лістерії за 5 хв, нагрівання до 75 °С — 20 хв, сонячне випромінювання — за 2 – 15 діб.

Епізоотологія

Лістеріоз становить небезпеку для 12 видів домашніх і 91 види диких тварин. Сприйнятливі до лістеріозу вівці, кози, велику рогату худобу, свині, коні, кролики, кури, гуси, качки, індички. Листерии виділені також з іксодових кліщів, з личинок оводів, бліх, вошей, а також риб, раків і жаб. Сприйнятливий також людина. Хворіють тварини всіх віків, але особливо чутливі молодняк і вагітні тварини.

Джерело збудника інфекції при лістеріозі - тварини, які виділяють лістерії в зовнішнє середовище з закінченням з носової порожнини, з статевих органів (при абортах), абортованим плодом, з калом, сечею, молоком. У природних умовах зараження відбувається через слизову оболонку носової і ротової порожнин, кон'юнктиву, травний тракт, а також через пошкоджену шкіру.

Основной резервуар збудника в природі - гризуни, службовці причиною зараження лістеріозом сільськогосподарських тварин, частіше через воду, корми, забруднені виділеннями хворих. В циркуляції збудника лістеріозу між дикими тваринами (особливо гризунами) певну роль відіграють іксодові кліщі, в організмі яких аркуші-рії зберігаються до 42 днів. Лістеріоносітельство встановлено (в шлунково-кишковому тракті) у клінічно здорових тварин (і людини), за різними джерелами, від 5 до 90%. Ослаблення резистентності організму в результаті неповноцінного годування, поганих умов утримання, вагітності, незаразних і паразитарних хвороб може призвести до виникнення лістеріозу. Використання гною з неблагополучних по лістеріозу господарств для удобрення полів і городів призводить до контамінації овочів (для людини) і кормів (для тварин).

У овець хвороба носить сезонний характер і проявляється переважно з січня по травень, що пов'язано з активізацією факторів передачі збудника інфекції (міграція інфікованих гризунів до сховищ кормів, переважання силосу в раціоні тварин і зниження резистентності організму). У великої рогатої худоби та свиней сезонності лістеріозу не виявлено. Характерні стационарность хвороби, випадки кількаразового повторення в окремих пунктах, причина чого полягає в тривалому виживанні лістерій в зовнішньому середовищі, наявності лістеріоносітелеі, а також в існуванні природних вогнищ лістеріозу.

Лістеріоз проявляється спорадично, рідше у вигляді епізоотії. Летальність може досягати 98 ... 100%. Іноді (частіше у дорослих тварин) хвороба протікає безсимптомно, при цьому тварини тривалий час залишаються мікробоносителі. Відзначено випадки змішаної інфекції лістеріозу та інших хвороб, особливо у свиней.

Патогенез

Потрапили в організм лістерій розмножуються і поширюються по організму нейрогенними, ліфмогеннимі і гематогенним шляхами. Лістер розмножуються в місці первісного впровадження, захоплюються фагоцитуючими клітинами, проникають в кровотік і поширюються по організму. Незавершений фагоцитоз сприяє переживання збудника всередині фагоцитів і внутрішньоклітинного розмноження. Несприятливий вплив на мікроорганізм надають виробляються лістеріями токсини .

Збудник потрапляє в різні органи, у тому числі в головний мозок. У дорослих тварин лістеріозної сепсис виникає рідко, частіше у них уражається центральна нервова система, а в період вагітності - статева система; у молодняку розвивається сепсис, а потім генералізований гранулематоз.

Клінічні ознаки

Інкубаційний період триває 7 – 30 діб. Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють кілька клінічних форм лістеріозу — нервову, септичну, генітальну, стерту й безсимптомну. У великої рогатої худоби перебіг хвороби гострий або підгострий, переважає нервова форма. На початку хвороби спостерігаються пригніченість, відмова від корму, припинення жуйки, короткочасне підвищення температури тіла до 41,2 °С, виділення з носових отворів значної кількості прозорого в’язкого слизу, а з ротової порожнини — в’язкої слини. Спостерігаються сльозотеча, гіперемія слизових оболонок. На 3 – 7-му добу з’являються найхарактерніші симптоми хвороби, зумовлені ураженням центральної нервової системи: напади неспокою, некоординовані рухи, парези окремих груп м’язів, однобічний парез язика або вуха, розширення зіниць, ослаблення або повна втрата зору.