
- •Хвороба Ауєскі
- •Хвороба Ауєскі
- •Історична довідка
- •Збудник
- •Вірус культивується в первинних культурах клітин курячих фібробластів, нирок або щитоподібної залози поросят,
- •Епізоотологія
- •Механізми розвитку
- •Симптоми та перебіг
- •У більшості тварин (окрім свиней) хвороба починається нестерпним свербежем у місцях первинної локалізації
- •Патологоанатомічні зміни
- •Діагностика
- •Лікування
- •Профілактика
Хвороба Ауєскі
Виконала:
Бут Олександра ФВМ 4 курс 5 група

Зміст:
1.Хвороба Ауєскі
2.Історична довідка
3.Збудник
4.Епізоотологія
5.Механізми розвитку
6.Симптоми та перебіг
7.Патологоанатомічні зміни
8.Діагностика
9.Лікування
10.Профілактика
11.Імунітет

Хвороба Ауєскі
Ауєскі хвороба (Morbus Aujeszky), псевдосказ — гостре контагіозне вірусне захворювання всіх свійських та багатьох видів диких тварин.

Історична довідка
Уперше описав клінічні ознаки хвороби у великої рогатої худоби та відокремив її від сказу 1902 бактеріолог А. Ауєскі (1869–1933; Угорщина). Вірусну природу збудника встановлено 1910. Від 1930 хворобу Ауєскі зареєстровано у понад 70 країнах світу.

Збудник
Збудник хвороби — ДНК-вмісний вірус із родини Herpesviridae, має сферичну форму, діаметр 180 – 200 нм, вкритий зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою. Вірус має ікосаедральний капсид, дволанцюгову ДНК, понад 20 структурних білків. Зумовлює утворення в організмі віруснейтралізуючих, преципітувальних та комплементзв’язувальних антитіл. Вірус пантропний, виявляється у верхніх дихальних шляхах, легенях, головному мозку, селезінці, печінці, нирках, мигдаликах, лімфатичних вузлах, м’язах та шкірі хворих і загиблих тварин.

Вірус культивується в первинних культурах клітин курячих фібробластів, нирок або щитоподібної залози поросят, тестикул телят, у нирках ембріонів свині й корови, а також у перещеплюваних лініях клітин РК-15 і ВНК-21. Репродукується в ядрі, викликає характерну цитопатогенну дію, зумовлюючи округлення клітин, утворення внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень, симпластів і гігантських форм з 2
– 10 ядрами. Після адаптації вірус вдається культивувати в 12-денних курячих ембріонах, у яких спостерігається генералізована інфекція, специфічні ураження хоріон-алантоїсної оболонки, загибель через 24 – 96 год після зараження. З лабораторних тварин до вірусу чутливі кролі, молоді коти, цуценята.

Епізоотологія
У природних умовах збудник хвороби Ауєскі частіше вражає свиней, особливо поросят та супоросних свиноматок, а також домашніх і диких м’ясоїдних, гризунів; рідше — велику і дрібну рогату худобу, хутрових звірів; дуже рідко — коней та інших оленеподібних. Джерелом інфекції слугують хворі тварини та вірусоносії.
Заражаються тварини аерогенно або аліментарно, за стійлового утримання ймовірне контактне зараження через пошкоджену шкіру. Для хвороби Ауєскі характерна стаціонарність; сезонність не виражена, але захворювання частіше реєструють навесні та восени.

Механізми розвитку
Розвиток хвороби залежить від виду й віку тварини, шляхів проникнення збудника та тривалості інфікування. Вірус подразнює клітини стінок кровоносних судин, сприяє розвитку набряків і геморагічного діатезу в різних органах (особливо в головному мозку), що супроводжується виникненням нервових явищ та сильного свербежу. У свиней вірус частіше локалізується в легенях і черевній порожнині.

Симптоми та перебіг
Інкубаційний період хвороби Ауєскі становить 1‒15 діб.
Перебіг завжди гострий, виражений розладами центральної нервової системи (збудження, судоми, параліч), супроводжується ураженням органів дихання, сверблячкою й розчухуванням (за винятком свиней, норок та соболів). Одужання майже не буває, загибель настає на 1–4 добу.

У більшості тварин (окрім свиней) хвороба починається нестерпним свербежем у місцях первинної локалізації вірусу (зазвичай це губи й кінцівки). Велика рогата худоба розчухує уражені ділянки до крові й появи глибоких ран; тварини дуже збуджені, лякливі, проте не агресивні. В овець та кіз перебіг подібний, але без ознак збудження. У свиней супроводжується ознаками лихоманки, пінистою слинотечею, у молодняка — судомами та паралічем. У коней за доброякісного перебігу хвороби спостерігають короткочасну гарячку, пригнічення, однак за 2–4 доби тварина одужує; за злоякісного перебігу наявна сверблячка, слиновиділення, симптоми енцефаліту. Для собак та котів характерні сверблячка, лякливість, жалібний хрипкий голос, виділення пінистої слини, як за сказу, проте без ознак гідрофобії і агресивності до людини; температура тіла нормальна. У хутрових звірів хвороба перебігає у нервовій або легеневій формах.