Клінічні ознаки

Інкубаційний період у природніх умовах варіює від 10-20 діб до 1-2 місяців, інколи – до 6-9 місяців. Тварина в результаті хвороби гине від інфекції та виснаження, або ж видужує.

Захворювання протікає в 4 формах:

oлімфаденітній,

oвісцеральній,

oгенітальній

oгенералізованій.

oЛімфаденітна форма характеризується ураженням поверхневих лімфатичних вузлів, що встановлюється пальпацією;

oПри вісцеральній формі в лімфатичних вузлах і паренхіматозних органах утворюються гнійно-некротичні інкапсульовані вогнища, специфічні клінічні ознаки відсутні;

oГенітальна форма характеризується ураженням статевих органів,

oГенералізована – появою гнійно-некротичних вогнищ в лімфатичних вузлах, внутрішніх органах та інших тканинах.

При лімфаденітній формі уражуються, як правило, поверхневі шийні лімфатичні вузли. Клінічно інфекція може супроводжуватись рядом неспецифічних для даного захворювання ознак:

oнекоординованими рухами (у випадку сильного збільшення шийних чи пахових лімфатичних вузлів);

o«вертячкою» (при локалізації вогнищ в головному мозку);

oхронічною тимпанією;

oорхітами або орхіепідидимітами у баранів;

oмаститами у вівцематок тощо.

При ураженні легень лише в останній стадії інфекційного процесу з’являються симптоми бронхопневмонії, настає виснаження. Уражене вим’я напухає, набуває горбистого вигляду. У ягнят найчастіше виявляють запалення пуповини і суглобів. При генералізованій (септичній) формі відмічають депресію, підвищення температури тіла. Розвивається інтоксикація, анемія, тварини гинуть через 3-5 тижнів після початку захворювання.

Псевдотуберкульоз може протікати із ускладненнями і рецидивами. Ускладнення характеризується погіршенням загального стану, підвищенням температури тіла, появою нових уражень на органах або посиленням згасаючих симптомів. Рецидив виникає після періода удаваного видужання. Через 1-3 тижні знову з’являються типові ознаки хвороби. Рецидивів буває 1-2, рідше – 3 і більше.

Найчастішими ускладненнями псевдотуберкульозу є алергічні симптоми: кропивниця, набряк Квінке, реактивні артрити, вузлова еритрема, синдром Рейтера. Рідше спостерігаються псевдотуберкульозний менінгіт та менінгоенцефаліт, нефрит, гостра ниркова недостатність, міокардит, пневмонія.

Епізоотологія

В природних умовах до збудника псевдотуберкульозу найбільш чутливі вівці та кози, менш – коні, ВРХ, буйволи, свині, верблюди, олені, мавпи, кролі, морські свині, миші та інші тварини; нечутливі кури та голуби. Джерелом збудника інфекції служать хворі тварини, в основному гризуни, які мають можливість інфікувати своїми виділеннями продукти харчування, воду, грунт, де збудник не тільки зберігається тривалий час, але при певних умовах і розмножується.

Провідний шлях передачі інфекції – харчовий. До основних факторів передачі відносяться овочеві страви (салати з овочів) і молочні продукти, які вживаються в їжу без попередньої термічної обробки. Накопиченню збудника в продуктах сприяє зберігання їх в холодильниках та морозильних камерах.

Друге місце займає водний шлях передачі. Він звичайно реалізується при вживанні води із відкритих водоймищ.

У зовнішнє середовище збудник виділяється з гнійним вмістом абсцесів лімфатичних вузлів, підшкірних і внутрішньом`язевих абсцесів, а також із виділеннями з носа і випорожненнями. Тривалість виділення гнійного вмісту абсцесу до за живлення отвору може коливатися від 9 до 40 днів.

Зараження відбувається через ушкоджену шкіру (при стрижці, кастрації, укусах чи пораненнях, при купанні овець в проти паразитарних ваннах тощо), а також аліментарним, аерогенним шляхами, через пуповину, інфіковані об’єкти зовнішньго середовища, котрі являють собою важливий фактор в епізоотичному

Захворювання проявляється спорадично або у вигляді епізоотії. Із основним способом зараження (через пошкоджену шкіру) пов’язана літня сезонність захворювання овець, в основному в липні-серпні, через 1,5-2 місяці після стрижки. До початку зими захворюваність різко знижується до 1,5 – 5%. Частину виснажених тварин вибраковують, а у знов захворівших в період стрижки, хвороба переходить в хронічний перебіг.

Псевдотуберкульоз розповсюджений доволі широко у країнах із розвинутим вівчарством: при забої овець, що поступають на м’ясокомбінат із ряду областей, встановлена ураженість 7,25% туш. Гинуть приблизно 10-12% захворілих тварин.

Діагностика

Для дослідження в лабораторію відправляють трупи овець та гризунів, від загиблих тварин – специфічні інкапсульовані гнійно-некротичні вогнища в лімфатичних вузлах, органах і тканинах. Для серологічного діагнозу можна використовувати сироватку.

Клінічний діагноз заснований на поєднанні характерних для псевдотуберкульозу ознак:

oгострий початок захворювання,

oсиндром загальної інтоксикації,

oлихоманка,

oураження шкіри,

oкатаральне запалення слизової оболонки ротоглотки,

oознаки ураження шлунково-кишкового тракту,

oсиндром гепатиту,

oураження суглобів,

oалергічні симптоми,

oзміни крові та сечі.