Псевдотуберкульоз

Зміст:

1.Псевдотуберкульоз

2.Збудник хвороби

3.Культуральні властивості

4.Стійкість

5.Патогенез

6.Клінічні ознаки

7.Епізоотологія

8.Діагностика

9.Патологоанатомічні зміни

10.Ветеринарно-санітарна експертиза туш

Псевдотуберкульоз

Псевдотуберкульоз – хронічне зоонозне захворювання тварин різних видів, але в основному овець і кіз, що характеризується утворенням у лімфатичних вузлах, легенях, печінці та інших органах і тканинах специфічних гнійно-некротичних вогнищ, розвитком кахексії і передчасним вибракуванням тварини і її загибеллю.

Збудник хвороби

Збудник псевдотуберкульозу відноситься родини Enterobacteriaceae, роду Yersinia, виду Yersinia pseudotuberculosis.

Це грамнегативна поліморфної форми паличка, довжиною 1,6 – 6 мкм і діаметром 0,4 – 0,8 мкм, іноді зустрічаються овоїдні форми (коковидні), довжиною 0,8 – 2 мкм і діаметром 0,4 – 0,8 мкм; не вибаглива до поживних середовищ. Рухлива, має джгутики (5 – 9), спор збудник не утворює, іноді синтезує капсулу, біполярно зафарбовується аніліновими барвниками; у мазках-відбитках із гнійного вмісту вогнища збудник найчастіше розташовується кучками, іноді – поодиноко.

Культуральні властивості

oYersinia pseudotuberculosis – факультативний анае- роб, добре росте на звичайних (МПА і МПБ) живильних середовищах при рН 6,0-8,0. При понижених температурах (4 – 22ºС) бактерія набуває джгутикового апарату і стає рухливою. Може мешкати і розмножуватись у холодних водоймах.

oНа пластинках агару формує круглі, випуклі, прозорі, сірувато-жовтуваті, маслянисті колонії з рівними краями, трохи піднятим центром і плоскою периферією (S-форми). Нерідко дає шероховаті колонії (R-форми). S-форма більш вірулентна.

oНа скошеному агарі виростає у вигляді масивного суцільного сірувато- жовтого прозорого нальоту із блискучою хвилеподібною поверхнею і звивистими краями.

oНа МПБ дає рівномірне помутніння, з часом рідина просвітлюється і випадає в’язкий осад, іноді відмічають пристінковий ріст.

oЗбудник ферментує до кислоти без газу глюкозу, галактозу, мальтозу, рамнозу, гліцерин, маніт, не розщепляє лактозу, сахарозу, у першу добу згортає сечовину, індол не утворює, виділяє аміак, іноді сірководень. Желатину не розріджує.

Антигенна структура

Ієрсінія має складну антигенну структуру: містить 14 О- і 5 Н-антигенів, відповідно соматичних і джгутикових. По О-антигену виділяють 8 серологічних варіантів збудника псевдотуберкульозу, вони є типовими. Захворювання найчастіше викликають І та ІІІ, рідше ІІ, ІV, V та інші серовари. При руйнуванні мікробних клітин виділяється ендотоксин, у деяких штамів виявлена здатність продукувати екзотоксини.

Стійкість

Yersinia pseudotuberculosis здатна розмножуватись при температурі +4 – +8ºС; вона стійка до повторного заморожування, може тривалий час зберігатись в грунті, воді, на різноманітних харчових продуктах. В суспензії гнійного матеріалу мікроорганізми гинуть протягом 20 хв при температурі 55ºС; 4…5 хв – при 58ºС; 1 хв – при 60°С, при кип`ятінні гинуть через 10 – 30 сек. Досить стійкі до висушування, тривалий час зберігаються в м`ясі, фекаліях, гної. Зберігають життєздатність в сіні до 180 діб, в підстилці і воді – до 60 діб.

Збудник інфекції чутливий до хлораміну (3% розчин), феносмолину, глутарового альдегіду; менш чутливий до формаліну, лугів, хлорного вапна, лізолу; 2,5%-вий розчин карболової кислоти і 0,25%-вий розчин формальдегіду вбивають його за 1 – 6 хв. В основному дезінфікуючі речовини вбивають псевдотуберкульозний мікроб протягом 1 – 2 годин. По стійкості до цих речовин мікроб займає проміжне положення між Е.coli і Str. aureus.

Мікроби також чутливі до пеніциліну, тетрацикліну і сульфаніламідним препаратам. З антибіотиків найбільш ефективні гараміцин, етоній, терапсутан, граміцидин С, цефперазон, фосфоміцин; із макролітів – тілан.

Патогенез

Проникнувши аліментарним або аерогенним шляхом, через пошкоджену шкіру або пуповину, бактерії осідають в регіонарних лімфатичних вузлах або розносяться потоком крові по всіх тканин і органів, викликаючи септицемію.

Упатогенезі інфекції істотне значення мають два фактори:

1)високий вміст ліпіду в оболонці збудника, що дозволяє йому протистояти впливу ферментів і існувати як факультативного внутрішньоклітинного паразита, зокрема в макрофагах;

2)утворення екзотоксину, що діє на стінки кровоносних судин.

В результаті патогенного і токсичної дії збудника на організм відбувається гнійне запалення лімфатичних вузлів, з'являються гнійно-некротичні фокуси в органах, порушується кровообіг, уражається центральна нервова система. Загибель тварин відбувається в результаті асфіксії, серцевої недостатності та кахексії.