Спіральні схеми проектування

Надалі процес проектування ІС почав набувати спірального ха­рактеру, при якому кожний наступний виток служив для розвитку системи, що була спроектована на попередніх витках і вже функціо­нує. Один виток спіралі при цьому являв собою закінчений проект­ний цикл за типом каскадної схеми.

Спіральна модель робить наголос на початкові етапи ЦЖ: аналіз і проектування. На цих етапах реалізованість технічних рішень пере­віряється шляхом створення прототипів. Кожний виток спіралі від­повідає створенню фрагмента або версії ІС, на ньому уточнюються цілі і характеристики проекту, визначається його якість і планують­ся роботи такого витка спіралі. У такий спосіб заглиблюються і по­слідовно конкретизуються деталі проекту й у результаті обирається обгрунтований варіант, що доводиться до реалізації.

Розроблення ітераціями відбиває об'єктивно існуючий спіраль­ний цикл створення системи. Неповне завершення робіт на кожно­му етапі дозволяє переходити на такий етап, не чекаючи повного завершення роботи на поточному. При ітеративному способі розроб­лення відсутню роботу можна буде виконати на наступній ітерації. Головна ж задача — якнайшвидше показати користувачам системи працездатний продукт, тим самим активізуючи процес уточнення і доповнення вимог.

Основна проблема спірального циклу — визначення моменту пере­ходу на такий етап. Для її розв'язання необхідно ввести часові об­меження на кожний з етапів життєвого циклу. Перехід здійснюється відповідно до плану, навіть якщо не вся запланована робота закін­чена. План складається на основі статистичних даних, отриманих у попередніх проектах, і особистого досвіду розробників.

В середині 80-х років використання принципу продовженого роз­роблення для прискореного почергового впровадження окремих програмних комплексів — прикладних або загальносистемних — стало розвиватися в різних напрямках і отримало декілька ходових жаргонних назв, наприклад — «швидке прототипування», (rapid pro-toyping approach або fast-track).

При застосуванні спіральної моделі велика увага звертається на початкові етапи життєвого циклу — аналіз та формулювання вимог, проектування специфікацій, попереднє та детальне проектування. На цих етапах перевіряються та обґрунтовуються можливості реалізації технічних рішень шляхом застосування прототипів. Кожен виток спіралі відповідає поетапній моделі створення фрагменту або версії ІС. Таким чином поглиблюються та послідовно конкретизуються деталі проекту, і врешті-решт обирається обгрунтований варіант, котрий і доводиться до реалізації.

У проектний цикл для цього додатково включалися такі стадії: О розроблення макета-прототипу фрагмента майбутньої ІС (rapid prototyping) спільно з майбутнім користувачем; випробування макета-прототипу фрагмента майбутньої ІС, доопра­цювання прототипу до працюючого фрагмента ІС (feedback, improved prototype design and development).

Перевагами спіральної моделі є:

^* накопичення та повторне використання програмних засобів, моде­лей та прототипів;

** орієнтація на розвиток та модифікацію ІС у процесі його проекту­вання;

** аналіз ризику та витрат у процесі проектування.

Однак застосування швидкого прототипування поряд з швидким

ефектом приводило до зниження керованості проектом загалом та

узгодженості різноманітних фрагментів ІС.

Недоліки класичних схем проектування

Розглянуті вдосконалені схеми проектування ІС претендували і зараз часто претендують на методологію отримання і введення в дію компонентів формально цілісної в традиційному сенсі ІС та наступ­ного зв'язування їх в таку ІС.

Для планування формально цілісної ІС рекомендувалося на стадії обстеження спочатку визначати укрупнені функції системи, після цьо­го — деталізувати їх. По мірі реалізації фрагментів ІС припускалося використання детальних описів функцій відповідного фрагменту.

Така організація проектування отримала назву проектування «зго­ри донизу» (не плутати з однойменним стилем програмування!). Отже, функціональна ієрархія — це дуже важлива, визначальна ознака цих методів. Внаслідок визначального впливу на процеси і результати проектування ієрархічних структур для подання функ­цій і даних ІС ці підходи отримали загальну умовну назву «струк­турне проектування». Звичність та доступність ієрархічних моделей були привабливою особливістю методів структурного проектування, оскільки в переважній більшості випадків користувачу природніше та простіше представляти моделі предметної області в ієрархічному вигляді, а не у вигляді мережевих структур, що, очевидно, пояс­нюється його постійними контактами з ієрархічними залежностями реального оточуючого світу. Однак жорсткість ієрархічних структур обмежує їхню користь.

Не лише жорсткість моделей, але і використання фірмових (па-тентованних) архітектур комп'ютерів, операційних систем (ОС) та систем управління базами даних (СУБД) призводила до негативних результатів при виникненні неминучої необхідності розвитку ІС. Ці недоліки отримали оцінку як недоліки закритих систем: закриті ІС було складно або дуже дорого розвивати, дуже дорого або практич­но неможливо пов'язувати з іншими системами.

Рис. 15.6. Модель-«цибулина» закритої ІС

Одне з популярних представлень архітектури такої закритої ІС (модель у формі цибулини) наведене на рис. 15.6. На цьому малюнку:

І комп'ютер — комп 'ютер конкретного типу (конкретної фірми-виробника); І операційна система — конкретна операційна система для даного типу

комп 'ютера, І СУБД — конкретна система управління базами даних для І та 2; І прикладні програми — прикладні програми для 2 та 3; І користувач-оператор — користувач-оператор, навчений саме для 2, З і 4; І остаточний користувач: навчений та має інструкції для роботи власне

з 4 та 5.

Потенційна можливість та необхідність застосування організаційних та технічних заходів для побудови ІС, що змінюють організаційні структури для підвищення ефективності роботи підприємств в на­ших умовах практично не використовувалася. Тому в більшості ви­падків оргструктура залишалася незмінною, а ІС повторювала ті функції, що раніше виконувалися вручну.