5. Кібербезпека та захист інформації
5.1. Основи кібербезпеки
5.1.1. Поняття кіберпростору та інформаційного простору
Кіберпростір (англ. Cyberspace) — інтерактивне інформаційне середовище, яке функціонує за допомогою комп'ютерних систем.
Законодавство України визначає: «Кіберпростір — середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з'єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі даних».
Етимологія. Термін кіберпростір є сполученням двох слів «кібер» та «простір». Слово «кібер» походить від грецького κυβερ та означає «над». Згідно з одним з визначень, наданому у великому тлумачному словникові сучасної української мови[2], під простором розуміють вільний великий обшир; просторінь; територію. Таким чином, буквально кіберпростір — це якась надтериторія. Проте, більш логічно розглядати кіберпростір як скорочення словосполучення «кібернетичний простір», тобто простір, який створений, працює на основі принципів, методів кібернетики.
Історія. Вперше термін «кіберпростір» було введено у вжиток письменником Вільямом Гібсоном у 1982 р. в новелі «Пекучий Хром» («Burning Chrome»). У 1984 році це поняття було більш детально розкрито у творі «Нейромант» (англ. «Neuromancer»). На думку Гібсона, кіберпростір (cyberspace) — це злагоджена галюцинація, яку щодня зазнають мільярди звичайних операторів у всьому світі. Це логічне представлення відомостей, збережених в пам'яті та на магнітних носіях комп'ютерів всього розумного людства. Потоки даних, що протікають у просторі розуму; скупчення та сузір'я інформації.
У липні 1990 р. Джон Перрі Барлоу разом з Мітчеллом Капором опублікував маніфест «Перетинаючи електронні кордони» (Across the Electronic Frontier), у якому розвинули сутність терміну «кіберпростір», підкресливши його інтерактивну складову.
В іноземних та міжнародних документах поняття «кіберпростір» почало зустрічатися з кінця XX ст. В цьому контексті можна згадати визначення кіберпростору, надане Верховним судом США, — унікальний носій, відомий його користувачам як кіберпростір, що не знаходиться на певній території, але доступний кожному в будь-якій точці світу через Інтернет.
У рекомендації «Про розвиток та використання багатомовності та загальному доступі до кіберпростору», прийнятій на 32-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 2003 р., кіберпростір визначається як віртуальний світ цифрової та електронної комунікації, пов'язаної з глобальною інформаційною інфраструктурою.
У 2013 році групою експертів НАТО було запропоновано визначення кіберпростору як середовища, яке сформовано з фізичних та нефізичних елементів, та характеризується використанням комп'ютерів та електромагнітного спектра для зберігання, зміни та обміну даними з використанням комп'ютерних мереж[7].
Кіберпростір характеризується трьома основними ознаками:
це інформаційний простір;
він є комунікативним середовищем;
утворюється за допомогою технічних (комп'ютерних) систем.
Кіберпростір можна розглядати як 1) локальне середовище, у випадку функціонування засобу комп'ютерної техніки, який не під'єднано до мережі, та як розосереджене середовище, яке виникає в разі підключення засобу комп'ютерної техніки до 2) локальної або 3) глобальної мережі передачі даних (Інтернет).
Інформаційний простір (англ. Information space) — сукупність результатів семантичної діяльності людства. Скоординована, багаторівнева структура, що акумулює результати комунікаційної діяльності суспільства, за допомогою конкретних компонентів системи інформації та зв’язку.
Наукові визначення:
Загальний виклад. Інформаційний простір може розумітися як у переносному значенні, так і в ідеалістичному, останній підхід розвивається у філософії, а також у паранаукових і псевдонаукових дослідженнях. Інформаційний простір може розумітися як «світ імен та назв, близький онтологічному»[4]. Цей термін використовують, як логічне протиставлення об'єктному (предметному, фізичному, матеріальному) світові: частіше під формулюванням «інформаційного поля» у царині парапсихології.
Реляційна теорія інформаційного простору. М.М.Слюсаревський, у рамках власної «реляційної теорії інформаційного простору» розглядає інформаційний простір як стан (і, водночас, результат) перманентної взаємодії процесів виробництва та споживання інформації, тобто інформаційний простір розглядається як простір розгортання інформаційних процесів. При цьому саме по собі існування інформації вважається можливим, коли вона кимось сприймається, тобто обов’язковою передумовою інформаційних процесів є наявність комунікативної системи “джерело - одержувач інформації”. Параметри інформаційного простору вважаються обумовленими темпорально-психологічними характеристиками перебігу інформаційних процесів і соціально-психологічними характеристиками споживачів інформації. Відповідно, пропонується характеризувати цю категорію не стільки за обсягами вироблення інформаційної продукції, чи площиною поширення інформації, скільки за обсягами та інтенсивністю її споживання. Як наслідок наведеного, категорія інформаційного простору наповнюється власним теоретико - комунікативним та соціально-психологічним змістом, позбувається географічних та інших нашарувань та починає виконувати самостійні гносеологічні функції. Центром інформаційного простору є суб’єкт, який у ході своєї діяльності створює, накопичує, зберігає та передає інформацію. У якості такого суб’єкту може виступати як особистість так і соціальна група, організація, підприємство або навіть державний орган — тобто будь-які користувачі інформаційних технологій. Це є:
Інтегральний електронний інформаційний простір, що створюється при використанні електронних мереж.
Сфера в сучасному суспільному житті світу, в якій інформаційні комунікації відіграють провідну роль. У цьому значенні поняття інформаційного простору близьке, але не тотожне поняттю інформаційного середовища.
Є об'єктом уваги державних спецслужб.
Інформаційним простором також вважається сукупність:
банків даних і баз даних;
технологій їх супроводу та використання;
інформаційних телекомунікаційних систем, що функціонують на основі загальних принципів й забезпечують інформаційну взаємодію організацій та громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.
Основними компонентами інформаційного простору є:
інформаційні ресурси;
засоби інформаційної взаємодії;
інформаційна інфраструктура.
До складу інформаційного простору відносять наступні компоненти:
Інформаційна інфраструктура – середовище, що забезпечує можливість збору, зберігання, передавання, автоматизованої обробки та поширення інформації у суспільстві. Інформаційна інфраструктура суспільства створюється сукупністю: інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) та мереж зв’язку, індустрії засобів інформатизації, телекомунікації та зв’язку; систем формування та забезпечення зберігання інформаційних ресурсів; систем забезпечення доступу до ІТС, систем зв’язку та інформаційних ресурсів; індустрії інформаційних послуг та інформаційного ринку; системи підготовки та перепідготовки кадрів, проведення наукових досліджень.
Інформаційні ресурси на машинних носіях, а також розподілені по WEB-сайтах у мережі Internet. Інформаційні ресурси можуть бути державними та недержавними та знаходитися у власності громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ та громадських об’єднань. Мають місце наступні особливості, що відрізняють інформаційні ресурси від інших видів ресурсів: вони піддаються не фізичному, а моральному зношуванню; вони нематеріальні та не зводяться до фізичного носія, у якому втілені; їхнє використання дозволяє різко скоротити споживання решти видів ресурсів, що у кінцевому підсумку призводить до значної економі сил та засобів
Засоби та методи прикладної математики, під якими розуміють алгоритми та програмні засоби, що забезпечують функціонування апаратних платформ (систем).
Організаційні заходи, що забезпечують функціонування компонентів інформаційного простору.
Правові методи (норми), під якими розуміють інформаційне законодавство, міжнародні угоди та інші національні та міжнаціональні правові акти.
Ринок інформаційних технологій, засобів зв’язку, інформатизації та телекомунікації, інформаційних продуктів та послуг.
Основні характеристики інформаційного простору:
попри відсутність чітких географічних та фізичних вимірів, він є неоднорідним і структурованим з акцентами на різні соціальні групи і теми;
є динамічним у силу постійних змін, які відбуваються у різних сферах життя окремих країн, регіонів та світу загалом, а також нових акцентів в інформаційній політиці;
інформаційний простір країни має бути захищеним від впливу інших держав. Особливої уваги вимагають певні сегменти й агресивні дії відповідних держав;
формується з урахуванням національно-культурних і психологічних особливостей країни;
має універсальний вплив на всі сфери життя суспільства і окремих індивідів.