економіка / cgiirbis_64

У процесі вивчення теми студентам варто розглянути параметри якісного господарського рішення, звернути увагу на показники якості рішення та умови її забезпечення. Далі необхідно перейти до вивчення сутності та видів такого критерію доцільності реалізації господарського рішення, як ефективність. Проблемним питанням є також визначення умов прийняття ефективного рішення та окреслення чинників, що перешкоджають цьому.

Після вивчення теми студенти повинні знати:

•сутність господарського рішення та його елементи;

•класифікацію господарських рішень підприємства;

•фактори забезпечення ефективності господарських рішень;

•умови та перешкоди розробленню господарських рішень.

Також студенти мають уміти:

•розробляти ефективні та якісні господарські рішення;

•визначати чинники підвищення ефективності господарських рішень;

•ефективно поєднувати форми вираження та реалізації господарського рішення.

1.1.Термінологічний словник

Асинергічні рішення — рішення, що приводять до непропорційного зниження ефективності системи.

Господарське рішення — результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантівдосягнення конкретноїметипідприємства.

Ефективність господарського рішення — ресурсна резуль-

тативність, отримана в результаті розроблення, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

Оперативні рішення — це короткострокові рішення, які розробляються в разі виникненні ситуацій, що заважають реалізації тактичних рішень.

Оптимальність господарського рішення — властивість ГР бути найкращим відповідно до критерію (системи критеріїв) оптимальності.

Результативне рішення — рішення, реалізація якого приводить до підсумкових результатів.

Стратегічні рішення — це рішення, щ розробляються на тривалий строк (5—10 років) з охопленням ключових елементів підприємства (структура, виробництво).

Тактичні рішення розробляються на 1—3 роки з охопленням частини ключових елементів компанії.

11

Якість господарського рішення визначається сукупністю па-

раметрів рішення, що задовольняє конкретного споживача (групу споживачів) та забезпечує реальність його реалізації.

1.2.Список рекомендованих джерел

1.Друкер П. Управление в обществе будущего / П. Друкер; пер. с англ. и ред. Е.В. Трибушной — М. ; СПб. ; К. : Вильямс, 2007. — 306 с.

2.Злобина Н.В. Управленческие решения : учеб. пособие / Н. В. Злобина. — Тамбов : Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. — 80 с.

3.Мала Н. Т. Управлінські рішення: класифікація та процес прийняття / Т. Мала // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — Сер.: Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. — Львів : Видво НУ «Львівська політехніка», 2007. — № 605. — С. 20—24.

4.Орлов А. И. Теория принятия решений. Учебное пособие / А. И. Орлов. — М. : Издательство «Экзамен», 2005. — 656 с.

5.Осовська Г. Основи менеджменту : підручник/ Г. Осовська, О. Осовський. —3-тє вид., перероб. і доп. — К. : Кондор, 2006. — 661 с.

6.Рева О. М. Прийняття рішень на кожному кроці ! ... з посмішкою: посібник для допитливих / О. М. Рева. — Кіровоград : Поліграфічні послуги, 2007. — 308 с.

7.Теребух А. А. Концептуальные принципы формирования хозяйственных решений / А. А. Теребух // Актуальні проблеми еко-

номіки. — К., 2010. — № 3(105). — С. 179—186.

1.3.Навчальні завдання

Задача 1. Визначити відповідність термінів і визначень:

а) відповідність вимог господарських рішень умовам їх досягнення

12

б) оптимальних форм сполучення між основними формами розроблення та реалізації господарських рішень

13

14

Задача 2. Назвіть основні показники якості:

•показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми);

•ступінь ризику;

•коефіцієнт апроксимації.

Визначте ймовірні кількісні значення відповідних показників за такої ситуації: підприємство «Колос» з метою отримання конкурентних переваг планує розробити та випустити на ринок нову продукцію. Кількість потенційних конкурентів — 6. На ринку існують товари-замінники. Проте в підприємства «Колос» є інформація про вподобання споживачів та їх зміну. Нова продукція буде їм відповідати.

Задача 3. Порівняйте управлінські та господарські рішення за наступними характеристиками та заповніть табл. 1.

Таблиця 1.1

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ І УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1Спрямованість рішень (об’єкт впливу)

2Ким приймаються (суб’єкт впливу)

3Відносини власності на ресурси

4Компетентність суб’єкта прийняття

15

5Альтернативність сфери використання

6Мета прийняття рішення

7Інформаційне забезпечення

8Спосіб прийняття

9Творчий елемент

10Методи формалізації

12Критерії ефективності

13Мотивація суб’єкта

14Відповідальність суб’єкта

15Моніторинг реалізації

Задача 4. Охарактеризуйте за видами, відповідно до ознак, ваше рішення навчатися в університеті, з позиції власних цінностей.

Задача 5. Заповніть таблицю «Фактори ефективності господарських рішень»:

Задача 6.

Компанія Nike за два десятиліття виросла з невеликої фірми, яка торгує імпортним спортивним взуттям, у глобальну мегакорпорацію, неабиякою мірою вплинула на перетворення спортивної форми на модний одяг, а самого спорту — на великий бізнес. Її підйом називають одним з найбільш вражаючих успіхів у світовій корпоративній історії.

16

Старт бізнесу іноді може дати незадоволений, але енергійний споживач, настільки роздратований відсутністю на ринку необхідного йому продукту, що приймає рішення заповнити порожню нішу самостійно. В історії Nike таким «винахідником мимоволі» став легкоатлетичний тренер Білл Боуерман, який на рубежі 50— 60-х років навчав команду Орегонського університету. Спорт великих досягнень — це не в останню чергу інвентар, а от з ним у студентів-легкоатлетів були проблеми. Місцева промисловість не могла надати їм хорошою спортивного взуття для бігу, а імпортні Adidas коштували близько $ 30 — на ті часи дорогувато для непрофесіоналів.

Незадоволений таким станом речей, Боуерман опанував непросте ремесло чоботаря і приступив до експериментів. Тут він знайшов однодумця в особі бігуна на середні дистанції Філа Найта, який до того ж вивчав економіку в Орегонському університеті. Пізніше Найт згадував: «Я був не найкращим спортсменом у команді, тому було логічно тестувати нове взуття на мені».

Згодом Філ Найт отримав ступінь MBA у Стенфорді, а в 1964 році 26-річний бізнесмен заснував разом зі своїм колишнім тренером компанію Blue Ribbon Sports, яка займалася закупівлею дешевого спортивного взуття в Японії (у компанії Tiger, що виконувала замовлення Adidas) і перепродажем її в США. Бізнес ішов непогано, і в 1971 році компанія довела обсяг продажів до $ 1 млн на рік. На радощах Філ Найт вирішив перейменувати компанію, назвавши її на честь Ніке — давньогрецької богині перемоги, а студентка Портлендського державного університету Керолайн Девідсон за $ 35 намалювала її емблему — стилізоване крило богині.

У 1972 році багаторічні дослідження Білла Боуермана нарешті принесли успіх. Тренер-експериментатор придумав легку і міцну «вафельну» підошву, що стала основою Nike Cortez — першої оригінальної моделі компанії. За підрахунками Боуермана, полегшення бігових кросівок на 1 унцію (28,35 г) означало, що під час пробігу дистанції в 1 милю спортсмен загалом виконував роботу на 90 кілограмометрів меншу за звичайну. Боуерман був одним із тренерів збірної США з легкої атлетики на Олімпійських іграх 1972 року, так що йому було не складно запропонувати спортсменам створене ним взуття. А далі вже була справа Філа Найта, що володів безсумнівним талантом в області маркетингу. Ще під час відбіркових змагань у США він роздав глядачам на стадіоні футболки з написом Nike, що не залишилося непоміченим ні публікою, ні журналістами, а після Ігор провів гучну для невеликої фірми рекламну кампанію, засновану на тому, що серед спортсменів, які посіли перші сім місць у марафонському забігу Олім-

17

піади, четверо були взуті у кросівки Nike (при цьому Найт начисто «забув» про те, що весь п’єдестал пошани окупували бігуни в Adidas). Реклама й рекомендації такого шанованого у країні фахівця, як Білл Боуерман, зробили свою справу: до кінця 70-х на частку Nike припадало близько 50 % американського ринку взуття для занять бігом. Швидкість цієї експансії багато в чому пояснювалася тим, що у Nike майже не було конкурентів. Спортивне взуття було на той час вузько спеціалізованим ринком, не цікавим для великих взуттєвих компаній.

Однак до кінця 70-х це становище почало змінюватися. Пропаганда здорового способу життя зробила спорт улюбленим дозвіллям мільйонів американців, причому чималу роль в цьому зіграв і Білл Боуерман, переконуючи співвітчизників у користі бігу підтюпцем (написана ним у 1967 році книга «Jogging» розійшлася великим тиражем). Разом із популярністю спорту різко виріс попит на спортивне взуття, що дозволило Nike значно розширити свої доходи. Завдяки тому, що більшу частину її продукції виготовляли підрядники у країнах Східної Азії, Nike не відчувала проблем із нарощуванням потужностей — у відповідь на підвищення попиту вона просто укладала черговий контракт і допомагала новим партнерам освоювати її технології. Крім того, вдалою знахідкою Філа Найта стала новаторська на ті часи система попередніх замовлень.

Рітейлери заздалегідь визначали, скільки взуття, яких моделей і розмірів знадобиться їм у найближчий період, а Nike, отже, точно знала, в якій кількості та що саме їй треба виготовити. При цьому тривалі терміни виконання замовлень (від 6 до 8 місяців) були певним ризиком для продавців. Щоб знизити його, Nike давала партнерам гарантію точного терміну поставки та знижку до

10 %.

Для співробітників Nike це був, мабуть, найщасливіший період. Компанія швидко розширювала бізнес, її доходи вимірювалися вже сотнями мільйонів доларів на рік, але за методами управління це була все та ж невелика фірма, що й на початку 70-х, із персоналом, що складається з друзів і однодумців. Стиль управління в Nike був вільним і неформальним, шанобливої відстані між менеджерами та рядовими співробітниками практично не відчувалося, виконавці користувалися повною довірою.

Як згадує перший найманий працівник Nike Джефф Джонсон (він прийшов у компанію ще в 1964 році, і його обов’язком був продаж доставлених з Японії кросівок), хоча знаменитого слогана Just do it («Просто зроби це») ще не існувало (він з’явився в 1988 році), компанія тоді жила саме за цим принципом. Коли молодий менеджер Джим Горман був відряджений до Кореї, де йо-

18

му належало налагодити виробництво на одній з фабрик, єдина інструкція, яку йому дав Філ Найт, складалася з двох слів: «Не облажайся!» Сам Джонсон був свого часу відправлений з таким самим словом до Нью-Гемпшира, де мав заснувати дослідний центр.

У компанії були створені всі умови для творчості та вільного польоту фантазії. Співробітники приходили на роботу у кросівках, бувало, проводили більше часу на розташованому в офісному комплексі стадіоні, ніж у кабінетах. Стратегічні рішення часто приймалися під час занять спортом або на спільних вечірках, а кожні півроку Філ Найт збирав менеджерів на «День крикунів», на якому висувалися й обговорювалися (як правило, дуже голосно) різні проекти. При цьому пропозиції, внесені Найтом, могли критикувати не менш завзято й голосно, ніж будь-які інші.

Якогось плану розвитку в Nike тоді фактично не існувало. Рішення часто приймалися інтуїтивно, співробітники повинні були «інстинктивно» відчувати, що підходить для компанії, а що — ні. Основних орієнтирів було два. Перший — конкуренція з Adidas, тодішнім лідером світового ринку спортивного взуття. Перевершити німецького суперника було, можна сказати, справою честі для всіх співробітників. Роль другого орієнтира відігравало почуття приналежності до бунтарської молодіжної контркультури, яка протиставляла себе регулярним, «правильним» компаніям і громадським інститутам. Nike просувала свій бренд за допомогою спортсменів-знаменитостей, але при цьому послідовно вибирала серед них найбільш «незручних». Так, у легкій атлетиці «обличчям» Nike на початку 80-х був американський бігун Стів Префонтен, який посварився з національною легкоатлетичної федерацією, а в тенісі — румунський грубіян Іліє Настасе (згодом його замінив ще більший скандаліст — американський тенісист Джон Макінрой).

Це «веселе життя» тривало в Nike до середини 80-х років закінчилося сумно, хоча і природно. Філ Найт і його друзіменеджери займалися улюбленою справою, не обтяжуючи себе всякими нудними речами на зразок маркетингових досліджень, і абсолютно пропустили таке явище, як небувалий зліт популярності аеробіки в першій половині 80-х. Nike тоді взагалі принципово не цікавилася жіночими видами спорту, і створену на ринку вільну й дуже перспективну нішу зайняла компанія Reebok, що ніби з’явилася невідомо звідки.

Філ Найт міг скільки завгодно пирхати й обурено заявляти, що його компанія продає не модні розфарбовані пантофлі, а справжнє спортивне взуття, але цифри вперто свідчили, що в 1986 році Nike втратила першість на американському ринку. Для Найта це

19

був шок, що потяг за собою першу в історії компанії серйозну перебудову. З близько 2 тисяч співробітників 600 були звільнені, роботу інших було впорядковано відповідно до нового штатного розпису й оновлених посадових інструкцій. Для налагодження «регулярного» управління та створення «вертикалі звітності» до Nike було запрошено професійних менеджерів з інших фірм. У компанії з’явився свій маркетинговий підрозділ, що зайнявся дослідженнями, опитуванням споживачів, збором інформації про конкурентів. Було різко посилено підрозділ дизайну взуття, так що кросівки Nike стали не тільки функціональними, але і красивими. Неформальні посиденьки змінилися діловими нарадами, на яких спокійно обговорювалися й затверджувалися заздалегідь розроблені плани.

Глибока реорганізація торкнулася й інших бізнес-процесів у компанії. Якщо раніше створення нових моделей і все виробництво були зосереджені в одному підрозділі, а між співробітниками не існувало чіткого поділу обов’язків, то тепер ця громіздка структура була розбита на відділи з видів спорту. У цих відділах створювалися команди, відповідальні за реалізацію того чи іншого проекту, причому до їх складу включалися співробітники, що займаються виробництвом, продажем і рекламою. Завдяки цій системі забезпечувалося взаємодія різних служб, у результаті чого під час розроблення нових моделей заздалегідь ураховувалися всі нюанси.

Проте, мабуть, головним нововведенням, упровадженим завдяки перебудові 1987 року, стало різке нарощування інтенсивності рекламних кампаній Nike. Так що агентству Wieden & Kennedy з Портленда, до чиїх послуг компанія звернулася в 1987 році, довелося витратити чимало часу на те, щоб переконати Філа Найта в необхідності розширення рекламного бюджету.

Підсумком старань фахівців агентства стала знаменита кампанія «Just do it!», що принесла Nike всесвітню славу. Як тільки з’явилися перші успіхи, фірма багаторазово розширила своє рекламне покриття, надавши кампанії всесвітнього масштабу. У середині 90-х на неї витрачалося 13—15 % валового доходу, зате бренд Nike вийшов на одне з перших місць у світі за ступенем упізнаваності. Торгова марка спортивного взуття (а пізніше й одягу) перетворювалася на легенду.

У 1984 році компанія Nike уклала рекламний контракт із 21річним гравцем студентської баскетбольної команди Майклом Джорданом. Це було ще за часів щасливої анархії і, як після визнавав Філ Найт, «підписання» Джордана було одним з тих інтуїтивних рішень, наслідки яких ніхто не прораховував і не планував. «Ми змогли помітити, що в цього хлопця є харизма, що він

20