53. Звукове письмо.

З часом у зв'язку із суспільним розвитком і розширенням сфери використання письма виникла проблема його спрощення. Можливими були три шляхи спрощення письма:

• Лексичний – (цим шляхом пішла китайська писемність) для скорочення кількості ієрогліфів використовують два знаки.

• Цей шлях скорочення кількості графічних знаків неефективний, особливо для мов, у яких є префікси, суфікси та закінчення.

• Граматичний – для коренів залишають їх ієрогліфи, а для префіксів, суфіксів та закінчень використовують додаткові ієрогліфи.

• Цей шлях підходить тільки мовам з афіксами і закінченнями і не є дуже ефективним, оскільки кількість коренів у мовах велика.

• Фонографічний – різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.

• передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні;

• цей тип письма є найпродуктивніший;

• виник на основі ідеографічного;

У розвитку фонографії розрізняють три етапи:

• Складове, або силабічне письмо – це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком.

• найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис. р. до н.е.);

• близьким до нього - ассиро-вавилонське.

• Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з VII ст.

• Застосовувалося в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі та інші.

• Деванагарі складається з 60 знаків: 13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допоміжних.

• Складовими є також арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана та корейське письмо кунмун.

• Силабічний алфавіт повинен відповідати кількості складів із кожним голосним, що, як правило, становить від декількох десятків до 300 одиниць.

буквами позначали приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні, які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали діакритичними знаками.

• Консонантне – усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного-консонантного (або квазіалфавітного) письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е.

• Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають консонантним.

• Буквено-звукове письмо – започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні.

• Для цього використали фінікійські букви А, Б, І, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була використана для позначення голосного [а])

• Також увели деякі власні букви – іжицю та омегу.

• На відміну від фінікійців греки стали писати зліва направо і відповідно обернули зображення букв (q - р, 3 - Е). Це сталося в VIII ст. до н.е.

• Грецьке письмо – велике культурне досягнення людства. Це перший буквено-звуковий алфавіт. Він став основою латинського, який виник у VI ст. до н.е. (нині це найпоширеніший алфавіт) і слов'янського (кириличного), що виник у IX ст.

• Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв для специфічних слов'янських звуків - ц, ч, Ш, щ, Т", ьі, ь, а, ж, к, ю, іа. Букви ц і ш було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально. На Русі кирилиця введена в X ст. у зв'язку з прийняттям християнства.