4. Конститутивні риси та типологія мовних знаків. Визначення мовного знаку.

Семіотика – наука, що вивчає різні системи знаків.

Лінгвосеміотика – наука, що вивчає знаковий склад мови.

Мова є однією зі знакових систем, бо будь-який знак іншої системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом.

Знак – це певний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

• Конститутивні риси мови (за Чaрльзом Хоккетом):

• Довільність – передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв'язку між предметом і його позначенням.

• Структурна подвійність (подвійне членування) – одиниці мови поділяться на незначущі (фонеми) и значущі (слова, речення).

• Відкритість (продуктивність) – мова постійно поповнюється новими знаками (наприклад, словами), людина постійно будує нові речення, яких ніколи раніше не будувала.

• Дискретність – здатність передавати інформацію, яка не має відношення до моменту і місця мовлення.

Типи знаків:

• Знаки-індекси (або знаки-прикмети і знаки-симптоми) – пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами (наприклад: дим як знак вогню, низькі чорні хмари як знак дощу)

• Знаки-ікони (або знаки-копії) – відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. До них належать сліди лап тварин, фотографії, зліпки, відбитки тощо.

• Знаки-символи – використовують для передачі абстрактного змісту. Вони характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами (наприклад: тризуб і синьо-жовтий прапор як символ України, голуб як символ миру, маска як символ театру).

• Знаки-сигнали – потребують певних дій, реакцій. Вони завжди прив'язані до ситуації. Таким знаком може бути: звук сирени як знак повітряної тривоги, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закінчення заняття тощо.

5. Білатеральна природа мовного знаку. План змісту та план вираження.

Ф. де Соссюр розглядав знак як спеціальну двосторонню мовну одиницю, яка має план вираження та змісту, тобто значення. На його думку, поняття знаку без значення втрачає будь-який сенс.

• Ідеальну (внутрішню, понятійну, смислову) сторону знаку називають сигніфікат;

• Матеріальну (зовнішню) сторону знаку іменують експонентом.

Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він буде розглянутий у знаковій ситуації, тобто в таких відношеннях, як знак – референт (поняття і предмет), знак – знак і знак – людина.

6. Мова як система і структура. Ієрархічна будова мови. Основні і проміжні рівні мови. Емічні одиниці мови.

Система – термін використовується для позначення системних відношень між одиницями одного рівня мови.

Структура – для визначення системних відношень між різними рівнями.

Мовна система неоднорідна, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з рівнів.

Рівні мови – сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

• кожен рівень повинен мати свою одиницю; одиниці одного рівня повинні бути однорідними;

• одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

• одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення;

Розрізняють основні й проміжні рівні.

Існує чотири рівні, кожен з яких має свою основну одиницю

До основних рівнів та їх одиниць належать:

• фонологічний – фонема;

• морфологічний – морфема;

• лексико-семантичний – лексема;

• синтаксичний – конструкція;

Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємопов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні.

• Їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня.

До проміжних рівнів належать:

• морфонологічний – виникає на стику фонем і морфем. Морфонологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова.

• словотвірний – рівень є проміжним між морфологічним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, словотвірних моделей.

• фразеологічний – виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предметом фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів (бити байдики, брати участь).

Теорію ієрархії рівнів – сформулював у 1962 р. французький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту належать до вищого рівня.

Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Наприклад: закінчення -а має значення називний відмінок, однина, жіночий рід» тільки в складі слова (рук-а, рік-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня – морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням – здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня.

7. Системні відношення у структурі мови.

Структурні елементи (одиниці) мови реалізують свої властивості, значення у поєднанні з іншими структурними елементами.

Між мовними одиницями одного рівня існують функціональні стосунки і зв'язки двох видів:

• парадигматичні – відношення взаємного протиставлення в системі мови між одиницями одного рівня, так або інакше пов'язаних між собою.

• синтагматичні – відношення, в які вступають одиниці одного рівня, коли приєднуються один до одного в процесі комунікації, або у складі одиниць більш високого рівня.

Структура кожного рівня створюється органічною єдністю синтагматичних і парадигматичних зв'язків.

Парадигматичні відношення – це стосунки протиставленості в системі мови між одиницями одного рівня, так або інакше.

• На цих відношеннях ґрунтуються парадигматичні ряди типу do – did – have done –will do і так далі (граматична парадигма, в якій протиставлені одна граматичні форми англійського дієслова do);

• beautiful – pretty – gorgeous - handsome (лексична парадигма, синонімічний ряд, протиставлені прикметники на позначення краси).

• В нашій мовленнєвій діяльності ми залежно від змісту, який хочемо виразити, увесь час вибираємо той або інший член з парадигматичного ряду.

Синтагматичні відношення – можна визначити як стосунки, в які вступають одиниці одного рівня, з'єднуючись одна з одною в процесі мовлення або у складі одиниць більш високого рівня, іншими словами, це стосунки сполучуваності елементів одного рівня в мовному ланцюзі, тобто поєднання фонем з фонемами, морфем з морфемами і тому подібне.

• Мається на увазі, по-перше, самий факт сполучуваності (she з'єднується з формою goes, але не з формою go; іменник cat з дієсловом meow, dogs з дієсловом bark, дієприкметник be interested з прийменником in, дієприкметник be crazy з прийменником about).

• По-друге, маються на увазі смислові стосунки між одиницями, спільно присутніми в мовному ланцюзі (наприклад, в pretty girl слово pretty служить означенням girl).