34. Поняття фразеологічної одиниці та її категоріальні ознаки.

Фразеологія – розділ мовознавства, який досліджує фразеологізми; сукупність фразеологізмів конкретної мови.

Основними завданнями фразеології є з’ясування складу фразеологічної системи, класифікування стійких сполучень слів.

Фразеологізмом (фразеологічною одиницею) називається – лексико-граматична єдність двох і більше компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення..Наприклад: байдики бити (ледарювати); показати, де раки зимують (провчити, покарати).

Фразеологізми об'єднуються в єдину систему одиниць на основі таких типологічних ознак:

• семантична цілісність (неподільність) компонентів фразеологізму (значення фразеологічної одиниці не може бути витлумачене на основі значень тих слів, які входять до неї);

• стабільність компонентного складу, усталеність порядку слів;

• автоматичність відтворення фразеологізму в мовленні;

• кількакомпонентний склад

• можуть вступати в синонімічні й антонімічні відношення: теревені правити - ляси точити - дурниці молотити; хоч греблю гати - кіт наплакав;

• характеризуються образністю.

У реченні фразеологізми завжди виступають одним членом. Найчастіше ними послуговуються у розмовному та художньому стилях мовлення. Вони надають мовленню виразності, влучності та емоційності.

35. Лексикографія. Види словників.

Лексикографія – розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

• Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті.

• Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Типи словників:

• Енциклопедичні словники – описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо

• Лінгвістичні словники – це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова.

• Ідеографічні словники – в ідеографічних словниках слова розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють на основі спільних значень, тем.

• Словники-тезауруси – словник, у якому слова, які належать до певних галузей знань, розташовані за тематичною ознакою і зазвичай мають приклади їх правильного використання в тексті

36. Загальна характеристика мов світу.

За підрахунками приблизна кількість мов складає близько до п’яти тисячі, але точно визначити число мов неможливо, оскільки відмінність між різними мовами і діалектами дуже суб’єктивна.

Окрім живих, активно функціонуючих мов, існують мертві (латинська, гельська або готська мови).

Багато мертвих мов і навіть цілі мовні сім'ї збереглися лише в назвах місць або у вигляді запозичень в інших мовах, інші ж зникли безслідно. Проте деякі мертві мови знаходять застосування і сьогодні (наприклад: латинська мова використовується в медицини, наукової термінології тощо).

Мови світу розрізняють за:

• Структурою – кожна мова має свою будову. Одна може мати в змінних словах закінчення, якими виражаються значення роду, числа, відмінка, часу, особи тощо. Вони можуть мати різні суфікси та префікси, які також виражають граматичні та лексико-граматичні значення. (наприклад: українська, російська, чеська, хорватська) Коли друга – має лише слова, що складаються з одного кореня та не змінюються. (наприклад: китайська, японська)

• Кількістю носіїв – спостерігається величезна розбіжність за кількістю осіб. П’ятірка мов за кількістю носіїв:

• китайська – 1млд. 302 млн.

• іспанська – 427 млн.

• англійська –339 млн.

• арабська – 267 млн.

• гінді – 260 млн.

Є також мови, якими розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей:

• нганасанською (півострів Таймир, Росія) – в 1979 р. говорило до 800 осіб

• кетською (на узбережжі Єнісею, Росія) – 684 особи

• караїмською (Крим, Івано-Франківська область, Литва) – 535 осіб.

• Наявністю писемності – існують мови з:

• давньою писемністю (санскрит, хетська, грецька, італійська, німецька, болгарська, українська тощо);

• молодою писемністю (киргизька – з 1924 р.; гагаузька – з 1957 р.; сомалі – 1973 р.;)

• що не мають писемності (мови місцевого населення Африки, Австралії та Америки; селькупська, чулимська, в Росії; сокотрійська в Ємені; солонська в Монголії.).

• Ступенем їх вивчення – різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Поки що недостатньо вивчені мови автохтонного населення Африки, Австралії та Америки. Не розшифровані ще пам'ятки нещодавно відкритих (1964 р.) етруської та пунічної мов.

• Суспільними функціями – мова може:

• поширюватися у вузькому колі мовців (наприклад: племінні мови Африки, Полінезії)

• представляти народність (наприклад: валійська мова в Уельсі), або націю (наприклад: українська)

• використовуватися декількома націями (наприклад: французька мова у Франції, Бельгії, Швейцарії)

• виконувати функцію міжнародних мов (наприклад: англійська, французька, іспанська, китайська, арабська. Це офіційні робочі мови міжнародних організацій ООН, ЮНЕСКО)