32. Історичний розвиток мови.

До розвитку мови входять:

• Архаїзми – застарілі слова, які вийшли з ужитку у зв’язку із витісненням їх іншими словами. (гайник (лісник), дмухач (вітер), жиця (ложка), умонятися (втомитися), утропі (слідом) – приклад)

• Історизми – застарілі слова, які вийшли з ужитку, тому що зникли позначувані ними реалії. Архаїзми є засобом піднесеного або, навпаки, зниженого мовлення, а історизми переважно служать для створення реалістичної картини історичних творів літератури. (князь, вельможа, бунчужний, подушне, волость, партком – приклад)

• Неологізми – слова, створені для позначення нових реалій дійсності. Цей шар лексики протиставляють історизмам. Однак існують неологізми, що протиставляють архаїзмам, тобто є новими назвами вже існуючих реалій. Види неологізмів:

1) загальномовні неологізми називають нове поняття, виконують номінативну функцію, і, в свою чергу, поділяються на:

а) лексичні неологізми – нові слова, утворені за наявними в мові моделями (закордоння, пропрезидентський, пострадянський) або запозичені з інших мов (райтер,);

б) семантичні неологізми – нові значення вживаних раніше в мові слів: наші (члени фракції “Наша Україна”), зелені (захисники природи), зелені (долари).

2) індивідуальні (авторські) – дають іншу, емоційно-експресивну назву поняттю. Як правило, ці неологізми «зберігають» за собою авторство й завдяки своїй образності не переходять до розряду загальномовних.

Напр., неологізми П. Тичини: прометейно, сонцебризно, дощоросно, павутинитися, акордитись, блискотінь, Б. Олійника: владоможець (“Новітні владоможці України Жирують – аж вгинається земля…”), потойсвіт (“І не згледівсь, як зопалу вибрався у потойсвіт…”).

33. Словниковий склад мови.

За соціальною важливістю лексику поділяють на:

• Активну – частовживані (вони ж і загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо: в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий

• Пасивну – це рідковживані (вузьковживані, нечастотні) слова, якими переважно є застарілі слова (зигзиця, перст, челядь, пастир), слова, які тільки-но з'явилися в мові (брифінг, кіднепінг, пейджер)

• Історизми

• Архаїзми

• Неологізми

• Професіоналізми – слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії.

• Екзотизми – слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: гуайява "плодове дерево з тропічної Америки", чинара "дерево з роду платанових, яке росте в Середній Азії й має символічне значення".

• Жаргонізми – слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів.

• Арготизми – спеціальні слова й вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікації (щоб сторонні не розуміли, про що йдеться).

• Евфемізми – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замість умер в українській мові вживають упокоївся, спочив (у Возі), відійшов у вічність

• Табу – полінезійське слово, яке стосується етнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань.

За стилістичною класифікацією вся лексика поділяється на:

• Стилістично нейтральну – слова, які вживаються в усіх стилях мови (розмовно-побутовому, художньої літератури, публіцистичному, науковому, офіційно-діловому). Вони не мають стилістичного забарвлення і є загальновживаними: батько, мати, довгий, новий, жити, робити, давати, дарувати, думати, такий, цей, п'ять, сто, потрібно та ін. Таку лексику називають ще міжстильовою.

• Стилістично забарвлену – це лексика, яка вживається в певних стилях. її поділяють на лексику високу (книжну, піднесену) і лексику знижену.

• Висока лексика:

• Книжна – лексика, яку використовують передусім у літературно-писемному і піднесеному усному мовленні - науковому й публіцистичному, в ділових документах, в художній літературі.

• Поєтична – укр. блакить, борня, відлуння, живодайний, зоріти, легіт, осяйний, розмай, діброва; перст, десниця тощо; рос. година, твердыня, отчизна, стяг, возмездие, чаяние, жребий, сокровенный

• Народно-поетична – вживається в народних піснях, думах тощо): укр. бранець, гожий, лілея, розмай-зілля, лебідонька, голубонька, битий шлях, сизий орел, буйний вітер, чисте поле, бистра (тиха) вода; рос. травушка-муравушка, добрый молодец, красна девица

• Наукова, публіцистична – Наукова лексика поділяється на загальнонаукову, тобто таку, що вживається в різних галузях наук (індукція, дедукція, метод, синтез, аналіз, аргумент, концепція тощо) і вузькоспеціальну (вживається в окремій конкретній науці): суфікс, префікс, підмет, фонема, метатеза, енкліза; лірика, сентименталізм, футуризм, постмодернізм, ямб, хорей

• Офіційно-ділова – слова й усталені звороти, що належать до офіційно-ділового стилю і виконують функції офіц. спілкування, вживаються в законах, указах, договорах, статутах та ін. документах, в усній діловій практиці. (напр.: президент, прем’єр-міністр, секретаріат, заява уряду, прийняття закону)

• Професіоналізми

• низька лексика

• Розмовно-побутова – виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними

відтінками значень (пестливі й згрубілі слова): матінка, матуся, донечка, сонечко, близенько, хлопчисько.

• Просторічна лексика – Просторічна лексика об’єднує: слова нелітературні (уживані без дотримання лексичних, граматич­них, орфоепічних норм):сюдою, тудою, ма, мо, тепера, тра, тута (замість мама, може, тепер,треба, тут).

• Діалектизми

• Жаргонізми

• Арготизми.

Серед наукової лексики виділяють терміни.

Термін – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки.

Терміни характеризуються такими ознаками:

1) системністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі);

2) наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

3) тенденцією до моносемантичності (в межах свого термінологічного поля, тобто в межах певної науки, термін повинен мати тільки одне значення);

4) відсутністю експресії;

5) стилістичною нейтральністю.