12. Структура мовленнєвого апарату. Активні та пасивні органи мовлення. Фази артикуляції. Артикуляційна база мови.

Структура мовленнєвого апарату:

• Нижній поверх – легені, бронхи, трахея та діафрагма,

• Середній поверх – гортань.

• Верхній поверх – порожнини глотки (фаринкс), рота і носа.

Активні – голосові зв'язки, задня стінка глотки, язик, губи.

Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.

Артикуляція – це утворення звука, тобто робота апарата мовлення, необхідна для одержання звука.

В артикуляції розрізняють три етапи:

• Екскурсія – полягає в підготовці апарата мовлення для вимови звука.

• Витримка – збереження того положення органів мовлення, яке потрібне для вимови.

• Рекурсія – закінчення звука, при якому органи мовлення перебудовуються для вимови наступного звука або ж переводяться в стан спокою.

Артикуляційна база – сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови.

Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В укр. мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення (губи, передня частина язика, верхні зуби). Французьке [r] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим.

13. Принципи класифікації звуків мови. Класифікація голосних.

Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях тембру. Голосні поділяються на:

• голосні переднього, середнього та заднього рядів

• низького, середнього та високого піднесення.

Більшість голосних – це голосні переднього і заднього рядів.

• Голосних середнього ряду мало. Так, в укр. та тюркській мовах немає жодного.

• Високе підняття мають: укр.[и], рос. та казах.[ы]; [у];

• Середнє підняття: [е],[о], нім.,фр. [ö];

• Низьке підняття – рос. та укр. [а], англ. [æ].

За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють:

• Лабіалізовані – вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [у],[о], німецькі [ö], [ü].

• Нелабіалізовані – [і], [и], [е], [а].

• Ротові – при творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс.

• Носові – є в польській, португальській та інших мовах. Особливо багато носових у мові гінді, де кожному чистому голосному відповідає носовий: наприклад, [а] – [ã]. Залежно від

• Відкриті – у французькій мові є відкритий [ε].

• Закриті – франц. закритий [е].

• Довгі – були в латинській мові, а зараз існують в англійській (ship «судно» – sheep «вівця») та німецькій.

• Короткі голосні – в естонській мові розрізняють короткі голосні (sada "сто" - saada "прийшли" - saaada "отримати").

14. Класифікація приголосних. Додаткова артикуляція приголосних.

За акустичною ознакою приголосні поділяють на:

• Сонорні – тон переважає над шумом. До них належать л, р, м, н, j, укр. [в], англ. [w] [η], нім.[η].

• Шумні – шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні поділяються на:

- Дзвінкі – шум переважає над голосом. До них належать: б, г, д, ж, з, дж, анг. [ð].

- Глухі – творяться тільки шумом. До них належать к, п, с, т, ф, х, ц, ч, ш; нім. [h].

За місцем творення розрізняють:

• Губні (лабіальні):

• губно-губні (білабіальні) – б,п,м, анг. [w];

• губно-губні (лабіодентальні) – ф, в.

• Язикові – поділяються на:

• передньоязикові – д, т, ж, з, с, ш, р, л, н, ц, ч, дж, дз, анг.[ð];

• середньоязикові – [й], фр.,італ., ісп.,[η];

• задньоязикові – ґ, к, х, англ.[η].

• Язичкові (увулярні) – приголосні характеризуються активною артикуляцією маленького язичка. Таким є французький гаркавий звук [r].

• Глоткові (фарингальні) – творяться в порожнині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h].

• Гортанні (ларингальні) – утворюються при зімкненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є англ. [h].

За способом творення приголосні поділяють на:

• Проривні або вибухові – утворюються зімкненням двох артикуляторів, що створюють перешкоду. До них належать б, п, д, т, ґ, к.

• Щілинні або спіранти – До них належать: в, з, ж, г, ф, с, ш, х, англ.[ð], англ. і нім.[h].

• Зімкнено-прохідні – утворюються одночасним поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Зімкнено-прохідними є р, л, м, н, французький увулярний [r].

• Африкати.– зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною фазою. До них належать [ц], який починає вимовлятись, як проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і [ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш], також звуки дз, дж. (че, бля?)

Існують такі опозиції приголосних:

• Глухі – творяться тільки шумом. До них належать к, п, с, т, ф, х, ц, ч, ш; нім. [h].

• Дзвінкі – переважає над голосом. До них належать: б, г, д, ж, з, дж, анг. [ð].

• М’які – при їх творенні відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме тому всі середньоязикові є м’якими: т', с', л', н', та інші.

• Тверді – до них належать: [б] [в] [г] [ґ] [д] [ж] [з] [дж] [дз]

• Довгі – українських словах знання і життя довгими є приголосні [н:'], [т:']. . У російській мові довгим є [ж:] – изжога.

• Короткі – [если кто найдет пример, то вставьте сюда, спасиб]