10. Лінгвістичні антиномії. Мова і мовлення. Синхронія і діахронія.

Антиномія – є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом).

• Антиномія мови і мислення

• Антиномія довільності знаку і вмотивованості елементів мови

• Антиномія об'єктивного і суб'єктивного в мові

• Антиномія мови як діяльності і як продукту діяльності

• Антиномія стійкості і руху в мові

• Антиномія цілого і одиничного в мові

• Антиномія індивідуального і колективного в мові

• Антиномія мови і мовлення

• Антиномія розуміння і нерозуміння

Відмінності між мовою та мовленням:

• Мова – явище загальне, абстрактне;

• Мовлення – конкретне.

- Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

• Мова – явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте;

• Мовлення – динамічне (рухливе), випадкове й унікальне.

- У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок. Унікальність же мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо.

• Мова – явище психічне,

• Мовлення – психофізичне.

- Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

• Мова – нелінійна.

• Мовлення – лінійне.

- Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху або вивчення мови в цьому стані.

Діахронія – історичний розвиток мови або дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

11. Фонетика як галузь мовознавства та її розділи. Акустика мовлення і фізіологія мовлення.

Фонетика – галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови.

Фонетика поділяється на:

• Описову або синхронічну – займається вивченням звукової системи певної мови на певному етапі її розвитку

• Історичну або діахронічну – вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, вивчає процес становлення сучасної фонетичної системи певних мов.

Також розрізняють:

• Загальну – вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов.

• Конкретну – вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.

• Зіставну – виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах в двох чи більше мов.

• Експериментальну – вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів.

Три аспекти вивчення звуків:

• Фізичний аспект звука – це його звучання, акустика.

• Фізіологічний – творення його мовленнєвим апаратом.

• Лінгвістичний – його функція в мові.

Акустика та фізіологія мовлення:

• Тони і шуми – акустичні ознаки.

• Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон.

• Приголосні – звуки, в основі яких – шум.

• З акустичного погляду звуки (тони і шуми) розділяються за:

• Силою – залежить від амплітуди коливань голосових зв’язок. Чим більша амплітуда коливання, тим більша сила звука.

• Висотою – визначається частотою коливань за одиницю часу. Одиницею висоти є Герц (Гц), який дорівнює 1 коливанню за секунду. Чим більша кількість коливань за одиницю часу, тим вищий звук.

• Тривалістю – визначається його протяжністю в часі, яка вимірюється мілісекундами.

• Тембром – у звуках людської мови розрізняють основні тони і додаткові. Сукупність усіх тонів надають мовному звуку певного забарвлення, утворюють тембр звучання. Найбільшу роль відіграє ротова порожнина.