
- •Питання для підсумкового семестрового контролю (заліку)
- •Мовознавство як частина філології. Мовознавство загальне, часткове (конкретне) і прикладне.
- •Розділи мовознавства. Зв’язок мовознавства з іншими науками. Міждисциплінарні напрями мовознавства.
- •Мова як об’єкт лінгвістичної теорії. Традиційні лінгвістичні парадигми.
- •Мова і мозок людини. Обробка мовної інформації. Мова і мислення. Знання мови і знання про мову.
- •Провідні і другорядні функції мови. Універсальні властивості мови.
- •Семіотика і лінгвосеміотика. Специфіка мови як знакової системи. Природні і штучні знакові системи. Типи знаків.
- •Конститутивні риси мови. Відмінності природної мови від інших знакових систем.
- •Мовні знаки. Підходи до їх вивчення. Риси знаків.
- •Ієрархічна будова мови. Основні й проміжні рівні мови та їх емічні одиниці. Системні відношення в мові: парадигматичні і синтагматичні відношення.
- •Лінгвістичні антиномії. Мова і мовлення. Синхронія і діахронія.
- •Фонетика як галузь мовознавства та її розділи. Акустика мовлення і фізіологія мовлення.
- •Структура мовленнєвого апарату. Активні та пасивні органи мовлення. Фази артикуляції. Артикуляційна база мови.
- •Принципи класифікації звуків мови. Класифікація голосних.
- •Класифікація приголосних. Додаткова артикуляція приголосних.
- •Фонологія та об’єкт її вивчення. Фонема, її основні функції й ознаки. Фонематичні опозиції. Інваріант фонеми та її алофони.
- •Взаємодія звуків у мовленнєвому потоці. Комбінаторні фонетичні процеси. Позиційні зміни фонем у потоці мовлення.
- •Принципи членування мовленнєвого потоку. Сегментні ланки мовленнєвого ланцюга та суперсегментні явища.
- •Склад, види складів.
- •Наголос та його види. Словесний наголос. Фразовий наголос. Основний та другорядний наголос.
- •Інтонація, її функції та компоненти.
- •Граматика, її розділи. Об’єкт граматики.
- •Граматичний устрій мови. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •Граматична форма і граматичне значення.
- •Типи граматичних значень. Способи і своєрідність їх виявлення у різних мовах світу.
- •Морфема як мінімальна значеннєва мовна одиниця. Типи морфем.
- •Морфологічна будова слова. Основні способи словотворення.
- •Граматична категорія. Типи і види граматичних категорій.
- •Питання частиномовної приналежності слів.
- •Синтаксичні зв’язки слів. Типи і види синтаксичних зв’язків.
- •Словосполучення і речення. Основні ознаки речення. Структура речень. Типи речень.
- •Лексикологія як галузь мовознавства та її розділи. Об’єкт лексикології.
- •Поняття словесного знака. Структура словесного знака (план вираження і план змісту).
- •Характерні риси слова. Проблеми визначення меж слова у різних мовах. Лексема, її відмінності від словоформи.
- •Лексичне, словотворче та граматичне значення слова. Структура лексичного значення словесного знака (семантичний, синтаксичний, прагматичний аспекти).
- •Моносемія. Полісемія. Омонімія. Пряме та переносне значення слова. Метафора. Метонімія.
- •Мотивація слова (зображальна, описова). Відмінності між мотивацією і значенням слова; мотивацією і етимологією.
- •Лексико-семантична система мови. Парадигматичні відношення: семантичні відношення подібності, полярності, включення, відношення частини і цілого.
- •Шляхи збагачення лексики: морфологічне та семантичне словотворення, запозичення.
- •Історичні зміни словникового складу мови (позамовні, внутрішньомовні).
- •Стилістичне розшарування лексики мови: книжна і розмовна лексика. Табу, евфемізми.
- •Фразеологія. Фразеологічна одиниця, її властивості, відмінності від вільного словосполучення.
- •Основні поняття лексикографії. Типи словників. Лексикографічні ресурси в інтернеті.
Фонологія та об’єкт її вивчення. Фонема, її основні функції й ознаки. Фонематичні опозиції. Інваріант фонеми та її алофони.
Фонологія – розділ мовознавства, що вивчає лінгвістичні функції. У 70-80-ті роки XIX ст. Бодуен де Куртене започаткував учення про фонему як відмінну від звука величину.
Фонема – найменша звукова одиниця мови, що служить для творення і розрізнення слів та їх форм
Фонемі властиві диференційні(розрізнювальні) і недиференційні(нерозрізнювальні) ознаки:
Диференційні(розрізнювальні) – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. (твердість/м'якість,дзвінкість/глухість,шумний/фонаційний,губність/передньоязиковість тощо). Так фонема [д] характиризується передньоязиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем.
Недиференційні(нерозрізнювальні) – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.
Без нерозрізнювальних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. У більшості мов світу вібрант [р] і плавний [л] є різними фонемами(рак і лак), тоді як у японській мові звука [л] немає і в запозичених словах будь-яке [л] змінюється звуком [р]: Лондон-Рондон.
Функції фонем:
Смисло- і форморозрізнювальну функції
Так, у словах як [jак] так, пак, фонеми [т],[н] виконуються смислорозрізнювальну функцію.
А в словах рука, руки фонеми [а], [и] мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми називного і родового відмінків.
Делімітативна функція – вказує на межі слів чи морфем. Так в англ. мові фонема [n](н с хвостиком) не може знаходитись на початку слова чи морфеми.
Фонематичні опозиції:
Приватна опозиція – опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.(опозиція [д]-[т].Фонема [д] має ознаку дзвінкості, якої не має фонема [т].)
Градуальна опозиція – опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.(фонеми [е] і [і] характеризуються різним ступенем розкриття рота.)
Еквіполентна опозиція – опозиція, в якій обидва члени рівноправні.( фонеми [п] і [т] – обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з них ще має по одній ознаці, якої не має інша:фонема [п] має ознаку губність, а [т] – передньоязиковість.)
Корелятивна опозиція – опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.([б] і [п] – спільні ознаки – губність, проривність, твердість, а розрізняються ознакою дзвінкість/глухість.
Алофони – звукові різновиди фонеми, які реалізуються у її варіаціях і варіантах.
Алофони наявні в таких випадках:
коли різні звуки взаємозамінні при збереженні значення слова;
коли різні звуки не є взаємозамінними;
коли взаємозамінність звуків теоретично можлива, але на практиці немає пари слів, де б вона реалізувалася.
Алофони з'являються внаслідок різних причин, які, однак, підлягають відповідним закономірностям, наприклад: розум - /розум/ - [розум] і зозуля - Ізозул'а/ -[зоузул'а].
Інваріант – абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми /ті - це така одиниця, яка є приголосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою.