17. Фонологія та об’єкт її вивчення. Фонема, її основні функції й ознаки. Фонематичні опозиції. Інваріант фонеми та її алофони.

Фонологія – розділ мовознавства, що вивчає лінгвістичні функції. У 70-80-ті роки XIX ст. Бодуен де Куртене започаткував учення про фонему як відмінну від звука величину.

Фонема – найменша звукова одиниця мови, що служить для творення і розрізнення слів та їх форм

Фонемі властиві диференційні(розрізнювальні) і недиференційні(нерозрізнювальні) ознаки:

• Диференційні(розрізнювальні) – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. (твердість/м'якість,дзвінкість/глухість,шумний/фонаційний,губність/передньоязиковість тощо). Так фонема [д] характиризується передньоязиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем.

• Недиференційні(нерозрізнювальні) – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Без нерозрізнювальних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. У більшості мов світу вібрант [р] і плавний [л] є різними фонемами(рак і лак), тоді як у японській мові звука [л] немає і в запозичених словах будь-яке [л] змінюється звуком [р]: Лондон-Рондон.

Функції фонем:

• Смисло- і форморозрізнювальну функції

• Так, у словах як [jак] так, пак, фонеми [т],[н] виконуються смислорозрізнювальну функцію.

• А в словах рука, руки фонеми [а], [и] мають форморозрізнювальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми називного і родового відмінків.

• Делімітативна функція – вказує на межі слів чи морфем. Так в англ. мові фонема [n](н с хвостиком) не може знаходитись на початку слова чи морфеми.

Фонематичні опозиції:

• Приватна опозиція – опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.(опозиція [д]-[т].Фонема [д] має ознаку дзвінкості, якої не має фонема [т].)

• Градуальна опозиція – опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.(фонеми [е] і [і] характеризуються різним ступенем розкриття рота.)

• Еквіполентна опозиція – опозиція, в якій обидва члени рівноправні.( фонеми [п] і [т] – обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з них ще має по одній ознаці, якої не має інша:фонема [п] має ознаку губність, а [т] – передньоязиковість.)

• Корелятивна опозиція – опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.([б] і [п] – спільні ознаки – губність, проривність, твердість, а розрізняються ознакою дзвінкість/глухість.

Алофони – звукові різновиди фонеми, які реалізуються у її варіаціях і варіантах.

Алофони наявні в таких випадках:

• коли різні звуки взаємозамінні при збереженні значення слова;

• коли різні звуки не є взаємозамінними;

• коли взаємозамінність звуків теоретично можлива, але на практиці немає пари слів, де б вона реалізувалася.

Алофони з'являються внаслідок різних причин, які, однак, підлягають відповідним закономірностям, наприклад: розум - /розум/ - [розум] і зозуля - Ізозул'а/ -[зоузул'а].

Інваріант – абстрактне поняття, що означає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріант фонеми /ті - це така одиниця, яка є приголосною, шумною, глухою, зімкненою, твердою, неносовою.