13. Фонетика як галузь мовознавства та її розділи. Акустика мовлення і фізіологія мовлення.

Фонетика – галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови.

Фонетика поділяється на:

• Описову або синхронічну – займається вивченням звукової системи певної мови на певному етапі її розвитку

• Історичну або діахронічну – вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, вивчає процес становлення сучасної фонетичної системи певних мов.

Також розрізняють:

• Загальну – вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов.

• Конкретну – вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.

• Зіставну – виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах в двох чи більше мов.

• Експериментальну – вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів.

Три аспекти вивчення звуків:

• Фізичний аспект звука – це його звучання, акустика.

• Фізіологічний – творення його мовленнєвим апаратом.

• Лінгвістичний – його функція в мові.

Акустика та фізіологія мовлення:

• Тони і шуми – акустичні ознаки.

• Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон.

• Приголосні – звуки, в основі яких – шум.

• З акустичного погляду звуки (тони і шуми) розділяються за:

• Силою – залежить від амплітуди коливань голосових зв’язок. Чим більша амплітуда коливання, тим більша сила звука.

• Висотою – визначається частотою коливань за одиницю часу. Одиницею висоти є Герц (Гц), який дорівнює 1 коливанню за секунду. Чим більша кількість коливань за одиницю часу, тим вищий звук.

• Тривалістю – визначається його протяжністю в часі, яка вимірюється мілісекундами.

• Тембром – у звуках людської мови розрізняють основні тони і додаткові. Сукупність усіх тонів надають мовному звуку певного забарвлення, утворюють тембр звучання. Найбільшу роль відіграє ротова порожнина.

14. Структура мовленнєвого апарату. Активні та пасивні органи мовлення. Фази артикуляції. Артикуляційна база мови.

Структура мовленнєвого апарату:

• Нижній поверх – легені, бронхи, трахея та діафрагма,

• Середній поверх – гортань.

• Верхній поверх – порожнини глотки (фаринкс), рота і носа.

Активні – голосові зв'язки, задня стінка глотки, язик, губи.

Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.

Артикуляція – це утворення звука, тобто робота апарата мовлення, необхідна для одержання звука.

В артикуляції розрізняють три етапи:

• Екскурсія – полягає в підготовці апарата мовлення для вимови звука.

• Витримка – збереження того положення органів мовлення, яке потрібне для вимови.

• Рекурсія – закінчення звука, при якому органи мовлення перебудовуються для вимови наступного звука або ж переводяться в стан спокою.

Артикуляційна база – сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови.

Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В укр. мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення (губи, передня частина язика, верхні зуби). Французьке [r] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим.