11. Ієрархічна будова мови. Основні й проміжні рівні мови та їх емічні одиниці. Системні відношення в мові: парадигматичні і синтагматичні відношення.

Мова складається з мовних одиниць. Сукупність однотипних одиниць утворює мовний рівень, або рівень мови.

Ієрархічна будова мови.

Виділяють такі основні рівні мови:

• Фонологічний – емічною одиницею якого є фонема, а наука, яка займається вивченням – фонологія.

• Морфологічний – емічна одиниця – морфема, наука, що вивчає – морфологія.

• Лексико-семантичний – емічна одиниця – лексема, наука, що вивчає – лексикологія.

•  Синтаксичний – емічна одиниця – речення, наука, що вивчає – синтаксис.

Проміжними рівнями мови є:

• Морфонологічний  – розділ мовознавства, що вивчає фонологічну структуру морфем: (/б/→[б]баба,[б′]бійка,[б_о]була)

• Словотвірний

• Фразеологічний рівні

Особливістю проміжних рівнів є те, що їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують, як одиниці іншого рівня.

Одиниці мови пов’язані між собою різними типами відношень. Основні види:

• Парадигматичні – об’єднують одиниці мови в групи, тобто парадигми (наприклад, синонімічний ряд; частини мови; тверді, м’які приголосні). 

• Парадигма – це ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших; об’єднання мовних одиниць у певні класи (тверді, м’які приголосні; довгі та короткі голосні).

• Синтагматичні відношення – виникають між послідовно розташованими одиницями мови в їхньому сполученні одна з одною в мовленнєвому ланцюжку; це здатність мовних одиниць поєднуватись. Ці відношення називають ще лінійними або горизонтальними..

Якщо парадигматичні та синтагматичні відношення охоплюють одиниці одного рівня, то ієрархічні відношення – різних рівнів.

12. Лінгвістичні антиномії. Мова і мовлення. Синхронія і діахронія.

Антиномія – є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом).

• Антиномія мови і мислення

• Антиномія довільності знаку і вмотивованості елементів мови

• Антиномія об'єктивного і суб'єктивного в мові

• Антиномія мови як діяльності і як продукту діяльності

• Антиномія стійкості і руху в мові

• Антиномія цілого і одиничного в мові

• Антиномія індивідуального і колективного в мові

• Антиномія мови і мовлення

• Антиномія розуміння і нерозуміння

Відмінності між мовою та мовленням:

• Мова – явище загальне, абстрактне;

• Мовлення – конкретне.

- Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

• Мова – явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте;

• Мовлення – динамічне (рухливе), випадкове й унікальне.

- У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок. Унікальність же мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо.

• Мова – явище психічне,

• Мовлення – психофізичне.

- Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

• Мова – нелінійна.

• Мовлення – лінійне.

- Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху або вивчення мови в цьому стані.

Діахронія – історичний розвиток мови або дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.