7. Конститутивні риси мови. Відмінності природної мови від інших знакових систем.

Відмінність природної мови від інших знакових систем за Фердинандом де Соссюром (в любой непонятной ситуации – Фердинанд де Соссюр. Фердинанд де Соссюр – залог вашего успеха на этом блядском зачете, удалите потом это, пожалуйста):

• В знаку розрізняються дві сторони:

• Позначуване – значення;

• Позначувальне – вираження;

Конститутивні риси мови за Чaрльзом Хоккетом:

• Довільність – передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв'язку між предметом і його позначенням.

• Структурна подвійність (подвійне членування) – одиниці мови поділяться на незначущі (фонеми) и значущі (слова, речення).

• Відкритість (продуктивність) – мова постійно поповнюється новими знаками (наприклад, словами), людина постійно будує нові речення, яких ніколи раніше не будувала.

• Дискретність – здатність передавати інформацію, яка не має відношення до моменту і місця мовлення.

8. Мовні знаки. Підходи до їх вивчення. Риси знаків.

9. Мовний знак - це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

10. З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Алфавіт - це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

 «Мова, - йдеться в філософському енциклопедичному словнику ^{[5]  [6]} , - це знакова система, яка використовується для цілей комунікації і пізнання. Системність мови виражається в наявності в кожній мові, крім словника, також синтаксису і семантики ». Таким чином, можна вважати, що системні знаки існують як мовні знаки. Мовні знаки не функціонують окремо один від одного, а утворюють систему, правила якої визначають закономірності їх побудови (правила граматики або синтаксичні правила), осмислення (правила сенсу знака або семантичні правила) і вживання (прагматичні правила). Мовні знаки, що входять до складу мов як засіб комунікації в суспільстві, називаються також знаками спілкування.

Класифікація мовних знаків спирається на класифікацію мов. Перш за все, ці знаки діляться на знаки природних мов і знаки штучних знакових систем (штучних мов).

Знаки природних мов (слова, словосполучення, речення та ін.) Складаються як з звукових знаків(членороздільних звуків - фонем), так і з відповідних цим знакам рукописних, друкарських та інших знаків (літер, ієрогліфів, клинописних знаків і т.п. - тобто графем).

Серед знаків штучних мовних систем можна виділити ^[7] :

• • «знаки кодових систем, призначених для кодування звичайної мови або для перекодування вже закодованих повідомлень (наприклад, азбуку Морзе, коди, що застосовуються при складанні комп'ютерних програм);

• • знаки для моделювання безперервних процесів (наприклад, криві, що відображають безперервні зміни в ході будь-яких процесів, скажімо, електрокардіограму серця);

• • знаки, з яких складаються формули, що використовуються в наукових мовами. Це найбільш важливий вид знаків, що застосовуються в науці. Серед них зазвичай розрізняють знаки, значення яких не залежить від інших знаків (так звані власні знаки) і знаки невласні, що не мають самі по собі значущого характеру, а лише служать для побудови складних знаків з більш простих ».

Підходи до вивчення мовних знаків або три основні аспекти семіотики (відповідно до концепції знакової ситуації Ч. Морріса):

• Семантика – вивчає закономірності побудови знакових систем, тобто співвідношення знаків один з одним;

• Синтактика – вивчає відношення між знаком та його смислом;

• Прагматика – вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

Риси знаків:

• Матеріальність;

• Позначає щось, що перебуває поза ним;

• Умовність – не пов’язаний з позначеним предметом природним або причинним зв’язком;

• Інформативність;

• Системність – знак отримує своє значення лише за умови входження до певної знакової системи);

• Знак складається з позначувального та плану змісту;

• Асиметричність знаку – одиниця плану вираження – декілька одиниць плану змісту і навпаки.