32. Словосполучення і речення. Основні ознаки речення. Структура речень. Типи речень.

Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове сприйняття.

Речення характеризується:

• Комунікативністю – передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування.

• Відносною самостійністю – виражає відносно закінчену думку і виділяється від інших речень паузами.

• Структурною цілісністю – будується за певною структурною моделлю.

• Предикативністю – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю.

• Інтонацією

Типи речень:

• Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними і спонукальними.

• За структурою речення бувають складні й прості.

• Прості речення можуть бути поширеними і непоширеними.

• Речення можуть бути двоскладними і односкладними, що залежить від наявності підмета та присудка.

• Елементарний абстрактний зв'язок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему.

Словосполучення – це два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком.

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та вираженні в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами.

- Синтаксичні словосполучення – зберігають лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього.

- Фразеологічне словосполучення – це лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена, або зовсім утрачена, що призводить до наближення значення до одного слова.

33. Лексикологія як галузь мовознавства та її розділи. Об’єкт лексикології.

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови (лексику).

Розділи:

• Загальна лексикологія – встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.

• Конкретна лексикологія – вивчає словниковий склад однієї мови.

• Історична лексикологія – займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни.

• Зіставна лексикологія – досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними.

• Прикладна лексикологія – вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:

• Cемасіологія – наука про значення слів.

• Ономасіологія – наука, яка вивчає процеси найменування.

• Етимологія – наука, яка досліджує походження слів.

• Фразеологія – наука про стійкі словосполучення.

• Ономастика - наука про власні назви, яка складається:

• антропоніміки – науки про імена людей

• топоніміки – науки про географічні назви та ін.

• Лексикографія – наука про укладання словників. 

Об’єктом лексикології є слово.

34. Поняття словесного знака. Структура словесного знака (план вираження і план змісту).

Слово, як одиниця лексичного рівня мови, становить собою єдність:

• матеріальної форми вираження (послідовність звуків або графічне зображення);

• значення, закріпленого у суспільній комунікативній практиці;

• предмета позамовної дійсності, який цим словом іменується.

Знакову природу слова виражає семантичний трикутник, у якому:

• предмет позамовної дійсності;

• форма вираження;

• значення

Компоненти даної структури мають термінологічні назви:

• Предмет дійсності – денотат – це клас відповідних предметів, який ми виділяємо за найбільш загальними критеріальними ознаками. У зв”язку з денотатом виділяють загальну предметну віднесеність словесного знака, в основі якої – уявлення про клас предметів.

• Референт

Значення словесного знака – відношення, засноване на взаємозв'язку між матеріальним вираженням знака і мисленнєвим відображенням у свідомості людей явищ дійсності.

Номінація денотата може бути:

· немотивованою (вода);

· мотивованою (подорожник);

Словесні знаки поділяються на два класи з погляду їх денотативної і референтної функції.

За здатністю позначати предмети, явища, ознаки об'єктивної дійсності виділяють власне номінативні знаки (імена).

Номінативні знаки (імена) поділяються на:

• Загальні імена (апелятиви)

- предметні (відро);

- ознакові (зелений, іти, швидкість).

• Власні (Київ).

• Квантитативні (6 дерев, 2 подруги).