1.  Мова – об’єкт лінгвістичної теорії. Мовознавство як наука: теорія і застосування.

2.Основні та похідні функції мови.

3.Мова та інші знакові системи: подібності та відмінності. Комунікація тварин. Невербальна комунікація. Визначення мовного знаку.

Семіотика визначається як наука про знакові системи в природі й суспільстві. Предметом її вивчення є природа знаків і знакових систем, види знаків і знакових систем, знакова ситуація, структура та функціонування різних знакових систем. Напрями семіотики: Біосеміотика Етносеміотика Лінгвосеміотика Абстрактна семіотика

Лінгвосеміотика – наука, що вивчає знаковий склад мови.

Мова є однією зі знакових систем, бо будь-який знак іншої системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом.

Специфіка мови як знакової системи:

• Мова виникає природним шляхом.

• Мова є універсальним засобом спілкування.

• Мова є поліфункціональною знаковою системою.

• Мова багаторівнева і складна ієрархічна система.

Конститутивні риси мови за Чaрльзом Хоккетом:

• Довільність – передбачає відсутність органічного, внутрішнього зв'язку між предметом і його позначенням.

• Структурна подвійність (подвійне членування) – одиниці мови поділяться на незначущі (фонеми) и значущі (слова, речення).

• Відкритість (продуктивність) – мова постійно поповнюється новими знаками (наприклад, словами), людина постійно будує нові речення, яких ніколи раніше не будувала.

• Дискретність – здатність передавати інформацію, яка не має відношення до моменту і місця мовлення.

Знакові системи:

• Природні – в яких є елементи природної мови: слова, вислови, жести, міміка, рухи тіла. Мають високий ступінь варіативності та національну специфіку, динаміки розвитку, репрезентують різні рівні комунікації.

• Штучні – використовують сконструйовані або взяті з різних галузей знань символи, формули, ноти, графи, знаки на позначення зв'язків між елементами. Вони створені на забезпечення певної комунікації на міжнародному рівні, тому позбавлені національної специфіки.

Типи знаків:

• Знаки-індекси (або знаки-прикмети і знаки-симптоми) – пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами (наприклад: дим як знак вогню, низькі чорні хмари як знак дощу)

• Знаки-ікони (або знаки-копії) – відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. До них належать сліди лап тварин, фотографії, зліпки, відбитки тощо.

• Знаки-символи – використовують для передачі абстрактного змісту. Вони характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами (наприклад: тризуб і синьо-жовтий прапор як символ України, голуб як символ миру, маска як символ театру).

• Знаки-сигнали – потребують певних дій, реакцій. Вони завжди прив'язані до ситуації. Таким знаком може бути: звук сирени як знак повітряної тривоги, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закінчення заняття тощо.

Підходи до вивчення мовних знаків або три основні аспекти семіотики (відповідно до концепції знакової ситуації Ч. Морріса):

• Семантика – вивчає закономірності побудови знакових систем, тобто співвідношення знаків один з одним;

• Синтактика – вивчає відношення між знаком та його смислом;

• Прагматика – вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

Риси знаків:

• Матеріальність;

• Позначає щось, що перебуває поза ним;

• Умовність – не пов’язаний з позначеним предметом природним або причинним зв’язком;

• Інформативність;

• Системність – знак отримує своє значення лише за умови входження до певної знакової системи);

• Знак складається з позначувального та плану змісту;

• Асиметричність знаку – одиниця плану вираження – декілька одиниць плану змісту і навпаки.

З погляду фізичної природи знаки поділяють на 5 видів:

- Акустичні (слухові, вокально-інструментальні);

- Оптичні (зорові);

- Дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих);

- Нюхові;

- Cмакові;

Зазвичай невербальні сигнали (засоби) однаково інтерпретуються в цій культурі або цьому мовному співтоваристві. До невербальних засобів спілкування належать: міміка обличчя, пози, жести, рухи, а також так звана парамова – невербальне звучання повідомлень, манера передачі інформації.

5.Білатеральна природа мовного знаку. План змісту та план вираження

Унілатеральна теорія знаку – твердження про те, що знак є односторонньою одиницею, тобто має тільки план вираження. Знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить.

Білатеральна теорія знаку – тлумачення знаку як двосторонньої одиниці, яка має план вираження і план змісту, тобто значення. Поняття знака без значення втрачає сенс: знак без значення не знак.

• В знаку розрізняються дві сторони:

• Позначуване – значення( ідея, значення)

• Позначувальне – вираження;

6.Мова як система і структура. Ієрархічна будова мови. Основні і проміжні рівні мови. Одиниці мови.